Геополітичні орієнтири і геополітичні пріоритети Румунії

Геополітичні орієнтири і геополітичні пріоритети Румунії

Вступ

Актуальність дослідження геополітичних пріоритетів та орієнтацій країни у сучасних умовах невпинно зростає, оскільки жодну державу не можна дослідити повністю не врахувавши її географічного положення, середовища функціонування, яке чинить безпосередній вплив на позицію держави на міжнародній арені. Румунія має свої особливості геополітичного положення, що визначають її інтереси та позиції не лише в регіоні і по відношенню до сусідніх держав, а й в світі загалом. Необхідність дослідження цих особливостей посилюється значними транзитними можливостями румунської території.

Об'єктом дослідження є сама Румунія, а предметом, в свою чергу, — її геополітичні пріоритети та орієнтири.

Метою дослідження є визначити особливості геополітичної позиції Румунії.

Виходячи з мети, в дослідженні поставлено наступні завдання:

1) визначити основні риси та особливості політико-географічного положення Румунії;

2) дослідити її державні кордони, які є важливим чинником геополітичної орієнтації країни;

3) з’ясувати характеристики геополітичного положення держави;

4) провести аналіз сучасної політичної ситуації в Румунії та визначити геополітичну роль цієї європейської держави.

Таким чином, проблема геополітичної орієнтації Румунії та її пріоритетів в зовнішньополітичній діяльності потребують подальшого дослідження.

1. Політико-географічне положення Румунії

Офіційна назва — Румунія (Romania) — держава у південній частині Європи, переважна частина площі знаходиться у басейні нижньої течії Дунаю. На сході омивається Чорним морем. Румунія межує на півночі з Україною, на північному сході - із Молдовою, на південному заході - із Сербією, на північному заході - з Угорщиною, а на півдні - з Болгарією. Експортер продуктів нафтопереробки і нафтового устаткування, електричне устаткування, автомобілів, зернових.

Доля Румунії була пов’язана з її сусідами: Болгарією, Угорщиною (згодом Австрією і Австро-Угорщиною), Київською і Галицько-Волинською державами (пізніше Великим Князівством Литовським і Польщею, з XVIII ст. з Російською Імперією, а згодом з СРСР) та з Туреччиною. Частини Румунії (деякий час навіть вся Румунія) належали віками до цих держав або були під їхнім протекторатом.

Румунія лежить у південно-східній Європі і омивається Чорним морем. На заході межує з Угорщиною (443 км), на півночі і сході з Україною (362 і 169 км), на південному заході межує з Югославією (Сербією) (476 км), на північному сході з Молдовою (450 км), а південний кордон ділить з Болгарією (608 км). Значну частину території країни займають Південні і Східні Карпати (біля 1/3 площі), які простягаються широкою дугою з півночі на захід завдовжки з 800 км з найвищою вершиною в країні - Молдовяну (2543 м над рівнем моря). Румунія має досить густу річкову сітку, найбільшими річками є: Дунай, Прут. Біля гирла Чорного Моря Дунай творить розлогу дельту (4340 кв. км). Природні рослинні шати країни становлять листяні ліси (буково-дубові), вони займають біля 26% площі. Хвойні ліси зустрічаються у високогірних районах.

Площа країни становить 237,5 тис. км?. Румунія поділена на 41 юдет (регіон) і столичний округ (Бухарест). Ними є: Алба, Арад, Аргес, Бакеу, Бікор, Бістріта — Насауд, Ботошані, Бреїла, Брашов, Бузеу, Каларасі, Крас Северін, Клуж, Констанца, Ковасна, Дімбовіта, Долі, Галаті, Горй, Джурджу, Хагрхіта, Хунедоара, Іаломіта, Іаші, Ілфов, Марамуреш, Мехедінті, Муреш, Неамт, Олт, Прахова, Салай, Сату Маре, Сібіу, Сукеава, Телеорман, Тіміш, Тулцеа, Васлуй, Вілцеа, Вранцеа.

Столицею країни є Бухарест (2 млн. мешканців, 1997), інші важливі міста (1997) це: Брашов (317 тис.), Ясси (348 тис.), Констанца (344 тис.), Тімішоара (334 тис.), Клуж-Напока (332 тис.).

Конституція: 22.11.1991 р. (представлена на референдум в грудні 1991 р.).

