Етико-правове виховання молодших школярів

Зміст

Вступ

1. Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів

1.1. Сутність та основні поняття етико-правового виховання

1.2. Правове виховання: зміст, завдання, принципи

1.3. Особливості правосвідомості у молодшому шкільному віці

1.4. Методи формування правової культури молодших школярів

2. Дослідно-експериментальна робота

2.1 Аналіз масового педагогічного досвіду формування правової культури

2.2 Методика експериментального дослідження

2.3 Аналіз результативності експериментального дослідження Висновки Список використаної літератури

Вступ

Сучасна кризова ситуація в суспільстві не сприяє формуванню сприятливого правового і морального середовища для виховання молоді. Неблагополучне соціальне оточення, важкі економічні умови, недоліки в організації виховання в різних освітньо-виховних системах негативно впливають на виховання підростаючого покоління. Швидко зростає кількість молоді з неповною середньою освітою, безробітних, з грубими порушеннями суспільного порядку. Спостерігається тенденція зростання дитячої злочинності, наркоманії.

Виховання правосвідомості учнів передбачає «засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміння визначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони та права людини» [18, 45].

Школярі одержують знання про державне, адміністративне, трудове, громадянське, сімейне, кримінальне та інше право, готуються до виконання громадянських функцій стосовно держави, праці, сім'ї, власності тощо. Центральне питання змісту правової культури — «усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; визнання та забезпечення прав людини як єдиної норми для всіх людей» [47, 53].

Основоположними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти верховних органів і уряду, а також постанови місцевих структур влади. Зокрема, для учителів, батьків і учнів обов’язковими документами є Закон України «Про освіту» (1996), Закон України «Про загальну середню освіту» (1999) та інші.

В умовах побудови правової демократичної держави велике значення мають такі міжнародні документи як «Конвенція про права дитини», прийнята Асамблеєю ООН в 1989 році і ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, «Резолюція з прав людини» (1989 р.), рекомендації ЮНЕСКО «Про виховання в дусі миру» (1974 р.). На основі цих та інших документів виробляються правові акти багатьох країн світу.

Важливе місце у правовому вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови [81, 32−33]. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

Формування правової культури тісно пов’язане з вихованням політичної культури. Також важливою характеристикою громадянської культури є моральність особистості. Моральна і правова свідомість взаємопов'язані. Правова освіченість людини підтримує її моральність так само, як і моральність підтримує правові норми взаємин з людьми. «Якщо правова норма не відповідає рівню морального розвитку, то вона ігнорується і не виконується. Тому в демократичних державах конституції і нормативні акти приймаються у відповідності з вимогами народу. Тільки за таких умов встановлюється гармонія моральних і правових норм та правил, люди добровільно виконують закони, стають законослухняними» [42, 29].

Актуальність проблеми — удосконалення системи правового виховання молодших школярів та залучення до цього процесу батьків визначає необхідність його проведення у соціальному середовищі початкової школи. Це й зумовило вибір теми дипломної роботи.

Об'єкт дослідження — правове виховання молодших школярів.

Предмет дослідження — методичне забезпечення процесу правового виховання молодших школярів у системі взаємодії сім'ї і школи.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити особливості правового виховання молодших школярів у процесі взаємодії сім'ї і школи.

Гіпотеза дослідження: якщо в процесі правового виховання молодших школярів забезпечити використання різноманітних прийомів, то рівень сформованості правової культури в учнів початкових класів значно підвищиться.

Відповідно до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені завдання дослідження:

1) Розкрити сутність та завдання правового виховання.

2) Розкрити шляхи та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку.

3) Виявити методичні умови формування основ правової поведінки в учнів початкових класів.

4) Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу правового виховання молодших школярів.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези ми використовували теоретичні (аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду) та емпіричні (педагогічні спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту) методи дослідження.

Теоретичне значення нашого дослідження полягає в обґрунтуванні експериментальної методики формування правової культури молодших школярів.

Практичне значення — одержані результати можна використовувати у навчально-виховному процесі з молодшими школярами.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

1. Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів

1.1 Сутність та основні поняття етико-правового виховання

Правове виховання є одним із напрямків загального процесу виховання, що містить у собі правову освіту, виховання поваги до чинних законів і норм права, формування активної позиції щодо протиправних і антигромадських дій. Правове виховання тісно пов’язане із моральним, оскільки мораль — одна з форм суспільної свідомості, сукупність загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей.

Право визначає напрямок поведінки людини в життєвих ситуаціях, міру можливого в її канонах, забезпечують надійну можливість реалізації кожним громадянином своїх об'єктивних прав і обов’язків (в ідеалі), сприяє вихованню в особи поваги до законних інтересів партнерів. Але «право реалізується не автоматично, а впливає на свідомість людини» [5, 49]. Набуття правових знань і відповідних переконань — елемент духовного розвитку людини.

Правова освіченість і виховання сприяють формуванню правової культури і менталітету кожної людини. В основі права лежить «принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного характеру правил поведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою» [75,18]. Законодавство як зовнішнє вираження права визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державою та суспільством у цілому.

