Джодхпур

Джодхпур

Махараджи, брахмани… Потрібно потрапити до Індію, аби зрозуміти — це зовсім не казкові герої. Далип Синг, махараджа Джодхпура із двадцяти четвертому поколінні, не править містом, але у величному форте, вибудуваному його предками в XV столітті, веде життя можновладного князя. Будинку брахманів тут традиційно фарбують лише у блакитний колір. Навіть якщо взяти їхні власники люди світські і лише з народженню пов’язані з цієї жрецької кастой.

Основанный у середині 15 століття Джодхпур — типовий місто Раджастхана. Центральна площа старого міста називається Нончок. Тут перетинаються дев’ять вулиць, з кожної з яких живуть представники або певної касти, або певної професії. Припустимо, направо це з касти торговців. Ліворуч — кожевенники. Будинку брахманів — верховних священнослужителів в індуїзмі - пофарбовані у блакитній колір, і саме тому Джодхпур називають Блакитним містом. Звичай цей завів засновник Джодхпура, махараджа Рао Джодаджи, вважав, що будинки брахманів повинні відрізнятиметься від усіх прочих.

Брахманы становили Індії вищу касту. Навіть каста воинов-кшатриев, до котрої я належали і махараджи, стояла сходинкою нижче. Вплив брахманів було величезна. При дворах вони виконували як функції жерців, а й астрологів і особистих радників володарів. І хоча у 1950 р. кастова систему було скасовано, брахмани усе ще дуже впливової частиною цього суспільства. Оскільки діти успадковували касту батьків, число брахманів постійно зростало, і у місті з’являлися дедалі нові блакитні будинку, що робив його лише кращою. Біля блакитних будинків мирно пасуться корови, священні таки в Індії тварини, — картина цілком звичайна для індійського города.

На центральному майдані Джодхпура перебуває спеціальний криницю, звідки жителі міста набирають собі питну воду. А пити у Голубій місті хочеться постійно, адже він слід за самісінькій околиці величезної пустелі Тар. У день мого приїзду Джодхпур термометр показував 49 градусів затінена, тож місцеві намагалися триматися ближче їх до колодязя. Він тут фактично досі єдиний джерело питної води. Водопровідну городяни намагаються пити, та й подається вона лише чотири години на сутки.

Одна з країн вуличок, котрі вливаються на площу Нончок, веде до міського ринку, що називається Сардар Базар. Добратися до Сардара найпростіше на моторикше, про котрих тут, як та у багатьох Азії, називають «тук-тук ». Двигун, розташований під водійським сидінням, заводиться найпримітивніших способом — з допомогою мотузкового стартера. Щоправда, з першого разу. Альтернативою рикшам у Голубій місті служать кінні візки, у яких перевозять і пасажирів, і вантажі. Як у багатьох інших індійських містах, в Джодхпуре все практично їздять на рикшах, лише цього місті, вже встиг помітити, вони якісь більш ошатні: з фігурними поручнями, зі спеціальними ручками, щоб триматися, не вивалюючи на поворотах. І взагалі, до речі, то, тут є дзеркало заднього виду, — це великий прогрес. Порівняно з рикшами, які можна побачити у Агре чи Делі, — ця представницького класу. Вуличне спрямування Джодхпуре інакше, як хаотичним, назвати не можна. На тутешніх вуличках діє єдине правило — виграє той, хто нахабнішою і спритнішим. Багато місцях ширина проїзній частині така, яка дозволяє роз'їхатися навіть двом рикшам.

У входу на Сардар Базар торгують різнобарвними бавовняними тканинами, у тому числі шиють сарі. На відміну від у містах Індії, де сарі таки вступив у більшою мірою святкова одяг, в Раджастхане їх носять постійно. З цією нарядом чудово гармоніюють традиційні золоті і срібні прикраси. Сардар Базар — це це й ринок, і майстерня. Просто місці жінки розписують керамічні глечики, а взуттєвих справ майстра готові миттєво відремонтувати вашу обувь.

И все-таки головне, ніж знаменитий ринок Сардар Базар, — це спеції. Тут справжній рай тим, хто звик в готування обходитися одними сіллю так перцем. Джодхпур все Раджастхан славиться усякими своїми соусами і приправами. Коли вже залишав ринок, якийсь пан, зі звичайною джодхпурской безпосередністю, звернувшись до мене, запитав, звідки я приїхав. Розговорилися, і Сунил, так звали мого нового знайомого, запросив моїй гості. Дорогою він зазначив, що належить до касті брахманов.