Членство у міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ, РЄ, СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, НАТО.

У 2007 р. Румунія вступила до Євросоюзу, а також стала членом Спільного ринку.

На регіональному рівні особливу увагу слід звернути на українсько-румунське співробітництво.

Інтенсифікація українсько-румунських контактів як пріоритетних почалася недавно — з 2 червня 1997 р., коли новий румунський уряд підписав Договір з Урядом України про подальший розвиток міждержавних відносин. Було підписано також ряд документів не тільки на загальнодержавному, а й на регіональних рівнях щодо співробітництва в усіх галузях людської діяльності. Хоч між Чернівецькою Облдержадміністрацією та Префектурами Сучавського та Ботошаньського повітів підписано Протоколи про співробітництво ще в 1995 р., але активна співпраця між регіонами почалася лише з 1997 р. (після підписання Додатку до протоколу на 1995;1998 рр.).

Однак, можливості співпраці між румунськими повітами (Сучава і Ботошань) та Чернівецькою областю використовуються неповно з обох сторін. Однією з причин є недостатня вивченість та обізнаність з транскордонною територією. Тому, міжнаціональне українсько-румунське співробітництво потребує ґрунтовного науково-географічного дослідження, оцінення ретроспективних і перспективних процесів розвитку прикордонних територій тощо. Наше дисертаційне дослідження є певним внеском у цю справу.

Оскільки територія Румунії, що знаходиться на кордоні з Україною має дуже вигідне геоекономічне положення, достатню кількість і густоту населення та значний природно-ресурсний потенціал, то це складає оптимальну основу функціонування господарського комплексу, розвитку сфери послуг — освіти, науки, культури та охорони здоров’я. А геополітичне становище, культурні традиції повітів Сучава і Ботошань створюють можливості стати їм впливовим європейським регіоном, виконувати суттєву роль у міждержавній співпраці. Шляхи цієї співпраці на початковому етапі це: визначення стратегій розвитку та способів співробітництва між регіонами в усіх галузях людської діяльності; залучення іноземного капіталу, створення єврорегіонів та ВЕЗ тощо.

Великі перспективи відкриваються від включення повітів Сучава та Ботошань у єврорегіони. Повіт Ботошань разом з Чернівецькою областю входять до «Карпатського Єврорегіону» та єврорегіону «Верхній Прут». На даний момент повіт Сучава не входить до жодного єврорегіону. Це стримує як процеси його соціально-економічного розвитку, так розвиток регіону в цілому.

Таким чином, Румунія має досить вигідне політико-географічне положення, що, при раціональному його використанні, може сприяти подальшому розвитку держави.

2. Державні кордони як чинник геополітичної орієнтації країни

Державні кордони впливають на геополітичну орієнтацію та інтереси країни в певному конкретному регіоні, оскільки можуть поглиблювати відносини певної держави з її сусідами, чи навпаки непорозуміння у встановленні кордонів між конкретними державами можуть дестабілізувати не лише їх двосторонні відносини, а й ситуацію в певному регіоні загалом.

Румунія межує на півночі з Україною, на північному сході - із Молдовою, на південному заході - із Сербією, на північному заході - з Угорщиною, а на півдні - з Болгарією.

Що стосується кордону з Молдовою, то Посол Румунії в Молдові Філіп Теодореску поставив під сумнів законність територіального кордону між Румунією і Молдовою.

«Мирний договір 1947 р., що встановлює кордони Румунії, є історичною фальсифікацією, і був підписаний з тієї причини, що Румунія була переможеною і окупованою країною», — заявив румунський дипломат. За словами Ф. Теодореску, «Паризький мирний договір більше не має юридичної сили, і до нього не можна більше апелювати з метою юридичного закріплення кордону між Румунією і Молдовою, який з радянських часів проходить по річці Прут».

Відносно українсько-румунського кордону нагадаємо, що українська сторона наполягає на тому, щоб у Договорі про режим державного кордону між Україною та Румунією кордон було б зафіксовано так, як його визначено й описано в Договорі 1961 р. про режим радянсько-румунського держкордону і відповідних документів демаркації, що діють на 16 липня 1990 р. А мирний договір 1947 р. між країнами-переможцями і державами, що зазнали поразки в Другій світовій війні, до яких відноситься і Румунія, визначає радянсько-румунський кордон лише в дуже загальному вигляді. Докладний опис цього кордону було зафіксовано спочатку в радянсько-румунському договорі про режим держкордону 1949 р., який потім було замінено новим документом 1961 р.