Отже, «право і мораль виникли з об'єктивної необхідності регулювати відносини між людьми, погоджувати їхні дії і вчинки з метою збереження цілісності певної соціальної спільноти» [47, 53]. Тобто, під правом і моральністю спід розуміти вимоги суспільства до поведінки людей у певних ситуаціях. Дотримання їх необхідне для функціонування людського співжиття, соціальної взаємодії людей, узгодження соціальних і особистих інтересів.

Норми права конкретизуються у правових цінностях, ідеалах і принципах. Правові цінності - одна з форм виявлення правових відносин у суспільстві. Під ними розуміють, «по-перше, значення і гідність особистості, її прав і обов’язків, вчинків, а також правової характеристики суспільних інституцій; по-друге, уявлення, що стосується правової освіченості людини» [5, 49].

Орієнтиром у правовому вихованні є «загальнолюдські цінності як продукт конкретних історичних умов суспільного життя. Вони виконують функції внутрішнього регулятора, орієнтира поведінкових норм, зумовлюють переваги в прагненнях і бажаннях, впливають на життєву спрямованість особистості» [31, 23]. Цінності стають внутрішнім мотивом діяльності тоді, коли становлять ядро духовного світу людини: об'єднують почуття, думки, велю в єдине ціле.

Правове виховання можна визначити як «планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних правових установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її особистісного розвитку, підготовки до суспільного життя та активної життєдіяльності» [35, 91]. Причому цей процес не розглядається як звичайний механізм перенесення його у свідомість тих, кого виховують. Він немислимий без активного засвоєння, творчої діяльності з метою втілення в життя правових знань, умінь і навичок.

У педагогічній літературі здійснення правового виховання пов’язується з реалізацією системи взаємозв'язаних підходів до нього. Так, зокрема, діяльнісний підхід до правового виховання зумовлює цей процес як «включення особистості в активну діяльність з виконання і дотримання правових норм» [50, 7].

Враховуючи, що метою правового виховання є вироблення в особистості правової культури, вважаємо за необхідне розглянути психолого-педагогічну структуру цього процесу.

Правова культура особистості виникає не сама по собі, а є результатом процесу соціалізації, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, залучення його до правових цінностей і культурних надбань суспільства; процесу втілення культурних надбань у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності, практичному перетворенні правовідносин у напрямі їх прогресивного, гуманістичного розвитку.

Правова соціалізація може «здійснюватися в різних формах: стихійного сприйняття права, цілеспрямованого правового виховання і самовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення правової діяльності тощо» [17, 107]. Однією з найважливіших форм правової соціалізації і є правове виховання.

Показний рівня сформованості правової культури — «ступінь активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян» [48, 17]. Рівень досягнутої в суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми і засоби забезпечення прав громадян, ступінь визначення загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

Зрозуміло, що «правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб'єктів (соціальних спільнот, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі та утворюються нові правові цінності» [8, 181].

З метою глибшого розкриття суті правової культури варто простежити основні напрями, в яких правова культура впливає на людину. По-перше, — це процес соціалізації, тобто цілісний вплив культури на особистість, що готує її до соціального життя, вчить її поведінки, яка б відповідала прийнятим у суспільстві нормам, формує в неї здатність виконувати визначені соціальні ролі [35, 92].

Другий напрям, за допомогою якого правова культура впливає на індивіда — це формування системи цінностей, зокрема, соціальної цінності права, його престижу в суспільстві. Залежно від того, яке місце займають правові норми в ціннісній системі особистості, визначається її правомірна поведінка [50, 7]. У процесі соціалізації деякі норми бувають інтеріорізовані, тобто так глибоко засвоєні індивідом, що їх дотримання є результатом його внутрішнього переконання. Проте це не завжди так: справжньої соціалізації особистості не відбулося.

Третій напрям впливу правової культури на індивіда в суспільстві - формування зразків поведінки (реакцій на визначені ситуації) [81, 19]. Це можна назвати навичками, звичками, стереотипами правової поведінки.

Вищим рівнем правової культури індивіда є його «правова активність, яка виявляється в готовності особистості до активних свідомих, творчих дій як у сфері правового регулювання, так і реалізації права, у правомірності (чи законності) поведінки (діяльності) людини» [34, 31].

Уперше поняття «правове виховання» в науковій літературі появилося у 1969 році. Воно означало «цілеспрямований, систематичний вплив на особистість для формування правової свідомості, розвитку правових почуттів, вироблення навичок і звичок правомірної поведінки» [61, 14].

Характеризуючи поняття «правове виховання», слід виділити чотири його аспекти.

По-перше, правове виховання ґрунтується на точному знанні правових фактів і явищ. Знання закону — перша і основна умова правового виховання. Проте просте засвоєння тих чи інших норм права нерідко буває нейтральним процесом, якщо правові факти і явища не відібрані з певних позицій, якщо їх вивчення належним чином не організоване, якщо вони не виховують особистість у потрібному для суспільства напрямі.

