Викрадення Рауля Валленберга

Московський Гуманитарно-Экономический Институт.

РЕФЕРАТ Студентки 3 курсу юридичного факультета Козубенко Марії Анатольевны.

ГРУПА № 33.

Учебная дисципліна: Історія спецслужб.

Тема: «Викрадення Рауля Валленберга».

МОСКВА 2002.

Діяльність радянських спецслужб по закордонах з ліквідації неугодних кремлівському керівництву осіб впритул до розпаду СРСР було суворо засекречена. Радянська і партійна номенклатура не хотіла, щоб хтось знав у тому, що у її вказівкою там неодноразово здійснювалися акти політичного терроризма.

У в самісінькому кінці Другої світової війни радянські спецслужби знову почали практикувати проведення спецоперацій проти іноземних громадян території розвинених країн. Однією із перших таких операцій стало затримання співробітника шведської дипломатичної місії в Угорщини — Рауля Валленберга. Арештований в 1945 року у Будапешті радянської військової контррозвідкою СМЕРШ і безслідно зникле в сталінських в’язницях, він став національним героєм Швеції, людиною-легендою, якої, як уже зазначалося на спеціальних слуханнях у Конгресі США, більш як хтоабо заслужив право «вважатися святим». Долею Валєнберга стали цікавитися відразу саме його арешту. А 1991 року була створена спільна российскошведська робоча група справі Валленберга. Проте досі обставина смерті шведського дипломата залишаються неизвестными.

Але перш ніж розпочати розповіді про Валленберге, треба сказати кілька слів про її сім'ї. Шведські фахівці з генеалогії і геральдиці попереджають своїм клієнтам, що й дослідження обмежуються періодом до XVII століття. Але це відрізка часу предосить, щоб переконається у правильності обраного Маркусом Валенбергом девізу, взятого їм під час присвяті в лицарі ордена св. Серафима: «Існувати, але невидиме!» І справді, все нащадки засновника шведської фінансової імперії Валленбергов намагалися діяти відповідно до цієї формули. Так було в XVIII столітті Якоб Валленберг, отправившейся потім кораблем до «Финланд» в Ост-Индию, опублікував після возращения книжку свої пригоди, озаглавлену «Мій син на галері». Але анонимно.

Таких прикладів можна навести безліч, особливо у XX столітті. У 1942 року резидент НКВС, у Стокгольмі Б. Рибкін брав участь у укладанні між СРСР та Швеції таємного економічного угоди, яким у обмін платину Москва отримувала високоякісну шведську сталь. Банк який цієї угоди, належав сімейству Валленбергов. На 1944 року під час активної участі Маркуса Валленберга начились таємні між представниками Радянського Союзу, і Фінляндії, закінчилися підписанням 4 вересня 1944 року мирного договора.

Рауль Густав Валленберг народився 1912 року у Стокгольмі. Хоча і належав до клану Валленбергов, великих статків в нього був, і він мріяв про своє бізнесі, яка приносила йому значні прибутки. Людина із сильною волею, бажаючий прославиться, він був антифашистом й мав великі зв’язку США, де у свого часу закінчив Мичиганский університет по спеціальності архітектора. Та заодно на початок Другої світової війни він двічі приїздив у Угорщину діловими візитами і був визнаний гідним особистої зустрічі з адміралом М. Хорті, з 1919 року колишнім фактично диктатором в стане.

Коли Європі вибухнула війна. Валленберг, працював у експортноімпортної фірмі, належала Кальману Лауэру, вступив у Національну гвардію. Доля Валленберга різко змінилася початку літа 1944 року після зустрічі Валленберга з Ивером Ольсеном, американським розвідником, працюючим на Управління стратегічних служб (УСС) й Стокгольмі під «дахом» співробітника посольства США. Дізнавшись, що Лауер угорський єврей, Ольсен відразу ж потрапити порадив знайти шведа «з міцними нервами», яку міг б вирушає до Будапешт і зайнятися порятунком євреїв, відправлені до таборів смерті. Лауер запропонував Рауля Валленберга.

