Властивості уваги та їх облік в навчанні

Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара Центр заочної та вечірньої форми навчання Контрольна робота за дисципліни «Педагогіка»

на тему:

«Властивості уваги та їх облік в навчанні»

Дніпропетровськ, 2013

Зміст Вступ

1. Поняття про увагу та фізіологічні основи уваги

2. Властивості уваги

3. Облік властивостей уваги у навчанні

Висновки Список використаної літератури та джерел

Вступ

Серед усіх психічних процесів і властивостей увага посідає особливе місце. Вона не має свого специфічного предмету вивчення, проте супроводжує всю психічну діяльність людини. Відчуття і сприймання, пам’ять, мислення, уява — кожен з цих процесів має свій специфічний зміст. Увага — важлива сторона усіх пізнавальних процесів, і при цьому та, в якій вони виступають як діяльність, що вона спрямована на певний об'єкт.

Увага зв’язана із збудженням одних нервових центрів і гальмуванням інших нервових центрів. Це і становить фізіологічну основу виділення певних подразнень і перебігу процесів у певному напрямі.

Увага характеризується багатьма властивостями. Ці властивості має знати майбутньому педагогу, так як вони знадобляться йому в учбовому процесі.

Дослідженням уваги займалися С. Л. Рубінштейн, П. Я. Гальперін, І В. Страхов, К. Ф. Добринін, М. М. Ланге та інші вчені.

Метою контрольної роботи є розгляд властивостей уваги та засобів обліку цих властивостей у навчанні.

1. Поняття про увагу та фізіологічні основи уваги

Серед усіх психічних процесів і властивостей увага посідає особливе місце. Вона не має свого специфічного предмету вивчення, проте супроводжує всю психічну діяльність людини. Відчуття і сприймання, пам’ять, мислення, уява — кожен з цих процесів має свій специфічний зміст. Увага — важлива сторона усіх пізнавальних процесів, і при цьому та, в якій вони виступають як діяльність, що вона спрямована на певний об'єкт.

Увага нерозривно пов’язана з діяльністю. На ранніх стадіях філогенетичного розвитку увага безпосередньо включається в практичну діяльність; вона спочатку виникає у вигляді настороженості, готовності до дій по першому сигналу, а може означати і загальмованість, яка служить для підготовки до дій.

Спрямованість психічної діяльності людини на певні об'єкти і зосередженість на них називається увагою (Нерозня О.В.)

Вчені по різному визначають місце уваги серед інших психічних явищ, але більшість схильні вважати, наприклад С. Л. Рубінштейн, що увага — динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності. П. Я. Гальперін визначає увагу як автоматизовану дію контролю. І В. Страхов вважає, що «увагу не можна відокремити від психічних процесів і станів». К. Ф. Добринін ставить увагу в тісний зв’язок з особистістю. 8]

Увага зв’язана із збудженням одних нервових центрів і гальмуванням інших нервових центрів. Це і становить фізіологічну основу виділення певних подразнень і перебігу процесів у певному напрямі.

Виділення зовнішніх подразнень і перебіг процесів у даному напрямі визначаються насамперед силою нервових збуджень, яка в першу чергу залежить від сили зовнішнього подразнення. Сильніші збудження подавляють одночасно з ними слабші збудження і визначають перебіг психічної діяльності у відповідному напрямі.

Проте можливе і злиття діяння двох або кількох одночасних подразників, які посилюють один одного. Цей вид взаємодіяння збуджень також є однією з основ виділення подразнень і перебігу процесів у певному напрямі.

Дуже важливий для розуміння фізіологічних основ уваги встановлений І. П. Павловим закон індукції нервових процесів: Згідно з цим законом, процеси збудження, які виникають в одній ділянці кори головного мозку, викликають гальмування в інших її ділянках. І, навпаки, гальмування однієї частини кори викликає підвищене збудження в інших ділянках кори. В кожний даний момент часу в корі є який-небудь осередок підвищеної збудимості, який характеризується найбільш сприятливими, оптимальними умовами для збудження. «Якби можна було, — говорить Павлов, — бачити крізь черепну кришку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудимістю світилося, то ми побачили б на думаючій свідомій людині, як по її великих півкулях пересувається вигадливо-неправильних обрисів світла пляма, що раз у раз міняється в формі і величині, — пляма, оточена на всій решті півкуль більш або менш значною тінню». Саме цій світлій плямі, яка може охоплювати собою одночасно різні ділянки кори, і відповідає більш ясне усвідомлення нами того, що діє на нас і викликає це підвищене збудження. 5; 331−332]