По-друге, для нормального функціонування закону і суспільства, його поваги і неухильного, добровільного виконання всіма громадянами необхідне виховання не тільки поваги до права, до закону, але й до органів міліції, суду, прокуратури, а також до осіб, які стоять на охороні законів.

По-третє, виховуючи нетерпиме ставлення до анти суспільних проявів, не слід зводити таке виховання до формування такого ставлення до людини, яка вчинила проступок.

По-четверте, правове виховання не можна зводити лише до формування правової свідомості особистості. Правосвідомість, як частина світогляду людини, відображає тільки ті явища, які регулюються нормами права, включаючи почуття громадянськості і високої відповідальності особистості за свої вчинки і поведінку [19, 23−24].

Правове виховання школяра має два тісно пов’язаних між собою аспекти [33, 108]. З одного боку, воно орієнтує на вирішення конкретних завдань, що стоять перед учнями сьогодні, а з другого, — повинно дати школяреві перспективу на майбутнє. Суть правового виховання школяра саме у перспективності: необхідно навчити кожну молоду людину не тільки виконувати вимоги закону, а проявляти активність у здійсненні законності і встановленого правопорядку.

Принциповим у правовому вихованні неповнолітніх є питання, з якого віку можна доводити до свідомості дітей суть основних правових норм. Важливим аргументом на користь введення правового виховання у школі, починаючи з молодших класів, є ставлення до цього питання А. Макаренка. Він підкреслював, що саме школа повинна з першого же дня ставити до учня тверді, незаперечні вимоги суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не можна, що похвально і що не схвалюється.

«Добре відомо, — пише з цього приводу М. Фіцула, — що молодші школярі суворіше, ніж дорослі, дотримуються правил гри і дитячого кодексу поведінки (не бреши, не доноси, не будь жадібним, не будь боягузом). На ці риси почуття справедливості у дітей і слід спиратися у правовому вихованні молодших школярів. Принципи правосуддя цілком доступні дітям 8−10 років, треба тільки використовувати відповідні сюжетні приклади» [81, 28].

Правова культура особистості, як і культура взагалі, формується в дитинстві. Головне у правовому вихованні - це «виховання поваги до права і закону як стрижня демократії» [12, 3].

Соціально-правову активність особистості слід відрізняти від правомірної поведінки. Не всяку правомірну поведінку можна вважати виявом такої активності. До неї не відноситься ініціативне виконання особою своїх обов’язків. Така ініціатива є прямим службовим обов’язком, зокрема професійного юриста, і полягає в бездоганному служінні закону.

Найважливішим показником правової активності є «особиста повсякденна участь людини в підтримці і збереженні правопорядку в країні» [33, 109]. Важливо по-справжньому реагувати на будь-які відхилення від загальноприйнятих норм. Можна знати, що всі порушення — це суспільне зло, можна бути переконаним у необхідності викорінювання цього зла. Але водночас практично залишатися пасивним у цій боротьбі Отже, реальність правових знань і переконань закріплюється тільки в діях людини.

Таким чином, «правова культура відбиває рівень духовності особистості, її загальної культури, ціннісних орієнтацій і соціальної зрілості» [1, 49]. Правова культура особистості в культурологічному контексті є інтегрованою якістю, в якій сфокусована гармонія правосвідомості, морально-естетичних переживань, правових знань і морально-правової поведінки, та результатом складного цілеспрямованого багатоаспектного виховного процесу.

Правова вихованість особистості виявляється в стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей та ознак. Стиль такої поведінки «характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем та завдань і в цьому аспекті є важливим показником правової підготовки, досвіду особистості, виявляє особливості вибору варіанту правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами» [34, 32]. Науковий підхід до правового виховання, інтегруючи в собі психологічний і педагогічний аспекти, забезпечує відповідність віковим та індивідуальним особливостям учня, теоретичну обґрунтованість методики виховання, виявлення та результативності коригування виховних впливів.

Формування особистості має здійснюватися як цілеспрямований, поетапний процес, що становить цілісну систему, тобто сукупність закономірно побудованих, динамічно пов’язаних компонентів (явищ, процесів, впливів), взаємодія яких породжує нову системну якість. Системний підхід у правовому вихованні охоплює всі головні сторони навчання і виховання — від постановки цілей і конструювання, навчально-виховного процесу до перевірки його ефективності та результативності.

Правове виховання забезпечує «логічне поєднання і діалектичний зв’язок головних компонентів — мети, яка є основою виховання, має суспільний характер, тобто соціальне замовлення і відзначається універсальністю та чіткою конкретизованістю; об'єкта і суб'єкта виховного процесу; умов, які забезпечують ефективність реалізації процесу виховання; змісту — комплексу ідей, думок, факторів, напрямів виховного впливу; форм і методів виховання тобто способів досягнення прогнозованих цілей і завдань; результативності виховного процесу» [54, 41].