Наприкінці червня 1944 року в курорті Сальтшебадан відбулася зустріч Ольсена з Валленбергом, которому при цьому було надано звільнення з частини. Під час бесіди Валленберг дав згоду співпрацю з американцями лінією розвідування й Ради у справах біженців війни США. І вусі незабаром на вимогу Вашингтона він був у шведське посольство в Угорщини у ролі генконсула. Цьому призначенню допомогли і угорці. Збереглася записка ЦРУ, датована 1954 роком, у якій говориться, що котрий у Стокгольмі угорець Кальман Гейер «допоміг впровадити Рауля Валленберга в Угорщини, під під час Другої Першої світової в ролі агента Управління стратегічних служб».

Валленберг прибув Будапешт 9 липня 1944 року. Офіційної метою його місії було від неминучої смерті угорських євреїв. Огледівшись і налагодивши контакти з угорськими владою та німецьким військовим командуванням, Валленберг розвинув діяльність. Так домігся відправки з Угорщини до Швейцарії п’яти ешелонів з ув’язненими концтаборів. Про це нейтральна Швеція поставила Німеччини партію вантажівок, зроблених заводі «СканіяВабни», який контролювало сімейство Валленбергов. Частина прибуток від цієї угоди пішла з цього приводу Валленберга. З іншого боку, він використовував так звані «охоронні сертифікати» із зображенням шведської корони. Відвідуючи пункти зборів євреїв до відправки до концтабору, він голосно вигукував найпоширеніші прізвища, і частина приречених, зрозумівши, чому річ, кидалися щодо нього, одержуючи захист із боку шведського правительства.

Загальна кількість врятованих Валленбергом людей невідомо. Називалися різні цифри: від року реальних 200 тисяч до об'єктивних 20 тисяч людина. Але якщо врятованих їм менше, це зовсім не применшує його подвигу. Слід зазначити, діяльність Валлнберга викликала роздратування представників СС в Угорщини. Начальник відділу ШМИ4 гестапо Адольф Ейхман, який відповідав за «остаточне рішення» єврейського питання, навіть організував нею замах, закончившееся, щоправда, невдало. Пізніше, під час обіду з Валленбергом, Ейхман пообіцяв зробити нову спробу, потім швед улыбнулся.

Стосовно роботи Валленберга на УСС, вона була менш активна. Річ у тім, що Угорщина була тим регіоном, де з УСС практично був агентури. «Управління стратегічних служб, — згадує колишній співробітник ЦРУ Макарган, — не мало активний команди агентів в Угорщини у кінці війни». Тож цілком слушне твердження іншого колишнього працівника ЦРУ, Джеймсона, заявив, що Валленберг був «цінним співробітником американської розвідки, було рідкістю у цьому районі світу у той час». Свої донесення Валленберг посилав дипломатичної поштою через Стокгольм, а про характер виконуваних їм доручень можна судити з донесення у Вашингтоні з резидентури відділу SI (секретна розвідка) УСС в Барії (Італія) від 7 листопада 1944 року, де йдеться, що Валленберг встановив зв’язку з керівниками угорського Опору, зокрема і з Г. Соосом. Метою цих контактів була вербування агентів, готових співпрацю з УСС. А як стверджує із колишніх співробітників шведської місії фотограф Т. Вереш, Валленберг під час облоги Будапешта захоплювали радянські війська займався фотографуванням позицій частин Червоної Армии.

Про розвідувальної діяльності Валленберга радянськими спецслужбами став відомий ще до його взяття Будапешта. За свідченням генерал-лейтенанта Белкина, тоді заступника начальника СМЕРШ, в 1945 року в усі фронтові управління військової контррозвідки була розіслана орієнтування на Валленберга, де йшлося, що він у співробітництво з німецької, американської та англійською розвідками, і наказувалося встановити його постійний нагляд для встановлення його контактів. Однією з інформаторів діяльності Валленберга була російська граф і бельгійський поданий М. Толстой-Кутузов, завербований ІНВ НКВС, у 30-х роках. У Будапешті працював у мисси Червоного Хреста, а восени 1944 року одержав посаду у відділі «У» шведської дипломатичної місії в Угорщини, який контролював виконання німцями Женевської конвенції щодо радянських військовополонених. Відповідно до його повідомленням, Валленберг підтримував контакти з співробітниками німецької розвідки, зокрема і керівником VI управління РСХА. В.Шелленбергом. Щоправда, тут слід зазначити, що Валленберга з представниками спецслужб багато в чому були змушеними. Без них не міг б урятувати приречених на знищенні евреев.