Велике значення для вияснення фізіологічних основ уваги має також принцип домінанти, висунутий академіком Ухтомським. Згідно з цим принципом, в мозку завжди є домінуючий, пануючий осередок збудження, який немовби притягає до себе всі збудження, які йдуть в цей час у мозок, і завдяки цьому ще більше домінує над ними. Основою виникнення такого осередку є не тільки сила даного подразнення (іноді вона може і не відігравати істотної ролі), але і внутрішній стан нервової системи, зумовлений попередніми подразненнями і наявністю вже второваних шляхів в мозку, наявністю зв’язків, закріплених в попередньому досвіді. Наявністю домінуючого осередку збудження, або домінанти, пояснюється вибірний характер діяльності нервової системи. З психологічного боку це виявляється в увазі до одних подразнень і відвертанні від інших подразників, які діють на нас в даний момент.

Посилена увага зв’язана звичайно з характерними для неї зовнішніми проявами: з рухами, спрямованими на те, щоб краще сприйняти предмет (придивитися, вслухатися в нього), з затримкою зайвих рухів, з затримкою дихання, з характерною для уваги мімікою. 5; 332]

2. Властивості уваги

увага учень виховання

Увага характеризується багатьма властивостями.

Насамперед треба виділити стійкість уваги. Чи обмежена наша увага якимсь певним часом? Чи можемо ми говорити про строго визначену в часі «хвилю уваги»?

Деякі дослідники намагались обмежити діяльність уваги чисто біологічними ритмами, зводячи до них так звані «коливання уваги». Ці коливання вивчались звичайно на ледве помітних подразненнях, тобто на подразненнях, які лежать коло порога (М. М. Ланге та ін.). Виявилося, що коли прислухатися до дуже слабого, ледве чутного звуку, наприклад, до цокання годинника, то цей звук то помічається, то перестає помічатися, незважаючи на напружену увагу. Те саме виходить при розрізнянні двох близьких один до одного відтінків світла. Були підраховані періоди таких коливань. Виявилося, що тривалість періодів помічання і непомічання порогових подразнень невелика — від 1,5 до 2,5 секунди — і має більш-менш стійкий характер. Ця обставина і розглядалась як показник того, що основою коливань уваги є ритм біологічних процесів. Але ж чому стаються коливання в помічанні порогових подразнень, знайдені в тільки що описаних дослідах? Спеціальні дослідження цього питання показали, що в таких коливаннях відіграє роль не тільки увага: подразнення перестає помічатися навіть при збереженні уваги. Отже, ми маємо тут справу не з коливаннями уваги, а з періодичною сенсорною втомою: з локальною, тобто: місцевою, адаптацією і т. д. 5; 338−339]

Відкидаючи біологічне пояснення коливань уваги, не можна не визнати того, що в багатьох випадках наша увага не виявляє достатньої стійкості. Зокрема, вона не може довго затримуватися на якому-небудь нерухомому об'єкті. Спробуйте пильно дивитися на чорну крапку на чисто білому аркуші паперу. Це може тривати тільки декілька секунд. Ви або забудете про крапку і думатимете про інше, або вона почне розпливатися у вас в очах. Навіть в тому разі, коли наш погляд буде пильно і напружено вдержуватися на об'єкті протягом якогось часу, це буде, за висловом Станіславського, «не смотрение, а пяление глаз на обьект». 5; 339]

Наша увага надзвичайно динамічна, рухлива. Навіть тоді, коли ми цілком поринаємо в яку-небудь діяльність, увага весь час «рухається», міняється, переходить від одного об'єкта до іншого, хоч би (і в межах виконуваної нами діяльності.

Рухливість, динамічність уваги добре ілюструється так званими двоїстими зображеннями. Для того щоб вдержати одно зображення, треба надати йому реального значення. Якщо уява буде досить сильною, то вам удасться зберегти тільки одну інтерпретацію даного двоїстого зображення.

