Оподаткування підприємства

Вступ.

Вихідним положенням для поняття сутності податків є розуміння того, що податки є найважливішою й найдавнішою формою фінансових відносин між Державою й членами суспільства. Поява податків зумовлена виникненням держави й виконанням Державою суспільно необходимых функцій. За економічним змістом податки — це фінансові відносини між Державою й платниками податків із метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необходимых для виконання Державою її функцій.

Централізований фонд грошових коштів держави може бути сформованим як за рахунок податків, то й за рахунок інших надходжень, таких як плата, відрахування, власні доходи держави й неподаткові доходи. Ці поняття необхідно розрізняти за допомогою ознак, що характеризують ту чи іншу фінансову категорію. Важливо звернути увагу на різну структуру податкових надходжень до централізованого фонду грошових коштів держави в країнах із ринковою економікою та в країнах із перехідною економікою. У перспективі в Україні має змінитися структура у бік зростання питомої ваги прямих податків. За останні рокта Державний бюджет України поповнюється за рахунок нових видів податків, зборів й платежів та неподаткових надходжень: — Плата спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин; - рентна Плата нафту та природний газ, котрі видобуваються в Україні; - надходження до інноваційного фонду; - надходження від реалізації дорогоцінних металів та ін. Постійні зміни та доповнення податкового законодавства України призводять до недоодержання спрогнозованих показників виробничо-господарської діяльності підприємств та її недосягнення кінцевого результату — прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень та ін. Це створює чинник невизначеності підприємств у податковій системі України.

У цій курсовій роботі ми приділимо особу увагу сутності та функціям податків, їхні видам, а також розглянемо процес обчислення та сплати податків на підприємстві.

1. Техніко-економічна характеристика підприємства.

Повне найменування підприємства: державне відкрите акціонерне товариство «Шахта імені М.И. Калініна» — ДПДХК «Донвугілля».

Форма власності - державна .

Чисельність працівників — 1757 Чоловік (на 01.01.2000 року).

Статутний фонд — 23 216 179 грн.

Про «єм виробництва 310 тис. тонн.

Рік заснування підприємства — 1961 рік.

Адреси підприємства: 83 017, м. Донецьк, проспект Миру 44. Тіл. 90−33- 62.

Керівник підприємства — Панфілов Юрій Миколайович.

Метою діяльності ДВАТ «Шахта імені М.И. Калініна» є: 1. Задоволення потреб на вугільну продукцію, як на внутрішньому, то й на зовнішньому ринках; 2. Одержання прибутку, як результату виробничої діяльності, дотримуючи діючого законодавства України; 3. Реалізація соціально-економічних інтересів акціонерів ДВАТ й його працівників.

Предметом діяльності ДВАТ «Шахта імені М.И. Калініна» є: 1. видобуток, переробка й збагачення вугілля, підвищення конкурекнтноспроможності вугільної продукції; 2. ефективного використання вугільних запасів, основних фондів, трудових, матеріальних й фінансових ресурсів; 3. залучення інвестицій й інвестиційна діяльність; 4. упровадження нових технологій, Сучасної техніки, засобів автоматизації; 5. капітальний ремонт, реконструкція й будівництво промислових про «єктів; 6. своєчасне матеріально-технічне забезпечення виробництва; 7. своєчасне відновлення очисного фронту; 8. збут й торгівля вугільної продукції; 9. зміст й експлуатація автомобільного транспорту, перевезення вантажів й людей; 10. операції із цінними паперами, здійснення власних фінансових, комерційних, маркетингових, лізингових, експортних, імпортних операцій, зовнішньоекономічна діяльність, а також інша діяльність не заборонена законом.

Види діяльності, що підлягають ліцензуванню, здійснюватися при наявності ліцензії. Засновником ДВАТ «Шахта імені М.И. Калініна» є Міністерство вугільної промисловості України.

Органи керування товариства складаються з:

1. Вищого органу керування Товариство; 2. Наглядацької Заради Товариства;

3. Правління Товариство; 4. Ревізійної комісії Товариства.

Вищим органом Товариство є Загальні збори акціонерів.

Виконавчим органом Товариство, що здійснює керування його потоковою діяльністю, є Правління.

Правління вибирається терміном однією рік й підзвітне у своїй діяльності Вищому Органу й Наглядацькій раді Товариство, а також організовує виконання їхніх рішень. Воно складається із 11 Чоловік: — голова Правління; - 1-ї заступник голови Правління; - заступники голови Правління; - головний бухгалтер Товариство; - інші члени Правління Товариства.

Засідання Правління проводяться не рідше одного разу на місяць й вважаються правомочними, якщо ними присутні? його членів. Рішення Правління приймаються більшістю голосів (у випадку розподілу голосів нарівно — голос голови Правління є вирішальним).

Позачергове засідання Правління збирається за вимогою голови Правління чи 1/3 частини членів Правління.

Перевірка господарської діяльності Суспільства здійснюється Ревізійною комісією, що затверджується Вищою радою Товариство. Перевірки фінансової діяльності ДВАТ «Шахта ім. М.І, Калініна» здійснюється також державною податковою інспекцією, а також аудиторськими службами, контрольноревізійним керуванням Міністерства вугільної промисловості України й ДХК «Донвугілля ««.

Організаційну структуру керування підприємством можна представити в такий спосіб:

На чолі Шахти знаходитися директор-голова правління. У директора, в підпорядкуванні знаходитися: апарат при керівнику (який сприяє прийняттю рішень по окремих питаннях), а також заступники директора по окремих організаційно-технічних питаннях. До них відносяться наступні керівники: — заступник. Директори по економічних питаннях; - головний бухгалтер; - юрист-консультант; - начальник штабу цивільної оборони; - начальник відділення МТЗ; - головний інженер; - головний механік; - головний енергетик; - заступник. директора по виробничій діяльності; - заступник. директора по реалізації й якості реалізованої продукції; - помічник директора по комерційній діяльності; - заступник. директора по охороні роботи; - помічник директора з кадрів й побуту; - начальник автотранспортної ділянки.

