Международное право в ХХI столітті

Международное право в ХХI веке

Панахов Вюгар, магістр факультету «Міжнародне право» Бакинського Державного Университета Одна з характерних ознак сьогодення у тому, що безпосередньо вирішується питання про майбутнє людства. Проблеми майбутнього закономірно обіймають усі важливіше місце у політиці, економіці, ідеології, у свідомості людей. Дослідники відзначають, зокрема, відсутність перспектив у сенсі і реакції суспільства до які стоять перед людством планетарні проблеми. [1].

Отсутствие необхідних поглядів на майбутньої міжнародній системі визнається і керівниками зовнішньої політики України держав. Міжнародне право традиційно була до минулому; спираючись на досвід, воно закріплювало сформовану практику. Такий підхід стає дедалі небезпечним. Пригадаємо, що хімічне і ядерну зброю були спочатку застосовані і потім було заборонено застосування хімічного і випробування ядерної зброї. Людство переступив історичний кордон третього тисячоліття нашої ери. За цих умов особливо відчутно бажання зазирнути у майбутнє, з’ясувати, яким буде. Годі сумніватися, що XXI в. надто відрізнятиметься від нинішнього, яка принесла нас настільки багато несподіванок. [2].

История міжнародного права є частиною історичного поступу суспільства. Разом з тим вона має і своє історію, яка відображатиме значну специфіку цього соціального явища. Жодна явище не можна розглядати поза нею власної історії. Періодизацію розвитку міжнародної права можна як чотирьох періодів, які нерозривно пов’язані з суспільно-економічними формаціями і перехідними етапами від однієї формації в іншу. Пропонується наступна періодизація історії міжнародного права:

1) Міжнародне право Стародавнього світу. Цей період відповідає рабовласницької двох суспільно-економічних формацій, період розпаду родоплемінних відносин також освіти ранніх рабовласницьких держав, що й зароджуються перші норми міжнародного права;

2) Міжнародне право середньовіччя. Цей період відповідає феодальної двох суспільно-економічних формацій, період падіння Західної Римська імперія, з яким зазначено бурхливий розвиток феодальних отношений;

3) Класичне міжнародне право. З кінця середньовіччя починають складатися матеріальні і духовні передумови міжнародного права. У умовах примітивне феодальне право виявилося непридатним. Натомість використовували римське право, пристосувавши його до цих условиям.

Идея міжнародного права було сформульовано працях юристів межі XVI-XVII ст. у тому числі найбільш видатним був голландський юрист, богослов, дипломат Гуго Гроций (1583−1654 рр.). У його праці «Про право війни і миру» (1625 р.) він вперше детально обгрунтував існування «права, яка визначає відносини між народами чи його правителями». [3].

К кінцю в XIX ст. завершився розділ світу між колоніальними державами. Оформлення колоніальної залежності використовувалися ті чи інші міжнародно-правові акты.

Международный договір поступово ставати основним поруч із звичаєм, та був й головним джерелом міжнародного права.

4)Переход від класичного до сучасного міжнародного права. Сучасне міжнародне право. Відлік міжнародного права цього періоду слід вести від Версальського договору 1919 р. і шляхом створення Ліги Націй в 1919 р. Важливим кроком у напрямі до сучасному міжнародного права було прийняття у 1928 року Паризького пакту про відмови від війни гармати національної політики (проект Бриана-Келлога). Війна, відповідно до цього документа, припустима лише як знаряддя інтернаціональної політики, тобто. у загальних інтересах держав, а врегулювання всіх розбіжностей має здійснювати аж мирними засобами. [4].

Нигерийский професор Т. Элайес пише, що сучасний міжнародне право «розпочинає своє початок з часу закінчення Другої світової війни, насамперед із появою Організації Об'єднаних Націй». [5] Про тому ж писав американський професор Дж. Кунц, індійський верховний суддя Р. Патак і др.

Фундамент сучасного права було закладено Статутом Організації Об'єднаних Націй. У плані становища Статуту ООН відбивали нове мислення. У основу міжнародного права було покладено принцип співробітництва. Весь механізм дії норм міжнародного права підлягав перекладу на рейки співробітництва. Можна сміливо стверджувати, що і поява сучасного міжнародного права, і його розвиток став можливим завдяки багатостороннього співробітництву. [6].

На основі Статуту ООН, який було ухвалено 1945 року, на ювілейної XXV сесії генеральної Асамблеї (1970 р), було прийнято також Декларацію про принципи міжнародного права. У Декларації як підтверджені принципи, а й розкрито їх зміст, який став ядром сучасного міжнародного права.

