Інвестиційна привабливість

Інвестиційна привабливість

Вступ

Важливою умовою розвитку підприємства в відповідності з обраною економічною і фінансовою стратегією є його висока інвестиційна активність. Економічний ріст і інвестиційна активність є взаємообумовленими процесами, тому підприємство повинне приділяти постійну увагу питанням управління інвестиціями.

Характеризуючи економічну сутність інвестицій, слід зазначити, що в сучасній літературі це поняття іноді трактується помилково або занадто вузько. Найбільш типова помилка полягає в тім, що під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення засобів, що може і не приводити ні до росту капіталу, ні до одержання поточного прибутку. До них часто відносяться так називані «споживчі інвестиції» (покупка телевізорів, автомобілів і т.п.), що по своєму економічному змісту до інвестицій не відносяться — засоби на придбання цих товарів витрачаються в даному випадку на довгострокове їхнє споживання (якщо їхнє придбання не переслідує мети наступного їхнього перепродажу для одержання прибутку).

Часта помилка, що зустрічається в літературі, — ідентифікація поняття «інвестиції» з поняттям «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення капіталу у відтворення основних засобів — як виробничого, так і невиробничого характеру. Разом з тим, інвестиції можуть здійснюватися й у приріст оборотних активів, і в різні фінансові інструменти, і у інші види нематеріальних активів. Отже, капітальні вкладення є більш вузьким поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестиції, але не як їхній аналог.

У багатьох визначеннях інвестицій відзначається, що вони є вкладенням коштів. З таким трактуванням цього поняття також не можна погодитися. Інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошової, але й в інших формах — рухомого та нерухомого майна, різних фінансових інструментів (насамперед цінних паперів), нематеріальних активів і т.п.

І, нарешті, у ряді визначень відзначається, що інвестиції являють собою довгострокове вкладення засобів. Безумовно, окремі форми інвестицій (у першу чергу, капітальні вкладення, інвестиції в акції і т.п.) носять довгостроковий характер, однак інвестиції можуть бути і короткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в облігації, депозитні сертифікати з періодом обертання до одного року).

Тому в умовах розвитку ринкових відносин перед підприємствами постає питання щодо привабливості тих чи інших видів інвестицій, та напрямків вкладання капіталу. Необхідно розглянути існуючі методики оцінки інвестиційної привабливості та оцінити можливості їх застосування в сучасних економічних умовах.

1. Сутність інвестицій, їх форми та види

Інвестиції являють собою вкладення капіталу у всіх його формах з метою забезпечення його зростання в майбутньому, забезпечення одержання поточного доходу або вирішення визначених соціальних задач. Різноманіття форм і видів інвестицій, здійснюваних підприємством, вимагає відповідної їх класифікації. У процесі управління інвестиції на підприємстві класифікуються в такий спосіб:

1. По об'єктах вкладення капіталу розділяють реальні і фінансові інвестиції підприємства. Реальні інвестиції характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, у інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей і в інші об'єкти інвестування, пов’язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці і побуту персоналу. Фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином у цінні папери, з метою одержання доходу.

2. По характері участі в інвестиційному процесі виділяють прямі і непрямі інвестиції підприємства. Прямі інвестиції мають на увазі пряма участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладання капіталу. Звичайно прямі інвестиції здійснюються у формі капітальних вкладень, вкладень капіталу в статутні фонди інших підприємств, в окремі види цінних паперів, що обертаються фондовому ринку. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування. Непрямі інвестиції характеризують вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).

3. По періоду інвестування виділяють короткострокові і довгострокові інвестиції підприємства. Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства складають його короткострокові фінансові вкладення. Довгострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період більш одного року. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

4. За рівнем інвестиційного ризику виділяють види інвестицій: Безризикові інвестиції. Вони характеризують вкладання засобів у такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик утрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розрахункової реальної суми інвестиційного прибутку. Низькоризикові інвестиції. Вони характеризують вкладання капіталу в об'єкти інвестування, ризик по яким значно нижче середньоринкового. Середньоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи приблизно відповідає середньоринковому. Високоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи перевищує середньоринковий. Спекулятивні інвестиції. Вони характеризують вкладання капіталу в найбільш ризикові інвестиційні проекти або інструменти інвестування, по яких очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

5. По формах власності інвестованого капіталу розрізняють інвестиції приватні і державні. Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності. Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних підприємств, а також засобів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

6. По регіональній приналежності інвесторів виділяють національні (внутрішні) і іноземні інвестиції. Національні або внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу резидентами (юридичними і фізичними особами) даної країни в об'єкти (інструменти) інвестування на її території. Іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу нерезидентами (юридичними або фізичними особами) в об'єкти (інструменти) інвестування даної країни.