Із системності правового виховання логічно випливає «суб'єктно-об'єктний підхід, який забезпечує взаємозв'язок вихователя і вихованців як в індивідуальній, так і груповій та колективній формах діяльності» [55, 59]. Слід зазначити, що «в реалізації правового виховання ефективною є заміна суб'єктно-об'єктного підходу суб'єктно-суб'єктним, тобто спілкування педагогів і учнів відбувається на рівноправних засадах» [65, 9].

Велике значення в організації правового виховання підростаючого покоління має поєднання загальнолюдських та національних цінностей. Правове виховання є «частиною національного, тобто виховання молоді на культурно-історичному досвіді рідного краю, його традиціях звичаях, моральній, багатовіковій народні мудрості» [33, 108]. Водночас воно спирається на спільні для всіх народів правові засади, однакові в законодавстві різних країн (зокрема європейських), що єднає Україну з демократичними націями світу. В цьому й полягає поєднання загальнолюдського та національного.

Людинознавчий підхід забезпечує демократизацію і гуманізацію шкільного життя, появу нового типу відносин між педагогом і школярем, що ґрунтуються на взаємній повазі, довірі, співпраці любові. «Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється…», — писав В. О. Сухомлинський [72, 56]. Завдяки реалізації людинознавчого підходу в правовому вихованні учні глибше осмислюють свої права, дані їм від народження, усвідомлюють себе як вільну особистість, пізнають самоцінність людини та її права.

В основі особистісного підходу до правового виховання лежить «повага до дитини, необхідність врахування індивідуальних особливостей кожного учня, його правосвідомості, ставлення до інших людей, глибоке знання душі, рівень особистісної сформованості, передбачуваність її вчинків» [28, 66].

Ефективність реалізації будь-якої системи, в тому числі й правового виховання, забезпечує технологічний підхід, що досить популярний в зарубіжній педагогіці, і передбачає організацію виховного процесу з орієнтацією на чіткі виховні цілі, моделювання правового виховання, способів досягнення його кінцевого результату.

У правовому вихованні формується й виявляється сприйняття, яке поєднується з логікою, пізнання — з потребами, потреби — з емоціями, емоції - з цінностями, ціннісні орієнтації - з діяльністю. Тому концепція правового виховання ґрунтується на ідеї інтеграції рівня розвитку правової діяльності з розвитком інтелектуального, морального, естетичного й емоційного потенціалу особистості

Наприклад, Г. П. Давидов виділяє а системі правового виховання три головні аспекти: інтелектуально-інформаційній, морально-вольовий та особистісно-діяльнісний [21, 9−11]. На думку автора, правове виховання повинно включати такі компоненти, як формування правосвідомості учнів, оперування правовими знаннями, засвоєння позитивного ставлення до права, правові переконання як основи соціальної справедливості й захищеності кожної особи, самооцінка поведінки; правова поведінка; правові дії; правова вихованість як моральна норма поведінки, в нові якої лежить єдність свідомості (усвідомлення справедливості закону, сприйняття правової поведінки) і правової узгодженої діяльно-природної основи життя та професійної діяльності.

Отже, правове виховання особистості аж ніяк не одномірне поняття. Ми погоджуємося з твердженням, що «основним виміром ефективності правового виховання є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т.д.), ступінь або рівень володіння ними й практичного впровадження в правову систему відповідної діяльності» [47, 53].

З іншого боку, правове виховання виступає засобом суспільно-правової діяльності. Таким чином, для того, виокремити компоненти правового виховання особистості, необхідно відповідно з психологічною теорією діяльності визначити окремі елементи структури самої правової діяльності, а саме мотиви; планування, включаючи вибір мети й прийняття рішення; впровадження, реалізація плану; зворотний зв’язок і контроль результатів.

1.2 Правове виховання: зміст, завдання, принципи

У системі національного виховання важливе місце займає правове виховання школярів. Ця проблема перебувала у полі зору багатьох науковців (М.М.Фіцули, І.Д. Беха, І.Г. Запорожана, Н. Кусайкіної, І.Іванюка, А.М. Токаревої, Л. Веремій, В. Загреви, Є.А. Певцової, О. Шешені, Л. Дацюка, С. Ратушняка та інших).

У педагогічній науці під поняттям «правове виховання» розуміють цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правової о виховання — дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов’язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право.

Правове виховання тісно пов’язане з усіма видами соціального виховання — моральним, політичним, естетичним та іншими. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.

Визначені основні ознаки правового виховання:

1) будується на засадах системи норм права;

2) передбачає певні складові елементи упорядкованих суспільних відносин (права, обов’язки, заборони) у правовій свідомості учнів. Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, правами, обов’язками, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;

4) охоплює суб'єкти права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Сутністю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.

Під змістом правового виховання розуміють процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за допомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і засобів, які має у своєму розпорядженні суспільство.

Основні завдання правового виховання (за А.І. Кузьмінським, В.Л. Омельяненком):

* доведення до вихованців законів і нормативних актів України та їх усвідомлення;

* систематичне інформування вихованців з поточних і актуальних правових питань;

* формування у них правової свідомості;

* прищеплення їм поваги до правових норм, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання;

* доведення до вихованців правових норм, які стосуються правових основ їхньої діяльності;

* вироблення у вихованців навичок і вмінь правової поведінки;

* формування почуття нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, залучення вихованців до посильної участі у боротьбі з негативними явищами, які мають місце у життєдіяльності колективу;

* подолання у свідомості окремих вихованців помилкових уявлень, негативних звичок і навичок поведінки, які формувалися під впливом негативних явищ тощо [44, 136−137].