Международное право, як галузь права регулює певні відносини. Цими відносинами стосунки, складаються між державами, міжнародними організаціями та інші суб'єкти міжнародного права. З переходом від однієї доби іншу відбуваються певні зміни щодо, які можна як прогресивного, і регресивного характеру. Ці зміни можливі й в стосунках між державами, отже й в міжнародне право. Міжнародне право як слід над розвитком відносин між державами і впорядковує їх, а й нерідко має своєю метою регулювання можливих відносин, що потенційно можуть складатися між державами в будущем.

Какие ж зміни можуть відбутися міжнародне право в XXI веке?

На сучасному етапі в міжнародне право було затверджено прав людини, їх захист, ще й санкції право їх порушення. У ХХІ столітті зміни у ставленні до людини може лише прогресивного характера.

Но якщо світове співтовариство хоче, щоб прав людини не порушували, маємо бути вжито заходи для встановленню жорсткіших санкцій у ставленні до порушнику цих правий і свобод людини, незалежно від могутності держави правопорушника. Маючи через сьогоднішній «об'єктивний «підхід світової спільноти до порушеним прав і свобод людини, встановлення таких санкцій просто необходимо.

Мы знаємо, що основними елементами, складовою міжнародного права є принципи міжнародного права. Зблизька принципів міжнародного права можна помітити, що є моменти, у яких видаються більш застарілими для XXI века.

Одним з застарілих принципів вважатимуться принцип рівноправності і самовизначення народів. Зміст цієї принципу вперше розкрито в «Декларації про принципи міжнародного права» 1970 року. Цей принцип спрямований проти колоніалізму. Колоніалізм — це підпорядкування народів іноземному ярму, панування і експлуатації. Навіть коли наказувати Україні цього принципу до сучасних конфліктів, які виникають через вимоги етнічними, релігійними чи мовними групами державності, це призведе до найскладніших і вкрай небезпечним наслідків у сфері захисту миру та безпеки на планете.

Бутрос Бутрос Галі (генеральний секретар ООН) у доповіді Раді Безпеки писав: «якщо кожна етнічна, релігійна чи мовна група притязать на державність, то ми не буде краю дробленню, а загальний світ, безпеку, економічний добробут стануть ще більше труднодостижимой метою». [7].

Международные організації постійно грали значної ролі майже як не глянь. До таких організаціям можна віднести ООН, НАТО, ОБСЄ й т.д. Міжнародні організації, як суб'єкти міжнародного права регулюють ту чи іншу стосунки із допомогою нормативно-правових актів. Ці нормативно-правові акти який завжди призводять до тому результату, якого прагнули держави за її прийнятті. Так було в час Азербайджан перебуває у військовому стан справ із Вірменією. До жалю, це на військовий стан триває близько 15 років. Прийнято багато документів з цього питання, серед яких і було 4 резолюції Ради Безпеки ООН (822,853,874,884). У цих резолюціях говориться про негайне звільнення окупованих територій Азербайджанської Республіки та відновлення її територіальної цілісності. Проте рішення, прийняті резолюціях вони не виконуються Вірменією, як і раніше, що резолюції обов’язкові до виконання. Це складно з тем, что у структурі ООН успіхом не передбачено механізм втілення у життя. Таких конфліктів у світі багато. Це лише один приклад зі них. Отже, міжнародних організацій, світове співтовариство й кожна держава в окремішності мають і зобов’язані прийняти не більше рішучі заходи у цьому плане.

После розпаду СРСР, такі ядерних держав, як і США почали підписувати договори про скороченні ядерних озброєнь. Важливо враховувати, що саме цих держав випливала небезпека ядерної війни у 50−80-е роки. Нині небезпека ядерної війни випливає від деяких країн, які шляхом незаконного набуття чи виробництва у своїй території загрожують всьому світу та безпеки ньому. Нині точиться жорстка боротьба до скорочення і ліквідацію цих озброєнь, отже за безпечний мир.

Могут бути досягнуто певних успіхів й у мирне врегулювання міжнародних конфліктів у сфері сумлінного виконання міжнародних зобов’язань. Дозвіл конфліктам та спірних питань має здійснювати аж мирними засобами. Може виникнути вопрос:

— Що робити, коли в потерпілої боку іншого виходу крім, як покінчити з проблемою немирным путем?

Государство, нарушавшее права іншої іноземної держави, має підходитимемо цього питання з розумінням і чути, що немирні шляху регулювання будь-якого питання приведуть позитивного результату як цієї держави, і всьому світу целом.

