Платон. 
Держава

Платон. Государство

Z гадаю, що, хто займається геометрією, рахунком й іншим, пропонують в будь-якому своєму дослідженні, ніби їм відомо, що таке чіт і непара, постаті, три виду кутів та у тому самому роді. Це сприймають як вихідні стану та не вважають за потрібне віддавати у яких звіт ні собі іншим, начеб у цьому кожному і так зрозуміло. За таких положень, вони розбирають вже всі інше й послідовно доводять остаточно лише доступне розгляду. Rогда вони ще й користуються кресленнями і роблять звідси висновки, їх думку звертається не так на креслення, але в ті постаті, подобою яких він є. Висновки вони свої роблять лише чотирикутника самого собі й його діагоналі, а чи не до тієї діагоналі, що вони накреслили. Ось і всім іншим. Це ж належить творів ліплення і живопису: від нього може падати тінь, і можливі їхні відбитки у питній воді, однак самі вони слугують лише образним вираженням того, які можна бачити не інакше як думкою. — Ти прав. — Ось звідси вигляді умопостигаемого я тоді навіть говорив: душа прагнучи щодо нього буває змушена користуватися передумовами і тому не перегукується з його початку, оскільки неспроможна вийти межі гаданого й послуговується лише образними подобами, вираженими в нижчих речах, особливо у, у яких вона знаходить і шанує більш чітке їх вираз…

Символ пещеры.

После цього можеш уподібнити нашу людську природу щодо освіченості і неосвіченості ось якому состоянию… ведь люди хіба що перебувають у підземному житло на кшталт печери, де на повну її довжину тягнеться широкий просвіток. З малих років вони там під ногами і шиї пута, отже людям не вирушити з місця, і підприємств бачать вони тільки те, що вони прямо поперед очі, бо повернути голову вони можуть через цих кайданів. Люди звернені спиною до світла, що виходить від вогню, який горить у далекому височині, а між вогнем і в’язнями проходить верхня дорога, обгороджена стіною на кшталт того ширми, яку фокусники поміщають своїх помічників, коли поверх ширми показують ляльок. — Оце собі уявляю. — Так уяви ж собі і вони те, що цю стіною інші люди несуть різну посуд, тримаючи її що вона видно поверх стіни; проносять які й статуї, й різноманітні зображення живих істот, виготовлені з каменю й дерева. При цьому, як і, одні з несучих розмовляють, інші мовчать. — Дивний ти малюєш образ, і дивних в’язнів! — Подібних нам. Насамперед, хіба ти думаєш, що, перебувають у таке становище, люди щось бачать, своє чи чи чуже, крім тіней, отбрасываемых вогнем на розташовану їх стіну печери? — Які ж їм бачити щось інше, раз все своє життя змушені тримати голову нерухомо? — А предмети, які проносять там, за стіною? Інакше ж відбувається і із нею? — Тобто? — Якби в’язні могли друг з іншому розмовляти, хіба вважали б це вони, які дають назви саме з того що бачать? Якби їх темниці віддавалася луною усе, що б не проніс кожній із проходять повз, вони приписали б ці звуки чогось навчають іншому, а чи не що проходить тіні? Такі в’язні цілком і повністю брали б участі за істину тіні проносимых повз предметів.

Понаблюдай їх визволення з кайданів неразумия і зцілень від цього, інакше кажучи, як і усе в них відбувалося, якби із нею природним шляхом сталося щось подібне. Коли з когось із них знімуть пута, примусять її раптом стати, повернуть шию, пройтися, глянути вгору — убік світла йому буде болісно виконувати усе це, не може дивитиметься при яскравому сяйві тих речі, тінь яких вона бачила раніше. І як ти думаєш, що він скаже, коли йому почнуть говорити, що раніше вона бачила дрібниці, тепер, наблизившись до буття і що звернувся до більш справжньому, міг би розраховувати на правильний погляд?

Если б такою людина знову спустився туди, й сіл на той самий місце, хіба були б його очі охоплені мороком в такому раптовому уникнути світла Сонця. А якби він знову довелося змагатися з тими вічними в’язнями, розбираючи значення тих тіней? Про нього почали би казати, що зі свого сходження він повернувся з зіпсованим зором, отже, годі навіть намагатися йти вгору. Хто це взявся б звільняти в’язнів, щоб повісті їх вгору, того хіба вони щось не вбили б, трапився вони у руки?

Так оце уподібнення слід застосувати до всього, було сказано раніше: область, охоплювана зором, подібна тюремному житлу, а світ вогню уподібнюється у ній мощі Сонця. Сходження і споглядання речей, що у височині, — це підйом душі до області умопостигаемого. Якщо ти усе це допустиш, то осягнеш мою заповітну думку — якщо ти прагнеш її дізнатися, — тож якусь-там бога відомо, правильна вона. Отже, ось що це бачиться: у цьому, що пізнавано, ідея блага — це межа, і з працею помітна, але досить лише його там розрізнити, як звідси напрошується висновок, що вона — породжує світ і його владику, а області умопостигаемого саму себе — цариця, від якої залежить істина і розуміння, і неї має дивитися той, хто не хоче свідомо діяти як і приватної, і у життя. — Я згоден із тобою, наскільки мені це доступно. — Тоді чи зі мною заодно ще у яких: не дивуйся, що які прийшли до того ж США займатися людськими справами; їхніх душ завжди прагнуть вгору. І це природно, оскільки відповідає намальованої вище картині. — Так, природно.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.