2. Інвестиційна привабливість підприємства та необхідність її оцінки

Побудова в Україні здорової ринкової економіки потребує нової ринкової інфраструктури, створюваної у ході приватизації державного майна, формування суб'єктів господарювання корпоративної форми власності, що дає можливість акумулювати кошти багатьох інвесторів для створення капіталу фірми за принципом обмеження відповідальності. При корпоративній формі акціонери несуть відповідальність за зобов’язаннями корпорації тільки в межах інвестованого нею капіталу.

Проблема вибору найефективнішого напряму вкладення тимчасово вільних коштів залежно від мотивів інвестора — предмет досліджень багатьох видатних економістів. Ця проблема отримала назву «портфельної теорії''. Підвалини сучасної «портфельної теорії «були закладені 1952 року Г. Марковіцем, а подальшого розвитку ця теорія набула у роботах Джеймса Тобіна, Вільяма Шарпа та інших дослідників.

Сутність цієї теорії полягає у визначенні оптимального поєднання факторів прибутковості й ризиковості у процесі інвестування капіталу, бо як свідчить історія, саме ці чинники с найвагомішими під час прийняття рішення про інвестування коштів. Так, іще в 1954 і 1959 роках спеціалістами Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE) були проведені дослідження, у процесі яких вирішувалися питання про те, що громадяни думають про володіння цінними паперами. Незважаючи на зміни в економіці, на інвестиційному ринку більшість інвесторів керувалася одними й тими ж мотивами: довгостроковий приріст капіталу, дивіденди і захист від інфляції.

Подібна ситуація спостерігається і сьогодні, бо інвестор передусім підприємець, і всі його дії послідовно спрямовані на забезпечення надійного захисту свого капіталу від знецінення і втрати й отримання високого поточного доходу.

Актуальною проблемою є розроблення методики оцінки інвестиційної привабливості підприємств, яка б давала змогу визначати тих суб'єктів господарювання, чиї фінансові інструменти мають найкращі перспективи розвитку і можуть забезпечити високу ефективність інвестицій. З огляду на це зауважимо, що у світовій практиці існує чимало різноманітних методик. Одні з них базуються на визначенні ринкової вартості акціонерних компаній на основі курсової вартості акцій, інші ґрунтуються на аналізі фінансового стану корпорації з точки зору її надійності, фінансової стійкості та прибутковості.

Досить поширеними є експертні методи оцінки інвестиційної привабливості підприємств. При їх застосуванні здійснюється опитування експертів, у процесі якого за кожним із визначених критеріїв (наприклад, ступінь інвестиційної привабливості) пропонується назвати тих суб'єктів господарської діяльності певної галузі чи регіону залежно від мети дослідження, які, на думку експертів, найбільше відповідають зазначеним у критерії якостям. Кожному з названих суб'єктів присвоюється одне з місць (від 1-го до 10-го) у порядку зменшення ступеня відповідності критерію. При обробці результатів опитування всім суб'єктам, які зустрічалися у відповідях експертів, присвоюються бали, наприклад: за І місце — 50 балів, за II — 49 балів і т.д.

Ця методика сьогодні досить активно застосовується українськими інвестиційними експертами при складанні рейтингів інвестиційної привабливості вітчизняних компаній. Але вона, на наш погляд, може використовуватися найчастіше для складання оглядового звіту про діяльність вітчизняних компаній за певний проміжок часу, оскільки має переважно суб'єктивний характер.

3. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості компаній

Придатнішою для використання внутрішнім (резидентом) або зовнішнім (нерезидентом) інвестором є методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств і організацій. Вона розроблена Агентством із питань запобігання банкрутству підприємств і організацій і через доступність інформації та застосування порівняно невеликої кількості ключових (найінформативніших) показників, що дають більш об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємств, набула значного поширення у вітчизняній практиці. Зазначена методика допомагає визначати єдиний показник, який поєднує у собі близько 40 різних за назвою, одиницями виміру, вагомістю та іншими характеристиками чинників, що значно спрощує процедуру визначення інвестиційної привабливості підприємств і організацій.

Оцінка інвестиційної привабливості за цією методикою здійснюється у послідовності, яка може бути представлена схематично (див. рис. 1.1).

Запропонована методика дає змогу дати комплексну оцінку привабливості об'єкта для інвестора і враховує різні фактори, але, на нашу думку, має і певні хиби.