Не маючи можливості довго зосередити увагу на нерухомому, незмінному об'єкті, якщо тільки ми не можемо розглядати його з різних боків, ми можемо, однак, протягом довгого часу зберігати увагу до виконання будь-якої діяльності, зв’язаної із зміною, з рухливістю об'єкта, з яким ми в цих випадках маємо справу. Так, наприклад, буває під час гри в м’яч, коли об'єкт гри весь час пересувається, а так само змінюється і обстановка гри. Чи можемо ми говорити, що тут наша увага не є стійкою? Звичайно, ні. Раз діяльність триває, і людина від неї не відривається, ми говоримо про стійку увагу, незважаючи на те, що об'єкт наших дій міняється. Розв’язуючи задачу, школяр переходить від одних умов задачі до інших, від одних цифр і обчислень до інших; об'єкти його уваги весь час міняються, але діяльність залишається тією самою: вона являє собою розв’язування задачі. Через те ми і говоримо в цих випадках про стійкість уваги, оскільки вона зберігається в межах тієї самої діяльності. 5;339−340]

Таким чином, хоч увага і не може вдержуватись довго на одному об'єкті, вона може бути довгий час зосереджена на одній і тій самій діяльності. Експериментальним доказом цього можуть бути, наприклад, досліди з відмічанням кружків, які швидко проходять перед досліджуваним. Ця діяльність вимагає невпинної уваги, не автоматизується, але в той же час досить проста і однорідна. Перед досліджуваним ставлять ширму з віконечком. За віконечком проходить стрічка з надрукованими на ній кружками. Стрічка перемотується з вала на вал з певною швидкістю так, що кружки проходять перед досліджуваним із швидкістю до трьох на секунду. Досліджуваний повинен закреслювати олівцем кожний кружок. Результати показують, що в таких умовах досліджуваний може працювати безперервно 5, 10, 15 і навіть 20 хвилин безпомилково. Таким чином, надзвичайно напружена робота, яка вимагає трьох відмічань на секунду, тобто не дозволяє відірватися навіть на третину секунди, може тривати невпинно не 2 — 4 секунди, а до 20 хвилин, тобто 1200 секунд. Стійкість уваги підтримується тут очевидно вольовими зусиллями, прагненням виконати роботу якнайкраще. 5; 340]

Експериментальні дослідження і практика школи показують, що при цікавій і ненадто трудній роботі увага школяра може тривати ще довше. Добринін провів дослідження стійкості уваги у школярів III, IV і V класів. Пропонувалось списування з тексту в класі. Кожні півхвилини експериментатор давав сигнал, і школярі повинні були ставити умовний значок під тією буквою, яку вони в цей час писали. Таким чином можна було врахувати кількість букв, записаних кожним учнем за півхвилини. Виявилось, що ніяких скільки-небудь значних коливань на протязі 40-хви-линного строку не було. Отже, школярі 11 — 13 років можуть працювати невпинно до 40 хвилин. Звичайно, вони втомляться від такої роботи, і не слід в цьому віці давати безперервну однакову роботу так довго. Чим молодший вік і чим важча робота, тим частіше треба переходити від одного виду роботи до іншого, давати відпочинок. Проте результати вказаних дослідів виявляють з достатньою ясністю, що тривалість уваги залежить не від короткочасних біологічних ритмів, а від зусиль волі, зв’язаних із значенням роботи або інтересом до неї. 5; 340−341]

Винятково велике значення для стійкості уваги має активність виконуваної діяльності. «Увага до об'єкта, — слушно говорить Станіславський, розглядаючи питання про сценічну увагу актора,—викликає природну потребу щось зробити з ним. А дія ще більше зосереджує увагу на об'єкті. Таким чином, увага, зливаючись з дією і взаємно переплітаючись, створює міцний зв’язок з об'єктом». 5; 341]

Важливою стороною уваги є її обсяг. Під обсягом уваги розуміється кількість об'єктів, яку ми можемо охопити з достатньою ясністю одночасно. Для з’ясування цього питання звичайно провадяться досліди з апаратом, який дає можливість швидко показувати ряд подразників: букв, рисунків, цифр і т.д. Такий апарат називається тахістоскопом (від старогрецького: тахіс — швидкий, скопео — дивлюсь). Обсяг уваги невеликий. Середня кількість помічених букв ар фігур дорівнює для школяра молодших класів 2 — 3, для підлітків і дорослого 3 — 4. В найбільш вдалих випадках може бути сприйнято до 6 букв. Проте, коли дається слово, то воно може бути прочитане і при значно «більшій кількості знаків, наприклад до 14 букв. Таким чином, при об'єднанні різнорідних елементів в осмислені групи вони можуть бути сприйняті в більшій кількості. 5; 341−342]

З обсягом уваги щільно зв’язаний розподіл уваги, тобто така організація психічної діяльності, при якій одночасно відбуваються два або більше психічних процесів, виконуються дві або більше дій. Чи можливий дійсний розподіл уваги? Як показали досліди Добриніна, можливо створити і справжній розподіл уваги.