Нагадаємо також, що острів Зміїний увійшов до складу СРСР 1948 року. Тож звертання румунів до договору 1947 р. цілком можна розглядати саме як бажання перекроїти кордони.

Для визначення статусу Зміїного Румунія подала в 2004 р. позов до міжнародного суду. Внаслідок рішення суду в Гаазі про визначення меж спірних для Румунії та України, Україна отримала поразку на дипломатично-економічному фронті, програвши значні запаси вуглеводнів у шельфі Чорного моря, і вкотре довела свою нездатність вирішувати серйозні питання.

Міжнародний суд ООН третього лютого визнав Зміїний островом, а також визначив берегову лінію України на континентальному шельфі і межі виключних економічних зон у Чорному морі.

У МЗС України заявили, що домоглися потрібного позитивного результату, більше того, позбулися багаторічної «занози». І додали, що українські дипломати ретельно проаналізують це рішення. А вже після цього буде висловлена остаточна позиція українського зовнішньополітичного відомства.

У секретаріаті президента одразу ж визначили, що за цим рішенням міжнародного суду у Києва залишилася більша частина практично всіх розвіданих нафтогазових родовищ.

Іншої думки був лідер компартії Петро Симоненко. Він почав вимагати від Верховної Ради негайного розгляду питання особистої відповідальності президента Віктора Ющенка «за порушення територіальної цілісності України». 16 вересня 2004 р. Румунія передала на розгляд Міжнародного суду ООН питання про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон між двома країнами. По-суті, найважливіше для України було, по-перше, підтвердити статус Зміїного як острова і по-друге, включити його до складу прибережної лінії України.

При делімітації континентального шельфу другий висновок дав би можливість шляхом визначення середньої лінії збільшити територію виключної економічної зони України, в якій наша держава могла б спокійно вести господарську діяльність.

Україна хотіла розділити спірні території у співвідношенні 1 до 3:53,3 тисячі квадратних метрів — за Україною, 21,9 — за Румунією. Але суд вирішив усе навпаки.

Лінія делімітації, проведена судом, засвідчила, що Україні відійшла 12-мильна зона, що включає в себе лише територіальне море. Поза межами цієї смуги біля Зміїного є також виключна економічна зона, заявляє секретаріат президента.

В інтерв'ю Радіо ООН уповноважений України в Міжнародному суді по цій справі доктор юридичних наук Володимир Василенко висловив думку, що суд виніс компромісне рішення.

«Лінія, яку провів суд, і яку будуть дотримуватися, я сподіваюся, обидві сторони, ця лінія розмежовує морські простори в пропорції 2,1 до 1 на користь України. Всі розвідані нафтогазові запаси в цьому регіоні, вони практично залишаються на території України», — заявив Василенко.

Отже, Румунія межує з п’ятьма державами, кордони з яким чітко визначені, що сприяє стабільності відносин не лише між державами на двосторонньому рівні, а й в регіоні Центрально-Східної Європи.

3. Геополітичне положення Румунії

Румунія, що знаходиться на одному з маршрутів постачання нафти на Балкани і далі в Європу, а також Молдова стають зацікавленими партнерами. Таким чином, Бухарест, а з ним і Кишинів, мають намір подовжити вісь стратегічного партнерства, що вже сформувалося між Баку, Тбілісі й Києвом.

Вступ Румунії до НАТО забезпечив вихід блоку на західне узбережжя Чорного моря і до Болгарії, а через неї - до з'єднання з «анклавами» Греції та Туреччини.

Румунія вдало розташована і є важливим східним кордоном для ЄС, США й НАТО. На Заході це інтерпретують як високу відповідальність у забезпеченні регіональної стабільності. Маючи стратегічно вигідне розташування в Східній Європі (безпосередньо близько від Балкан) і друге місце серед східноєвропейських держав за площею, численністю населення, економічним і військовим потенціалом, вона прагне стати сполучною ланкою між південним флангом НАТО та Центральною Європою. Володіючи на Чорному морі узбережжям протяжністю 240 км (Україна — понад 1000 км) і 1000 км дунайського берега, Румунія пропонує себе ЄС як головні морські ворота на південному сході континенту.