По-перше, складність викликає оцінка самого інтегрального показника, адже його розрахунок має сенс тільки у тому разі, коли він може бути порівняний або з аналогічним показником іншого підприємства, або із показником аналізованого підприємства за попередні періоди, тобто розглянутий у динаміці. Методикою ж не передбачене порогове значення коефіцієнта. Тому доцільно було б розробити шкалу рейтингу інвестиційної привабливості підприємств залежно від значення інтегрального показника, що могло б значно розширити коло її практичного застосування.

По-друге, методикою недостатньо враховано вплив таких зовнішніх факторів, як співвідношення попиту і пропозицій на фінансовому ринку, інвестиційна привабливість регіонів і галузей народного господарства країни.

Рис. 1.1 Послідовність проведення оцінки інвестиційної привабливості підприємства чи організації

4. Методики оцінки інвестиційної привабливості акціонерних товариств

В основу методики оцінки інвестиційної привабливості акціонерних товариств покладено відповідність ступеня ризику, надійності й прибутковості цінних паперів порівняно з аналогічними характеристиками їх емітента, адже орієнтація на зміну тільки ринкових курсів цінних паперів при виборі об'єкта інвестування у нерозвинутому фондовому ринку досить часто залежить від факторів, не пов’язаних безпосередньо із діяльністю самого емітента, тому не завжди виправдана.

Прийняття позитивного рішення про інвестування у цінні напери є першим етапом при виборі безпосереднього об'єкта інвестування у масштабі регіону за рівнем його інвестиційної привабливості.

У світовій практиці проблемами розробки рейтингів інвестиційної привабливості регіонів активно займаються спеціалізовані наукові центри, інформаційні видання типу «The Wall Street Journal», «Financial Times», «Investor's Daily». В Україні ж поки існує один загальновизнаний рейтинг інвестиційної привабливості регіонів, розроблений у 1995 році І. Бланком у співпраці з інвестиційною компанією «Омега-Інвест». В основу побудови цього рейтингу покладені деякі довготривалі фактори (природно-ресурсний потенціал, рівень промислового і сільськогосподарського виробництва, рівень урбанізації), а також враховується вплив дії ринкової інфраструктури в окремому регіоні. На підставі зазначених факторій усі регіони України було умовно поділено на 4 групи: пріоритетної інвестиційної привабливості, достатньо високої привабливості, середньої і низької інвестиційної привабливості. Але, як відомо, той чи інший рейтинг — це моментальний знімок стану ринку, тому доцільно, на нашу думку, розробити комп’ютерну технологію, за допомогою якої можна було б на основі факторів визначити рейтинг інвестиційної привабливості регіонів у будь — який проміжок часу.

Наступний крок при виборі об'єкта інвестування — дослідження інвестиційної привабливості галузей народного господарства. Цей етап є необхідною умовою для визначення інвестором напряму інвестування. Особливо важливий він, наприклад, для «забезпечених» інвесторів, які сплачують високі податки і мають на меті якнайшвидше збільшити інвестований капітал. Оскільки за теорією Міллера чим більший приріст капіталу тим менший податковий тиск, то тільки ті компанії, які діють у передових галузях економіки, здатні забезпечити швидке зростання вартості капіталу.

Вивчення сучасної вітчизняної і закордонної наукової та методичної літератури з аналізу фінансово-господарської діяльності господарюючих суб'єктні дало змогу визначити коло фінансових коефіцієнтів, які найбільше впливають на інвестиційну привабливість галузі (слід зауважити, то представлений набір коефіцієнтів може застосовуватися тільки для галузей не фінансового сектору, для банківської ж сфери цей перелік принципово відрізняється). Наведені фінансові показники є інструментарієм фінансового аналізу і водночас критеріями для прийняття рішень про доцільність інвестицій. Їх розмаїття практично невичерпне і залежить від інформаційної бази й досвіду фінансового аналітика (потенційного інвестора). Але наголосимо, то використання повного набору фінансових показників не завжди виправдане Обрані ж критерії охоплюють основні аспекти діяльності інвестиційного об'єкта (в даному разі галузі) — ліквідність, фінансову стійкість, ділову активність, прибутковість і дають його комплексну оцінку.

З огляду на невизначеність стандартизованого підходу до розрахунків окремих фінансових коефіцієнтів вважаємо за доцільне навести методичні засади одержання деяких показників, використовуваних для оцінки інвестиційної привабливості галузей народного господарства. Серед них показників виділимо:

Коефіцієнт економічної незалежності (автономії) характеризує частку власного капіталу у валюті балансу в цілому по галузі (підприємству) і є узагальненим критерієм платоспроможності.

