Самостійна робота учнів на уроках математики

РЕФЕРАТ

на тему:

" Самостійна робота учнів на уроках математики"

Викладання математики вимагає від вчителя великої підготовчої роботи. Вимагає реалізації таких дидактичних принципів: науковість, систематичність і послідовність, активність та самостійність, міцність знань, наочність, доступність.

В даному рефераті хочу зупинитися на тому, як можна організувати самостійну роботу учнів на різних етапах вивчення теми за урочно-практичною системою, яка передбачає побудову роботи за такою схемою:

1. Уроки-лекції (організація сумісних зусиль учнів для досягнення загальної пізнавальної задачі).

2. Уроки-практичне заняття (групова форма роботи по виконанню загальної пізнавальної задачі).

3. Консультації-уроки (індивідуальна форма роботиучні працюють над різними завданнями в залежності від рівня своєї підготовленості).

4. Залікові уроки (індивідуальна форма роботи).

1. Урок-лекція В процесі підготовки до лекції розв" язую багато проблем: який теоретичний матеріал освітити, яким чином це зробити, який матеріал подати самій, який залишити учням для самостійного вивчення, на чому загострити увагу тощо.

Враховую такі принципи розвиваючого навчання:

а) викладання на високому рівні складності;

б) провідна роль теоретичних знань;

в) вивчення матеріалу швидким темпом;

г) усвідомлення учнями самого процесу навчання;

д) систематична робота над розвитком усіх учнів.

Так, наприклад високий рівень складності реалізую шляхом диференціації ступеня самостійності учнів.

ІІ. Урок-практичне заняття Практичні заняття проводжу двох типів:

1. Уроки розв" язування і розбору базисних задач. Ці задачі (їх 8−10 по темі) ретельно відбираю, визначаючи вміння, якими повинні володіти учні. При цьому приділяю увагу в першу чергу ідеям і методам розв" язування, а в другу — оформленню.

2. Уроки-практикуми, на яких збільшується доля самостійної роботи учнів. Використовую збірники завдань для вступників до ВУЗів, матеріали олімпіад різного рівня.

Серед уроків І типу дуже ефективні уроки-практикуми однієї задачі.

Такі уроки — реалізація учнями вміння читати «між рядками» підручника, засвоєння матеріалу через самостійне формулювання проблем запитань. Вірно поставлені вчителем, а краще учнем питання активізують пошукову діяльність у потрібному напрямку, роблять її свідомою.

Уроки-практикуми І типу можуть бути і узагальнюючого характеру.

Після проведення таких уроків пропоную учням скласти вдома задачі, в яких використовуються розглянуті властивості і відношення. Самостійно складені задачі обговорюємо на наступному уроці.

На уроках ІІ типу використовую різні методи по набуттю вмінь і навичок. За вміло підібраною системою вправ учні працюють або разом, або індивідуально, або за планом, запропонованим вчителем.

Останнім часом широкого застосування в навчанні математики набув зошит з друкованою основою. Це той дидактичний засіб, який допомагає організувати самостійну роботу учнів на етапі між сприйняттям нового матеріалу і удосконаленням набутих знань, умінь і навичок. Тому він не повинен підміняти ні збірника задач, не збірників самостійних і контрольних робіт.

В організації самостійної роботи учнів важливу роль відіграють задачі за готовими малюнками. Розв" язування таких задач дозволяє економити час, сприяє розвитку математичної мови учнів, формує навички застосування співвідношень між елементами.

Задачі за готовими малюнками на обчислення та на доведення можна використовувати для самостійних та контрольних робіт. Накресливши на дошці один малюнок, пропоную до нього кілька задач з різними даними.

Різноманітність варіантів гарантує самостійність роботи учнів.

ІІІ. Уроки-консультації

На уроках-консультаціях працюю, як консультант, запропонувавши задачі по різним питанням теми. Учні самі вибирають задачі, які допоможуть їм напрацювати вміння і навички, яких не вистачало раніше. З метою кращої організації роботи учнів, розсаджую їх таким чином, щоб не заважали іншим, а саме допомагаю групі учнів, яких хвилює одне і те саме питання.

В межах лекційно-практичної системи застосовую індивідуальні домашні роботи, як одну з форм самостійної роботи учнів. Ці завдання довгострокові і виконуються на заліковий урок. Вони дають змогу учневі усвідомити процес навчання самовдосконалити вміння і навички по темі. При складанні таких робіт використовую збірники завдань для державної підсумкової атестації з математики у 9-х та 11-х класах різних років.

Організація самостійної роботи учнів вимагає від учителя вмілого керування процесом розвитку творчості учня, усвідомлення змін не тільки в учнях, а й у собі, стимулює вчитись активніше, ніж ті, кого навчаєш.

Список використаної літератури.

• атематика (2001р.).

• . Підручна, І. Яценко. Дидактичні ігри на уроках математики. — К., 1990.

2-ий матеріал Навчання довгий процес. Він складається із окремих уроків. Урок як форма навчальної роботи існує з 18 ст., тобто він є основною ланкою процесу навчання. Народження уроку починається з плану В плані потрібно продумати все до кінця як організувати зворотній зв’язок з учнями в якій послідовності треба задавати завдання, як заставити учнів активно працювати.

Самостійна робота являється необхідним етапом вивчення будь-якої теми. Як правило вона проводиться після колективного розв’язування завдань нової теми і передує контрольній роботі по темі.