Заст. директору по виробничій діяльності Шахти підкоряється: 1. виробнича служба; 2. ділянки по видобутку вугілля; 3. ділянки шахтного транспорту (колісний й конвеєрний); 4. технологічний комплекс поверхні.

У головного інженера Шахти в підпорядкуванні знаходяться: 1. технічна служба; 2. Технологічна служба; 3. Маркшейдерська геологічна служби; 4. Ділянки підготовчих й гірничо-капітальних робіт;

У підпорядкуванні в помічника директора з кадрів й побуту знаходитися: 1. відділ кадрів; 2. лад цех; 3. ділянка господарських робіт; 4. автотранспортна ділянка.

Заст. директора по економічних питаннях керує: 1. планово-економічним відділом; 2. відділом організації роботи й заробітної плати.

Економіст по претензійній роботі й договорами, а також начальник відділення матеріально-технічного постачання підкоряються безпосередньо головою правління — директору шахти ім. М.И. Калініна.

Чисельність працівників по категоріях за листопад 2000 року зазначена в додатку № 1.

Структура шахти ім. М, И. Калініна ДП ДХК «Донвугілля» на 01,04,1999 року зазначена в додатку № 2.

Техніко-економічні показники за жовтень 2000 року. |№ |Найменування |За місяць |За рік | | | |План |Факт | % |+/- |План |Факт |% |+/- | | |Видобуток |24 000 |18 208 |75,9|-5792 |248 000|244005|98,4|-3995| | |вугілля | | | | | | | | | | |Зольність |30,5 |31,1 |102 |0,60 |30,5 |30,3 |99,3|-0,20| | |вугілля | | | | | | | | | | |Видобуток по | | | | | | | | | | |ділянках: № 8 |12 800 |10 658 |83,8|-2142 |122 300|125058|102 |2758 | | |№ 9 |11 200 |7550 | |-3650 | | |94,6|-6753| | | | | |67,4| |125 700|118947| | | | |Виїмка вугілля |9477 |7090 |74,8|-2387 |88 668 |82 741 |93,3|-5927| | |Реалізація в |24 000 |19 018 |79,2|-4982 |248 000|241015|97,2|-6985| | |натуральному | | | | | | | | | | |вираженні | | | | | | | | | | |Реалізація в |1709 |1605,5|93,9|-103,5|17 660 |18 824 |107 |1164 | | |розрахункових | | | | | | | | | | |цінах | | | | | | | | | | |Валова продукція|1549 |1227,4|79,2|-321,6|16 006 |15 561 |97,2|-445,| | | | | | | | | | |4 | | |Робітників |1700 |1445 |85 |-255 |1717 |1509 |87,9|-208 | | |Вироблення 1 |799 |737 |92,2|-62 |8183 |9000 |110 |817 | | |трудящого | | | | | | | | | | |Продуктивність 1|14,1 |12,6 |89,4|-1,5 |14,4 |16,2 |113 |1,80 | | |робітника | | | | | | | | | | |Кількість |2 |2 |100 | |2 |2 |100 | | | |очисних забоїв | | | | | | | | | | |Середня довжина |514 |516 |100,|2 |517 |516 |99,8|-1,00| | |забоїв | | |4 | | | | | | | |Навантаження на |462 |325 |70,3|-137 |490 |431 |88,0|-59,0| | |забоїв | | | | | | | |0 | | |Штат на очисних |392 |308 |78,6|-84,00|410 |339,00|82,7|-71,0| | | | | | | | | | |0 | | |Штат на |315 |298 |94,6|-17 |321 |313 |97,5|-8,00| | |підготовчих | | | | | | | | | | |На підземному |217 |149 |68,7|-68,00|217 |154 |71,0|-63,0| | |транспорті | | | | | | | |0 | | |На ремонті |158 |133 |84,2|-25 |151 |126 |83,4|-25,0| | | | | | | | | | |0 | | |Інші підземні |313 |276 |88,2|-37,00|312 |295 |94,6|-17,0| | | | | | | | | | |0 | | |На поверхні |305 |281 |92,1|-24,00|306 |282 |92,2|-24,0| | | | | | | | | | |0 | | |разом робітників|1700 |1445 |85,0|-255 |1717 |1509 |87,9|-208,| | | | | | | | | | |0 | | |Керівники |179 |157 |87,7|-22 |180 |157 |87,2|-23,0| | | | | | | | | | |0 | | |Фахівці |57 |62 |109 |5,00 |57,00 |61,00 |107 |4,00 | | |Службовці |2 |2 |100 | |2 |2 |100 | | | |Кількість | |3,00 | |3,00 | |90,00 | |90,00| | |нещасливих | | | | | | | | | | |випадків | | | | | | | | | | |Кількість | |4,00 | |4,00 | |96,00 | |96,00| | |прогульників | | | | | | | | | | |Днів прогулів | |21,00 | |21,00 | |267,00| |267,0| | |Фонд оплати |723,00|567,00|78,4|-156,0|7223 |5950,5|82,4|-1273| | |роботи ППП | | | |0 | | | | | | |Фонд оплати |723 |569,50|78,8|-153,5|7223 |5972,9|82,7|-1250| | |роботи усього | | | |0 | | | | | | |Середня |379,1 |340,3 |91,2|-32,80|369,3 |344,2 |93,2|-25,1| | |заробітна плата | | | | | | | | | | |ППП | | | | | | | | | | |Собівартість 1 |71,21 |139,13|195,|67,92 |87,33 |111,33|127,|24,00| | |тонни вугілля | | |4 | | | |5 | | | |Прибуток, тис. |- |-1923 | |-1923 |-3998 |-4499 | |-5015| | |гривень | | | | | | | | | | |Оптова ціна |71,21 |84,42 |118,|13,21 |71,21 |78,10 |109,|6,89 | | |реалізованого | | |6 | | | |7 | | | |вугілля | | | | | | | | |.

2. Сутність та види податків.