Завдання правового виховання у сучасній школі:

1) передача учням певної суми правових знань, умінь та навичок;

2) формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості виховуваних, вироблення правової настанови на правомірну поведінку;

3) прищеплення учням поваги до держави і права;

4) вироблення навичок і звичок законослухняності як продукту свідомого ставлення до громадянського обов’язку;

5) формування в учнів нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатності протистояти негативним впливам;

6) подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, що сформувалися під впливом негативних суспільних явищ.

Реалізація цих завдань у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення.

Правове виховання відбувається в правовому полі, у врегульованих правом сферах суспільних відносин. Та не слід плутати правове виховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об'єктом правового регулювання с головним чином відносини — вольові акти поведінки особи, а об'єктом правового виховання, виховною функцією права — її свідомість: думки, почуття, уявлення. Це не означає, що правосвідомість особи не зазнає впливу правового регулювання і його механізму. Але цей вплив є другорядним відносно поведінки особи, її вчинків.

Враховуючи особливості дітей молодшого шкільного віку слід виходити з певних принципів їх правового виховання:

Організація правового виховання учнів вимагає дотримання як загальнопедагогічних принципів виховання, так і специфічних принципів правового виховання.

Реалізація загальнопедагогічних принципів у правовому вихованні має свої особливості. Так принцип зв’язку правового виховання з життям вимагає врахування стану дисципліни і порядку в колективі класу і школи, дотримання правопорядку в мікрорайоні села чи міста у здійсненні право виховної роботи.

Сама специфіка правового виховання вимагає тісного поєднання його з практичною діяльністю школярів. Адже знання права нерозривно пов’язані з повсякденною діяльністю і поведінкою учнів. Кожен з них має певні права і обов’язки, про які треба пам’ятати в школі, на вулиці, в громадських місцях, у крамниці, в тролейбусі. Всюди школяр вступає в правові відносини з іншими людьми чи установами. Тому і роз’яснення конкретних законів повинно завжди пов’язуватися саме з життєвими інтересами людей, виходячи з їх досвіду, брати аргументи з умов, які склалися в даний момент. Оскільки життя не стоїть на місці, змінюються соціальні відносини, вдосконалюється правова наука, приймаються нові законодавчі акти — про все це потрібно своєчасно інформувати учнів.

Реалізація цього принципу має на увазі ознайомлення учнів не тільки з тими правовими нормами, які стосуються школярів, а й з тими, що регулюють життя і діяльність дорослих. Цим забезпечується знання учнями сьогоднішніх вимог суспільства до них і знання правових норм, якими їм доведеться керуватися в майбутньому [14, 38].

Принцип виховання особистості в колективі вимагає регулювання складної системи моральних і правових взаємин учнів, виконання ними своїх прав і обов’язків на основі Статуту школи, правил поведінки учнів, усунення причин можливих конфліктів, порушень вимог шкільного режиму.

Використання виховної сили колективу у правовому вихованні не повинно призводити до зниження особистої відповідальності учнів. Інколи основна відповідальність за погану поведінку того чи іншого учня повністю покладається на колектив. У правовому вихованні важливо наголошувати на особисту відповідальність неповнолітнього за аморальний вчинок, чи правопорушення. Адже всяке правопорушення є вольовим, вибірковим вчинком особистості, яка саме тому в повній мірі відповідальна за це [14, 40].

Принцип опори на позитивне в особистості школяра і його досвіді має свою специфіку у правовому вихованні, коли йдеться про учнів, які допускають порушення дисципліни і порядку. Виховну роботу з такими учнями нерідко перетворюють у щоденне моралізування, виставлення їх недоліків, у боротьбу з ними. Таке ставлення до них тільки призводить до їх озлоблення, не спонукає їх до кращої поведінки.

Кращих результатів домагаються ті педагоги, які навіть у порушника дисципліни знаходять позитивні якості, намагаються опиратися на них у виховній роботі [14, 43].

Поєднання високої вимогливості з повагою до учнів у правовому вихованні маг на меті дотримання сформульованого А. С. Макаренком принципу «Якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї» [14, 50].

Успіх правового виховання залежить від вимогливості всіх працівників школи. Детально продумані, педагогічно обґрунтовані вимоги повинні бути усвідомлені всіма працівниками ніколи, стати життєвим кодексом закладу освіти. Єдність вимог допомагає забезпечити виконання кожним учнем вимог шкільною режиму і встановленого порядку, контроль за їх поведінкою.

Єдність, систематичність і послідовність педагогічних впливів у правовому вихованні викликається тим, що в їх здійсненні беруть участь педагогічний колектив, батьки і самі учні. Всі ці впливи повинні створювати єдину систему, спрямовану на виховання в учнів правової свідомості і правомірної поведінки.