В домі Сунила, який выкрашен, як наказує традиція, у блакитній колір, крім нього живе мати, батько і пес. Це будинок Сунила, але частина кімнат у ньому здаються туристам, які приїжджають у Джодхпур. Він хоч і брахмане, але з професії - гід. Водить містом туристів, показуючи їм місцеві пам’ятки. Виявилося, що Сунил не лише гід, але що й грає у кіно. Звичайно грає батьків головних героїв… Я поцікавився в хазяїна, чому тільки зовнішні, а й внутрішні стіни будинків городяни воліють фарбувати у блакитній колір. Виявилося все досить просто. Перша причина: в Джодхпуре дуже спекотно. У своїй хаті градусів тридцять вісім, незгірш від. І індійці вірять, що блакитний колір, як б охороняє вдома від спеки. Тут прохолодніше, якщо будинок блакитного кольору. Друга причина у цьому, що москіти не люблять цей колір. А москітів тут дуже багато. Коли вони бачать блакитний, де вони сідають на стіни, пофарбовані у цей колір… У листопаді, як у Індії проводиться свято світла, і відновлення — Ді Вуа Лі, джодхпурские брахмани, оновлюють фарбу у своїх будинках, завдяки чому місто набуває майже такий її різновид, який він мав при махарадже-основателе.

С форту, що називається Мехрангарх, почалася історія міста Джодхпура. Назва форту перекладається з хінді як «завойоване місце ». Заснований він був у 1459 р. Тоді навколо був нічого, крім розрізнених поселень. Джодхпур ж виріс навколо форту. І саме звідти дуже добре видно, що він — самий що ні є блакитний місто. Численні Раджастханские князівства постійно нападали друг на друга, тому форти тут грали ті ж самі роль, яку замки в середньовічний Європі. Сусідам жодного разу і не захопити Мехрангарх. І все-таки Джодхпур втратив на своїй незалежності. У 1544 р. Блакитний місто приєднався до могутній імперії Великих Моголів. Майже 300 років вони правили в Раджастхане. І за них, і коли імперія вже розвалилася, місцеві князівства продовжували ворогувати друг з одним. Мехрангарх неодноразово піддавався артилерійським обстрілам, про що свідчать численні сліди від ворожих ядер. Для більшого ефекту їх обрисували краской.

Когда у міжусобицях гинув махараджа, його дружинам звичай наказував зробити обряд самоспалення. На середину ХІХ століття це, щоправда, не практикувалося. Але коли його в 1847 р. Герасимчука джодхпурского махараджи Ман Синга, все п’ятнадцять його дружин вирішили позбавити себе життя. Перш ніж зійти похоронний вогнище, вони умочили долоні в хну і знайомі доклали їх до стіни. Через кілька років на згадку про про цій події відбитки їх рук було вибито камені. Побачити їх можна, зайшовши в форт із західного боку, через ворота Лоапол, чи Залізні Ворота. Мехрангарх називають самим неприступним бастіоном Раджастхана. Справді побудований махараджею Рао Джодаджи, форт на той час був вершиною фортифікаційного искусства.

Дворцы всередині форту, лише назви яких пестять слух: Палац Задоволень, Перловий Палац, Палац Квітів, розділені затишними внутрішніми двориками. У одному з залів форту, перетвореному на наші дні у музей, виставлені сидіння, які встановлювалися на спинах слонів, у яких сиділи махараджи. Одне їх зроблено на середині ХІХ століття дерев’янний і обшито сріблом. У першому сидінні сидів махараджа. На задньому завжди сидів його слуга з опахалом до рук. У другому залі представлена бойова амуніція махараджею. Шоломи, щити, зброю, шаблі. Наприклад, шабля, яка сполучена з мушкетом, тобто махараджа рубав і стріляв одночасно. Тут є ще списи. Стенд, де представлені кинджали. У залі зібрані колиски, у яких колисали дітей махарадж, спадкоємців престола.

В залі Палацу Задоволень погляд сидять на троні махараджею Джодхпура влещували танцівниці, славилися своїм мистецтвом все Раджастхан. На XXI столітті танцівниці услаждают погляд не махараджею, а звичайних мандрівників, опинилися у Джодхпуре, але танці, що вони виконують, — ті ж, як і п’ять століття тому. Інструменти до рук у музикантів теж традиційні - дерев’яні тріскачки, які називаються чапр, невеличкий барабан — долок. Власне в Джодхпуре все життя традиційна, незважаючи великих статків, що брахмани у ньому служать гідами, тоді як у палаці махараджи влаштований музей. У цьому вся, напевно, і принадність Блакитного города.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.