Мне бачити просто немає, можливо

Мне бачити просто немає, можливо…

Чеканный, стиснений, твердий, як кутий вірш, скульптурно опуклі чіткість образів, коротка, не прагне до афоризму фраза — усе це безсумнівно впадає правді в очі читачеві, навіть вперше взявшему до рук книжку Брюсова.

Величав і урочистий лад його поезіях. У Брюсова начебто трубний голос, мідне звучання. Недарма його ще називали поетом «бронзи і мармуру».

В віршах Брюсов художник. Він обожнює міру, число, креслення. У цьому розкресленої виміряної архітектоніці, де як діють різець і Молот, — сила Брюсова. У нього свої, трохи громіздка поступ, свій, різко визначений образ. Уподібнюючи себе орачу, не без виклику писав:

Вперед, мрія, мій вірний віл!

Неволей, а то й полюванням!

Я біля тебе, мій батіг важкий,.

Я сам працюю, а ти працюй!

Выступив у літературі наприкінці уже минулого століття, Брюсов швидко зайняв своє достойне місце серед поетів-символістів. Понад те, він став їх теоретиком та лідер. Проте, в на відміну від побратимів за цехом, чий погляд на поезію у поета носив містичний відтінок, поетичне мислення Брюсова основу своєї мало конкретний, реалістичний характер. Усе це вкупі з раціоналізмом і навіть декому холодом становить неповторний стиль його поезіях. Відсторонений, обтяжений псевдонауковими викладками і гіпотезами. Іноді нині це відбувається наївним і потішним, іноді переконує і потрясає своєї глибиною:

Быть може, ці електрони.

Миры, де сто материків,.

венцы, паденья, царства, трони.

и пам’ять сорока століть.

Еще, можливо, кожен атом.

Вселенная, де сто планет.

Там усе, що тут у обсязі стиснутому,.

и і те, чого але немає.

Конечно ж читати Брюсова сьогодні, переживши епоху Мандельштама, Бродського, Пастернака, відверто кажучи, нудно. Здається, все за нього: і таланти, і можливість складати, і глубокомысленная поза мудреця і філософа, і фатальний профіль. Проте недарма В. Соловйов, якого Брюсов не спитавши називав учителем, писав по приводу віршів новоспеченого поета-символіста на одній із багатьох своїх статтях: «Спільного судження про р. Валерії Брюсову не можна вимовити, не знаючи її віку. Якщо їй трохи більше 14 років, те з нього вийти порядна віршотворець, і може і щось вийти. Якщо ж людина дорослий, то, звісно, всякі літературні надії недоречні».

Оставив цей пасаж на совісті Соловйова, хочеться все-таки зауважити, що розумова поезія Брюсова не чіпляє душу. Так, звісно, його вірші читаються. І за відомому старанності можна протягом години, скиглячи і позіхаючи, подолати його книжку, поринути у світ її рим, здивуватися всього цього «лаврам — ихтиозаврам», «гамір — навпіл», «булки — провулки», «прапор — полум’я» і «трон — Ассаргадон». Потім, закривши збірник, зрозуміти, що, попри карбованість, стисненість і твердість кутого вірша, в суті своїй брюсовская поезія — це антипоэзия. Її голос сягає нас з якогось паралельного світу. Їй поза образів. Вона поза природного і легкого дихання. Усе ній придумано, все штучно і тому — безрадісно.

Однако немає книжок непотрібних. Навіть сама погана гідна прочитання. А книжки Брюсова далеко ще не найгірші. Вони безліч дрібних, окремих удач — рядків, слів, іноді окремих чотиривіршів:

Нас трохи успадкували від грізного племені.

Многомощных войовників, плывших під Трою,.

И про славнозвісному, про страшному, про примарному часу.

Вспоминать в наші дні смішно герою.

Или ось ще, зовсім урочисту подію і пафосне, але з божої іскрою:

Я — вождь земних царів і цар, Ассаргадон.

Владыки і вожді, вам заявляю: горі!

Едва взяв влада, на нас повстав Сидон.

Сидон я ниспроверг і камені кинув у морі.

Такие вірші випирають, як скелі в безбережному океані зневіри. Але саме всю будівлю брюсовской поезії, добряче обветшав і порушившись у багатьох місцях, продовжує привертати пильну увагу, ніби якась руїна, пам’ятник літературним надмірностям епохи.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.