Коефіцієнт фінансування показує, скільки власних коштів припадає на 1 грн. позиченого капіталу.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу свідчить, яка частка власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в обігові кошти, а яка частка капіталізована.

Коефіцієнт загальної ліквідності — відношення поточних активів до найтерміновіших зобов’язань підприємства.

Швидкість обігу капіталу в цілому по галузі (підприємству) є показником оборотності капіталу. Його розраховують як відношення виручки від реалізації до середньої вартості активів.

Операційний цикл — проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукці,. товарів чи послуг. Він складається з періоду обороту матеріальних запасів і тривалості обороту дебіторської заборгованості.

Фінансовий цикл являє собою різницю між операційним циклом і тривалістю обороту кредиторської заборгованості.

Верхню межу потенційного розвитку підприємства визначає рентабельність власного капіталу. Цей показник являє собою відношення чистого прибутку до середньої вартості власною капіталу в цілому по галузі (підприємству).

Показник рентабельності продажу дає змогу визначити, скільки гривень прибутку від операційної діяльності приносять кожні 100 грн. реалізованої продукції.

Рентабельність виробництва відображає ефективність виробничого процесу і є відношенням чистого прибутку від звичайної діяльності до обсягів виробництва.

Методика розрахунку наведених показників і, зокрема, показників рентабельності адаптована до введеного у дію Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99 p.

Завершує вибір визначення інвестиційного проекту, що діє в обраній на попередньому етапі галузі, чиї фінансові інструменти мають найкращі економічні перспективи. Одним із визначальних факторів, які впливають на привабливість інвестиційної діяльності будь-якої компанії (фірми), є поточний фінансово-господарський стан, оцінку якого інвестор здійснює перш за все. Донедавна основною перешкодою в цьому вважалася недоступність інформації про підприємство. Сьогодні ж за чинним законодавством підприємства зобов’язані раз на рік друкувати інформацію про свою діяльність у офіційних виданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, ДКЦПФР, що робить зазначену інформацію більш доступною для пересічного інвестора.

Необхідно зауважити, що при виборі акціонерних товариств головну увагу інвестора привертають насамперед показники доходу, який отримала компанія у розрахунку на 1 акцію, дивіденд на 1 акцію, співвідношення балансової і ринкової вартостей акції. І лише за умови привабливості господарюючих суб'єктів за цими критеріями інвестор намагається визначити інші економічні аспекти діяльності, серед яких провідними є ліквідність активів, платоспроможність підприємства, ділова активність і ефективність використання активів. Окрім коефіцієнтів, які увійшли до моделі оцінки інвестиційної привабливості галузей народного господарства, доцільно врахувати вплив таких показників, як:

— балансова вартість 1 акції, яка характеризує забезпеченість акції власними реальними активами та визначає розмір акціонерного капіталу, що припадає на 1 акцію;

— дивіденд на 1 акцію, що показує частку дивідендного фонду у розрахунку на 1 акцію:

— чистий прибуток на 1 акцію, котрий характеризує частку прибутку після оподаткування, що припадає на І акцію:

— курсова вартість 1 акції, яка відображає залежність дивідендною доходу від ставки річного банківського депозиту.

Найбільшу складність викликає розрахунок останнього показника, адже існує велика кількість різних методик його визначення. Найпридатнішим для переважного кола акціонерних товариств вважаємо показник, в основі розрахунку якого лежить зворотна залежність між ставкою дивіденду і ставкою річного банківського депозиту. Адже лише на перший погляд рівень курсової вартості зміцнюється під впливом попиту і пропозиції на фондовому ринку. Основним же регулятором ринкової вартості є стан економіки. Економічна криза, інфляція спонукають інвесторів вкладати капітал не в банк, а у реальний товар, у тому числі й у цінні папери. Тобто чим нижчі ставки за банківськими депозитами, тим вища ринкова вартість акцій і відповідно їх інвестиційна привабливість.

Для порівняльної оцінки інвестиційної привабливості акціонерних товариств у галузі постачання та збуту з урахуванням вимог матричною методу більш придатним і об'єктивним є матричний метод аналізу. Його перевага — досить висока точність розрахунку, що особливо важливо на найвідповідальнішому етапі у процесі прийняття рішення про придбання тих чи інших цінних паперів. Крім того, на відміну від традиційних методів економічного аналізу, матричний метод дає змогу вирішувати багатовимірні й оптимізаційні завдання. За його допомогою визначається рейтинг аналізованого об'єкта з урахуванням вагомості кожного з показників.

