Шумеро-вавилонская література

Шумеро-вавилонская литература.

До нас дійшло порівняно багато творів шумерської і вавилонській літератури III і II тисячоліть до зв. е. За вмістом вона однак свя-зана з релігією. Переважна більшість її творів є ре-лигиозными літургійними і магічними текстами. інші ж деякі твори, які пов’язані з культом, обробляють теми, переважно міфологічні. Творів, пов’язані з іншою тематикою, можна вказати лише единицы.

Мифология офіційної релігії виросла з народної міфології, що є однією з найважливіших елементів народного усної творчості чи фольклору. Тож у творах шумеро-вавилонской літератури ми зустрічаємо низку фольклорних эле-ментов. Особливо чітко вони в численних міфах про походження світу, людей, хліборобства й осілого життя жінок у формі найпростіших і нехитрих народних сказань, подібних до лю-бые народні казки аналогічного содержания.

Вавилонские поети, використавши подібні древнешумерские ска-зания, створили високохудожні твори літератури. Од-ним з найяскравіших творів що така є знамени-тая поема, іменована з перших своїм словами «Коли нагорі». У основу змісту поеми було покладено шумерська міф про створення світу, у якому героєм і творцем був Енліль; але вавилонські жре-цы замінили його Мардуком.

Самым високим досягненням вавилонській художньої літери-тури у сфері обробки міфологічних сюжетів є велика епічна поема про Гільгамеше, Найдавніші пам’ятники, рассказываю-щие подвиги героя Гільгамеша. було укладено на шумерському мові; пізніше вони були перероблені і переосмислені вавилонски-ми письменниками, очевидно, належали до жрецької середовищі. Так виник вавілонський епос про Гільгамеше, написаний на двена-дцати великих таблицях, й кожна таблиця є хіба що отдель-ной главою поеми. За задумом і з своїм художнім гідностям може бути віднесена до кращих творів світової литературы.

Поэма про Гільгамеше не належить до пам’яток литур-гической літератури. Вона пов’язаною ні з певним міфом, ні з певним обрядовим ритуалом. Автор його може лише використовував у ролі матеріалів ряд народних сказань і міфів до створення твори зважується на власну власну тему — на задану тему про життя і смер-ти.

Эта проблема здавна займала думку шумеро-вавилонского об-щества. Існували міфи й сказання, які намагались пояснити, по-чому боги безсмертні, а люди смертні. До нас дійшло одна з таких сказань, у якому причиною смертного долі людей виставляється неразумие першої людини — Адапы. Адапа був сином і улюбленцем бога Эа, який дав йому велику мудрість. але з дав вічної жиз-ни. Сталося отже одного разу Адапа мав нагоду отримати безсмертя, але з своєму нерозуміння сам відмовився що від цього. Він мав на суд до Богу Ану через те, що, розбив крила в Південного Вітру. Эа попередив Адапу, що він даватимуть їжу смерті" й воду смерті, але що він не укушав їх. На суді за Адапу вступи-лись інші боги, Ану пом’якшав і додав, щоб Адапе дали їжу життя і воду життя; але Адапа відмовився від нього. Здивований Ану запитав Адапу, що він їла і пив. Адапа відповів: «Эа, пан мій, сказав: не їж і пий». Тоді Ану наказав скинути Адапу назад на грішну землю. Це сказання, очевидно, со-ставленное жерцями, прагне примирити людей їх смертним уде-лом і навіяти їм переконання безсило перед обличчям богів. Од-нако така спроба пояснення смертної долі людей не могла задовольнити мислячих людей древневавилонского суспільства. Поема про Гільгамеше статі знову цієї проблеми, але й це не дає утеши-тельного ответа.

Герой поеми Гільгамеш — легендарний цар Урука, однієї з найдавніших міст Шумера. Після смерті він був обоготворен, у його честь в Уруке було встановлено регулярний культ. Поема малює Гнльгамеша образ богатыря-великана, красеня і мудреця; частини його були божі і лише одне частина — людська. Вме-сте зі своїми ще й соратником Энкиду Гільгамеш робить ряд небувалих подвигів, що прославили його настільки, що саме богиня Іштар стала домагатися його любові. Але Гільгамеш відкинув її. Раз-гневанная богиня хотіла вбити Гільгамеша, .наславши на Урук небес-ного бика, який знищував посіви, але Гільгамеш і Энкиду вбили бика. Тоді проханні Іштар боги вразили хворобою і смертю Энкиду. Пригнічений смертю друга, Гільгамеш сам устрашился:

Гильгамеш про Энкиду. одному своем, Плачет гірко і метається по полю:

«Не помру ль і це, як Энкиду?