13 січня 1945 року Валленберг був заарештований офіцерами СМЕРШ у штабі 151-йдивизии, куди він став на вимогу радянського командування. По приводу затримання Валленберга в архівах зберігся наступний документ:

«Командиру 30 СК.

Копія начальнику штабу 2 Укрфронта.

1.Находящегося в 151 СД секретаря шведської місії Рауля Валленберга проводити негайно до командира 18 СК генерал-майору Афонину, забезпечити його збереження й зручність передвижения.

2. Зв’язок Рауля Валленберга з зовнішнім світом воспретить.

3. Набуття та виконання донести.

14.1.45 23.30 Куприянов".

На документі є такий резолюция:

«т. Повловскому, т. Поветкину. Негайно з’ясувати, що з секретар, де всі посольство».

На полях документа відбиті результати выяснения:

«-Взяли його 13.1.45 на вул. Бенцур (прийшов сам).

— Решта посольства у західній части.

— Відмовився йти у тил, заявивши, що з його відповідальності близько 7000 шведських громадян, у в східній частині города".

Кілька днів Валленберг знаходився під посиленою охоронної без зв’язку з зовнішнім світом у штабі 2-го Українського фронту, і потім було відправлено у Москву. Збереглося повідомлення, де йдеться, що «заарештований Рауль Валленбарг відправлений 25.1.45г., старший конвою капітан Зеньков Микола Матвеевич».

До Москви Валленберга доставили 6 лютого, що з облікової картки внутрішньої в’язниці НКДБ. За словами його співкамерника Г. Рихтера, коли Валленберга везли у Москві, він у хорошому настрої і навіть вів візуальну розвідку, результати якої заносив у записничок, маскуючи їх як матеріали до задуманому їм шпигунського роману. Судячи з наявних у архівах документам, спочатку Валленберг містився у внутрішній в’язниці на Луб’янці, потім у Лефортово, та був його знову перевели у внутрішнє в’язницю НКДБ. Допитували його слідчі Сверчук, Кузьмишин і Копелянский. Відповідно до журналам реєстрації виклику на допит Внутрішньої в’язниці НКДБ і Лефортовської в’язниці, перше запитання Валленберга відбувся 8 лютого 1945 року, а останній -11 березня 1947 года.

Що ж до причин арешту Валленберга, то насамперед слід відзначити, що не міг стати зроблено без санкції вищого партійного керівництва. Про це свідчить і те що, що наказ про його арешт підписав Булагин, тоді заступник Сталіна по Наркомату оборони. Віддаючи такий наказ, у Москві найімовірніше розраховували використовувати Валленберга в ролі об'єкта вербування чи як заручника, з допомогою якого було використовувати сімейство Валленбергоов щоб одержати вигідних кредитів на Заході. Цілком можливо, що його збиралися використовувати як важливого свідка закулісних зв’язків ділових кіл Заходу і фашистської Німеччині роки на Нюрнберзький процес. Втім, висувалися та інші версії. Так, американський журналіст Д. Бартал вважає, що Валленберга збиралися використовувати, з метою компрометації єврейські организации.

Однак до 1947 року обстановка змінилася. Валленберг категорично відмовився працювати на радянську розвідку, Нюрнберзький процес закінчився, а сімейство Валленбергов не висловлювало зацікавленості у його звільнення. Про причини такої дивної позиції розповів інтерв'ю Шведському телеграфному агентству (ТТ) зведений брат Валленберга-Ги фон Дардель, заявивши: «Причина зводилася до того, що імперія Валленбергов здійснювала наприкінці Другої світової війни великі справи в самісінький Угорщини та Німеччини, про які Рауль знав, можливо, занадто много». Кроме того, шведське уряд із квітня 1945 року закидало НКЗС СРСР запитами про його долі: було послано 8 нот і було 5 усних розмов. Тому постає запитання подальшу долю Валленберга Кремлю потрібно було вирішити, як можна швидше, і 14 травня 1947 року Вишинський, був заступник В. Молотова по розвідувальної роботі, направив з його ім'я службову записку:

«Тов. Молотову.