Податок як фінансову й економічну категорію характеризують такі ознаки: примусовий характер, безеквівалентність, відсутність цільового використання, законодавча регламентація, однаковий підхід до всіх платників, зміну форми власності. Плата на відміну від податків передбачає певну еквівалентність відносин платника із Державою. Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Власні доходи держави виникають у держави як власника засобів виробництва. До неподаткових доходів держави відносять різноманітні платежі, введення які не так на меті фіскальні інтереси держави, наприклад, фінансові санкції й штрафи, доходи від конфіскованого майна тощо.

Сутність податків як економічної категорії проявляється в їхні функціях. Функції податків випливають з функцій фінансів. Податки безпосередньо заговорили українською у «язані із розподільною функцією фінансів в частині перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту від юридичних й фізичних осіб на користь держави, тобто виступають методом централізації ВВП у бюджеті, виконуючи тім самим фіскальну функцію. Крім фіскальної податки виконують регулюючу функцію, суть якої полягає у впливі податків на різи сторони діяльності їхні платників.

Таким чином, через фіскальну функцію системи оподаткування задовольняються загальнонаціональні необхідні потреби, а й за допомогою регулюючої функції формуються протидії надлишковому фіскальному тиску, тобто створюються спеціальні механізми, котрі забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних та фізичних осіб.

Обидві функції податків дозволяють трансформувати внутрішній потенціал оподаткування з абстрактно сприйманої їхні спроможності впливати на якісні й кількісні параметри базису в реальні результати такої дії. Аналітична оцінка, досягнутих результатів, співставлення їхні із прогнозними й очікуваними в кожний конкретний період години дозволяють судити про роль всієї системи оподаткування, окремих груп податків (прямі й непрямі податки, ресурсні чи податки на майно, місцеві податки тощо), а також шкірного податку окремо, залежно від функцій податків, що розглядаються. Вивчаючи функції податків, необхідно звернути увагу тих, що серед економістів не існує єдиної точки зору щодо функцій, котрі виконують податки, й крім вищеназваних називаються ще розподільна, контрольна, стимулююча, економічна та соціальні функції податків. У основі побудови механізму стягнення податків лежати елементи системи оподаткування, такі як: суб «єкт, про «єкт, ставка, одиниця оподаткування, джерело сплати й квота. Суб «єкт чи платник податку — це та фізична чи юридична особа, Яка безпосередньо його сплачує. Про «єкт оподаткування вказує тих, що саме оподатковується. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи копійчаного) про «єкта оподаткування. Ставка — це розмір податку на одиницю оподаткування. У залежності від обсягу оподаткованих операцій ставки можуть бути універсальні чи диференційовані. Джерело сплати — це дохід платника, із якого він сплачує податок. Квота — це частка податку прибутків платника.

Класифікація податків дає можливість более повно висвітлити сутність та функції податків, показати їхнього роль у податковій політиці держави, напрям й характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом про «єкта оподаткування податки поділяються на податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур, котрі встановлюють податки, смердоті поділяються на загальнодержавні й місцеві, котрі відповідно встановлюються вищими чи місцевими органами влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків — розкладні й окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб прибутків, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях чи платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для шкірного платника окремо. За формою оподаткування розрізняють прямі й непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їхні розмір прямо залежить від масштабів про «єкта оподаткування. Під час перебування чергу, прямі податки поділяються на дві групи:

1) особисті;

2) реальні.

Особисті податки встановлюються персонально конкретної платника. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належати земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів й послуг, а їхнього розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

У світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія й мито. Нині в Україні стягуються акцизи, котрі на свій чергу складаються із універсального та специфічних акцизів й мита. Непрямі податки на відміну від прямих мають свої переваги й недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яку на свій чергу є более стабільною й негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них важко ухилитись й досить легко контролювати їхнього сплату. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але й смердоті регресивні в соціальному аспекті й здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення.

Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їхні рисами є обмежений перелік товарів, по які смердоті стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на усі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

Поширення універсальних акцизів зумовлене низкою чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, котрі не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси й регресивність в соціальному аспекті, виражені в універсальних акцизах яскравіше, ніж в інших непрямих податках. У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок із продажів (купівель) у сфері оптової чи роздрібної торгівлі, податок із обороту й податок на додану вартість. Об'єктом оподаткування податку із продаж (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий дохід на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування проводитися лише одного разу, на одній ступені руху товарів.

Податок із обороту також стягується із валового обороту, але й уже на всіх щаблях руху товарів. З цим заговорили українською у «язаний значний недолік податків цієї групи — кумулятивний ефект, який полягає до того, що в про «єкт оподаткування включаються податки, котрі були сплачені раніше, на попередніх етапах руху товарів. Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але й об'єктом оподаткування виступає уже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку із обороту, але й водночас ліквідує його головний недолік — кумулятивний ефект.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих Державою товарів. При частковій монополії держава монополізує чи лише процес ціноутворення, чи ціноутворення й виробництво певних видів товарів, чи ціноутворення й реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виключне декларація про виробництво й реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні чи транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має за межі не скільки фіскальні потреби держави, стільки формування раціональної структури експорту й імпорту. Залежно від мети введення розрізняють наступні види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.

Необхідно звернути увагу на порівняльну характеристику прямих й непрямих податків. Прямі податки майже не впливають на ціни, але й зменшують доходи платників, тім самим впливаючи на обсяги інвестиційного й споживацького попиту. На тому годину смердоті не змінюють структури попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків й обсягом прибутку сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів й вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. Проте із фіскальної точки зору смердоті поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні более сприятливих умів щодо ухилення від їхні сплати.

3. Види податків.

Види податків, зборів (обов «язкових платежів) й порядок зарахування їхнього до бюджетів.

У Україні стягуються:

— загальнодержавні податки й збори (обов «язкові й платежі);

— місцеві податки й збори (обов «язкові платежі).