Основною вимогою до критеріїв матричної моделі с однаковий напрям їх оптимізації. У разі винятків розраховується зворотний показник. Наприклад, оборотність капіталу для матричної моделі можна розрахувати як відношення середньорічної вартості капіталу на виручку від реалізації продукції (робіт, послуг). Із цієї ж причини показники тривалості операційного і фінансовою циклу розіб'ємо на складові й окремо визначимо зворотні показники оборотності запасів, дебіторської та кредиторської заборгованостей. У результаті отримаємо матрицю вихідних даних з однонаправленими показниками.

5. Методика оцінки інвестиційної привабливості інвестиційних проектів на основі визначення їх ефективності

Інвестиційна діяльність підприємства представляє собою сукупність практичних дій по здійсненню інвестицій у відповідності з обраною інвестиційною політикою. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності в цьому випадку є само підприємство, яке виступає у ролі інвестора і приймає рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. На цьому етапі головним питання для інвестора є визначення інвестиційної привабливості того чи іншого інвестиційного об'єкта.

Визначення інвестиційної привабливості через оцінку ефективності інвестицій здійснюється на попередній або доінвестеційній стадії. Помилки на цій стадії дорого коштують інвесторам. В ході доінвестеційного дослідження ефективності необхідно:

оцінити загальні можливості реалізації проекту (на підставі попиту на продукцію на зовнішніх і внутрішніх ринках, наявної сировини для виробництва, характеру технологічних процесів, потреби у висококваліфікованих кадрах, строків реалізації проекту, рівня виробничих витрат і т.д.);

проаналізувати різноманітні економічні альтернативи (ринки сировини і готової продукції, виробничі потужності і технологічні рішення, виробничу програму, стратегії маркетингу, матеріальні затрати і т.д.);

економічно обґрунтувати ефективність проекту по варіанту, відібраному в ході попередньої оцінки.

Оцінка ефективності інвестицій являє собою найбільш відповідальний етап у процесі прийняття інвестиційних рішень. Від того, наскільки об'єктивно і всебічно проведена ця оцінка, залежать строки повернення вкладеного капіталу і темпи розвитку компанії (фірми). Ця об'єктивність і всесторонність оцінки ефективності інвестиційних проектів значною мірою визначається використанням сучасних методів проведення такий оцінки.

Розглянемо базові принципи і методичні підходи, які використовуються в закордонній практиці оцінки ефективності реальних інвестицій. інвестиційний привабливість інтегральний оцінка Одним з таких принципів є оцінка повернення інвестованого капіталу на основі показника грошового потоку, сформованого за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відрахувань в процесі експлуатації інвестиційного проекту. При цьому показник грошового потоку може прийматися при оцінці диференційованим по окремих роках експлуатації інвестиційного проекту або як середньорічний.

Другим принципом оцінки є обов’язкове приведення до дійсної вартості як інвестованого капіталу, так і сум грошового потоку. На перший погляд здається, що інвестовані засоби завжди виражені в дійсній вартості, тому що значно передують по термінах їхньому поверненню у виді грошового потоку. У реальній практиці це не так — процес інвестування в більшості випадків здійснюється не водночас, а проходить ряд етапів (ці етапи відображають у бізнес-плані інвестиційного проекту). Тому за винятком першого етапу всі наступні інвестовані суми повинні приводитися до дійсної вартості. Точно так само повинна приводитися до дійсної вартості і сума грошового потоку (по окремих етапах його формування).

Третім принципом оцінки є вибір диференційованої ставки відсотка (дисконтної ставки) у процесі дисконтування грошового потоку для різних інвестиційних проектів. Як зазначалося раніше, розмір доходу від інвестицій (у реальному інвестуванні таким доходом виступає грошовий потік) формується з врахуванням наступних чотирьох факторів: середньої реальної депозитної ставки; темпу інфляції (або премії за інфляцію); премії за ризик; премії за низьку ліквідність. Тому при порівнянні двох інвестиційних проектів з різними рівнями ризику повинні застосовуватися при дисконтуванні різні ставки відсотка. Аналогічно при порівнянні двох інвестиційних проектів з різними загальними періодами інвестування (ліквідністю інвестицій) більш висока ставка відсотка повинна застосовуватися по проекту з більшим терміном реалізації.

