Романтизм

Романтизм. Романтизм — це реакція на Французьку революцію (Карл Маркс). Велика французька буржуазна революція завершила епоху Просвітництва. Письменники, художники, музиканти виявилися свідками грандіозних історичних подій, революційних потрясінь, невпізнанно які змінили життя. Чимало їх ми захоплено вітали зміни, захоплювалися проголошенням ідей Свободи, Рівності і Братства. Але час йшло, і вони помічали, новий суспільний лад далекий до того суспільства, наступ якого віщували філософи XVIII століття. Настав час розчарування. У філософії і мистецтво початку століття зазвучали трагічні ноти сумніви щодо можливості перетворення світу за принципами Розуму. Спроби уникнути дійсності й те водночас осмислити її викликали поява нової світоглядної системи — РОМАНТИЗМУ. Романтики нерідко ідеалізували патріархальне суспільство, у якому бачили царство добра, щирості, порядності. Поетизуючи минуле, вони сягало ще старовинні легенди, народні казки. Романтизм одержав у кожної культурі власне обличчя: у німців — в містиці; у англійців — в особистості, яка протиставляти себе розумного поведінці; у французів — в незвичайних історіях. Що об'єднало це у одне протягом — романтизм? Основне завдання романтизму було зображення внутрішньої злагоди, душевної життя, але це можна робити і на матеріалі історій, містики тощо. Потрібно було показати парадокс цією внутрішньою життя, її ірраціональність. Розглянемо різницю романтизму з класицизмом і сентименталізмом. Ми побачимо, що класицизм все ділить по прямий, на погане і хороший, на чорне та біле. Романтизм по прямий щось ділить. Класицизм — це система, а романтизм — немає. Тепер звернімося до до сентиментализму. Він показує внутрішнє життя людини, у ньому вона в гармонії із величезним світом. А романтизм протиставляє внутрішнього світу гармонію. Мені б хотілося звернутися заслуг романтизму. Романтизм просунув просування нової доби від класицизму і сентименталізму. Він зображує внутрішнє життя людини. Саме з романтизму починає з’являтися справжній психологізм. Хто такий романтичний герой і який він? Це індивідуаліст. Надлюдина, прожив стадії: (1) до сутички з реальністю; вона живе в ‘рожевому' стані, їм оволодіває бажання подвигу, зміни світу. (2) після сутички з реальністю; він продовжує вважати цей світ і вульгарним, і нудним, але стає скептиком, песимістом. Чітко зрозумівши, що нічого не можна, прагнення до подвигу перероджується в прагнення на небезпеки. Хочу помітити що у кожної культурі мали певний романтичний герой, але Байрон у своїй творі «Чайльд-Гарольд» дав типове уявлення романтичного героя. Він наділ маску свого героя (свідчить, що героєм і автором немає дистанції) і спромігся відповідати романтичному канону. Тепер мені хотілося б поговорити ознаки романтичного твори. По-перше, у кожному романтичному творі немає дистанції між героєм і автором. По-друге, автор героя не судить, але якщо про неї говоритися щось погане, сюжет так вибудований, що герой хоч як мене винен. Сюжет в романтичному творі, зазвичай, романтичний. Також романтики вибудовують особливе стосунки із природою, до душі бурі, грози, катаклизмы.

