Екзистенціалізм. 
Теорія екзистенціальної педагогіки

Поняття «екзистенціалізм» (від пізньолатинського exsistentia — «існування») означає «філософію існування», тобто течію у філософській думці, де центральною проблемою є існування людини у світі, де намагаються дати відповіді на важливі питання, котрі завжди хвилюють людей: «Для чого живе людина? У чому сенс її життя? Який вибір нею свого життєвого шляху?». Екзистенціалісти виходять з одиничного людського існування, котре характеризується комплексом негативних емоцій — турбота, страх, усвідомлення кінця свого буття тощо.

Постав екзистенціалізм в часі двома світовими війнами (1918 — 1939 рр.) і охопив велику частину Старого і Нового Світу. Це був час осмислення пережитих втрат і розчарувань, час передчувань нових, ще більш страшніших потрясінь, час кардинальних переоцінок попередніх ідеалів і формування нових. Якщо атмосфера початку ХХ ст. ще залишала місце для витончених почуттів, проникнутих «світлим сумом» (естетика декадансу), за котрими ховається надія на ліпше, то війна 1914;1918 рр. Показала людству реальність «кінця цивілізації». Наче з глибин первісної свідомості назовні вирвалися найтаємніші сторони людської натури: жорстокість, прагнення до панування, знищення. Були відкинуті християнські цінності, що культивувалися протягом тисячоліть. У Німеччині, Італії та Іспанії зароджувалися й стрімко йшли до влади фашистські режими, що опиралися на ниці і тваринні інстинкти людей. Самотність, індивідуалізм, втрата відчуття співпричетності до того, що відбувається, неприкаяність — ось головні риси менталітету тої епохи. Саме в цей час формується екзистенціалізм — одна з найірраціональніших і песимістичних філософських течій, в якій, наче у дзеркалі, відбилося загальне світовідчуття людей тої епохи.

Екзистенціальна педагогіка оперує тими самими категоріями, що і загальна педагогіка. Вона використовує такі категорії як освіта, виховання, розвиток, навчання, педагогічна система, педагогічний процес, педагогічна задача.

Основною ідеєю екзистенціальної педагогіки є виділення в якості «ідеальної мети формування людини, що вміє прожити своє життя на основі зробленого нею екзистенціального вибору, що усвідомлює її зміст і реалізує себе відповідно до цього вибору» (М.І. Рожков). Реалізація цієї мети можлива лише через педагогічний вплив на життя дитини, яка складається з певних значущих для нього подій.

Подія для екзістенційної педагогіки може вважатися ключовим поняттям. Подія є головним елементом людського життя. Со-буття. Буття зі мною. Тобто те явище, яке значуще для людини. Життя людини можна представити як складну лінію, у яких дві крайні точки: народження і смерть. А між ними відбувається безліч інших подій різного емоційного забарвлення, які залишають або не залишають слід у його пам’яті.

Дитина, наприклад, з радістю згадує день народження і улюблену іграшку, яку їй подарували. Саме в цей момент вона відчула приплив радості, який згадується їй все життя. Також запам’ятовуються образи, несправедливі покарання, хвороби, смерть близьких та інші події, що викликали негативні емоції. Ми виходимо з того, що тільки значуща подія може робити істотний вплив на розвиток дитини.

Що ж є об'єктом екзистенціальної педагогіки. Виходячи з вищесказаного, ми вважаємо, що в якості такого слід визначити суб'єктивне ставлення дитини до події в його житті. Логічно при цьому висунути в якості предмета екзистенціальної педагогіки педагогічний супровід цієї події, яка передбачає допомогу дитині у розвитку його особистості та індивідуальності.