Нарешті, четвертим принципом оцінки є варіація форм використовуваної ставки відсотка для дисконтування в залежності від цілей оцінки. При розрахунку різних показників ефективності інвестицій в якості ставки відсотка, обраної для дисконтування, можуть бути використані: середня депозитна або кредитна ставка; індивідуальна норма прибутковості інвестицій з урахуванням рівня інфляції, рівня ризику і рівня ліквідності інвестицій; альтернативна норма прибутковості по інших можливих видах інвестицій; норма прибутковості по поточній господарській діяльності.

З урахуванням вищенаведених принципів розглянемо методику оцінки ефективності реальних інвестицій на основі різних показників.

Чиста теперішня вартість дозволяє одержати найбільш загальну характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під чистою теперішньою вартістю розуміється різниця між приведеними до дійсної вартості (шляхом дисконтування) сумою грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту і сумою інвестованих в його реалізацію коштів. Чиста теперішня (приведена) вартість (NPV) — характеризує загальний прибуток від реалізації інвестиційного проекту і визначається за формулою:

ЧТВ=ГПд — І (1.1)

де ЧТВ — чиста теперішня вартість проекту;

ГПдсумарний дисконтований грошовий потік від експлуатації інвестиційного об'єкта (приведений до теперішньої вартості);

І - початкові інвестиції в проект.

Використовувана дисконтна ставка при розрахунку цього показника диференціюється з урахуванням рівнів ризику і ліквідності.

Характеризуючи показник «чиста теперішня вартість», слід зазначити, що він може бути використаний не тільки для порівняльної оцінки ефективності інвестиційних проектів, але й як критерій доцільності їхньої реалізації. Інвестиційний проект, по якому показник чистої теперішньої вартості є негативною величиною або дорівнює нулю, повинен бути відкинутим, тому що він не принесе інвестору додатковий доход на вкладений капітал. Інвестиційні проекти з позитивним значенням показника чистої теперішньої вартості дозволяють збільшити капітал інвестора.

Перевага показника чистої теперішньої вартості у порівнянні з іншими показниками ефективності полягає в його адитивності, тобто можливості сумування ЧТВ різних проектів з метою оптимізації сукупного інвестиційного портфеля:

ЧТВ (А+В) = ЧТВ (А) + ЧТВ (В) (1.2)

Показник внутрішньої норми прибутковості непридатний для порівняння альтернативних проектів. Він характеризує лише можливість компенсації затрат, пов’язаних з реалізацією інвестиційного проекту, тобто

ВНП (А+В) ВНП (А) +ВНП (В).

Важливого задачею інвестиційного менеджменту є формування оптимального інвестиційного портфеля. Методи оптимізації розподілу інвестицій між декількома проектами залежать від того, піддаються проекти подрібненню чи ні.

Якщо проекти піддаються подрібненню (тобто може бути реалізований як весь проект, так і окрема його частина на дольових засадах з іншими інвесторами), вибір проектів в інвестиційний портфель здійснюється за критерієм «максимізація індексу прибутковості». Для цього по кожному проекту розраховується індекс прибутковості інвестицій і здійснюється ранжування проектів по мірі зменшення даного показника. В інвестиційний портфель включаються перші по рентабельності проекти, які можуть бути профінансовані в повному обсязі. Наступний проект включається в інвестиційний портфель за залишковим принципом, тобто лише та його частина, яка може бути профінансована.

У випадку, коли інвестиційні проекти не підлягають подрібненню, оптимальна комбінація проектів знаходиться шляхом послідовного розрахунку всіх можливих в межах наявних інвестиційних ресурсів комбінацій проектів. Та комбінація, яка максимізує чисту теперішню вартість інвестиційного портфелю, вважається оптимальною.

Цей показник має однак наступний недолік: обрана для дисконтування ставка відсотка (дисконтна ставка) приймається звичайно незмінною для всього періоду експлуатації інвестиційного проекту. У той же час у майбутньому періоді в зв’язку зі зміною економічних умов ця ставка може змінюватися. Однак незважаючи на цей недолік, використовуваний показник вважають у закордонній практиці найбільш надійним у системі показників оцінки ефективності інвестицій.

Індекс прибутковості (IRR) в методичному відношенні нагадує оцінку по використовуваному раніше показнику «коефіцієнт ефективності капітальних вкладень». Разом з тим по економічному змісті це зовсім інший показник, тому що як доход від інвестицій виступає не чистий прибуток, а грошовий потік. Крім того майбутній дохід від інвестицій (грошовий потік) приводиться в процесі оцінки до дійсної вартості. Розрахунок індексу прибутковості здійснюється по формулі:

Іп = ГПд / І;

де Іп — індекс прибутковості по інвестиційному проекті;

ГПд — сума грошового потоку в теперішній вартості;

І - сума інвестиційних засобів, що направляються на реалізацію інвестиційного проекту.

