Замiтка в газету. 
Стежиною Євгена Iвановича Жицького

Замiтка в газету. Стежиною Євгена Iвановича Жицького Нiна Василiвна Кунченко — директор Зеленогайської середньої школи на Харкiвщинi. Чи мрiяла колись весела дiвчинка стати директором школи? Нi. Директором — про це й не мрiялось. Вона з дитинства хотiла вивчитись на вчительку: проводити уроки, їздити з дiтьми на екскурсiї, готувати цiкавi вечори, ставити спектаклi на сценi шкiльного театру…

Її мрiї здiйснились — закiнчила педагогiчний iнститут у Харковi та повернулась у рiдну школу. Тепер — не тiльки вчителька. Вона — директор школи. I уроки проводить. I подорожує разом з дiтьми, коли тiльки є змога. А вечори якi проходять в школi!

Але головна її пристрасть — це шкiльний театр.

— Коли я була восьмикласницею, наш учитель органiзував драматичний гурток. Як зараз пам’ятаю першi сцени (ми ставили тодi «Наталку Полтавку» I. Котляревського та п'єсу Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля»). Пам’ятаю, як пiсля урокiв залишалися на репетицiї. Самi готували декорацiї, костюми. Менi тодi випало грати роль Стехи…

Нiна Василiвна й зараз пам’ятає кожну шкiльну виставу, а їх було чимало.

— Все починалося з гуртка. Тепер у нашiй школi дiє справжнiй шкiльний театр. Навiть стало традицiєю — випускний клас готує (на вибiр) виставу. Хочете подивитись? «За двома зайцями», наприклад? У нас є вiдеоплiвка…

Я не втрималася вiд спокуси — подивилася п'єсу М. Старицького «За двома зайцями» у виконаннi учнiв. I хоча це була лише вiдеоплiв ка — не могла намилуватись самодiяльними акторами.

— А якби побували на самiй виставi, переконались би: шкiльна сцена — це найкращi уроки з лiтератури. Коли вчиш вiрш напам’ять, щоб отримати оцiнку, — це одне. Коли вчиш роль, звертаєш увагу i на iнтонацiю, i на логiчнi наголоси — це зовсiм iнше. Тут не можна вивчити погано — тебе ж слухатиме вся школа! Слова, промовленi зi сцени, залишаються у пам’ятi на все життя.

Очi Нiни Василiвни щасливi: вона одночасно i артистка, i вчителька, i директор.

— I все ж таки: чому ви обрали собi стежину фiлолога? — запитую я.

— Тому що iншої не уявляла: моя мама дуже любила театр, грала роль Наталки Полтавки на самодiяльнiй сценi. Брат любить музику — працює теж у школi. А ще всi мої подруги пiшли вчитись на фiлфак. Бо був у нас учитель — Євген Iванович Жицький. Людина, яка жила школою, любила українську мову та лiтературу, вiддавалась повнiстю працi, тобто дiтям. Нам було з ним так цiкаво вчитись! До нас у школу приїжджав навiть Олесь Гончар: ми запросили його — i вiн приїхав… Тому й пiшли стежиною Жицького Оля Крутоус, Вiктор Глушак, Валентина Коваленко, Надiя Шушакова, Нiна Костяниця — викладають зараз українську мову та лiтературу.