Рюноске Акутагава. 
Борошна пекла

Рюноскэ Акутагава. Муки ада

Дама, служила при дворі його світлості Хорикава, розповідає історію написання ширм «Муки пекла». Його світлість був могутнім і великодушним правителем, тому всі жителі столиці шанували його як на живу БуддуХодили навіть чутки, що, коли якось бики, упряжені в колісницю його світлості, понесли і прим’яли одного старого, він лише склав руками і дякував долю через те, що за ним пройшли бики його світлості. Найвідомішим художником була на той час ёсихидэ — похмурий старий років під п’ятдесят, схожий на мавпу. Коли її світлості подарували ручну мавпочку, його проказник-сын назвав її ёсихидэ. Одного разу мавпочка вкрала мандарини, й молодий пан хотів покарати її. Тікаючи від нього, мавпочка підбігла до п’ятнадцятирічної дочки ёсихидэ, котра перебувала в камеристках в палаці його світлості, вчепилась до її поділ і жалібно заскиглила. Дівчина заступилася за мавпочку: це була лише нерозумне тварина, при цьому мавпочка називалася імені батька. Коли до його світлості дійшли чутки про причини прив’язаності дівчини до мавпочці, він схвалив її шанування і любов до батьку й став благоволить до неї, що було лихим язикам стверджувати, що його світлість захопився девушкой.

О картинах ёсихидэ розповідали страшні речі: наприклад, казали, що жінки, изображеемые їм, невдовзі занедужували, немов із них вийняли душу, і помирали. Подейкували, що у картинах замішано чаклунство. Він любив тільки своє єдину дочка і свій мистецтво. Коли нагороду за вдалу картину його світлість Хорикава пообіцяв виконати заповітне бажання ёсихидэ, художник порадив відпустити дочка додому, але вона різко відповів: «Не можна». Оповідачка вважає, що його світлість не відпустив дівчину від того, що у домі її чекало нічого, а не через своє сластолюбия.

И ось у той час, коли Ёсихидэ через дочки виявився майже немилості, його світлість закликав його й повелів розписати ширми, зобразивши ними борошна пекла. Місяців п’ять-шість Ёсихидэ не показувався в палаці і робив лише своєї картиною. У сні йому привиджувалися кошмари, і він розмовляв сам з собою. Він закликав себе однієї з учнів, закував їх у кайдани й посадили почав робити начерки, не звертаючи увагу страждання юнаки. Тільки коли з перекинутого горщика виповзла змія і майже вжалила юнака, Ёсихидэ нарешті змилостивився, і розв’язав ланцюг, якої той обплутаний. На іншого учня Ёсихидэ напустив пугача і холоднокровно зобразив на папері, як жінкоподібного юнака терзає дивовижна птах. І першому, й другому учневі здавалося, ніби майстер хоче вбити их.

В нас саме художник працював над картиною, дочка його ставала все сумнішої. Мешканці палацу ворожили, у яких причина її смутку; в скорботних думках батька чи в любовної тузі. Невдовзі пішли чутки, що його світлість домагається її любові. Однієї ночі, коли оповідачка йшла галереєю, до неї раптом підбігла мавпочка Ёсихидэ і став смикати за поділ спідниці. Оповідачка пішла у ту бік, куди її тягла мавпочка, відкрила двері до кімнату, з якої чулися голоси. З кімнати вискочила напіводягнена дочка Ёсихидэ, а глибині пролунав шум удалявшихся кроків. Дівчина був у сльозах, але з назвала ім'я того, які хотіли її обесчестить.

Дней через двадцять після цієї події Ёсихидэ прийшов до палацу й попросив прийому в його світлості. Він поскаржився, що й неспроможна вкластися з картиною мук пекла. Він просто хотів зобразити у середині ширми, як згори падає карета, а ній, розметавши охоплені полум’ям чорні волосся, звивається болісно вишукана придворна дама. Та митець неспроможна намалювати то, чого будь-коли бачив, тому Ёсихидэ порадив світлість спалити тримав на своєму очах карету.

Через за кілька днів його світлість покликав художника зважується на власну заміську віллу. Близько півночі а також йому карету зі пов’язаної жінкою всередині. Перш ніж підпалити карету, його світлість наказав підняти фіранки, щоб Ёсихидэ побачив, хто у кареті. Там була дочка художника. Ёсихидэ майже втратив розуму. Коли карета загорілася, він хотів було кинутися до неї, та раптом зупинився. Він відриваючись роздивлявся палаючу карету. На його було написано нелюдське страждання. Його світлість, зловісно підсміюючись, також зводив сам із карети. В усіх, хто бачив муки бідної дівчини, волосся стали дибки, наче вони справді бачили борошна пекла. Раптом щось чорне зірвалося з дахи та впала просто у пылавшую карету. Це була мавпочка. Вона з жалібним криком притиснулася до дівчини, але незабаром і мавпочка, і дівчина зникли в темряві клубах чорного диму. Ёсихидэ як скам’янів. Але якщо того часу він страждав, нині обличчя світилося самовідданим захопленням. Усі з замилуванням дивилися на художника як у новоявленого буддуЦе було велична видовище. Тільки його світлість сидів нагорі, на галереї, зі спотвореним лицем і дивитися, як звір, у якого пересихало в горлі, задихаючись, ловив ротом воздух…

Об цієї історії ходили різні чутки. Одні вважали, що його світлість спалив дочка художника, щоб помститися відкинуту любов. Інші, зокрема оповідачка, вважали, що його світлість хотів провчити злобного художника, котрий задля своєї картини був готовий спалити карету й убити людини. Оповідачка своїми вухами чула це з його светлости.

Ёсихидэ не залишив свого наміру написати картину, навпаки, лише утвердився у ньому. За місяць ширма з картиною мук пекла скінчилася. Зробивши ширми його світлості, Ёсихидэ в таку ж ніч повісився. Тіло його цього часу лежать у землі дома їх удома, але надгробний камінь так обріс мохом, що ніхто не знає, чия це могила.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.