Горе увійшло моє сердце, Смерти боюся що й мічуся, за полю".

Гильгамеш вирішує поринути у таємницю життя і смерть. З древ-них сказань він дізнався, хто був люди, які померли, яким боги дали безсмертя —Ут-Напиштим та його дружина. Гільгамеш предпри-нимает далеке і небезпечне подорож у країну богів, щоб знайти там Ут-Напиштима і навіть довідатися від цього, як він отримав безсмертя. Після тривалих мандрів Гільгамеш подолав усі смертоносні пре-пятствия, які йому по дорозі, й дістався до берега небесного моря. Там зупинила його чарівниця, дізнавшись про мету його подорожі, сказала, що його безнадійно, що не знайде безсмертя, адже він лише .для богів. Чарівниця порадила йому повернутися, і насолоджуватися життям. Але це мораль, очевидно, поширена серед рабовласницької верхівки вави-лонского суспільства, не задовольнила Гільгамеша. Він пішов від, дістався Ут-Напиштима, але з отримав від нього втішного відповіді. Ут-Напиштим розповів Гильгамешу, що коли і царював він у Шуруппаке, боги розгнівалися на покупців, безліч наслали на грішну землю всесвітній потоп. Усі люди загинули; врятувався тільки самий Ут-Напиштим з дружиною та сім'єю, оскільки він був улюбленцем бога Эа, який пре-дупредил його про загрозу катастрофу та навчив його побудувати ко-рабль і заздалегідь увійти до нього. Коли закінчився потоп, боги взяли Ут-Напиштима і його й дали їм безсмертя. У заключе-ние Ут-Напиштим сказав Гильгамешу: «А тебе хто з богів запровадить у сонм безсмертних?» Не знайшлося такого бога. Хотів Гільгамеш за порадою Ут-Напиштима подолати смерть різними магічними способа-ми, але це зірвалася йому. Знесилений і вражений отчаяни-ем, повертається Гільгамеш батьківщину і викликає із країни мерт-вых Энкиду, щоб отримати «закон землі» — безрадісну доля мертвих в царстві Нергала і Эрешкигаль. Кінець поеми втрачено. Очевидно, Гільгамеш вмирає. Поема, природно, не дозволяє проблеми життя і смерть, але значення поеми у тому, що ми зустрічаємо перші проблиски критики релігії. Гильга-меш намагається боротися з богами, заперечувати їх, навіть вре-менно долати їх, та обов’язки змушені цей бунт терпіти. Поема про Гнльгамеше справила великий вплив на літературу інших древніх народов.

Из творів повчальною літератури дуже цікава «Розмова пана з рабом», у якому позначилося розкладання верхівки рабовласницького общества.

Господин вів життя, руководясь правилом: «насолоджуйся жиз-нью, поки ти живеш землі». У книце кінців він в усьому разоча-ровался — йому набридла і воїна, і полювання, і любов, йому набридло споруджувати будинки, замишляти змови. Людина розчарувався й у бо-гах й дійшов висновку, що жертвами, ні магічними действия-ми не можна привчити бога «ходити за людиною подібно собаці». Залишається одне — «зламати шию і впасти реку».

Были у вавилонян збірники повчальних висловів і пра-вил; них, безсумнівно, стосується основі до древне-вавилонской епосі. У книзі червоною ниткою проходить страх перед внутрішніми замовляннями і заворушеннями і проповідується мораль класового світу і добровільного підпорядкування визискувачам, обра-щенная, очевидно, до общинникам. Настанови завершуються дуже виразним радою молитися богам: «Жертва множить життя, а молитва спокутує грех».

К числу творів світської літератури треба віднести неко-торые царські написи історичного змісту, які дійшли до нас від III і першої чверті II тисячоліття. Ці написи, приближаю-щиеся зі свого змісту до сказанням, у мистецькій формі розповідають про історичних подіях на той час. Такий характер носить велика напис Урукагины, в якій він описує тяжке становище населення Лагаша при про свій вступ на престол розповідає про своїх реформах. До таких написам належить над-пись лагашского патеси Эаннатума про його поході проти правителя Умми і здобутої їм победе.

При підготовці цієї праці були використані матеріали сайту internet.