До загальнодержавних належати такі податки й| збори (обов «язкові платежі): 1) податок на додану вартість: 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин й механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, здійснені за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;. 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів із ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення; 16) збір на обов «язкове соціальне страхування; 17) збір на обов «язкове-державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного інноваційного фонду; 19) плату торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Загальнодержавні податки й збори (обов «язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України й стягуються на всій територї України. Порядок зарахування загальнодержавних податків й зборів (обов «язкових платежів) в Україну, бюджету Автономної Республіки Крім, місцевих бюджетів й державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.

Місцеві податки й збори (обов «язкові платежі) Ставки податків (зборів) чи їхні граничний розмір — станом на 01.07.99 р. До місцевих податків належати: 1) податок із реклами — не понад 0,1% вартості послуг І розміщення одноразової реклами, 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на тривалий годину; 2) комунальний податок — не понад 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 гри.). До місцевих зборів (обов «язкових платежів) належати: 1) готельний збір — не понад 20% добової вартості; 2) збір за паркування автотранспорту — не понад 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях й 1% у відведених місцях; 3) ринковий збір — для громадян — не понад 20% мінімальної заробітної плати, для юридичних осіб — не понад 3-х мінімальних заробітних плат; 4) збір на видачу ордера на квартиру — не понад 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; б) курортний збір — не понад 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 6) збір за доля в перегонах на іподромі — не понад трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 7) збір за виграш у перегонах на іподромі — не понад 6% від суми виграшу; 8) збір із осіб, що беруть доля в гру на тоталізаторі на іподромі — не понад 5% від суми плати, визначеної за доля в гру на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки — не понад 0,1% вартості виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг) — для юридичних осіб; не понад 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — для громадянпідприємців; 10) збір за право проведення кіной телезйомок — сума, що не перевищує фактичні витрати на проведення зазначених заходів; 11) збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей — не понад 0,1% вартості до заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів чи від суми, на якої випускається лотерея; 12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, — до 0,5% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — із юридичних осіб й громадян України; від 5 до 50 — юридичні особини й громадяни інших країн, у т. год. суб «єкти колишнього СРСР; 13) збір за видачу дозволу на розміщення про «єктів торгівлі й сфери послуг — не понад 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — для суб «єктів, котрі здійснюють торгівлю постійно; 1 (один) неоподатковуваний мінімум доходів громадян на день одноразову торгівлю; 14) збір із власників собак — не понад 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щорічно.

Розглянемо основні види податків:

ПДВ. як зазначалося, податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, а саме одним з видів універсальних акцизів. ПДВ був запроваджений в Україні 1992;го році, й разом із акцизним збором замінив податок із обороту й податок із продажів.

Податок на додану вартість має високу ефективність з фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, Яка включає лише товари, але й і роботи та послуги, забезпечує надійність стабільність бюджетних надходжень. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, то й контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати останнього. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг мас наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб «єктами підприємницької діяльності. Крім того, відсутнім є кумулятивний ефект в ціноутворенні, коли податок нараховується на податок.

Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення, а також відволікання обігових коштів підприємств.

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість. Додана вартість є часткою повної вартості товару чи послуги, це та її частина котра створюється саме на цьому етапі виробництва. Обчислити її обсяг можна двома методами: перший — від повної вартості відрахувати вартість сировини, матеріалів та послуг виробничого характеру; другий — скласти величини заробітної плати, прибутку, непрямих податків й амортизації. Оподаткування доданої вартості створює умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг на всіх етапах їхні виробництва й реалізації.

З 1 жовтня 1997 року в Україні був уведень в дію новий Закон щодо ПДВ, який досить суттєво змінив механізм стягнення податку, що діяв раніше. Розглянемо основні елементи ПДВ.

Платниками податку на додану вартість є як юридичні особини (резиденти та нерезиденти, суб «єкти підприємницької діяльності діяльності та особини, що не є суб «єктами підприємницької діяльності), то й фізичні особини, котрі вол «язані здійснювати утримання й внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, чи особини, котрі ввозять (пересилають) товари на митну територію України та отримують від нерезидента роботи (послуги) для їхні використання чи споживання на митній територї України.

При цьому особа є платником ПДВ, якщо обсяг здійснюваних нею оподатковуваних операцій із продаж товарів (робіт, послуг) досягнув протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Така особа вол «язана зареєструватися як платник податку не пізніше двадцяти календарних днів после закінчення місяця, в якому був досягнутий зазначений обсяг оподатковуваних операцій. Це положення не розповсюджується на осіб, що здійснюють на митній територї України підприємницьку діяльність із торгівлі за готівкові кошти. Крім того, виключені із числа платників фізичні особини, що здійснюють торгівлю за готівкові кошти на умовах сплати ринкового збору.

Податок на додану вартість становить 20% бази оподаткування та додасться до ціни товарів (робіт, послуг). Крім того, існує нульова ставка ПДВ, введення якої передбачає створення пільгових умів для деяких видів товарів.

Акцизний збір є одним із непрямих податків, оскільки він включається в ціни товарів й сплачується в кінцевому підсумку покупцем, а чи не виробником товарів. Його відносять до категорії специфічних акцизів, тобто стягнення податку провадиться за диференційованими по окремих групах товарів ставками.

Акцизний збір був уведень в Україні у 1992 році. Його ціль — збільшити доходи бюджету за рахунок оподаткування високорентабельних товарів непершої необхідності, котрі споживаються здебільшого населенням із рівнем доходів вище середнього.

Навідміну від податку на додану вартість акцизним збором оподатковуються виключно товари й не оподатковуються роботи та послуги. Про «єктом оподаткування акцизним збором є повна вартість товарів, тоді як ПДВ нараховується лише на її частину — додану вартість. Кожна група підакцизних товарів має визначену ставку, тоді як ПДВ стягується за універсальною ставкою. Акцизний збір менше впливає на загальний рівень цін в стране, оскільки перелік підакцизних товарів є досить незначним. З цієї ж заподій й його фіскальне значення набагато нижче, ніж у ПДВ. Однак він має великий вплив на структуру споживання. Адже нерівномірне й досить значне підвищення цін при стягненні акцизного збору зменшує обсяг споживання в кількісному виразі. Цю властивість держава використовує, зокрема, для обмеження споживання алкогольних й тютюнових виробів. Акцизний збір сплачується лише одного разу, тоді як ПДВ — на всіх етапах руху товарів. З точки зору соціальної справедливості акцизний збій має переваги над ПДВ, оскільки підакцизні товари споживаються, як правило, заможними верствами населення, що пом «якшує регресивність ПДВ, основний тягар якого розподіляється між широкими верствами населення.