Дотримання цього принципу полягає й в тому, що, приступаючи до правової о виховання нового учня чи класу, вчитель встановлює рівень їх правової культури, ступінь сформованості тих чи інших якостей, що до цього робилось іншими педагогами, щоб визначити, з чого розпочинати, на чому зосередити свої виховні зусилля, що підтримати, продовжити, розвинути [14, 55].

Успіх правового виховання учнів залежить від урахування їх вікових особливостей, життєвого досвіду. Так, у молодших, класах ураховується, що діти тільки поступово починають засвоювати розпорядок дня, правила поведінки, виконання перших доручень учителя. Згодом обсяг обов’язків збільшується, у них підвищується інтерес до морально-правових проблем, відповідальність за свою поведінку перед класом і батьками. Далі поглиблюється увага до морально-правових проблем, активізується їх участь у шкільному житті, набувається досвід поведінки.

Таким чином, реалізація цього принципу вимагає, щоб зміст правового виховання враховував не тільки вік учня, а й його правовий статус на даному етапі його розвитку. Характер норм права і глибина їх пізнання обумовлюється не тільки віком і розвитком учнів, а й необхідністю їх використання в щоденному житті.

Суть системного підходу стосовно правого виховання учнів полягає в: єдності мети, завдань і змісту правового виховання; єдності методів, прийомів і форм правовиховної роботи; єдності та узгодженості дій всіх зовнішніх виховних впливів і самовиховання особистості учня; єдності правової свідомості і поведінки школяра; урахуванні вікових і індивідуальних особливостей учнів: вивченні, аналізі рівня вихованості учнів і відповідному корегуванні правовиховної роботи; вивченні, узагальненні і поширенні кращою досвіду правового виховання учнів.

Аналіз педагогічної, психологічної і юридичної літератури, досвіду роботи школи дозволяє виділити й специфічні принципи правовиховної роботи школи. Одним з них є єдність правового і морального виховання. Цей принцип випливає з гою, що в основі моралі і права має місце єдність, яка виражається в спільності їх основних принципів, у тому, що право і мораль є виразниками передової свідомості і волі народу.

Принципи і норми моралі мають загальний характер, охоплюють всі сторони суспільного життя і регулюють взаємовідносини між людьми, їх ставлення до суспільства і до держави. Ці моральні норми лежать в основі права і правових відносин. Тільки право і правосвідомість охоплюють вужче коло відносин між людьми і їх взаємовідносин із суспільством і державою, ніж мораль. Це також обумовлює тісний зв’язок між правом і моральним вихованням.

Необхідність поєднання правового і морального виховання пояснюється й тим, що окремі люди не володіють всіма моральними нормами, нерідко неправильно розуміють ті чи інші з них, особливо це стосується молоді, а тому допускаються відхилення від них у поведінці. У такому разі правовими нормами здійснюється контроль за тими, хто порушує моральні норми. Тому правове виховання, як засіб профілактики правопорушень неповнолітніх, повинно постійно здійснюватися як складова частина морального виховання, а не як «автономна» правова освіта [14, 57].

У реалізації цього принципу важливо вміло поєднувати моральну і правову оцінку поведінки школяра. На жаль, нерідко використовують тільки правові оцінки відхилень у поведінці школяра (законно чи незаконно). Оцінка поведінки тільки з правової позиції однобічна, обмежена. Вона звужує ефективність права. Проявляється ця однобічність часто в тому, що переконання починається з погрози покарання або, пояснюючи закон, робиться наголос на правових санкціях, на їх каральній силі, а не пояснюється чому саме потрібно дотримуватись правил поведінки, вимог законів. Таке переконання не завжди добре сприймається з емоційної й психологічної точки зору. Переконувати треба не тільки силою закону, погрозою покарання (про це говорити, звичайно, також треба, але не в першу чергу), а передусім розумністю, доцільністю, необхідністю встановлених у суспільстві норм моралі.

В основі правового виховання мас бути передусім виховання культури спілкування з людьми, повага до людей, до праці, природних багатств, до матеріальних і духовних цінностей, а вже потім, як висновок, як наслідок, має бути виховання поваги до закону, права [14, 67] бо в правових нормах, правилах поведінки виражені моральні цінності нашого суспільства. Звідси висновок що кожен вчинок учня, його поведінку слід оцінювати перш за все з позиції моральних норм. За їх засвоєння, прищепленні звички їх дотримання і розпочинається процес виховання взагалі Для цього не треба особливих знань. Адже насправді кожному з дитинства відомо, що аморально красти, грабувати, вбивати ґвалтувати. Але як часто під час пояснення неправильно поведінки чи правопорушення ми задовольняємося відповідь неповнолітнього, що не знав про відповідальність перед законом за той чи інший проступок. Таке помилкове пояснення злочину протиправної поведінки досить часто зустрічається в практиці правового виховання. Свідчить це про відрив правової оцінки від моральної. Адже досить поставити питання: а хіба не відомі було, що такий вчинок не можна допускати, тому що це аморально? І наведене пояснення — віра має силу. Моральна оцінка має бути основою правової оцінки вчинку. Переконувати і необхідності дотримання законів треба, але тільки виходячи і моральних норм. Тісний зв’язок між моральним і правовик вихованням дає можливість глибше зрозуміти правові норми внутрішньо сприйняти ведучі правові положення, а не просте засвоїти їх. Моральна переконаність у необхідності то гриманні правових норм зміцнює повагу до права, сприяє виробленню шкільної молоді своєрідного кодексу поведінки.

