Художній твір як інформаційно-комунікативна система

Художній твір як інформаційно-комунікативна система

Ю.Л. Афанасьєв У сучасному, надзвичайно насиченому інформаційному просторі одночасно існують і обертаються мільйони інформаційних повідомлень створених у самих різноманітних інформаційно-комунікативних системах. Здавалося б, немає потреби говорити, що для того, щоб усі ці повідомлення могли бути отриманими й адекватно інтерпретованими адресатами, останні повинні добре знати правила побудови цих повідомлень, розумітися на принципах організації тих чи інших інформаційно-комунікативних систем. І дійсно, так, як правило, і буває. Учасники відповідних комунікативних процесів неодмінно знають «мову», на якій вони «розмовляють». Ми взяли слова «мова» і «розмовляють» у лапки, так як інформаційно-комунікативні системи не завжди побудовані за мовним принципом, тобто не завжди є знаковими системами. Так, інженерні креслення, технічні моделі, теоретичні чи технологічні схеми, як і різноманітні види зображень самого різного призначення, побудовані не за мовним принципом, але, щоб їх адекватно «читати», потрібно знати певні принципи, закони, правила.

Але так буває не завжди. На разі, в інформаційному просторі обертається незлічена кількість повідомлень, створених, так чи інакше, у парадигмі інформаційно-комунікативної системи, розуміння принципів-законів-правил якої нібито й зовсім не потрібно, бо вони неначе розуміються якось само собою, так би мовити, «по умовчанню». І це притому, що повідомлення, створені у цій парадигмі, адресовані здебільшого широкому загалу, якщо не усьому людству. Мова у даному випадку йде про ті повідомлення, які звуться художніми творами, тобто повідомленнями, що побудовані за інформаційно-комунікативними законами мистецтва.

Про «закони», як і про «мову» мистецтва написано багато, дуже багато. І чим більше писалось про це, чим далі відсувався результат — чітке визначення цих самих принципів-законів-правил, за якими будується повідомлення на ім'я «художній твір», і відповідно задається алгоритм чи матриця інтерпретації такого повідомлення. Кількість, таким чином, ставала на заваді якості: розуміння сутності структурної організації твору мистецтва як повідомлення розмивалась до відсутності будь яких берегів, будь якої системно організованої структури. А це в свою чергу розмивало саме мистецтво, плодило число творців ерзац-мистецтва і абсолютно збивало з толку публіку — реципієнтів художніх повідомлень.

В той же час, у філософії, теорії та історії мистецтва накопичений значний і евристично плідний матеріал, який потребував лише належного просіювання крізь теоретичне сито з тим, щоб виявити найбільш суттєві та атрибутивно необхідні властивості мистецтва як інформаційної системи, виявити її системоутворюючий чинник, навколо якого, власне, і будується структура художнього твору як інформаційного повідомлення.

Перш за все необхідно було визначити сутнісну характеристику змісту художнього повідомлення, його основну цільову направленість. Це можна було зробити шляхом аналізу запропонованих теоретиками різних часів і народів функцій мистецтва. Результатом такого аналізу стало виявлення свого роду «спільного знаменника» тих мислених функцій мистецтва, що називались теоретиками. Такою універсальною функцією, а точніше призначенням мистецтва можна вважати функцію культуротворення, а відтак і саме мистецтво визначити як форму культуротворення в одному ряду з такими цивілізованими формами культуротворення як філософія, теософія, наука, технологія. Визначення культуротворення як родової сутності мистецтва, приналежності його до класу форм культуротворення має принципове значення, так визначає головний принцип підходу до сприйняття, аналізу та оцінки твору мистецтва, а врешті решт і визначення його приналежності чи неприналежності до мистецтва взагалі.

Наступним етапом мало бути визначення специфіки художнього твору як форми творення, збереження та передачі культурно значимої інформації. Задля цього було здійснено теоретичний аналіз культурно-історичного розвитку людства (переважно у європейському ареалі), який дав підстави вважати, що мистецтво, як форма культуротворчої діяльності, виходить на історичну арену у період розпаду родового устрою, коли міфологія, що уособлювала собою архаїчну суспільну культуру, втрачає своє значення, коли відбувається бурхливий розвиток суспільної самосвідомості (перехід від Міфу до Логосу) і виникає усвідомлена потреба у соціокультурній творчості. Оскільки у цей період суспільна свідомість, як відомо, лише здійснює перехід до раціональності, у відповідь на таку культуротворчу потребу виникає форма відображення і творчості, яка синтезує у собі такі древні способи фіксації та репрезентації культурно значимої інформації, як міметична та естетична, а також народжену вже у результаті розпаду міфологічної свідомості поетичну форму відображення, мислення та творчості, що і визначило появу того способу творення, фіксації та передачі культурно значимої інформації, який ми називаємо художнім.

Вказана структура художнього способу творення, фіксації та передачі культурно значимої інформації, яка склалася на зорі європейської цивілізації, стає інваріантною для усіх подальших часів, аж до наших днів, так як завдяки поєднанню міметичного, естетичного та поетичного чинників, та зумовленою їм рідкісною єдністю абстрактного і конкретного, раціонального та емоціонального, у художній діяльності людство віднайшло універсальний та демократичний механізм продукування та репродукування суспільної культури, публічну форму репрезентації суспільної самосвідомості. Ось це щасливе, хоча і історично обумовлене, поєднання навколо завдань культуротворення таких форм фіксації та передачі культурно значимої інформації як міметична, поетична та естетична й утворили ту унікальну інформаційно-комунікативну систему, той інваріант, який можна назвати законом мистецтва. Закономірність цього інваріанту неодноразово було підтверджено хоча б тим, що будь які спроби знехтувати у мистецькій практиці будь-яким з елементів цієї системи неодмінно вели до творчих поразок, до деформації, деградації мистецтва.

Втім, інваріантність структури художньої інформаційно-комунікативної системи відносна. У живому художньо-творчому процесі вона варіативна у тому сенсі, що кожна з її сторін — міметична, естетична, поетична — реалізуються по-різному під впливом культурно-історичних та суб'єктивно-особистісних чинників детермінації. Кожна історична доба, кожен значний митець створює на основі інваріантної свою особливу модель цієї системи, свій творчий метод. Іще одним чинником відносної варіативності художньої інформаційно-комунікативної системи є чинник технологічний — особливості матеріалу того чи іншого видів мистецтва. Ці особливості зумовлюють, в свою чергу, певні особливі правила формування видової моделі зазначеної вище інваріантної моделі структури твору мистецтва. Але в усіх випадках, принаймні в творчості тих митців, які стають в ряд класиків, цей інваріант зберігається. Мистецтво високого ґатунку свідомо чи підсвідомо дотримується зазначеного вище принципу, закону та правил. художній твір інформаційний повідомлення Звичайно, свідоме розуміння особливостей побудови такого чудового засобу фіксації та передачі інформації, яким є мистецтво, набагато краще ніж хитке та непевне інтуїтивне їх відчуття. Це потрібно як самим митцям, так і художнім критикам, а ще більше широкому загалу, якому й адресоване, здебільшого, мистецьке повідомлення. Вищезазначене, сподіваємось, деякою мірою наближає нас до такого розуміння.