Наприкінці 1944 року шведи звернулися на НКЗС СРСР із проханням взяти ситуацію під захист першого секретаря шведської місії у Будапешті Рауля Валленберга.

16 січня Місії повідомили, що Валленберг виявлено взятий радянськими військовими владою під защиту.

24 квітня 1945 г. Шведи повідомили у НКЗС СРСР, що з відправлених з Будапешта до Швеції співробітників Місії Валленберга немає, і просили його розшукати. Ці запити із боку шведів надалі багаторазово повторювалися як і письмовій (8 нот), і у усній форме (5 бесед).

15 червня 1946 р. На прийомі в тов. Сталіна б. шведский посланник Седерлюм звернувся безпосередньо до тов. Сталіну з проханням доручити навести довідки про долі Валленберга…

…ми неодноразово, усно і письмово, просили протягом 1945 і 1946 рр. «СМЕРШ», а пізніше МКБ про долю і піднятому місці перебування Валленберга, в результаті чого лише лютому с.г.в розмові з тов. Новиковым тов. Федотов повідомив, що Валленберг перебувати у розпорядженні МДБ, й обіцяв доповісти Вам особисто про подальших заходах МДБ у цій делу.

Оскільки вони Валленберга до нашого часу продовжує залишатися непорушно, я прошу Вас зобов’язати тов. Абакумова уявити довідку сутнісно справи і такі пропозиції про його ликвидации".

У цьому абзаці цієї записки Вишинський пропонує не закривати справу і випустити Валленберга (тоді було використано формулювання «припинити справа»), а фактично наполягає у тому, щоб глава МДБ Абакумов представив план знищення заарештованого як небажаного особи для радянського керівництва. Наслідки не забарилися. ПО офіційної версії Валленбегр 17 червня 1947 року в камері Лубянской в’язниці, про що йдеться наступного рапорті з ім'ям Абакумова:

«Доповідаю, що всесвітньо відомий Вам укладений Валленберг сьогодні вночі в камері раптово помер може бути внаслідок початку інфаркту миокарда.

У зв’язку з які є від Вас розпорядженням особисте спостереженні за Валленбергом прошу вказівки, кому доручити розтин щодо встановлення причини смерти.

Начальник санчастині тюрьмы.

Полковник медичної службы.

Смольцев. 17.VII.47Г.".

З іншого боку, на рапорті є приписка Смольцева: «Доповів особисто міністру. Наказано труп піддавати кремації без розтину. 17.VII. Смольцев».

Та найшвидше Валлнберг не помер, а був убит. Для цього було досить перевести їх у спецкамеру «Лаборатория-Х», що була поруч із Лубянской в’язницею, й під виглядом лікування зробити смертельну ін'єкцію. Не становила жодних труднощів, тим більше начальник лабораторії Майрановский мав великий досвід у проведенні цих операцій, починаючи з 1930;х. Зрозуміло, санчастину в’язниці була поставлено популярність про зробленою ін'єкції і констатувала смерть Валленберга в звичайному порядке.

Саме тоді МЗС отримав вказівки відповідати на запити шведів, що Валленберга у СРСР немає. І вже 18 серпня 1947 року Вишинський направив послу Швеції у СРСР лист, у якому, зокрема, говорилось:

«Через війну ретельної перевірки було встановлено, що Валленберга в у Радянському Союзі немає і він нам завдає неизвестен.

Справді, 14 января1945 року міністерства закордонних справ СРСР одержало стисле повідомлення, заснований на непрямих даних однієї з командирів військових частин, що вів бої у Будапешті, у тому, що у вулиці Бенцур нібито було виявлено Валленберг…

Проводилися ретельні розслідування і розшук Валленберга, проте це лише до позитивних результатів не привело, а радянський офіцер, повідомивши про Валленберге, не знайдено. У таборах для військовополонених і інтернованих Валленберг також виявлено не был…".

Втім, через десять років радянське керівництво офіційно визнало, що Валленберг помер 1947 року у Лубянской в’язниці від серцевий напад. Ця версія досі вважається офіційної, хоча є всі підстави стверджувати, що Валленберг ліквідували за вказівкою кремлівського руководства.

Литература

: КДБ Спецоперації радянської розвідки. Авторы: А. И. Колпакиди, Д. П. Прохоров.