Розділ 1. Теоретичні основи естетичного виховання дітей дошкільного віку

Проблема естетичного виховання дітей дошкільного віку у психолого-педагогічних дослідженнях

Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його «, — стверджував В. Сухомлинський [1, 39].

Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Я. Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосмос реального світу [2; 3]. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання.

Естетичне (грец. aisthetikos — почуттєвий) виховання — послідовне формування у дітей естетичного ставлення до життя, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої творчості [4, 237].

Системний погляд на проблематику естетичного виховання запропонувала у своїх дослідженнях Є. Фльоріна, яка значну роль відводила художньому вихованню дітей на зразках мистецтва, розкрила своєрідність естетичного розвитку, охарактеризувала роль, місце, взаємозв'язок різних засобів естетичного виховання. На її думку, в художньому вихованні слід прагнути єдності емоційного і пізнавального сприймання змісту і форми, що допоможе уникнути надмірного захоплення формою, утилітарного використання мистецтва з пізнавальною метою, тобто втрати художнього компонента естетичного виховання. Їй належить багато цікавих спостережень, які стосуються особливостей дитячого естетичного сприймання, образотворчої діяльності, використання іграшки, художнього слова у вихованні дітей [5, 79].

Суттєво розширили діапазон теорії і практики естетичного виховання дітей дошкільного віку дослідження психологів. Наприклад, Л. Виготський відзначав, що в дошкільному віці розвивається здатність йти від думки до дії, що відкриває простір для творчої діяльності: «Одне з найважливіших питань дитячої психології і педагогіки — це питання про розвиток творчості і про значення творчої роботи для загального розвитку і змужніння дитини. Вже у ранньому віці ми спостерігаємо творчі процеси, які найкраще виражаються в іграх. Уміння з елементів створювати ціле, комбінувати старе у нові поєднання і становить основу творчості «[6, 68].

У використаній літературі є чимало різних підходів до визначень понять, вибору шляхів й методів естетичного виховання. Розглянемо їх детальніше.

У книзі «Загальні питання естетичного виховання у шкільництві» під редакцією В. Шацької, знаходимо таке формулювання: «Радянська педагогіка визначає естетичне виховання як виховання здібності цілеспрямовано сприймати, відчувати і розуміти й оцінювати красу у навколишній дійсності - у природі, у житті, в праці, у явищах мистецтва» [7, 58].

У стислому словнику з естетики естетичне виховання визначається як система заходів, вкладених у вироблення та вдосконалення в людині здібності сприймати, правильно розуміти, цінувати їх і створювати прекрасне й високе у житті й мистецтві [8, 72]. В обох визначеннях йдеться у тому, що естетичне виховання має виробляти й удосконалювати у людині здатність сприймати прекрасне у мистецтві й у житті, правильно розуміти й оцінювати його. У першому визначенні, на жаль, автор опустив діяльну та творчу сторони естетичного виховання, тоді як у другому визначенні підкреслюється, що естетичне виховання не повинне обмежуватися тільки споглядальним завданням, воно повинно також формувати здатність створювати прекрасне у мистецтві та житті.

Існує безліч визначень поняття естетичне виховання, але, розглянувши лише окремі з них, вже можна назвати сутність та складові поняття. По-перше, естетичне виховання — це процес цілеспрямованого впливу. По-друге, це формування здібності сприймати і бачити красу мистецтва і життя, оцінювати її. По-третє, завдання естетичного виховання — формування естетичних смаків та ідеалів особистості. І, нарешті, по-четверте, — розвиток здатності до самостійної творчості і творення прекрасного [9,489].

Своєрідне розуміння сутності естетичного виховання зумовлює й різні підходи до її цілей. Проблема цілей і завдань естетичного виховання потребує особливої уваги.

У ході нашого дослідження ми звернули увагу, що часто серед педагогів існує помилкова думка про тотожність естетичного й художнього виховання. Але ці поняття потрібно чітко розмежовувати. Приміром, В. Шацька ставить перед естетичним вихованням таку мету: «Естетичне виховання служить формуванню здібностей активного естетичного ставлення дітей до творів мистецтва, і навіть стимулює у створенні прекрасного в мистецтві, праці, у творчості за законами краси» [6, 48]. З визначення видно, що на думку автора важливе місце у естетичному вихованні відводиться мистецтву. Мистецтво — це частина естетичної культури, як художнє виховання частина естетичного, частина важлива, вагома, але охоплює тільки одну сферу людської діяльності. Художнє виховання є процес цілеспрямованого впливу засобами на особистість, завдяки якої у вихованців формуються художні відчуття, смак, любов до мистецтва, вміння розуміти його, насолоджуватися ним і можливість творити мистецтво. Естетичне ж виховання набагато ширше, воно зачіпає як художню творчість, естетику побуту, поведінку, працю, відносини.

Крім формування естетичних почуттів дітей, естетичне виховання паралельно робить внесок й у забезпечення всебічного розвитку. Естетичне виховання сприяє формуванню моральності людини, розширює її знання про світ, світі людини у природі. Різноманітні творчі заняття з естетичного розвитку дітей сприяють паралельно і розвитку мислення і уяви, волі, наполегливості, організованості, дисциплінованості, акуратності, толерантності, ввічливості. Отже, найбільш вдало, з нашого погляду, відбив мету естетичного виховання М. Рукавіцин, який вважає кінцевою метою естетичного виховання гармонійну особистість, всебічно розвинену людину: освічену, прогресивну, високоморальну, у якої присутнє умінням трудитися, бажання творити, розуміти красу життя та красу мистецтва". Ця мета також відбиває стан і особливість естетичного виховання, як частини всього педагогічного процесу.