«Тайны ремесла» в поезії А. А. Ахматової

«Тайны ремесла» в поезії А. А. Ахматової

Вполне природно, що така стрімкість і безапеляційність, з якою молода Ахматова заявили про собі як і справу справді талановитого поета на початку уже минулого століття, і той невгасимий по сьогодні інтерес до її творчості змушували і зовсім змушують знову і знову звертатися до збірникам чудових віршів, прагнучи осягнути таємниці її поетичного ремесла. Усі поети у різний час зверталися одних і тим самим вічним тем: любов, життя й смерть, патріотизм і почуття Батьківщини. Проте зовсім в усіх досягли тих вершин в віршуванні, що з легкістю і готовністю скорилися Анні Ахматовій. То у чому ж загадка цієї женщины-поэта?

Первое, що відзначали сучасники Ахматової у її поезії і є безсумнівним гідністю Ахматової як поета, — «романность» її лірики. На початку XX століття таку форму творів, як роман віршем, відійшла другого план і не займала домінуючих позицій у російській літературі. Ахматова ж, натхненна атмосферою Царського Сіла, де навчався і творив А. З. Пушкін, перейняла свого кумира риси класичного віршованого роману, але умещала сюжет і розповідь на кілька римованих рядків:

Звенела музика садом.

Таким невимовним горем.

Свежо і гостро пахнули морем.

На страві устриці в кризі.

Он мені сказав: «Я вірний друг!».

И мого торкнувся сукні…

Как аніскільки не схожі на обійми.

Прикосновенья цих рук…

А скорботних скрипок голоси.

Поют за сланким димом:

«Благослови ж небеса —.

Ты вперше одна з «любим».

«Романные» вірші Ахматової вражають читачів насиченою чуттєвістю разом із тим увагою поетеси до дрібниць, що спочатку здаються зовсім незначними, але без яких твори втратили б ту духовну собі силу й образність. Сама Ахматова говорила, що вірші «росте з сміття», будь-яка, сама невигадлива, побутова дрібниця здатна повідомити у її віршованому романі більше, ніж який-небудь вишуканий епітет чи метафора. На поєднанні шаленості почуттів з нечутливістю оточуючих деталей заснована геніальність «романних» віршів Ахматової. Хрестоматійним прикладом як і «таємниці ремесла» є вірш «Сум'яття»:

Не любиш, не хочеш дивитися?

О, як ти гарний, проклятий!

И не можу злетіти,.

А з дитинства була крилатою.

Мне очі заступає туман,.

Сливаются речі й обличчя,.

И лише червоний тюльпан,.

Тюльпан в тебе в петлиці.

Красный тюльпан, у якому сфокусувалося увагу ліричної героїні, будучи всього лише деталлю туалету коханого, матеріалізує всю гаму почуттів, що охопила зневірену привернути до себе хоч дещицю заповітного уваги дівчину.

Иногда замість цілісного оповідального дії вірші представлений уривок із листа роману. Ахматова як присвячує читачів у якусь таємницю; вони мимоволі стають свідками, а найчастіше співучасниками, сопере-живателями разыгрывающейся з їхньої очах драми:

…И на сходинки зустріти.

Не вийшли з ліхтарем.

В нерівному місячному сяйві.

Вошла зробив у тихий будинок.

Под лампою зеленої,.

С усмішкою неживої,.

Друг шепоче: Сандрильона,.

Как дивний голос твій…".

Порою подібні уривки нагадують рядки зі щоденника, саме щоденнику можна довірити все найдорожче й заповітне, можна поплакатися, поскаржитися на нерозділені почуття, навіть подумки звертатися до Нього, роняючи тремтячі рядки на мовчазну гладь зошитових аркушів:

Ты міг би мені снитися і рідше,.

Ведь часто зустрічаємося ми,.

Но сумний, схвильований і ніжний.

Ты лише у святилище пітьми.

И солодший хвали серафима.

Мне губ твоїх мила лестощі…

О, там не плутаєш ім'я Моє.

Не зітхаєш, як.

Но поруч із зворушливими одкровеннями юної діви сусідять цілком протилежні по духові та подачі вірші. Ахматова майстерно володіє майстерністю перевтілення, і часом вже неясно, хто перед читачем: крихке страждає створення чи знає все премудрості життя горда жінка. У цих віршах почуття не затьмарюють образів; чіткий малюнок й сильна подача — ось головні атрибути як і лірики:

Я навчилася просто, мудро жити,.

Смотреть на небо і молитися Богу,.

И довго перед ввечері бродити,.

Чтоб стомити непотрібну тривогу…

Лишь зрідка прорізує тишу.

Крик лелеки, слетевшего на дах.

И тоді як двері мою ти постукаєш,.

Мне здається, я навіть почую.

…Так дні йдуть, суму примножуючи.

Как за тебе мені господ, а молити?

Ты угадал: моя любов така,.

Что навіть ти її було вбити.

Еще одним штрихом до опису таємниць поетичного ремесла Ахматової є звані «дитячі» мотиви у її творчості. Немов зафіксовані у підсвідомості і спливають раз у раз кадри з дитинства, виникають серед бурхливого океану пристрастей наївні образи і страхи. Ахматова нібито ділиться з читачами переживаннями перших років життя. Проте між рядків можна почути цілком «дорослих» героїв життєвої драми. Поетеса надає читачеві можливість знайти тут себе і розмістити у аурі вірші саме свої відчуття провини і думки:

Мурка, не ходи, там сич.

На подушці вишитий,.

Мурка сірий, не мурлычь,.

Дедушка почує.

Няня, не горить свіча,.

И скребуться миші,.

Я боюся того сича:

Для що він вишитий?

Безусловно, це лише головні поетичні прийоми, які використовувала у творчості Ахматова. Її поезія цінна унікальної багатогранністю. Кожен збірку віршів цілком різні, але однаково талановиті замальовки з життя звичайних людей цьому божевільному світі. Мало який поет, і більше жінка, міг оспівати почуття любові, не опошливши його банальністю ліричних образів. Мало який поет міг висловлювати віршем щирі патріотичні почуття, не скочуючись до пафосного і театрального коленопреклонства. І саме тому ім'я Анни Андріївни Ахматової займає своє достойне місце щодо одного ряду з класиками російської литературы.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.