Трагедия Григорія Меліхова у романі М.Шолохова «Тихий Дон»

Трагедия Григорія Меліхова у романі М. Шолохова «Тихий Дон».

Ибо у дні буде така скорбота, який був з початку твори… навіть донині не залишиться… Зрадить ж брат брата до страти, і її батько- - дітей; і повстануть діти на батьків і умертвлять їх.

Из Євангелія.

«На пологом піщаному лівобережжя, над Доном, лежить станиця Вешенская… вся в засыпи желтопесков … Там, де Дон, выгинаясь, йде від станції до Базакам, рукавом в зарості тополь відходить озеро, шириною з Дон в мілководді. Наприкінці озера закінчується і станиця…» Тут, серед знайомої з дитинства природи рідний донський степу, що він оспівав, між людьми, яким він присвятив свої книжки, постійно жив і Михайло Шолохов. Звідси, з привільного Дону родом та головний герой роману Шолохова «Тихий Дон» — Григорій Мелихов.

Григорий — молодий козак, молодець, людина з більшою літери: сильний, сміливий, люблячий, справжній чоловік. Такими якостями наділив свого героя Шолохов. У той самий саме час Григорій Мелихов людина не без слабкостей, того підтвердження його нерозважлива пристрасть до заміжньої жінці - Ксенії, що він нездатна подолати. Але, мій погляд, слабкості, сумніви героя майже найважливіше. Саме своїм умінням виживати, розв’язувати проблеми, приборкувати пристрасті, великий людина. А — несоверщенность, одне з головних чорт справжню людину. Слід віддати належне Михайлу Шолохова -він створив воістину тонкий образ недосконалого, але сильного і доброго Григорія, від імені якого позначилися все пошуки, борошна, й суму російського народу того бунтівного часу.

Издавна жили козаки привільно на Дону: займали землю, сіяли хліб, воювали з татарами і турками, були надійною опорою російських царів, виборювали неї і державу.

Конец цієї життя переказує у перших книгах «Тихого Дону» Шолохов. Веселу, радісну, повну праці та приємних турбот життя козаків перериває перша світова війна. І з ній безповоротно руйнується вікової уклад. Похмурі вітри задули над Донськими степами. І все-таки воювати — справа для козаків звичне, зовсім інша революція…

В лютому одна тисяча дев’ятсот сімнадцятого року цар, якому вони присягали, виявився поваленим. Стався поділ. Перед людьми стала незнайома до селі проблема вибору: бік прийняти, кому вірити. Головний герой роману «Тихий Дон» Григорій Мелихов мучиться тими самими сумнівами, як і інше козацтво. Спочатку йому здається прав Изварин, який свідчить: «Маємо своє, і, передусім порятунок козаків від усіх опікунів… Избавь, Боже, від друзів, і з ворогами ми й упораємося».

Но після зустрічі з іншим героєм роману — Подтелковым схиляється Григорій до червоних, воює з їхньої боці, хоча душею ще неможливо пристає якого — то березі. Після поранення під станцією глибокої їде він у свій хутір. І ще більш терзають його сумніви: «Там, позаду, усе було плутано, суперечливо. Важко нащупывалась вірна стежка; як і топкою гати, вибилася під ногами грунт, стежка дробилася, і не впевненості - у тій чи, через яку треба, йде».

Не знайшов путнього місця Мелихов серед тих, які хотіли встановити чужий донцам порядок. І ось він разом з іншими односельцями вступає битися з Подтелковым.

Трагично малює письменник полон загону Подтелкова. Зустрічаються раптом однокашники, куми, просто люди, які вірять у одного Бога, що раніше не могли називати одне одного земляками. Радісні вигуки, спогади. А назавтра полонених козаків ставлять до стіни… Розливається кривава ріка по донський землі. У смертельної бійці брат йде на брата, син на батька. Забуто доблесть і честь, традиції, закони, руйнується життя, налаживаемая століттями. І ось Григорій, раніше внутрішньо противившийся кровопролиття, легко сама вирішує чужу врахувати.

И почалося час, коли змінювалася влада, а вчорашні переможці, яка встигла страчувати противників, стають переможеними і переслідуваними. Жорстокі всі, навіть жінки. Пригадаємо дуже сильну сцену, коли Дарія вбиває Котлярова, вважаючи його убивцею свого чоловіка Петра.

Григорий стає однією з великих воєначальників повстанців, коли щось вже ламається в його душі багаторічного військового вбивства: він забуває про родину, все безразличнее стає себе.

Восстание розгромлено. І потім знову доля робить із Мелиховым переворот. Його насильно мобілізують в червону армію…

На тлі цих метань Григорій переживає трагедію й у особистому житті, червоною смугою якою проходять невдалий шлюб, заборонна любов, низка смертей рідних та улюблених людей.

С чорної випаленої пожежами степом порівнює Шолохов життя Григорія наприкінці його від шляху. Сильний, сміливий людина стала легкої тріскою в бурхливому океані історичних змін. Ось воно Толстовська нікчемність особистості історії. Але хоч як мене був великий трагізм того що відбувається, надію вселяє остання символічна картина — батько із сином, а колом «весело зеленіє молода трава, тремтять над нею блакитному небі незліченні жайворонки, пасуться на кормової зеленці пролітні гуси, і в’ють гнізда, осілі на літо стрепета».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.