Існує думка, що румунська дипломатія — одна з найкращих у світі: країна, яка не виграла жодної війни у ХХ столітті, опинившись серед переможених, змогла помітно розширити свою територію. А тепер її влада успішно грає на протиріччях між ЄС і США, використовуючи стару істину: якщо велика держава хоче домінувати над слабкою, тоді в останньої немає шансів; якщо над слабкою країною хочуть панувати дві держави, тоді в неї з’являється шанс вижити; якщо це хочуть зробити більш ніж дві країни — тоді в неї є шанс стати великою.

Отже, займаючи важливе геостратегічне положення, Румунія прагне стати транзитною державою для транспортування каспійської нафти й нині претендує на роль сполучної ланки між Кавказьким регіоном і Європою.

4. Сучасна політична ситуація в Румунії та її геополітична роль

Зміцнілий результатом референдуму від 19 травня 2007 р., коли 75% з тих, хто проголосував, висловились проти його відставки, Президент Траян Бесеску виступив з промовою в румунському парламенті, в якій вимагав відставки уряду меншості, створеного з членів Націонал-ліберальної партії та Демократичного союзу угорців Румунії та проведення дострокових виборів. Траян Бесеску: «Така велика цифрова асиметрія між представниками і представленими в парламенті виборцями, створює велику прогалину між парламентом і народом, між результатом виборів від 2004 р. і нинішньою ситуацією. У справжній демократії ці нерівноваги швидко виправляються.» З-поміж методів «шокової терапії», запропонованої президентом для глибокої реформи політичного класу, згадаємо запровадження мажоритарної виборчої системи та прийняття закону про люстрацію. Він також виступив на користь переходу до однопалатного законодавчого органу або значного зменшення чисельності депутатів і сенаторів. Лідери парламентських партій, котрі у квітні проголосували за усунення з посади президента країни Траяна Бесеску, вважають, що промова останнього містила «елементи помсти та політичної вендети». З іншого боку демократи, з рядів яких походить глава держави і, які перебувають зараз в опозиції, вважають, що Траян Бесеску лише повторив заклик до модернізації політичного класу.

Не минуло й місяця від ухвалення Парламентом Румунії закону про Національне агентство доброчесності (НАД), головним завданням якого буде перевірка майна парламентаріїв та громадських службовців, як Уряд прийняв термінове розпорядження про внесення змін до цього нормативно-правового акту. Головна зміна до зазначеного закону стосується розміру суми, виходячи з якої можна буде порушувати процедуру перевірки майна посадовців. Таким чином, працівники НАД, зможуть проводити перевірки законності походження коштів, якщо різниця між загальною сумою доходів та доходами одержаними під час мандату перевищує 10 тисяч євро, а не 20 тисяч євро, як передбачалось в попередній редакції закону. Інша зміна стосується конфіскації тієї частини майна, що не може бути оправдана. Коли були внесені зміни до закону про НАД, Верховна рада суддів та прокурорів представила звіт стосовно ситуації румунського судочинства в 2006 р. Згідно документу, головними проблемами системи судочинства є недовіра громадян до юстиції, втручання політиків у роботу судів та прокуратур та навантаження суддів.

Міжнародний Валютний Фонд стверджує, що напружена політична ситуація в Румунії не завдала шкоди економіці, а наплив прямих іноземних інвестицій продовжується. Правляча рада міжнародної фінансової організації привертає, однак, увагу на два імовірні ризики для румунської економіки: збільшення дефіциту поточного рахунку та небезпека нового інфляційного тиску. Румунія, Болгарія та Литва мають амбітні валютні політики, що не дуже дозволяють зростання витрат передбачених на поточний рік, зазначають і економісти Світового Банку. Експерти фінансової установи вважають, що процес запровадження реформ в регіоні уповільнився на тлі того, що вони називають «постінтеграційною втомою», та через нестабільну політичну ситуацію та низьку адміністративну спроможність.