Платниками акцизного збору є усі суб «єкти підприємницьке діяльності, котрі виробляють, імпортують чи продають підакцизні товари, придбані до 1 января 1992 року, а також громадяни У країни, іноземні громадяни та особини без громадянства, котрі ввозять (пересилають) підакцизні товари на митну територію України.

Про «єктом оподаткування акцизним збором для вітчизняних товарів є обороти із реалізації підакцизних товарів, а також обороти з:

• реалізації товарів для промислової переробки;

• передачі товарів усередині підприємства для потреб власного споживання, а також своїм працівникам;

• реалізації товарів без оплати їхнього вартості, а обмін на інші товари (роботи, послуги);

• передачі безоплатно чи із частковою оплатою товарів іншим підприємствам, організаціям та фізичним особам;

• із реалізації продукції, виготовленої на давальницьких умовах (з сировини замовника) та ін.

Про «єктом оподаткування імпортних товарів є їхні митна вартість із урахуванням фактично сплачених торб мита чи їхні кількісні показники у фізичному вимірі.

Перелік підакцизних товарів, як правило, включає у собі предмети непершої необхідності та високорентабельні товари, споживання які держава намагається обмежити. Так було в Україні оподатковуються:

1.алкогольні й тютюнові вироби;

2. транспортні засоби;

3. нафтопродукти;

4. кава;

5. шоколад;

6. ювелірні;

7. шкіряні та хутрові вироби;

8. тощо.

Існують два види ставок по акішзному збору: у фіксованому виразі на одицю товарів в кількісному виразі (наприклад, в євро за 1000 кг по бензину); у відсотках до оборотів із реалізації товарів. Відповідно існують й два різного порядку визначення суми акцизного збору. При цьому слід звернути увагу, що по вітчизняних підакцизних товарах порядок визначення акцизного збору дещо выдріняється від порядку визначення акцизного збору по імпортних товарах. Для обчислення акцизного збору по вітчизняних товарах, ставки які визначено у відсотках, необхідно визначити оподатковуваний оборот, оскільки ставки акцизного збору застосовуються до оподатковуваного обороту, який уже включає суму акцизного збору. По імпортних товарах, придбаних за іноземну валюту, й ставки по які визначено у відсотках, оподатковуваний оборот визначається виходячи із митної вартості цих товарів із урахуванням фактично сплачених торб мита.

Акцизний збір із товарів, ставки по які визначені в євро, обчислюється виходячи із натуральних показників відповідного товару в кількісному виразі. При цьому по вітчизняних товарах для визначення акцизного збору сума в євро перераховується у валюту України за курсом Національного банку України на перший день місяця, в якому здійснюється відвантаження товарів.

Податок на прибуток підприємств, який стягується Україні, має дуже значне фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлене перш на пропорціями в розподілі ВВП, котрі склалися історично: в централізовано-плановій економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від державих підприємств й досить незначну — податки із населення, оскільки по одній стримувався фонд споживання й збільшувався фонд нагромадження. У нинішніх умовах ймовірним є поступове вис нювання між фондом споживання й фондом нагромадження, наслідком чого стані збільшення бюджетного значення прибуткового податку із громадян й зменшення — податку на прибуток підприємств.

Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має і широкі можливості для регулювання й стимулювання підприємницької діяльності. Цей вплив може здійснюватись як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльності, то й завдяки наданню пільг у виробництві пріоритетних товарів. Алі в нашій стране можливості щодо використання податку на прибуток як регулюючого чинника дещо обмежено його великим бюджетним значенням.

Платниками податку на прибуток є: 1. З числа резидентів — суб «єкти й несуб «єкти господарської діяльності, а також їхні філії, котрі здійснюють діяльність, спрямовануна отримання прибутку як на територї України, то й за її межами. 2. З числа нерезидентів — фізичні чи юридичні особини, якіотримують доходи із джерелом їхнього походження із України.

Виключені із числа платників Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку), а також установи пенітенціарної системи та їхні підприємстваі, котрі використовують працю спецконтингенту.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового прибутку звітного періоду на суму валових витрат платника податку й суму амортизаційнихвідрахувань. Тобто, для визначення про «єкта оподаткування податку на прибуток спочатку необхідно визначити відповідно суму скоригованого валового прибутку, суму валових витрат й суму амортизаційних відрахувань. Розглянемо, як смердоті визначаються.

Валовий дохід — це загальна сума прибутку платника податку від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах як на територї України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, то й за її межами.

Перелік доходів, що включаються й що не включаються у склад валового прибутку валового прибутку, чітко визначено в законі. Так, наприклад, скоригований валовий дохід включає:. Загальні доходи від продаж товарів (робіт, послуг);. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операційз надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими вол «язаннями та вимогами;. Доходи, над обчисленні валового прибутку періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;. Доходи із інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді торб безповоротної фінансової допомоги, безоплатно наданих платнику податку товарів (робіт, послуг);. Суми невикористаної частини коштів, що повертаються з страхових резервів;. Тощо.

Не включаються у склад скоригованого валового прибутку:. Суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані.

(нараховані)підпрриємством у складі ціни продаж продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство-отримувач не є платником податку на додану вартість;. суми коштів чи вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій чи реінвестицій у корпорати вні права;. суми одержаного платником податку емісійного прибутку та інші надходження, прямо визначені нормами закону. Розглянемо наступний елемент — як визначається сума валових витрат.

Валові витрати виробництва та обігу (далі — валові витрати) — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній чи нематеріальнц формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), котрі придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їхнього подальшого використання у власній господарській діяльності.

У законі наведено перелік витрат, що включаються й що ані включаються у склад валових витрат. При цьому встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат у склад валових витрат платника податку, крім тихий, що зазначені у законі, не дозволяється.

