Дух заперечення.

«Дух отрицания…»

Наиболее різко за духом заперечення в усій біографії художника розгорнулося пізніше творчість М. З. Лєскова у творах «Імпровізатори», «Полунощники», «Заон», «Зимовий день», «Заячий реміз».

Писатель розмірковує над що відбуваються у житті Росії 90-х ХІХ століття подіями, не бачачи шляхів 1 їх розвитку, а лише глухі куточки, куди заводив країну панівний режим насильства з людини, свідомість всеосяжного кризи системи, — усе це надає новим речам письменника гнівну інтонацію. Ці твори нагадують памфлети політичного напруження, але письменник загалом не поділяв революційних позицій лібералів «всіх кшталтів». В нього був створений свій позиція.

Здесь Лєсков виступав як, досить відкрито котрий обіймає чесну позицію писателя-патриота, котра має права мовчати «в годину горя». Своєї позиції він виклав досить чітко й навіть відверто: «Я люблю літературу як, яке дає можливість висловлювати усе те, що вважаю за істину і поза благо; оцінювати неї ввійшли як на мистецтво мій думка…».

«Верхи» російського суспільства постають у дзеркалі пізнього творчості Миколи Семеновича як в соціально та морально звиродніла середовище. Розпуста, сутенерство, продажність брудними хвилями захльостують столичний світло, заражаючи навколишню атмосферу; як кола, які суперечать за водою, ці негативні явища поширюються за всій Росії, масові православні шабаші стають місцем збору шахраїв, безсовісно експлуатують народну віру. «Пан батько! Скажи всіх людей на моєму поховання, що їм заклинаю та подорожчання всіх моїх родичів і спадкоємців, щобы на вич-ны вики щоб будь-коли було б в нас у Перегудах ні жида, ні католика! Від!..» І тільки мисляча молодість Росії, «йдучи наперекір громадським традиціям», віддає свої сили живому служінню трудящій народу.

Лесков розтинав аморальність самої політичною системою, нітрохи незмінній від Аракчєєва до Олександра ІІІ. Руйнівний пафос володіє письменником, та його пізні твори не замикаються у межах одного — нехай панівного — настрої.

Авторские рядки дихають надією в народному гуморі «Заячого ремиза», є у портреті що йде межи простих людей нової Діани з Танагры («Зимовий день»). Його живить бадьорий дух юної героїні «Полунощников», він достукується до заключному акорді тієї ж повісті: письменник сподівається на моральні сили покоління, які дають «ресурс до життя в усякому становищі… у боротьбі зі тьмою». У цей час Лєсков ясно усвідомив, що з нього настав годину підсумків. Він поспішав висловити, і висловити можливо прямо і щире, усе те, чого навів його життєвий шлях. Письменник усвідомив свої промахи та системні помилки, підвела риску під незаперечними досягненнями. До істинного визнання своєї творчості сучасниками Микола Семенович не дожив. Тільки нащадки оцінили непроминуще значення його творінь.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.