У наступні два роки Румунія очолить командування багатонаціональної бригади країн Південно-Східної Європи (SEEBRIG), штаб-квартира якого була перенесена на цьому тижні з Констанци (південний схід Румунії) до Стамбулу (Туреччина). Військовослужбовці SEEBRIG, серед яких 233 румуна, взяли участь в 2006 році, в місії Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF), під мандатом ООН та керівництвом НАТО. SEEBRIG є одним з проектів Ініціативи процесу Ради міністрів оборони країн Південно-східної Європи, запровадженим в березні 1996 р., метою якого є утвердження регіонального співробітництва та добросусідських відносин, розвиток оборонної спроможності та співробітництва шляхом спільних зусиль і сприяння процесу вступу до євроатлантичних структур.

Пітештському нафтопереробному заводу «Арпекім» (південь Румунії), що є власністю румунської нафтокомпанії Петром, котра належить австрійській нафтовій компанії ОМV, було відкликано ліцензію на право переробляти нафту протягом шести місяців, за серйозні порушення норм екологічної безпеки. «Тимчасове закриття нафтопереробного заводу є суворою мірою з негативними наслідками для румунської економіки» — вважає компанія ПЕТРОМ, згідно з якою, ця ситуація відіб'ється на румунській нафтохімічній промисловості, взагалі, яка залежить від сировини «Арпекім».

Румунія взяла однозначний курс на інтеграцію в євроатлантичні структури ще в 1992 р.

В жовтні 1993 р. Румунію прийняли до Ради Європи. Ще раніше, весною того ж року, румунський парламент ратифікував угоду з Європейським союзом про асоційоване членство, а 1 січня 1995 р. ним було ратифіковано так звану Європейську угоду з ЄС. 22 червня 1995 р. Румунія подала офіційну заявку на вступ до ЄС.

Шлях Румунії до великої європейської сім'ї був набагато складнішим і тривалішим, ніж будь-якої держави Центрально-Східної Європи, які після розпаду соціалістичної системи теж обрали шлях на євроінтеграцію. Дипломатичні відносини між Румунією та Європейським Союзом встановлено у 1990 р. — відразу після повалення диктаторського режиму Н. Чаушеску.

Серед документів про взаємовідносини Між Румунією та ЄС одним з головних стала Європейська угода про асоціацію Між Румунією та Європейським Союзом 1993 р.

22 червня 1995 р. Румунія подала заяву щодо набуття членства в ЄС, що стало важливим етапом на шляху консолідації їх взаємовідносин.

У свою чергу, у липні 1997 р. Європейська Комісія опублікувала документ під назвою «Думка щодо заяви Румунії стати членом ЄС», а через рік складено «Періодичну доповідь щодо зареєстрованого Румунією прогресу на шляху приєднання». У другій такій доповіді 1999 р., ЄК рекомендувала започаткувати переговорний процес щодо приєднання Румунії до ЄС.

15 лютого 2000 р. розпочався переговорний процес щодо вступу Румунії до Євросоюзу, разом з Мальтою, Словаччиною, Литвою, Латвією та Болгарією. Проте у Румунії та Болгарії існували деякі перешкоди на шляху їх вступу до ЄС, відтягнуло момент їх приєднання д даної організації.

26 вересня 2006 р. Європейська Комісія оприлюднила доповідь про стан підготовки Румунії (разом з Болгарією) до вступу до ЄС, у якій 1 січня 2007 р. було визначено як дата офіційного вступу країни до Європейського Союзу.

Безумовно на момент вступу Румунія сильно відставала від високорозвинених країн Євросоюзу, тому інтеграція до ЄС для цієї держави є історичним шансом.

Сучасний Європейський союз не здатен до подальшого поширення своєї культурної моделі назовні, а відповідно його безпеку в світі глобалізації диктує більше, ніж будь-коли розширення.

Але цінність Румунії в очах Європи в першу чергу полягає в стратегічній привабливості її географічного положення. Вважається, що в цьому і полягає основний інтерес західних партнерів. В останні роки об'єктом уваги як європейських, так і неєвропейських держав є географічні параметри Румунії, серед яких Дунай, Чорне море і Карпати. Тому румунська ідентичність стає все більш вагомою.

Румунські політики прекрасно розуміють географічні параметри країни. Румунія забезпечила повітряний коридор для авіації сил НАТО під час бомбардувань Белграду в 1999 р., хоча і не була в той час членом альянсу. Слід за цим вона отримала запевнення Великобританії, що її вклад в спільну справу не буде забуто. В 2004 р. Румунію прийняли в НАТО.