Переліки витрат, що включаються й що не включаються у склад валових витрат, є досить великими. Так, у склад вилових витрат включаються:

. суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв «язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) й охороною роботи, із урахуванням обмежень, установлених законом;. суми коштів чи вартість майна, добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій, але й не більше, ніж чотири вісотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;. суми витрат, в минулих податкових періодах у зв «язку із допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового вол «язання;. суми витрат, заговорили українською у «язаних із ремонтом основних фондів у межах 5% від балансової вартості цієї групи ОВФ на вухо звітного року тощо.

Не включаються у склад валових витрат витрати на:. потреби, не заговорили українською у «язані із веденням основної діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, відпочинку тощо, крім витрат, заговорили українською у «язаних із проведенням рекламної діяльності, не понад 2% від оподатковуваного прибутку за попередній звітний квартал;. фінансування особистих потреб фізичних осіб;. придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів;. утримання органів управління про «єднань платників податку та ін.

Не включаються у склад валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов «язковість ведення й зберігання які передбачене правилами ведення податкового обліку.

Слід звернути увагу, що частина видатків визначена в законі як витрати подвійного призначення. Це означає, що у склад валових відносяться лише тих витрати, віднесені до витрат подвійного призначення, котрі підпадають под ознаки, сформульовані в законі. Так наприклад, до валових витрат включаються: витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, необхідними для виконання професійних обов «язків, а також продуктами спеціального харчування; але й не усі, а й за переліком, що встановлюється Кабінетом міністрів України, та ін.

Для визначення суми амортизаційних відрахувань в законі визначаються витрати, котрі підлягають амортизації (наприклад, придбання основних фондів для виробничого використання) та котрі не підлягають амортизації (наприклад, витрати на придбання невиробничих фондів). Основні фонди, залежно від напрямі їхні використання, розподіляються втричі групи. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на вухо звітного періоду. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на вушко звітного періоду, котра визначається в порядку, вказаному в законі.

як й в законі про ПДВ, існують особливості визначення дати збільшення валового прибутку й валових витрат, залежно від виду здійснюваної операції. Розглянемо деякі випадки.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, Яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше:. чи дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг);. чи дата оприбуткування платником податку товарів, а робіт.

(послуг)—дата фактичного отримання платником податку результатів робіт.

(послуг).

Для товарообмінних (бартерних) операцій — дата здійснення заключної (балансуючої) операції, що здійснюється после першої операції.

Датою збільшення валового прибутку вважається дата, котра припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше:. чи дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продаж;. чи дата відвантаження товарів, а робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Датою збільшення валового прибутку у разі здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається дата будь-якої із подій, що сталася раніше:. чи дата відвантаження товарів, а робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку;. чи дата оприбуткування товарів, а робіт (послуг) — дата фактичного отримання результатів робіт (послуг) платником податку тощо.

Якщо про «єкт оподаткування платника податку із числа резидентів за результатами звітного (податкового) кварталу має від «ємне значення (із урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне зменшення про «єкта оподаткування наступного звітного (податкового) кварталу, а також шкірного із наступних двадцяти звітних (податкових) кварталів до повного погашення такого від «ємного значення про «єкта оподаткування.

Існують особливості оподаткування операцій особливого виду (бартерних операцій, страхової діяльності, нерезидентів, операцій з розрахунками в іноземній валюті, операцій із торгівлі цінними паперами, дивідентів тощо). Так, наприклад, про «єктом оподаткування у страховиків-резидентів є валові доходи, податок які стягується за ставкою 3% (крім операцій по страхуванню життя). Вводитися особливий порядок оподаткування доходів від виконання довгострокових договірних вол «язань в залежнос від оціночного коефіцієнту його виконання тощо.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства. Засновані на власності окремої фізичної особини, оподатковується за ставкою 30% до про «єкта оподаткування.

Перелік пільг по податку на прибуток невеликий. Так, звільняється від оподаткування прибуток підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та майно які є їхнього власністю, отриманий від продаж товарів (робіт, послуг), крім прибутку, одержаного від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, котрі мають там основне місце роботи, становить не менш як 50% загальної чисельності працюючих й фонд оплати роботи таких інвалідів становить не менш як 25% суми витрат на оплату роботи, що відносяться у склад валових витрат.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від продаж на митній територї України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів.

Оподатковується у розмірі 50% від діючої ставки прибуток від продаж інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах; ці пільги діють Перші три рокта после державної реєстрації продукції як інноваційної.

Суми податків на прибуток, отриманий із іноземних джерел, що сплачені суб «єктами господарської діяльності за кордоном, зараховуються под годину сплати ними податку на прибуток в Україні. При цьому розмір зарахованих торб податку на прибуток із іноземних джерел протягом податкового періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні цим платником податку протягом такого періоду.

Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком із початку звітного фінансового року.

Протягом звітного (податкового) кварталу платники податку, за винятком нерезидентів, бюджетних організацій та виробників сільськогосподарської продукції, сплачують до бюджету за перший та другий місяць такого кварталу авансові внески податку на прибуток, виходячи із оподатковуваного обороту за підсумками Першого та іншого місяців звітного (податкового) кварталу до 20 числа іншого й третього місяця такого кварталу відповідно.

4.Обчислення податків на підприємстві.

Збір за геологорозвідувальні роботи виконані за рахунок державного бюджету.

Розраховується за квартал й подається до налогової адміністрації.

Розрахунок за слідую чій схемі: обсяг погашених балансових запасів корисних копалин (у даному випадку — вугілля) (тонн) помножується на проіндексований норматив збору (грн./т).

Наприклад: 42.929*0.4822 = 20 701,22 (грн.) (додаток №_____(за 3 квартал 2000 року)).

НДС.

Для обчислення цого податку необхідно: 1. обчислити податкове зобов’язання (сума усієї реалізованої продукції за місяць помножена на 0,2 (20%)). 2. Обчислити податковий кредит (сума придбаної продукції помножена на 0,2.