Показник «індекс прибутковості» також може бути використаний не тільки для порівняльної оцінки, але й у якості критерію при прийнятті інвестиційного проекту до реалізації. Якщо значення індексу прибутковості менше одиниці або дорівнює їй, проект повинний бути відкинутий у зв’язку з тим, що він не принесе додаткового доходу інвестору. Іншими словами, до реалізації можуть бути прийняті інвестиційні проекти тільки зі значенням показника індексу прибутковості вище одиниці.

Порівнюючи показники «індекс прибутковості» і «чисту теперішню вартість», варто звернути увагу на те, що результати оцінки з їхньою допомогою ефективності інвестицій знаходяться в прямій залежності: з ростом абсолютного значення чистої теперішньої вартості зростає і значення індексу прибутковості і навпаки. Більш того, при нульовому значенні чистої теперішньої вартості індекс прибутковості завжди буде дорівнювати одиниці. Це означає, що як критерій доцільності реалізації інвестиційного проекту може бути використаний тільки один з них. Що ж стосується проведення порівняльної оцінки, то в цьому випадку варто розглядати обидва показники, тому що вони дозволяють інвестору з різних сторін оцінити ефективність інвестицій.

Період окупності є одним з найбільше поширених і зрозумілих показників оцінки ефективності інвестицій. На відміну від використовуваного в нашій практиці показника «терміну окупності капітальних вкладень», він також базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням інвестованих засобів і суми грошового потоку до теперішньої вартості. Розрахунок цього показника здійснюється по формулі:

Ток = І / ГПд де Ток — період окупності вкладених коштів по інвестиційному проекту;

І - сума інвестиційних засобів, що направляються на реалізацію інвестиційного проекту;

ГПд — середня сума грошового потоку (у теперішній вартості) в періоді.

Характеризуючи показник «період окупності», варто звернути увагу на те, що він може бути використаний для оцінки не тільки ефективності інвестицій; але і рівня інвестиційних ризиків, пов’язаних з ліквідністю (раніше уже зазначалося, що чим триваліший період реалізації проекту до повної його окупності, тим вище рівень інвестиційних ризиків). Недоліком же цього показника є те, що він не враховує ті грошові потоки, що формуються після періоду окупності інвестицій. Так, по інвестиційних проектах із тривалим терміном експлуатації після періоду їхньої окупності може бути отримана значно велика сума доходу, чим по інвестиційних проектах з коротким терміном експлуатації (при аналогічному і навіть більш швидкому періоді окупності).

Внутрішня норма прибутковості є найбільш складним і зовсім новим для показником з позицій механізму його розрахунку. Він характеризує рівень прибутковості конкретного інвестиційного проекту, що виражається дисконтною ставкою, по якій майбутня вартість грошового потоку від інвестицій приводиться до теперішньої вартості інвестованих засобів. Внутрішню норму прибутковості можна охарактеризувати і як дисконтну ставку, при якій чиста теперішня вартість у процесі дисконтування буде приведена до нуля.

Внутрішня норма прибутковості інвестиційного проекту характеризує ставку дисконту, при якій сумарний дисконтований грошовий потік за весь строк експлуатації об'єкта дорівнює початковим інвестиціям. Іншими словами, це ставка дисконту, при якій ЧТВ = 0. Значення цього показника, як правило, знаходиться за допомогою спеціальних комп’ютерних програм, або шляхом підбору. При цьому може використовуватися формула:

де ВНП — внутрішня норма прибутковості проекту;

ЧТВd1 — чиста теперішня вартість проекту розрахована з урахуванням ставки дисконту d1;

ЧТВd2 — чиста теперішня вартість проекту, розрахована з урахуванням ставки дисконту d2;

d1 — ставка дисконту, при якій ЧТВ > 0;

d2 — ставка дисконту, при якій ЧТВ < 0.

Показник внутрішньої норми прибутковості визначається виключно для порівняння із середньозваженою ціною інвестиційних ресурсів і прийняття рішень щодо оптимізації структури джерел фінансування.

Визначені показники ефективності інвестиційного проекту порівнюються з критеріальними значеннями.