Пізніше румунська влада погодилась надати свою територію для дислокації американських військових баз. Рамкова угода про розміщення американських військових баз була підписана держсекретарем США Кондолізою Райс в грудні 2005 р., що стала першою угодою такого роду підписаною з колишньою комуністичною державою Східної Європи. Мова йшла про три (за іншими даними — чотири) пункти поблизу Чорного моря: авіабазу «Михайло Когелнічану», розташовану на північ від чорноморського порту Констанца, полігон Бабадаг і аеродром Фетешти.

Простір навколо Чорного моря, відзначає французький коментатор Натала Нугайред, перетворився сьогодні в зону конфронтації протиборствуючих концепцій: євроатлантичної, яку відстоює в США лобіст Брюс Джексон, чи євроазіатської, що розробляється в Москві прихильниками націоналістичної влади, яка використовує газ в якості засобу тиску. Європейці сприяють цьому тиску, не дуже турбуючись про рівновагу. Так Німеччина заявляла, що Чорне море стане одним із пріоритетів, з моменту вступу Румунії до ЄС, як і відносини з Центральною Азією в якості джерела енергоресурсів, альтернативного Росії. Берлін веде мову про сусідську політику Європи відносно чорноморського регіону.

З 1993 р. реалізується європейський проект транспортного, головним чином енергетичного, коридору, який повинен зв’язати Центральну Азію, Закавказзя, Чорне море і Центральну Європу без участі Росії. Сьогодні також розробляється проект газопроводу «Набукко», який зв’язує азербайджанське родовище Шах-Деніз з Угорщиною через Грузію, Туреччину, Болгарію і Румунію, минаючи Росію. В червні 2006 р. Європа погодилась на його будівництво. Румунія всіляко підтримує цей проект, а президент Траян Бесеску за будь якої зручної нагоди нагадує Заходу про небезпеку енергетичної залежності від Росії.

«Газпром» дійсно намагається нейтралізувати потенційну конкуренцію, домагаючись, щоб газопровід «Блакитний потік», який зв’язує Росію і Туреччину по дну Чорного моря, було з'єднано з «Набукко». Вибір європейців буде мати істотні наслідки.

Отримавши доступ до Чорного моря, Євросоюз буде змушений з великою увагою ставитися до пануючої в регіоні напруженості, тоді як раніше роль захисника частіше брали на себе США — що укріпило впевненість Росії в тому, що вона є об'єктом масштабного плану обгороджування.

В статті «М'яка війна для Східної Європи» Брюс Джексон виклав американське бачення «Великого Чорного моря», де просування демократії буде протиставлено реваншистським амбіціям Москви. В цьому регіоні цілі і цінності Заходу і Росії несумісні. Саме тут в перші десятиліття XXI ст. буде визначено відносини Росії та Заходу.

Сполучені Штати докладали всіх зусиль, щоб зробити Чорне море ключовою зоною транспортування газу з Центральної Азії в обхід Росії. Нафтопровід БТД, який зв’язує Азербайджан і Туреччину, так само як і газопровід БТЕ між Баку і Ерзерумом (Туреччина), — плоди цієї політики. Зіштовхуючись з такими важливими проблемами, європейські країни використовують лише невелику частину наявних засобів і намагаються сформувати стратегічно ясну позицію, яка виходила б за рамки розширення.

Що стосується можливості геополітичних альтернатив для сьогоднішньої Румунії, то вони не розглядаються на офіційному рівні, але гіпотетично такі альтернативи існують.

У відносинах з Росією тривалий час панував застій. В роки свого першого президентства (1990;1996 рр.) І Ілієску, який не бажав звинувачень зі сторони опозиції і Заходу у промосковській орієнтації, всіляко намагався дистанціюватися від Росії. В квітні 1996 р. румунська сторона навіть відмовилася парафувати текст вже узгодженої російсько-румунської угоди.

Нинішнє керівництво ПСДР має намір проводити більш реалістичну політику у відносинах з Росією і підписати двосторонню угоду з Москвою. Перешкодою цьому є претензії румунської влади на повернення зниклого королівського золотого запасу, відправленого на зберігання в Москву в роки першої світової війни, а також вимоги засудити пакт Молотова — Рібентропа 1939 р. в таємному протоколі до якого визнавалось, що СРСР має інтереси в Бессарабії. Але, як заявив Ілієску, неможна допустити, щоб майбутнє російсько-румунських відносин формувалось під впливом минулого. Бухарест націлений на нормалізацію і динамізацію відносин з Російською Федерацією.