Уміння розподіляти свою увагу має велике значення в ряді професій, наприклад у льотчиків, шоферів, педагогів і т. ін. Учитель, наприклад, розповідаючи урок, повинен стежити за своєю думкою, слухати себе і в той же час стежити за всім класом, за тим, як його слухають. 5; 342]

Інша сторона уваги — це переключання, тобто здатність швидко переходити від однієї діяльності до іншої. Видатний український педагог В. О. Сухомлинський так рекомендує переключати увагу молодших школярів: «Однією з таких „хитрощів“ можна вважати різноманітність видів праці на уроках. Досвід показав, що на перших порах в 1 класі не повинно бути „чистих“ уроків читання, письма, арифметики. Одноманітність швидко стомлює. Як тільки діти починали втомлюватись, я прагнув перейти до нового виду роботи. Могутнім засобом різноманітності праці було малювання. От я бачу, що читання починає стомлювати дітей. Кажу: „Відкрийте, діти, свої альбоми, намалюємо казку, яку ми читаємо“. Зникають перші ознаки втоми, в дитячих очах — радісні вогники, одноманітна діяльність змінюється творчістю … Аналогічна картина на уроці арифметики: помічаю, що дітям важко зрозуміти умову задачі, запропонованої для самостійної роботи. На допомогу приходить творчу працю — малювання. Діти ще раз читають завдання, „малюють“ її» [11; 37]

До переключання уваги доводиться вдаватися іноді при сприйманні двох одночасних різнорідних подразнень, схопити які буквально в один і той самий момент не вдається. Проте звідси не слід робити висновок, що всі різнорідні подразнення заважають одно одному. Дуже часто буває так, що вони не тільки не перешкоджають, а, навпаки, допомагають одно одному. Легше слухати промовця, коли на нього дивишся; слухові і зорові подразнення в цих випадках сприяють одно одному. 5; 342−344]

Для переключання уваги застосовуються комбіновані заняття. Комбінований урок (найбільш поширений тип уроку в практиці). Його структура: організаційна частина (1−2 хв.), перевірка до нього завдання (10−12 хв.), вивчення нового матеріалу (15−20 хв.), закріплення та зіставлення нового з раніше вивченим матеріалом, виконання практичних завдань (10−15 хв.), підведення підсумку уроку (5 хв.), домашнє завдання (2−3 хв.). 2; 128]

Свідоме переключання уваги не треба плутати з відвертанням уваги. Легке відвертання уваги характеризує її недостатню стійкість. Дуже відвертають увагу подразнення раптові, переривчасті, несподівані, а також зв’язані з емоціями. Тривалі, однорідні, хоч і досить інтенсивні подразнення, наприклад постійний гул, відвертають увагу тільки на початку, потім до них вдається звикнути і не помічати їх. Експериментально відвертання уваги. вивчається з допомогою введення додаткових подразнень, які заважають роботі, і врахування того, як це відбивається на роботі.

Велике значення має питання про розсіяність. Розсіяністю називають два різні явища. По-перше, під розсіяністю розуміють такий стан, коли людина нічого не помічає навколо себе внаслідок .надмірного заглиблення в роботу. Звичайно, таке заглиблення допустиме лише тоді, коли ми можемо цілком віддатися одній діяльності. А в .дійсності нам часто буває потрібно, займаючись яким-небудь ділом, все ж стежити і за .зміною навколишньої обстановки і уміти розподіляти свою увагу.