(20%)). 3. Відняти від податкового зобов’язання податковий кредит. Саме ця сума якщо сплачена до бюджету.

Наприклад: шахтою був реалізована продукція на суму 2 790 130 грн., а придбано на суму 1 653 875 грн.

По-перше необхідно обчислити податкове зобов’язання:

2 790 130*0,2 = 558 026 грн.

По-друге треба знаті податковий кредит:

1 653 845*0,2 = 330 775 грн. Сума до сплати становить 558 026 — 330 775 = 227 251 грн. (додаток № _____(за вересень 2000 року)).

Збір за спеціальне використання водних ресурсів.

Обчислення цого збору проводитися за слідую чою схемою:

Кількість використаної види помножується на норматив збору.

Через ті, що сума нараховується наростаючим ефектом, необхідно відняти суму, Яка був сплачена раніше.

20% від суми, що залишилася, сплачується до місцевого бюджету, а 80% - до державного бюджету України.

Наприклад: 121 356 літрів * 0,0983 грн/л = 11.929,00 грн Сума до сплати становить 11 929;8126 = 3803 грн До місцевого бюджету сплачується 3803*0,2 = 760,30 грн До державного бюджету України сплачується 3803*0,8=3042 грн.

(додаток №____(за 9 місяців 2000 року)).

Земельний податок.

Нараховується та сплачується за весь рік. Для визначення суми сплати є формула:

Площа землі, що використовується * ставку податку. Потім складається сума податку за усі види землі на підприємстві (под житлом, багаторічні насадження, в межах чи за межами населеного пункту та ін.) та сплачується до бюджету.

(додаток № ____(за 2000 рік)).

Оплата ж користування надрами.

Обчислюється: Обсяг видобутку помножується на норматив збору.

60% сплачується до місцевого бюджету;

40% - до державного бюджету. Нараховується наростаючим підсумком.

(додаток №______(за 9 місяців 2000 року)).

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Встановлений Законом України «про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року.

Платниками податку є як фізичні, то й юридичні особи.

Для юридичних осіб ставка збору 32% від фонду оплати роботи на підприємстві.

Обчислюється наростаючим підсумком.

(додаток №____(за 9 місяців 2000року)).

Збір на обов’язкове соціальне страхування.

Встановлений Законом України «Про збір на обов’язкове соціальне страхування» від 26 червня 1997 року.

Платниками податку є як фізичні, то й юридичні особи.

Для юридичних осіб ставка збору 5,5% від фонду оплати роботи на підприємстві. У складі загального нормативу 1,5% - збір на обов’язкове страхування на випадок безробіття.

Обчислюється наростаючим підсумком.

(додаток №____(за 9 місяців 2000року)).

5. Розподіл прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств.

Прибуток, що залишається после сплати всіх податків та інших обов «язкових платежів до державного бюджету і до позабюджетних державних фондів, є чистимо прибутком підприємства. Він надходить у розпорядження власників підприємства, а якщо це підприємство державне, — в розпорядження його трудового колективу.

Права державних підприємств України у використанні чистого прибутку дещо обмежені. Міністерства і відомства встановлюють їм у централізованому порядку нормативи відрахувань від прибутку, що залишається у їхньому розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, розробку та освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів, нове будівництво. Робиться це із метою підтримки певного рівня інвестиційної діяльності под державним контролем.

Зазначені дії держави вимушені, смердоті спрямовані на подолання суперечностей перехідного етапу розбудові ринкової| економіки. Ті ж саме слід зауважити і про таку обмежуючу норму. У 1994 р. уряд України встановив, що в разі наявності у суб «єкта підприємницької діяльності, заснованого на загальнодержавній власності, довгострокової заборгованості (непогашених понад 60 днів боргів кредиторам), орган державної виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство, визначає порядок використання ним прибутку (прибутку) аж до повного погашення довгострокової заборгованості.

Підприємства розподіляють прибуток, що залишається в їхньому розпорядженні, за напрямами використання (із урахуванням зазначеного застереження щодо державних підприємств) на власний розсуд. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення:. фонд коштів на розвиток та вдосконалення виробництва;. фонд коштів на соціальні потреби;. фонд коштів для матеріального заохочення;. резервний (страховий) фонд;. фонд коштів на інші цілі.

Приймаючи рішення про розподіл чистого прибутку, підприємство мусить знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на виробничо-технічний та соціальний розвиток, матеріальне заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) та на інші цілі.

Фонд коштів на розвиток й вдосконалення виробництва витрачається на задоволення потреб, заговорили українською у «язаних зі збільшенням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва, та інших потреб, що забезпечують зростання й вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання й монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умів роботи і техніки безпеки. Це також затрати на проведення науково-дослідницьких й експериментально-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по кредити на інвестиційні цілі, заговорили українською у «язані із капітальним будівництвом, а й за відсотками на ці кредити (слід підкреслити, що проценти за усі інші банківські кредити, крім прострочених, є елементом витрат за виробництво і обіг, тому із прибутку їхні сплата не фінансується).

Однією із потреб виробництва, заговорили українською у «язаних з його розширенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, котрі вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів. Тому підприємства періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо до статутного фонду на приріст нормативу власних оборотних коштів.

Фонд коштів, спрямованих на соціальні потреби, використовується переважно на такі витрати, котрі сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:. будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт житлових будинків та про «єктів соціально-культурної сфери;. утримання про «єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних закладів, лікарень, будинків й баз відпочинку, клубів й палаців культури тощо);. проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок й лікування;. інші подібні витрати (наприклад, на здешевлення харчування робітників й службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків тіліі радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання цінних подарунків для ветеранів тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення спрямовується на стимулювання заінтересованості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. У даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам й службовцям.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового стану в результаті тимчасової зміни ринкової кін «юнктури, стихійних лихий тощо. Коли ж стосується акціонерних товариств, товариств із обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов «язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.

