«Разумные егоїсти» М. Р. Чернишевського

«Разумные егоїсти» М. Р. Чернышевского

«Человек —це навіть звучить гордо…».

М. Горький.

Эпиграфом до мого твору стали слова М. Горького. Я, спершу, сказала скромніше: «Людина — це частина живої природи». Звісно, дуже особлива частина. Що ж робить людини особливим? Мені здається, безперечна істина: «Я мислю, отже, я існую».

Н. Р. Чернишевський у романі «Що робити?» звертався до першу чергу до розуму своїх читачів, як і раніше що сюжет там побудований на почуттях. Цікава доля цього твору. З часу виходу друком одна група людей несла його як священне прапор, іншу, щонайменше урочисто, плювала у бік. Але й ті, та інші, і саме автор присвоїли роману статус політичного маніфесту. Таке вже був. Росія другої половини XIX століття вирувала від надлишку соціальних і розширення політичних проблем. У пошуках її вирішення активно розвивалося суспільну свідомість. Література, ясна річ, не могла залишатися осторонь. Письменники ставали публіцистами, а революціонери — письменниками. Усі змішувалося, і цього ми маємо багате, багатогранна і насичене ідеями літературне спадщину. З тих пір минуло півтора століття. Кількість труднощів і конфліктів у суспільстві не зменшилося, але «за давністю років» я насмілюся поговорити про «розумних эгоистах» М. Р. Чернишевського без політичної підказки.

«Разумными егоїстами» у романі «Що робити?» є такі персонажі: Лопухів, Кірсанов, Віра Павлівна, Мерцаловы й з примикає до них гуртка «нових» людей. Чернишевський описує їх дуже докладно. Спочатку узагальнена характеристика: «Усі різко видатні риси їх — рис чи індивідуумів, а типу… Усі вони — людина відважний, не коливний, не відступаючий, вміє підійти до справи… це один бік їх властивостей; з іншого боку, кожен із новачків людина бездоганною чесності, такий, що навіть неприходить на думку питання: «Чи можна покластися на цієї людини в усьому безумовно? «Це зрозуміло, а саме, що він дихає грудьми; поки дихає ця груди, вона гаряча і незмінна, — сміливо кладіть її у свою голову, у ньому можна відпочити». Прикро, як іншим, а мені вже подобаються цих людей. Але закрадається сумнів: невже все-все так однаково хороші? Автор пояснює: «Тут всякі люди: і сибарити, і аскети, і суворі, й ніжні, й різноманітні, всякі». — «Отже, всякі, — вважаю. — Отже, недоліки вони мають. Добре, це зробила їх жвавіше. Але у чому ж і особливість? А в той самий «розумний егоїзм ««. Спробую розшифрувати. Сказати я — егоїст — все одно, що сказати: я люблю себе. А герой роману може додати: я люблю себе розумно! Реально це приблизно така: маю недолік; мені треба з ним болісно боротися; і це це зроблю, але з оскільки мій недолік заважає комусь іншому; я исправляюсь що це буде вигідно мені. «Егоїсти і матеріалісти, якщо вони все роблять, власне, із задоволенням собі. По кирсановской теорії, і болісно, а навіть приємно; бо що важче справа, то більше вписувалося радієш (на самолюбство) своєї це й спритності, виконуючи його вдало.» Комусь це не надто идеалистичным підходом, але я згодна, що, роблячи добру справу комусь, годі приймати за це — подяка. Інакше втрачається зміст цього справи. Як написав у своїй статті «Мислячий пролетаріат» Д. І. Писарєв: «…у житті нових людей не існує розбіжності між потягом і моральним боргом; між егоїзмом і людинолюбством».

Мы, звісно, добре знаємо, що таке егоїзм у звичному розумінні цього терміну, і часто зустрічаємо у житті представників даного стану. М’яко висловлюючись, вони ніхто людей не викликають симпатії. Герої Чернишевського, навпаки, вселяють довіру своїми вчинками, і читачеві хочеться спробувати жити як і: «Вони, бачте, вище своє насолоду знаходять у тому, щоб люди, що вони поважають, думали про неї як і справу шляхетних людях, і цього, государ мій, вони… вигадують усілякі штуки щонайменше ретельно, ніж ти на свої цілей, лише цілі ж то ви різні… ти придумуєш погані, шкідливі й інших, що придумують чесні, корисні й інших».

Верочка говорила: «Я дуже хочу робити те, чого буду хотіти, і нехай інші роблять так ж». Але що станеться, якщо бажання двох осіб увійдуть до протиріччя? Запевняю вас, що «розумний егоїст» відмовитися від виконання своєї бажання і пояснить це шляхетністю, але особистої вигодою. У мою голову зараз закралася курйозна думку: а чи не був чи письменник Микола Гаврилович Чернишевський першим російським врачом-психоаналитиком? Адже що ці руки нині займаються? Вчать людини спочатку полюбити себе. Після цього вас це не зможуть не полюбити інші, і після цього ви гармонійно впишетесь в навколишню дійсність. Можливо, недарма доктор Кірсанов займався саме темою нервових і психічних хвороб?

А коли серйозно, також, як М. Р. Чернишевський, дуже вірю у існування «розумних егоїстів» і хочу, щоб їх ставало більше. На жаль, повірити у те, що це людство складатиметься з таких людей, не можу. Це, звісно, утопія. Але є у романі «Що робити?» рядки, що звучать і як героїчний епос, як і пророцтво: «Не залишиться їх у сцені? — Ні. — Та як буде без них? — Погано. Та й після них усе-таки буде краще, як на них. І пройдуть року, і вирішать люди: „Після них не поліпшився; але все-таки залишилося погано “. І коли скажуть це, отже, що час відродитися цьому типом і він відродиться на більш численних людях, у найкращих формах, бо тоді всього хорошого буде більше й добре буде краще…».

Я хочу дожити на той час.

А ви?

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.