Одним з важливих принципів правового виховання і оперативність. Реалізація цього принципу передбачає своєчасні і вміле пропагування і роз’яснення прийнятих законів чи нормативних актів. Вона також має на увазі організації цілеспрямованої правовиховної роботи в тій чи іншій школі або класі у зв’язку з виявленням певних випадків порушенні правил поведінки чи правопорушення. І, нарешті, цей принцип вимагає, щоб педагог, одержавши нові відомості про конкретного учня, корегував виховну роботу з ним у залежності від змісту одержаної інформації.

У процесі правового виховання учнів дотримують" принципу поєднання переконання з примусом. Суть цього принципу полягає в тому, що у правовиховній роботі, крім засобів переконання, у необхідних випадках застосовуються засоби примусу (покарання учня адміністрацією школи, народним судом). Завдяки примусу недисциплінований підліток чи правопорушник змушений дотримуватись загальноприйнятих моральних норм людського співжиття.

Поєднання переконання з примусом у діяльності педагогічного колективу чи інших виховних інститутів залежить від рівня правової свідомості учнів: з підвищенням її потреба в застосуванні примусу відпадає. Домінуючим у правовому вихованні має бути переконання.

Використання примусу вимагає від педагога почуття міри, щоб не допустити образи людської гідності чи порушення законності. Звідси випливає необхідність дотримання принципу законності у правовому вихованні школярів. Дотримання цього принципу вимагає передусім, щоб педагоги в своїй діяльності самі суворо дотримувались норм моралі і права Вони мають сумлінно ставитись до праці, дотримуватись дисципліни праці, берегти і примножувати народне добро, чесно ставитись до виконання доручень, поважати правила людського співжиття, тобто являти собою взірець високої правової культури.

Учні також мають свої права і обов’язки. Відповідно до них вони повинні сумлінно вчитися, чесно працювати, брати участь у громадському житті, берегти шкільне майно, виконувати розпорядок дня тощо. Саме в цьому проявляється їх повага до норм моралі і права. Учні повинні усвідомити, що невиконання ними своїх обов’язків, допущення порушень правил поведінки с також порушенням законності і за такі дії потрібно нести відповідальність. Тим самим розвіюється помилкова думка окремих учнів, що неповнолітні нібито звільняються від відповідальності за скоєні негативні вчинки. Разом з тим слід мати на увазі, що надмірна увага до караючої функції закону може звести правове виховання до залякування школярів, що педагогічно недоцільно [14, 73].

Дотримання принципу законності означає і те, що ні педагоги, ні учні, ні батьки не повинні зловживати своїми правами. На жаль, учителі й батьки нерідко допускають порушення учнівських прав з «виховною» метою. Так, щоб затримати учня або домогтися виклику батьків до школи, педагоги забирають в учня портфель, щоб добитися послуху, батьки погрожують «вигнати з дому» сина чи дочку, члени учнівського самоврядування також інколи використовують недозволені методи впливу на учнів. Таким чином, під виглядом боротьби за дисципліну учнів педагоги, батьки і учнівське самоврядування нерідко допускають порушення прав учнів на особисту власність, честь і гідність (обшуки, допити та інше). Дотримання принципу законності вимагає рішучої боротьби з подібними випадками в шкільному житті.

У правовому вихованні важливо дотримуватись принципу єдності прав і обов’язків школярів. Єдність прав і обов’язків громадянина України ґрунтується на поєднанні інтересів особи і суспільства. Конституційні права громадян і свободи забезпечуються широкою системою економічних політичних і юридичних гарантій. Надаючи першорядного значення охороні прав і свобод громадян, наша держава разом з тим вимагає від кожного громадянина неухильного виконання своїх обов’язків. Адже демократія це не тільки права, а й висока громадянська відповідальність. І чим ширші стають права, тим вища і відповідальність перед суспільством і державою. Тільки сумлінне виконання обов’язків громадянина сприяє реалізації ним у всій повноті своїх прав.

У своїй практичній діяльності з правового виховання учнів педагоги допускають дві крайності: одні з них намагаються перенести центр ваги правової інформації на заборони і санкції, тобто застерігання учнів, що закон не дозволяє. Знання обов’язків без прав сприяє формуванню пасивної особистості, байдужої до явищ оточуючого життя.

Інші, навпаки, всю правову інформацію зводять до розкриття величі прав молоді. Тоді на цьому фоні обов’язки стають незначними, з’являється думка. що ними можна нехтувати, що їх виконання необов’язкове. Таким чином, обидві крайності не приносять користі. Учням слід показувати і їх права, передбачені законом для активної діяльності на благо суспільства і держави, і їх обов’язки перед суспільством. Тоді правове виховання стане важливим засобом формування соціальної активності молодої людини з почуттям високої відповідальності.