Прибуток, що залишається на підприємствах после сплати податків та інших обов «язкових платежів, може бути використаний також й на інші цілі його власниками чи трудовими колективами. Підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси на створення спільних підприємств, у тому числі із участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити добровільні внески установам культури, освіти, охорони здоровий «я, фізкультури та спорту, громадським організаціям інвалідів тощо.

Певна сума прибутку, що йде на добровільні внески та благодійні цілі (на чотири % загальної суми прибутку), звільняється від оподаткування.

Одним із можливих шляхів використання прибутку підприємства це вакористання її на ринку цінних паперів. Поглиблення процесів реформування економіки в напрямку створення повноцінних ринкових відносин супроводжується розширенням операцій суб «єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів. Він являє собою специфічну сферу товарно-грошових відносин, де про «єктом догоди виступають цінні папери — акції, облігації, векселі та інші. Суб «єктами цих відносин є емітенти і інвестори: Перші здійснюють випуск цінних паперів та їхнього реалізацію із метою залучення фінансових ресурсів (ними можуть виступати підприємства чи держава), другі вкладають свої фінансові ресурси із метою одержання прибутку шляхом одержання дивідентів, процентів, а ще через перепродажів цінних паперів на ринку.

Підприємства недержавних форм власності можуть вкладати (інвестувати) частину свого прибутку, що залишається у їхнього розпорядженні после сплати всіх податків й обов «язкових платежів, на придбання акцій акціонерних товариств, облігацій (таких, котрі емітують інші юридичні особини, чи державних). Альтернативними формами інвестування вільного прибутку є вкладання коштів у спільні підприємства (із участю іноземного капіталу чи без нього), розміщення їхнього на банківських депозитах, що також приносити доход.

Акція — це цінний папір, який засвідчує часткову доля її володаря у майні акціонерного товариства й його декларація про одержання дивіденду — частини чистого прибутку товариства, що розподіляється серед акціонерів. Облігація засвідчує внесення грошових коштів, вона дає право її власникові одержувати прибуток через фіксовану процентну ставку.

Приймаючи інвестиційне рішення про розміщення чистого прибутку через ринок цінних паперів, підприємство винне оцінити усі можливі варіанти інвестування, маючи на увазі насамперед одержання якомога більшого поточного прибутку, а також забезпечення по можливості найнадійнішого захисту нагромаджень від знецінення. Треба матір на увазі, що спектр ризиків інвестування у цінні папери (це стосується навіть державних цінних паперів) дуже широкий, він включає як повну чи часткову втрачу вложенных коштів, то й несплату повністю чи частково очікуваного прибутку, знецінення вложенных у цінні папери коштів за збереження їхнього номінальної величини.

Вісь чому, приймаючи, наприклад, рішення про купівлю акцій якоїсь компанії, підприємство має спочатку добро вивчити стан справ цого емітента на базі даних, що є на фондових біржах, у відкритій пресі, інформації, якої дають представники акціонерного товариства в публічних виступах, рекламних оголошеннях тощо. При цьому одним з головних критеріїв прийняття позитивного рішення про інвестування мають бути показники фінансового стану акціонерного товариства. Ризикованим вважається інвестування коштів на купівлю акцій компанії, котра в структурі своїх фінансових ресурсів має власних ресурсів менш як 50—60% (решта — кредити банків, кошти, мобілізовані шляхом емісії облігацій, різні борги).

Висновки.

Наша рідна Україна — це ще дуже й дуже молода даржава по зрівнянню із іншими державами Європи. Ми лише не давно стали шлях ринкової економіки, тому в нас ще дуже багато проблем із законодавством.

У ході реформування податкової системи в Україні мають бути усунуті упущення у правовому регулюванні податкових відносин, забезпечені правові гарантії як платників податків, то й державних податкових органів, відрегульовані процесуальні запитання відповідальності за невиконання, неповне чи несвоєчасне виконання податкових вол «язань, а й за порушення норм податкового законодавства України.

Своє відображення законодавчі закріплення повинні також знайти у Податковому кодексі України, який регулював бі усі запитання податкових відносин між Державою та платником податку.

Згідно із Розпорядженням Президента України «Про невідкладні заходь щодо прискорення реформ та виведення економіки України із кризи «№ 298/97 від 18.08.97 р. та його дорученням № 1−14/464 від 24.07.98 р., а також дорученням Премо «єр-міністра України № 18 567/1 від 09.09.97 р. до кінця 1997 р. мав бути розроблений та уявлень на розгляд Верховної Заради України проект Податкового кодексу України.

Президент України Л. Кучма поставивши перед новим урядом декілька питань, що потребують негайного вирішення. Серед цих питань є запитання присвячене проведенню реформ в області податків.

Тому ми будемо сподіваатися на швидке вирішення цих питань.

Використана література.

1. Закон України «Про податок на додану вартість «№ 168/97-ВР від 03.04.97 р. 2. Закон України «Про внесення змін в Україну «Про оподаткування прибутку підприємств «» № 283−97-ВР від 22.05.97 р. 3. Декрет Кабінету міністрів України «Про прибутковий. податок із громадян «№ 13 від 26.12.92 р. (із подальшими змінами й доповненнями). 4. Закон України «Про збір на обов «язкове державне пенсійне страхування «№ 400/97-ВР від 26.06.97 р. 5. Закон України «Про збір на обов «язкове соціальне страхування «№ 402/97- ВР від 26.06.97 р. 6. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок «№ 320-ХІУ від 17.12.98 р. 7. Закон України «Про внесення змін дост. II Закону України «Про податок на додану вартість «» № 943-ХІУ від 14.07.99 р. та ін. 8. Закон України «Про внесення змін в Україну із питань оподаткування грального бізнесу «№ 1 1160-ХІV від 19 жовтня 1999 р. (набравши чинності із 13.11.99 р.) 9. указ президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 июля 1998 р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку й звітності суб «єктів малого підприємництва «» за № 746/99 від 28.06.99 р.

10. Білик М. Д. Податкова система України: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін — До.: КНЕУ, 2000.

11. Коробів М.Я. Фінанси промислового підприємства: підручник. — До.: Ли-бідь, 1995.