Зовсім інший вид розсіяності являють собою ті випадки, коли людина неспроможна ні на чому довго зосередитися, коли вона раз у раз переходить від одного об'єкта, явища до іншого, ні на чому не затримуючись. Така розсіяність у дорослих буває в стані утоми. У дітей вона зустрічається досить часто. Боротися з нею треба довгим вихованням всієї особистості дитини, особливо її вольових якостей. 5; 344]

3. Облік властивостей уваги у навчанні

Увага учнів — обов’язкова і необхідна умова для успішної учбової роботи. Основні засоби збудження уваги учнів — динамічне ведення занять із застосуванням різноманітних прийомів організації активності учнів, чіткий і ясний виклад матеріалу. Необхідне перемикання уваги учнів з одного виду діяльності на іншій, усунення відволікаючих подразників, окрім цього, поступове формування здатності протистояти їм, боротися з відволікаючими чинниками (робочий шум в класі, шуми в коридорі або на вулиці, наявність в учбовому класі нових предметів, експонатів, присутність нових людей). Інакше, якщо учень не здібний до перенесення уваги, він перетвориться в зніжена істоту із стійкою звичкою працювати тільки в абсолютній тиші[1].

Величезне значення в роботі вчителя має розподіл уваги. Працюючи з учнями в класі, вчитель знаходиться в невпинно змінній обстановці: кожен учень вимагає до себе особливої уваги.

Головна умова виховання уваги учнів — різноманітність їх роботи на уроці.

В цілях активізації уроку потрібно, щоб якомога менше часу йшло на організаційний період початку уроку. Повинна бути проведена заздалегідь велика підготовка вчителя, щоб привчити що вчаться швидко перемикати свою увагу від зміни до уроку.

Розвиток уваги у дітей проходить поступово.

У молодшому дошкільному віці переважає мимовільна увага. Характерна межа уваги дітей молодшого дошкільного віку — значна відволікаємість. Дитину легко відвернути яскравою іграшкою, розмовою. Проте чим сильніше виражений інтерес до об'єкту, тим стійкіше мимовільна увага дитини.

Подальший розвиток мимовільної уваги пов’язаний із збагаченням інтересів. У міру того як розширюються інтереси дитини, його увага приковується до ширшого круга предметів і явищ. Він може досить значний час розглядати іграшку, картинки, слухати вірші і казки, стежити за мовою тих, що оточують і своєю власною. Виконання дітьми ряду доручень, покладених на них обов’язків в дитячому саду і удома, привчає дітей звертати увагу на необхідність досягнення тієї або іншої мети, виконання вказівок і вимог дорослих. Все це приводить до розвитку довільної уваги[6].

До кінця дошкільного віку увага піднімається на вищий ступінь свого розвитку. Це пов’язано з появою нових інтересів, розширенням кругозору, входженням дитини в умови життя сім'ї і дитячого саду, оволодінням новим виглядом діяльності. Старший дошкільник все більше і більше починає звертати увагу на ті сторони дійсності, які раніше залишалися поза полем його уваги. Це розширення сфери спілкування дитини, збагачення його інтересів в першу чергу піднімає на вищий рівень розвитку мимовільну увагу.

Довільна увага особлива інтенсивно розвивається в іграх, де дотримання правил ігор вимагає від дитини зосередженості і концентрації уваги.

Вихователі ставлять перед дітьми мети, направляють їх сприйняття на життєво важливі сторони навколишнього життя, учать їх спостерігати. Старші дошкільники можуть протягом тривалішого часу управляти своєю увагою.

Розвитку довільної уваги сприяє участь дітей в інших видах діяльності (навчання, праця, малювання і ін.). Без наявності мети, зосередженості і спрямованості уваги, без його стійкості неможливо оволодіти жодним видом діяльності, неможливо досягти бажаного результату.

Поступово до кінця дошкільного віку з’являється досвід в управлінні своєю увагою, уміння більш менш самостійно його організовувати, без тієї постійної допомоги з боку дорослих, яка так була необхідна молодшим дітям. Це є одним з основних умов готовності дитини до шкільного навчання.

Характер уваги залежить від спрямованості і інтересів особи школяра. Увагу молодшого школяра носить виборчий характер, тобто прямує на те, що особливо для нього значущо. Для учнів молодших класів зазвичай значущо те, на що їх увагу звертає вчитель. Утримувати увагу на одному об'єкті буває непросто. Увага учнів початкових класів, у зв’язку з їх значною емоційною збудливістю легко відволікається і насилу прямує на те, що їм здається нудним. Тому другорядні деталі помічаються ними іноді легше, ніж основне.

Разом з тим є і якісь нецікаві моменти, які треба подолати, щоб досягти результату. Так формується довільна увага, яка вимагає відомих зусиль волі. Постійне тренування довільної уваги приводить до оволодіння ним в достатній мірі. Учні (знову-таки під керівництвом вчителя) починають ще краще розуміти, як і чому важливо не відволікатися під час занять, чому важливо уміти бути уважним.