Перемены, що відбулися й трапляються у світі час, створюють сприятливі умови для сталого розвитку демократії, затвердження загальної безпеки. Розвиток взаємин між державами визначається деяких випадках науковотехнологічним прогрессом.

Важным для прогресу людства є і дозвіл як-от охорона довкілля, роззброєння, використання Світового океану. Роль міжнародного права залежить від цього, як у якій мері вони можуть сприяти розв’язанню цієї й інших проблем. Знаменно, що першочергового значення надається захисту навколишнього середовища, зокрема, пропонується створити кодекс «екологічного поведінки». «Потрібні нові правила поведінки особи на одне Землі», захищати природну сферу — отже захищати саму життя в Землі. Ключова роль цій сфері належить державі, яке систему освіти, засоби інформації і законодавчу базу зобов’язане сформувати своєрідний кодекс «екологічного поведінки». Економічна політику держави повинна, нарешті всерйоз рахуватися з екологічними обмеженнями. [7].

Опасность для світу представляє також тероризм. Тероризм у різноманітних свого прояви перетворився на жодну з небезпечних за своїми масштабами, непередбачуваності і наслідків суспільно-політичних і моральних проблем, із якими людство входить у XXI століття. Тероризм і екстремізм у різноманітних їх проявах дедалі більше загрожують безпеки багатьох країн та його громадян, тягнуть у себе величезні політичні економічні та моральної шкоди, надають сильне психологічне тиск великі маси людей, що далі, тим більше коштів забирає життів нічого невинних людей. Сьогодні у світі налічується близько 500 нелегальних терористичних організацій. З 1968 по 1980 рр ними було виконано близько 6700 терористичних актів, у яких загинуло 3668 і поранено 7474 людина. У скоєних умовах спостерігається ескалація терористичної діяльності по-екстремістському налаштованих осіб, груп, і організацій, ускладнюється її характер, зростають витонченість і антилюдяність терористичних актів. Тероризм вже придбав міжнародний, глобального характеру. Порівняно недавно тероризм можна було розмовляти як «про локальному явище. Занепокоєність країн світу обумовлена численністю жертв терористів й величезним матеріальним збитком, наносимым терором, і тим, завдяки розвитку технологій, мають подвійне призначення діяльності засобів масової інформації та глобальних комп’ютерних мереж (Інтернет), крайньої комерціалізації у сфері т. зв. мас культури, де культивуються насильство і лють, в більшої кількості людей з’являється нагоду отримати, та був і використовувати інформацію з приводу створення найвитонченіших коштів нищення і засобах їх застосування. Не застраховані від спалахів тероризму ні високорозвинені, не відстаючі би в економічному і соціальному економічному розвитку країни з різними політичними режимами і державним пристроєм [1].

Только за останнім часом людські та матеріальні втрати у зв’язки України із терористичними актами, зафіксовані у США (11 вересня 2001;го року — напад на Світовий Торговий Центр), Азербайджані, Туреччини, Росії, Албанії, Кенії, у державах Південно-Східної Азії й ряді інших країн. Для ліквідації такого зла, як міжнародний тероризм необхідно спільне зусилля усіх держав і народів, т.к. як було зазначено, практика жодної держави не застраховані від міжнародного терору. Одна з головних місць у створення нової світового порядку покликані зайняти навіть західноєвропейські країни. США як супердержава є певним регулятором у світі, і зацікавленість США у виконанні цієї функції у майбутньому триває, через її військової економічної, науково-технічної развитости.

Применение єдиної валюти багатьма західноєвропейськими (12 держав) державами, міжнародна інтеграція, єдина спільна політика, прозорість кордонів дозволяють припустити, що у можливе об'єднання цих країн в нове єдине освіту. Очікується і складу таких організацій як ООН, НАТО, Ради Європи, ОБСЄ й т.д.