Усвідомлення учнями своїх прав і обов’язків проходить поетапно. На першому етапі учні одержують знання про те, що являє собою та чи інша правова норма (те чи інше громадянське право чи обов’язок). Вони дізнаються, за яких умов ця норма діє, якої поведінки вимагає, що наступає за порушення даного громадянського обов’язку. На другому етапі школярі засвоюють знання про те, чому дану норму слід виконувати. На цьому етапі права і обов’язки сприймаються учнями як необхідні, а усвідомлення необхідності їх дотримання стає не вимушеним, а свідомим. На третьому етапі права і обов’язки усвідомлюються учнями як єдино правильний і можливий спосіб поведінки. Мотивом реалізації цих норм у свідомості і поведінці учнів виступає почуття морального обов’язку, відповідальності, совісті. У даному разі права і обов’язки виступають у якості внутрішнього регулятора поведінки школярів. Таким чином, виконання громадянських прав і обов’язків на перших двох етапах виступає для учня як рішення морально-правового завдання на основі аналіз і оцінки сукупності фактів, що визначають вибір поведінки, і тільки на третьому етапі прийняті морально-правові норми виступають як регулятори поведінки, обов’язки виконуються усвідомлено, за звичкою.

Знання педагогами особливостей загальних принципів виховання і специфічних принципів правового виховання дозволяє підібрати оптимальний зміст, ефективні методи і форми роботи по формуванню в учнів правової свідомості, виробленню у них навичок і звичок правомірної поведінки.

Вищеназвані принципи правового виховання є взаємозалежними та взаємообумовленими.

Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.

Система правового виховання — це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію.

Систему правового виховання складають такі елементи:

1) суб'єкти: державні органи, організації, спеціально уповноважені державок) особи, що здійснюють правовиховну діяльність;

2) об'єкти — виховувані громадяни або громадські групи;

3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.

Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну.

Об'єкт правового виховання у ході правовиховного процесу зазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правового виховання:

1) об'єктивний фактор — позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особи, успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання та ін.);

2) суб'єктивний фактор — позитивний внутрішній духовно-правовий стан особистості (її правова вихованість, настанова на правомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірну поведінку, однією з підстав якої є правовий нігілізм).

Правовиховні заходи можна зобразити у вигляді сукупності способів і засобів правового виховання. Способи правового виховання:

— правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);

— правова пропаганда;

— юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);

— правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм;

— самовиховання.

Засоби правового виховання:

1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;

2) ознайомлювальні і роз’яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте — відповідаємо»);

3) правові радіоі телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;

4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;

5) організаційно-освітні: прес-конференції [1, 5], брифінги [2, 12], зустрічі [3, 7], лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін.

Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.

Механізм правового виховання — це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи).

Функціональними елементами механізму правового виховання є такі:

1) суспільна правосвідомість;

2) система норм права;

3) способи і засоби правового виховання;

4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості.

Стрижневою ниткою, яка пов’язує усі ланки (структурні елементи) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента — як командна (перскриптивна) інформація.

Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних — це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання — його зовнішня, інструментальна частина.

Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:

1) накопичення правових знань, правової інформації;

2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки;

3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.

Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особи, її правова культура.

Отже, правова вихованість це внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості - це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією.

1.3 Особливості правосвідомості у молодшому шкільному віці

Правове виховання молодших школярів є необхідним компонентом ранньої профілактики відхилень у їх поведінці, тобто проведення виховної роботи на стадії формування основних рис характеру, відношень із середовищем. Спостереження класних керівників переконують, що «у переважної більшості важких учнів і правопорушників четвертих-восьмих класів середньої школи несумлінне ставлення до навчання і відхилення у поведінці були помітно виражені вже у початковій школі, вчителі якої не змогли виправити їх поведінку» [36, 71].

За даними спеціальних досліджень, збільшується число учнів початкової школи справи яких розглядають служби у справах неповнолітніх. Окрім того, на думку педагогів, сьогодні до першого класу приходить значна кількість дітей, які мали відхилення у поведінці в дитячому садку, не бажають учитися, тобто недостатньо підготовлені до школи. За даними вибіркових досліджень вони складають 6−8 відсотків. На час закінчення початкової школи кількість важких учнів складає 10−12 відсотків [56, 19].

Рання профілактика викликана тим, що спостерігається такий тривожний симптом, як омолодження дитячої злочинності. Сьогодні на обліку в правоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6−8 відсотків [40, 69].

Зроблений В. Оржеховською аналіз 4500 негативних проявів поведінки, з яких 3400 межували з правопорушеннями (ситуація ризику), показав, що 10,1% вчинків скоєно учнями 7−10 років (початкових класів і молодшими підлітками), 13% - учнями 11−12 років, 22% - 13−14 років, 44,9% - 15−16 років [56, 20].