Впродовж молодшого шкільного віку регулюючі впливи вищих кіркових центрів поступово удосконалюються. В результаті цього відбуваються і істотні перетворення характеристик уваги, йде інтенсивний розвиток всіх його властивостей: збільшується об'єм уваги, підвищується його стійкість, розвиваються навики перемикання і розподілу. Проте тільки до 9−10 років діти стають здатні достатньо довго зберігати і виконувати довільно задану програму дій.

У педагогічному процесі необхідно уміти використовувати мимовільну увагу і сприяти розвитку довільного. Для збудження в підтримку мимовільної уваги можна використовувати емоційні чинники: порушити інтерес, внести відому емоційну насиченість. При цьому зацікавленість повинна бути пов’язана з самим предметом навчання або трудової діяльності. Добре розвинені властивості уваги і його організованість є чинниками, що безпосередньо визначають успішність навчання в молодшому шкільному віці. Розвиваючи різні властивості уваги, можна підвищити успішність школярів по різних учбових предметах. Складність полягає в тому, що різні властивості уваги піддаються розвитку в неоднаковому ступені. Найменш схильний до впливу об'єм уваги, він індивідуальний, в той же час властивості розподілу і стійкості можна і потрібно тренувати.

Успішність тренування уваги значною мірою визначається також індивідуально-типологічними особливостями, зокрема властивостями вищої нервової діяльності. Встановлено, що різні поєднання властивостей нервової системи (сила — слабкість, інертність — рухливість) можуть сприяти або, навпаки, перешкоджати оптимальному розвитку характеристик уваги. Таким чином, необхідно враховувати, що індивідуально-типологічні особливості кожної конкретної дитини дозволяють тренувати його увагу лише в певних межах.

Висновки Дослідники виділяють 5 основних властивостей уваги: стійкість, зосередженість, здатність до переключення, розподіл, обсяг. Хоч увага і не може вдержуватись довго на одному об'єкті, вона може бути довгий час зосереджена на одній і тій самій діяльності.

Увага учнів — обов’язкова і необхідна умова для успішної учбової роботи. Основні засоби збудження уваги учнів — динамічне ведення занять із застосуванням різноманітних прийомів організації активності учнів, чіткий і ясний виклад матеріалу. Необхідне перемикання уваги учнів з одного виду діяльності на іншій, усунення відволікаючих подразників, окрім цього, поступове формування здатності протистояти їм, боротися з відволікаючими чинниками (робочий шум в класі, шуми в коридорі або на вулиці, наявність в учбовому класі нових предметів, експонатів, присутність нових людей). Інакше, якщо учень не здібний до перенесення уваги, він перетвориться в зніжена істоту із стійкою звичкою працювати тільки в абсолютній тиші.

Необхідно враховувати, що індивідуально-типологічні особливості кожної конкретної дитини дозволяють тренувати його увагу лише в певних межах.

Список використаної літератури та джерел

1. Асєєв В.Г. Вікова психологія: Навчальний посібник. — Іркутськ, 1989. — 350 з.

2. Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогика. Учебник для вузов — СПб: Питер, 2000. — 304 с.

3. Выготский Л. С. Развитие высших форм внимания в детском возраста. Хрестоматия по вниманию.— М., 1976.

4. Гавріков К.В., Глазачев О. С., Бердникова Т. К. Система медико-педагогічного контролю готовності та адаптації дітей 6-річного віку до навчання в школі: Інформаційне методичний лист. — Волгоград, 1988. — 64 с.

5. Добринін М. Ф. Увага // Психологія. За ред. К.М.Корнілова, А.О.Смірнова, Б. М. Теплова. — К., 1949. — 432с.

6. Коломинський Я. Л. Діагностика та корекція психічного розвитку дошкільників. — Мінськ, 1997. — 365 з.

7. Мединський. Є.М. Історія педагогіки. — К., 1939. — 366с.

8. Палюх О. М. Роль уваги в засвоєнні студентами навчального матеріалу http://psyh.kiev.ua/nma-referats/fla-refers/lang-1/referat-153/index.html

9. Психология современного подростка. Под ред. Д. И. Фельдштейна. — М., 1987. — 238с.

10. Сластенин В. А. и др. Педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. Под ред. В. А. Сластенина. — М., 2002. — 576 с.

11. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. — Киев., 1974 г. — 288 с.