При проведенні самостійних робіт ми, вчителі стикаємося із наступними труднощами.

1. 1.Учні закінчують роботу не одночасно. Для цього потрібно мати додаткові завдання, для тих учнів, що працюють швидше.

2. 2.Тяжко підібрати завдання, одинаково посильні всім учням. Якщо виконується ряд простих однотипних вправ. Наприклад на множення і ділення дробів, то тут посильність регулюється кількістю, об'ємом завдань.

Важче підібрати геометричні завдання, одинаково посильні для всіх.

В цьому випадку добре помагає прийом сукупності усних і письмових вправ.

Спочатку розв’язують декілька задач усно, а потім деякі з них включається в самостійну роботу.

Трудно організувати перевірку самостійної роботи. Інколи вчитель збирає зошити всіх учнів. Це хороша форма перевірки, але її не завжди можна зробити. Тому слід використовувати інші методи перевірки самостійної роботи. Серед цих методів є нераціональні методи. Наприклад, спочатку виконують самостійну роботу, а в кінці її один з учнів записує розв’язок задачі на дошці для перевірки. Це проводить до лишньої трати часу. Значно краще, коли один-два учні виконують самостійну роботу на відкидних дошках. До кінця самостійної роботи пропонують перевірити розв’язки задач за допомогою кодоскопа. На уроках треба давати можливість максимально зосередитись, не переривати учнів всякими указами, репліками, зауваженнями. Замітивши помилку в одного-двох учнів не потрібно відривати від роботи весь клас, вказуючи на помилки.

Доцільно на уроках самостійної роботи використовувати мікрокалькулятор.

Це прийом вдало використовувати при вивченні дій з додатними і від'ємними числами, з десятковими дробами.

Після введення нового правила, наприклад додавання додатних і від'ємних чисел проводиться колективна робота. Потім знову переходимо до самостійної роботи. І тут є певні труднощі, а саме:

1. 1)використовуючи нові правила, учні не завжди впевнені у своїх можливостях, у правильності виконання певної задачі і часто просить прокоментувати, перевірити, але це не завжди можна зробити.

2. 2)Коли класу пропонується, перевірити виконання самостійної роботи, наприклад по наперед заготовлених відомостях, то багато учнів виправляють помилки не вникаючи у їх зміст і суть, що приводить до прогалин у знаннях невпевненості. Це пояснюється тим, що після всіх вправ самостійної роботи учням важко переключатися до осуджень.

В.А.Сухомлинський писав: Учитель готується до кожного уроку ціле життя. Така духовна і філософська основа нашої професії і технології нашої праці. Щоб дати учням знання, вчителю треба відібрати ціле море світла". Перед вивченням кожного конкретного розділу він повинен продумати, що основне в тому чи іншому розділі, а що другорядне, що повинно залишитися в пам’яті опрацювання розділу, які нові поняття учень повинен засвоїти, які нові властивості зрозуміти, які нові типи задач навчити розв’язувати. Коли розумові зусилля школярів спрямовані на те, щоб зрозуміти, осмислити матеріал, перед ними не можна ставити ще одну мету — запам’ятовувати. Учитель повинен подбати про те, щоб учні запам’ятали цей матеріал, закріпили його.

Одним із прийомів закріплення є повторення. Основна мета повторення — домогтися щоб учні краще запам’ятовували вивчений матеріал.

Учителі математики повинні розвивати і збагачувати пам’ять учнів. Розв’язання задач дає можливість пов’язувати викладання математики з життям виховувати в учнів активність, самостійність мислення, наполегливість.

Один із першочергових завдань вивчення математики є вміння здійснювати індивідуальний підхід до учня, враховувати особливості його розумових сил допомогти йому подолати свої недоліки і глибоко осмислити навчальний матеріал, міцно засвоїти його.

Практика показує, що забезпечити ефективність навчання шляхом постійної фронтальної роботи з класом практично неможливо. Для цього потрібно використовувати інші форми навчання, зокрема потрібно здійснювати індивідуальне навчання і диференційований підхід до учня. Індивідуалізація навчання обумовлюється тим, що рівень підготовки й розвитку здібностей до сприйняття у всіх учнів не одинаків. Для цього потрібно знати можливості кожного учня.

Застосування диференційованого підходу до учнів на різних етапах навчання в кінцевому результаті спрямоване на оволодіння всіма учнями певного мінімуму знань, умінь і навичок. Для учнів з низьким рівнем знань, які мають прогалини в знаннях або не володіють прийомами раціональної розумової діяльності, досягти рівня програмових вимог. «Сильні» учні мають при цьому можливість покращувати свої знання й розширювати інтереси й нахили до наукових знань.

Поширеною формою диференціації навчання є варіативно-групова.

Надаючи право на самостійний вибір варіантів, а також на перехід від менш складного варіанта до важчого, прогнозується робота учнів на різному рівні у відповідності з їх навчальними можливостями, тобто в міру їх сил і здібностей.

Однією з основних умов успішного і всебічного розвитку школярів є глибоке знання вчителем їх індивідуально-психологічних особливостей, сильних і слабких сторін.

Розумне і цілеспрямоване використання вчителем методів і прийомів навчання учнів з урахуванням темпів їх просування, дає можливість забезпечити ефективність навчальної праці кожного школяра.