РОМАНТИЗМ У РОСІЇ. У ХІХ столітті Росія був у деякою культурної ізоляції. Романтизм виник сім років пізніше, ніж у Європі. Можна говорити його деякою наслідувальності. У російській культурі протиставлення людини світу і Богу був. Виникає Жуковський, який переробляє німецькі балади на російський лад: ‘Світлана' і ‘Людмила'. Варіант романтизму байронівський прожив і відчув у творчості котра першою російську культуру Пушкін, потім Лермонтов. Як вони сприйняли романтизм? Що залучило? Не влаштувало? Спочатку мені хотілося б розібрати пушкінські романтичні поеми, і потім можливість перейти до Лермонтову. Звернімося до поеми ''Кавказький бранець''. Сюжет поеми романтичний. Пушкін бере романтичного героя з туманною біографією. Начебто усе нормальне, але за подальшому прочитанні поеми ми звертаємо увагу, що відбувається порушення у системі образів, единодержавии героя. Сюжет романтичний, герой романтичний, але Пушкін не може ним сховатися, її починають цікавити інший — дівчина, зрештою Пушкін сам, своєї персоною, ‘влазить' насамкінець поеми, даючи аналіз політичну обстановку на Кавказі. Отже, утворилося три героя: Пушкін, кавказький бранець, дівчина. Турбота навколо іншій людині позбавила змоги Пушкіну відповідати романтичному канону. Ось як стверджує звідси сам Пушкін: ‘Ця поема показала лише одна, що не годжуся в романтики.' Братья-разбойники — це ще одне несостоявшаяся романтична поема. У цієї поеми сюжет романтичний. Звернімося до композиції. Пушкін ж розпочинає з описи розбійників: ‘Калмик, башкирец потворний, І рудий фін',… ‘хто з кам’яною душею пройшов все ступеня лиходійства'. Після невеликого передмови Пушкін довіряє докази сказаного розбійникові. Несподівано розбійник наголошує у тому, що вони з братом нещасні люди, вони мали сирітське дитинство, і час від досвіду безкорисливої любові. Виявимо невідповідність канону. По-перше, романтичний герой непідсудний, розбійник — не надлюдина. І, ясна річ, між автором і розбійником є дистанція. У Пушкіна був дар уваги до людей, можна сказати, що він пише цей витвір й не так по романтичним законам, як з совісті. Але вона показала, що Пушкін не годиться в романтики. Цікаво, а чи є Пушкіна сама романтична з романтичних поем? Так, це ‘Бахчисарайський фонтан'. Сюжет цієї поеми романтичний. Однак у ній з’являється три героя: Гірей, Зарема і Марія. Гірей (і може бути, і саме Пушкін) вибирає неромантичну Марію. ‘Марії ль чиста душа була мені, чи Зарема носилася, ревнощами дихаючи'. Дієслово ‘носилася' викликає негативні емоції. І все-таки, у цій ситуації любовного трикутника Пушкін співчуває всіма допускає присутність романтизму. Тепер мені хотілося б поговорити про неї невдалої поемі Пушкіна — ‘Цигани'. Сюжет цієї поеми романтичний, але порушення у системі образів: зіткнення двох романтичних героїв, які можуть безкорисливо любити, веде до страшним наслідків. Батько Земфіри розуміє та приймає життя з радощами та прикрощами. Він прощає вбивство дочки, як раніше зумів вибачити зраду дружини, але каже Алеко: ‘Ти не народжений для дикої частки, ти собі лише хочеш волі'. Ми ясно можемо спостерігати, над героєм відбувається суд. Пушкін намацав виявив найвразливіше місце романтичної позиції людини: всього хоче лише себе. Згодом Пушкін скаже: ‘Ми всі дивимося в Наполеоны, двоногих тварин нам знаряддя одне'. Тепер мені хотілося б можливість перейти до Лермонтову і звернутися до поеми ‘Мцирі', і потім зробити загальні висновки. У цьому поемі два романтичних героя, тому, якщо те й романтична поема, вона дуже своєрідна: по-перше, другий герой, Ионафан, передається автором через епіграф; по-друге, автор не сполучається з Мцирі, бачимо, що герой вирішує проблему свавілля по-своєму, а Лермонтов протягом усього поеми лише думає над рішенням цієї проблеми. Героя свого не судить, але й виправдовує, проте постає у певну позицію — розуміння. Він розуміє Мцирі, але бачить наслідки цього поведінки, недарма є дивовижа в композиції: висновок, який стоїть на початку (в такий спосіб, Лермонтов не нав’язує думки читачеві) говорить про зруйнованому монастирі і загальної соборності. Усе це пов’язані з вчинком Мцирі. Виходить, що романтизм в російську культуру трансформується на міркування. Виходить романтизм з погляду реалізму. Отже, можна сказати, що з Пушкіна та Лермонтова вдається стати романтиками (щоправда, Лермонтов зумів якось відповідати романтичним законам — в драмі ‘Маскарад'). Своїми експериментами поети показали, що у Англії позиція індивідуаліста можна було плідна, а Росії - немає. Хоча в Пушкіна та Лермонтова вдається стати романтиками, вони відкрили шлях до розвитку реалізму. У 1825 року вийшло перше реалістичне твір: ‘Бориса Годунова', потім ‘Капітанська дочка', ‘Євґєній Онєґін', ‘Герой сьогодення' і з другие.

Романтизм Трапезникова Ксюша.