Брахманізм

БРАХМАНІЗМ, етап розвитку релігійної думи в Індії (приблизно 8−2 ст. до н.е.), зв «язаний в основному із пізньоведійскою літературою (брахмани, араньяки, упанішади).

Ведійскі джерела брахманізму.

Брахманізм може розглядатися як рання стадія індуїзму, головний зміст якої складається в переході від ведійскої міфології й політеїзму до ідеї єдиного бога-творця й потім — абстрактного абсолюту, основи й заподій світу. Цей перехід починається уже в «Рігведе». У деяких гімнах, особливо пізніх, виражається незадоволеність архаїчною космогонією, робляться спроби знайти єдиного творця світу, бога, що поєднує в собі властивості й функції всіх богів й разом із тім переважаючого їхнього. На цю роль у «Рігведе» висуваються різні фігури, найбільше чітко — богиня мови Вач, Вишвакарман (бог-ремісник, «Творець усього») й якась космічна людина Пуруша. Останні, по суті справ, ототожнені й названі Першим зародком вселеної чи самим всесвітом. Один із гімнів (X.21) визначає як причину світу Праджапаті («Владика істот»), фігура якого стає центральною в брахманах, текстах, присвячених опису й тлумаченню ведійського ритуалу. Але вони Праджапаті уподібнюється Золотому зародку (Хіраньягарбха) всесвіту й розуміється як утілення космічного жертвопринесення, що поєднує в собі й того, кому приноситися жертва, й її виконавця, й саму жертву. Розчленувавши собі, Праджапаті зі своїх частин діє світло й як бі розчиняється в ньому, наділяючи його своєю силою.

Брахмани.

Така інтерпретація космогонічного акту, не пориваючи остаточно із міфологією, усе-таки далеко відходить від споконвічного ведійского міфу про боротьбу Індри із Вритрій. Без сумніву, вон відбиває ведійскі уявлення про жертвопринесення як аналогу утвору світу й про величезну потенційну силу правильно виконаних ритуальних дій. Самі ці дії поступово здобувають усє понад значення, й ритуал, будучи спочатку лише засобом спілкування людей із богами й їхнім взаємним обміном благами, стає із годиною інструментом магічного впливу на богів, підпорядкування їхній волі жреців. Укладена в ритуалі сила, що із «єднує його із космічними процесами, здобула назву «брахман» (від санскр. кореня «брах» — «рости», «розширюватися», «підгримувати»). Так раніше іменувався текст (мантра, заклинання, молитва), здатний уплинути на богів, й так стали іменувати жреців — знавців й виконавців ритуалу й священних текстів, тобто тихий, хто володів брахманом. Вони утворили стан, чи варну, духовних й інтелектуальних лідерів староіндійського суспільства, чий авторитет й високий соціальний статус сталі у цей період непорушно міцними.

Араньяки.

Одним із головних зайняти брахманів-теоретиків стало осмислення паралелізму космосу й ритуалу, символічне трактування ритуальних дій й їхніх деталей. Міркування на ці тими були зосереджені, крім брахман, в араньяках, «лісових (книгах)», призначених для пустельників. Але вони переважає інтерес до суто розумових операцій й із «являється ідея внутрішнього, ментального жертвопринесення (наприклад, подих —Прана — осмислюється як «пранагніхотра» — «узливання у вогонь за допомогою подиху»). Паралельно розвивається ідея аскези як чинника жертвоприносини, намічена в брахманах, де Праджапаті робить акт утвору світу за допомогою тапаса, спеку аскетичних подвигів.

Упанішади.

Концепцію брахмана як космічної сили одержує остаточне оформлення в упанішадах. Брахмане — безособова сутність, основа й причина світу. Він не може бути ані визначений, ані описів позитивно, він, як говоритися в «Брихадараньяка упанішада», — «не це, не ті» («неті, неті»).

Інше найважливіше поняття в упанішадах — Атман, індивідуальний духовний вушко у людині, його таємна суть. Хоча іноді цей вухо асоціюється із праною, життєвим подихом, усе-таки переважає тенденція вважати Атман безтілесною, безособовою сутністю, тотожної Брахманові (його називають також Творцем, Істиною, Чистим інтелектом). Ідея такої тотожності — центральна в упанішадах, й вищий мудрість складається, відповідно до їхнього навчання, у її усвідомленні.

Творців упанішад хвилювали і інші запитання, зв «язані із людиною й його сутністю, його місцем у світі. Серед них — проблема життя, і смерти, обговорення якої приводити до вироблення концепції перероджень. Висловлюється ідея, що втілення людини залежить від його знань, але й перевага в цілому віддається точці зору, відповідно до якої утілення визначається діяннями (карма) людини в попереднім народженні. Так оформляється настільки істотна для індуїзму (так саме як буддизму й джайнізму) теорія карми. У зв «язку із нею розвиваєтьсяється й сформоване ще у Ведахах уявлення про два можливі шляхи людини после смерти. титану, хто усвідомив тотожність Атмана й Брахмана, йдуть шляхом богів (деваяна) у світло вічного блаженства; тих ж, хто не знайшов щирого знання, йдуть по шляху предків (пітріяна), тобто знову й знову відроджуються в цьому світі.

Досліджуючи природу людського «Я», автори упанішад чимало місця приділяють життєвому подиху (пране), носію принципу життя, що стає одним з проявів Атмана, а також проблемі сну, що приводити до теорії трьох станів індивіда. Ці стани (пильнування, сон зі снами, сон без снів) являють собою стадії занурення в щире людське «Я». Остання означає стан повної нерозчленованості, абсолютного спокою, безособовості — тобто Атмана.

Деякі пізні упанішади пропонують нетрадиційні способи досягнення істини, зокрема, роботу над тілом, чим закладається основа властивого індуїзму навчання йоги. З «являється в упанішадах ідея особистого бога. Згадуються Рудра (Шіва) й Нараяна (Вішну) як утілення Брахмана, що можна вважати важливою ланкою становлення власне індуїзму.

Смрити.

Поряд із релігійно-філософськими текстами в період брахманізму із «являється ціла література практичної властивості, що відноситься до категорії «смрити». Це будь-якого роду наставляння, що стосуються правил здійснення публічних ритуалів (шраута-сутри) й домашніх обрядів (грихья-сутри), а також тексти, що трактують запитання етики й права (дхарма-сутри). У центрі цих текстів — поняття дхарми («закон», «порядок»), що прийшло на зміну космічній ріте й, знайшовши людський вимір, стало означати не лише загальну упорядкованість явищ (й космічних, й соціальних), але й ще й борг людини, виконання нею своїх обов «язків, насамперед релігійних.

Література:

Брихадараньяка упанішада / Переклад, передмова й коментарі А.Я. Сиркіна. М., 1964.

Чхандогья упанішада / Переклад з санскриту, передмова й коментарі А. Я. Сиркіна. М., 1965.

Упанішади / Переклад з санскриту, передмова й коментарі А. Я. Сиркіна. М., 1967.

Боги, брахмани, люди. М., 1969.

Бешем А. Диво, яким був Індія. М., 1972.

Культура Древньої Індії. М., 1975.

Семенцов У. З. Бхагаватгіта в традиції й сучасній науковій критиці. М., 1985.

Індуїзм, джайнізм, сікхізм: Словник. М., 1996.

Хроніка людства.

А. М. Дубянский.