Характеризуючи показник «внутрішньої норми прибутковості», слід зазначити, що він найбільш прийнятний для порівняльної оцінки. При цьому порівняльна оцінка може здійснюватися не тільки в рамках розглянутих інвестиційних проектів, але й у більш широкому діапазоні (наприклад, порівняння внутрішньої норми доходності по інвестиційному проекту з рівнем прибутковості використовуваних активів у процесі поточної господарської діяльності компанії; із середньою нормою прибутковості інвестицій; з нормою прибутковості по альтернативному інвестуванню — депозитним внескам, придбанням державних облігацій і т.п.).

Висновки

Початку здійснення інвестиційних проектів передують дослідження, метою яких є оцінка інвестиційної привабливості та доцільності інвестування. Передінвестиційні дослідження проекту можна розподілити по декількох стадіях.

1. Експрес-оцінка інвестиційної привабливості проекту по загальним даним інвестиційного проекту.

2. Попередні дослідження інвестиційної привабливості проекту — оцінка привабливості задуму і вивчення додаткових даних.

3. Техніко-економічне обґрунтування проекту — огрунтування можливості його здійснення й ефективності на підставі всіх доступних даних і факторів.

4. Висновок по оцінці інвестиційної привабливості проекту й ухвалення рішення про інвестування.

На практиці такий порядок досліджень інвестиційних проектів та оцінки його інвестиційної привабливості не завжди дотримується. Оцінку інвестиційної привабливості та можливостей інвестування проекту проводять з метою попереднього виявлення реальності його здійснення і рентабельності. Дослідження можливостей має досить загальний характер і ґрунтується головним чином на узагальнених оцінках. Дані по витратах звичайно беруть із проектів — аналогів, а не на основі конкретних матеріалів постачальників, споживачів і т.д. У залежності від характеру досліджуваних умов досліджують або загальні можливості, або можливості для конкретного проекту, або і те й інше разом.

Дослідження загальних можливостей — це аналіз даних про район реалізації проекту: його географічному й економічному становищі, характері зайнятості і доходах на душу населення, про освоєні і потенційні фактори виробництва, про природні ресурси, можливості і вартість їхнього використання, про інфраструктуру, особливо про системи транспорту і енергозабезпечення, головних статтях експорту й імпорту даного району, попиту на передбачувану до випуску продукцію, а також про потужності будівельних організацій, необхідних для здійснення проекту, і додаткових витратах, пов’язаних з реалізацією проекту в даному районі.

Дослідження інвестиційної привабливості конкретних проектів — це виявлення загальних можливостей інвестування й аналіз загальних даних інвестиційного проекту: про попит на конкретну продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках, сировинних матеріалах, місці розташування будівельної площадки, орієнтованій потужності і характері технологічних процесів виробництва, потреби в кадрах, термінах здійснення проекту, інвестиційних і виробничих витратах, джерелах фінансування, комерційної рентабельності проекту і національної економічної вигоді від його здійснення й ін.

По діючих підприємствах аналізують, крім того дані про номенклатуру виробленої продукції, рівень її сертифікації й обсягах випуску, а також позитивні й негативні фактори діяльності підприємства в цілому, рівень технології і характеристику наявного устаткування.

За результатами дослідження інвестиційної привабливості інвестування складають висновок, на основі якого приймається рішення про високу чи низьку інвестиційну привабливість кожного окремого об'єкта. І вже на основі цього приймається кінцеве рішення про вкладання коштів в певний інвестиційний проект.

Література

Закон України «Про інвестиційну діяльність"// Голос України. — 1991. — 18 вересня.

Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. — М.: Финансы и статистика, 1995.

Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К.: МП «ИТЕМ лтд», СП «АДЕФ — Украина», 1996.

Бланк И. А. Финансовый менеджмент. — К.: Ника-Центр — Эльга, 1999.

Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. Пер. з англ. — К.: Молодь, 1997.

Герчикова И. Н. Финансовый менеджмент. — М.: АО «Консалтбанкир», 1996.

Идрисов А. Б. Планирование и анализ эффективности инвестиций. — М.: PRO-INVEST, 1995.

Ковалев А.И., Привалов В. П. Анализ финансового состояния предприятия. — М.: Центр экономики и маркетинга, 1997.

Ковалев В. В. Управление финансами. — М.: Пресса, 1998.

Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы, концепции и методы. Пер. с франц. — М.: Банки и биржи — ЮНИТИ, 1995.

Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.: Финансы, 1997.

Павлова Л. Н. Финансовый менеджмент: управление денежным оборотом предприятия. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

Самсонов Н.Ф., Баранникова Н. П., Володин А. А. и др. Финансовий менеджмент. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999.

Уткин Э. А. Финансовый менеджмент. — М.: Зерцало, 1998.