В румуно-угорських відносинах конфліктогенним залишається питання пов’язане з Трансільванією, гарантуванням прав та свобод національних меншин обох країн. У минулому столітті належність Трансільванії була вирішена на користь Румунії. Це, в свою чергу, зумовило проживання великої кількості етнічних угорців за межами колишньої батьківщини на території іншої країни.

За румунською політичною доктриною Румунія та Болгарія мають спільні інтереси в Балконо-Чорноморському регіоні, а їх погляди щодо майбутнього Європи та своїх місць у ній в обох країн цілком співпадають. Нині ведуться переговори щодо можливості створення регіональної системи безпеки за участю Румунії, Болгарії, Туреччини, Греції.

Значна увага румунським керівництвом приділяється югославському напрямку. Економічне та політичне співробітництво Румунії з колишньою СФРЮ набуло високої динамічності. Проте потенційно небезпечною залишається проблема щодо становища румунської національної меншини в Сербії та сербської - в Румунії.

Політика Румунії в Молдові має такі характерні риси: посилення впливу Румунії на румуномовне населення Молдови для прискорення інтеграційних процесів, підтримка прорумунських релігійних конфесій, організацій, партій і рухів, надання їм всілякої допомоги, забезпечення власного інформаційного, культурного економічного просування в Молдову.

Таким чином, інтеграція Румунії та інших держав регіону до ЄС та НАТО стола стабілізуючим чинником в регіоні, який сприяє налагодженню добросусідських відносин, укладанню двосторонніх договорів, запровадженню мирного діалогу для вирішення протиріч.

кордон країна геополітичний промосковський

Висновки

На рубежі тисячоліть особливо гострою стає потреба звертатися до сакраментальних проблем національної безпеки, виборі форм та методів її забезпечення. Значення подій і явищ кінця минулого століття полягає в тому, що вони дали старт політичному змаганню держав постсоціалістичного табору до самоствердження, переоцінки явищ минулого та їх наслідків. Перед кожною державою постала необхідність усвідомити себе в геополітичному контексті і в контексті розвитку світової цивілізації. Вписатися в новий історичний інтер'єр, визначити в чому полягають її пріоритети, реальні національні інтереси і виробити стратегію та тактику реалізації останніх. Невипадково регіон Південно-Східної Європи залишається ареною зіткнення інтересів багатьох країн, а недавні конфлікти в свою орбіту втягували десятки держав світу.

Румунія, як і будь-яка інша держава, перебуває в певному геополітичному середовищі. Її розташування в Південно-Східній Європі, в якій історично сформувалася низка етнічних, релігійних, територіальних проблем, створює як певні переваги, так і труднощі.

Румунія дуже зацікавлена в розбудові об'єднаної сильної Європи, у подальшій консолідації єдиного простору процвітання демократії, свободи, безпеки, стабільності та прогресу, а у цьому контексті - і у розвитку добросусідських і конструктивних відносин з державами сусідами.

Література

1. Актуальные проблемы Европы: сб. науч. трудов / Гл. ред. Пархалина Т. Г. Вып. 4. — М.: ИНИОН, 2007. — 176 с.

2. Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук. Праць. — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003 (Вип. 42, Ч. 1). — 324 с.

3. Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Гол. ред. В. Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954;1989

4. Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в. Документы и материалы в 3 т. — М., 1965.

5. Ласло М. До питання про українсько-румунські зв’язки у другій половині XIX ст. Укр. Іст. Журнал, ч. 5. — К., 1962

6. Матеріали студентської науково-практичної конференції, присвяченої 170-річчю з дня народження Ю. Федьковича (12−13 травня 2004). Екон., юрид. та істор науки. — Чернівці: Рута, 2004. — 536 с.

7. Попов П. З історії українсько-румунських зв’язків. Вісник АН УРСР, ч. 9. — К., 1956.

8. Рендюк Т. Шлях Румунії до Європейського Союзу: досвід, проблеми, перспективи // Політика і час. — 2007. — № 2. — С. 32−36.

9. Румунія [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.gal-cruise.com.ua/romania_world.html