В системі організацій лідируючу позицію продовжуватиме належати ООН, у якій вистачатиме нового. Через війну що сталися у світі змін склалися сприятливі умови підвищення ролі ООН у її головного завдання — запобігання й остаточного врегулювання суперечок, забезпечення загального світу і безпеки. Cоответствующие становища її Статуту, передусім які стосуються Раді Безпеки, знаходять додаткову реальну силу. Розширюватися його функції. Так, резолюції Ради виконуватимуть функції угод перемир’я і навіть мирних договорів. Рішення зрослих завдань пред’являє Раді додаткових вимог. Зростанню авторитету цього важливого органу сприятиме розширення складу його членів. Важливу роль відіграватиме і Організація Північноатлантичного договору (НАТО). Вона стала заснована з урахуванням Вашингтонського договору 1949 р з ініціативи США як військово-політичне об'єднання. Беруть участь 16 держав. Цей договір має своєю метою захистити соціально-політичну систему, яка у країнах-учасницях. Після розпаду СРСР і розпуску 1991 р Організації Варшавського договору світі склалася нова ситуація. Вже 1997 р було заявлено початку підготовчих робіт з вступу до НАТО Польщі, Угорщини та Чехії, Словенії й Румунії. З метою налагодження взаємодії з Європейськими державами, які є членами НАТО, 1991 р. ухвалили програму «Партнерство заради миру», головне завдання якого — координація взаємодії інтересах підтримання миру, запобігання й остаточного врегулювання конфліктів, миротворчість. У майбутньому очікується вступ до НАТО і Азербайджанської Республіки. Ради Європи — європейська міжнародна організація, створена 1949 р. Основна її мета полягає у забезпеченні дедалі більше тісного єдності государств-членов в ім'я захисту спільних ідеалів, і навіть сприяння економічному та соціального прогресу. За піввікову діяльність Ради Європи створив цілу систему міжнародно-правових актів, насамперед у області правами людини. Досить сказати, що й ухвалили понад 150 конвенцій і договорів із найважливішим соціальних проблем, і навіть сотні рекомендацій. Діяльність Ради справила великий вплив на демократизацію держав — членів процес формування єдиного європейської правової простору в гуманітарній сфері. Довів свою ефективність механізму контролю над виконанням правами людини. [8].

В міжнародно-правових актах дедалі частіше трапляється категорія «людства». Йдеться навіть про права людства. Досить формулу «спільну спадщину людства». Людство дорого заплатило за усвідомлення необхідності поваги спільних інтересів і тією відповідальності, яку кожне держава членство в міжнародному співтоваристві. Від незабезпеченість інтересів суспільства страждають інтереси його членів, котрі всі більше залежить від суспільства. З іншого боку, інтереси суспільства вимагають забезпечення як інтересів його членів, тому що від цього залежить стан самого суспільства і цьому плані його існування. Не в міжнародного життя, а й у державі принаймні зростання ролі інтересів товариства та забезпеченості правами людини першому плані висувається завдання захисту спільних інтересів. У цьому вся однією причиною необхідності серйозних змін у системі міжнародних відносин. Роль інструмента в створення нової світового порядку покликане грати міжнародне право, яке елемент нового порядку також істотно оновиться. Заступник генерального Секретаря ООН У. Ф. Петровський, виступаючи перед Комісією міжнародного права говорив: «Встановлення нового світового порядку можливо тільки міцної юридичної основі, яке стабільність можна буде потрапити забезпечити лише за допомогою права. Насправді це, що необхідно полегшити процес перетворення нинішнього міжнародного права… до нового міжнародне право». [9].

Хочу додати, що інтереси усієї світової спільноти повинні враховуватися за будь-яких діях, які зробити держави у майбутньому. Держави повинні усвідомлювати відповідальність і передбачити наслідки своїх дій, т.к. ціна висока — майбутнє цілого людства. Сподіватимемося, що помилки, які допустили минулого століття й ті наслідки, що є результатом тих помилок, не повторюватися в ХХІ столітті, і якщо повторюватися, то буде виправлено спільні зусилля усіх держав з урахуванням принципів міжнародного права.

Список литературы

[1] Weigel B. Van. A United Theory of Global Deverlopment. N. Y., 1989. P.X.VII.

[2]. О. Лукашук І. І. Міжнародне право. Особлива частина вже. Вид. «» БЕК «» М., 2000 р. З. 384.

[3] О. Лукашук І. І. Міжнародне право. Загальна частина. М., 2000 р. C.59.

[4] О. Лукашук І. І. Міжнародне право. Загальна частина. М., 2000 р. З. 71.

[5] Transnational Law in a Changing Society. N .Y., 1972. P. 34.

[6] Спеціальний доповідач Комісії міжнародного права Д. Гонсалес (цит. по: Доповідь Комісії міжнародного права на роботу її сорок першої сесії. НьюЙорк. 1989 г. З. 404).

[7]Повестка дня для світу ООН. Нью-Йорк, 1992 р. З. 10.

[7] О. Лукашук І. І. Міжнародне право. Особлива частина вже. М., 2000 р. З. 386.

[1] Гушер А.І. Генерал-майор. Керівник Центру стратегічного розвитку. Євразійський вісник. — 2000 р- № 3.

[8] Лукашук.И.И. Міжнародне право. Особлива частина вже. М., 2000 г.C.42.

[9] YILC 1994. Vol. P. 239.