«…Я теж сучасник». Сприйняття післяреволюційної доби віршах О.Э. Мандельштама

«. .Я теж сучасник». Сприйняття післяреволюційної доби віршах О.Э. Мандельштама

Поэтическое творчість Осипа Мандельштама післяреволюційної пори поділяється хронологічно на частини п’ятирічним перервою, з 1925 по 1930 р., коли поет віршів не писав. До 1917 р. він був визнаним майстром. Чотирма роками раніше Мандельштам випустив першу книжку віршів «Камінь», обратившую на увагу справжніх поціновувачів поезії. Вона ніколи не виступав у ролі пророка чи у ролі жерця «чистої» поезії. Він просто жив у потоці часу між людьми, думаючи, що допомагає їм своїми віршами. Поета постійно обвинувачували у відриві від дійсності, у впертому небажанні чи невмінні у ногу з епохою. У цій приводу він нікуди писав письменниці Мариэтте Шагінян 5 квітня 1933 р.: «Хто я? Уявний ворог дійсності, вдаваний відщепенець. Можна дмухати на молоко, але дмухати на буття трошки смешновато. Але, щоб діяти, потрібно буття густе і важке, як хороші вершки, — буття Аристотеля і Ламарка, буття Гегеля, буття Леніна». Таке «густе буття» багато надала поетові революція, і післяреволюційна дійсність. Близька до Мандельштаму поетеса Ганна Ахматова згадувала: «Революцію Мандельштам зустрів цілком сформованим вже, хоча у вузькому колі, відомим поетом. Мандельштам однією з перших став писати на цивільні теми. Революція була нього величезним подією, і слово „народ“ невипадково фігурує у його віршах».

Февральскую революцію Мандельштам привітав, а до Жовтневої спочатку поставився досить насторожено. Проте у травні 1918 р. він зробив «Сутінки свободи», де закликав:

Прославим, братья, сумерки свободи,.

Великий сутінковий рік!

В киплячі нічні води.

Опущен грізний ліс тенет.

Восходишь ти в глухі роки, —.

О, солнце, судия, народ.

Поэту здавалося, що несе з собою корінну зміну життя переважної більшості народу цю справу, і заради подібного відновлення буття можна тимчасово пожертвувати демократичними свободами:

Ну що ж, попробуем: огромный, неуклюжий,.

Скрипучий поворот керма.

Последствия цього повороту Мандельштаму скоро довелося пережити у собі. Його поезію друкували обмаль, оскільки виконувати віршем «соціальне замовлення» він відмовлявся. У дивовижній країні виникла дедалі більше гнітюча атмосфера несвободи, яку Мандельштам переживав дуже важко. Ще роки громадянської війни, опинившись у ув’язненні у білих, він, за свідченням одного мемуариста, вимагав звільнення, стверджуючи, що «не створено для в’язниці». Та сталося отже більшу частину життя Мандельштаму довелося прожити у суспільстві, де свобода особистості придушувалася, а умови існування нагадували табірні. Тим паче що чотири роки Осип Емільєвич провів у посиланнях і таборах, звідки йому не судилося вийти. Усе це були не позначитися у його віршах і навіть призвело до тривалого перерві в поетичну творчість.

Мандельштам підкреслював:

Пора вам знати: також сучасник,.

Я людина епохи Москвошвея,.

Смотрите, как зі мною стовбурчиться піджак,.

Как я ступати і говорити вмію!

Попробуйте мене століття відірвати! —.

Ручаюсь вам, себе звернете шию!

Эти рядки написані 1931 р., коли переважна більшість поетів славило великі будівництва п’ятирічки і незвичайного розмаху соціалістичного будівництва. Мандельштам ж знайшов собі мужність іронізувати над епохою, натякаючи, що її правильніше пов’язати з низькоякісної одягом Москвошвеи, а чи не з гігантами металургії й енергетики. Останні не дають жодного помітного полегшення в повсякденні людей, тоді як його насущні потреби задовольняються навіть гірше, як на революції.

Мандельштам відчував свій розлад з епохою, але з збирався здаватися на милість «веку-волкодаву»:

Мне на плечі кидається век-волкодав,.

Но не вовк за крові своїй,.

Запихай мене лучше, как шапку, в рукав.

Жаркой шуби сибірських степів.

Чтоб не бачити ні труса, ни слабенькій грязцы,.

Ни кривавих кісток в колесі,.

Чтоб сяяли їй всю ніч блакитні песці.

Мне у своїй первісної красі…

Так писав поет протягом трьох років до посилання, як передчуваючи долю. Він почувався сучасником великих і подій, але з хотів ні з жодному разі розділяти відповідальність придушення волі народів і пролиту кров з можновладцями. Хоча часом відчував велика спокуса піти шляхом, яким вже пішов багато хто побратими з літератури. У 1930 р. він писав про альтернативному, благополучному варіанті своєї долі: «А міг би життя просвистать шпаком, заїсти горіховим пирогом… Так, видно, язик не повертається». Друг Мандельштама Б. С. Кузин згадував: «Особливо, очевидно, йому був сильний спокуса повірити в нашу офіційну ідеологію, прийняти усі жахи, яким вона служила ширмою, і стати до лав активних борців за великі ідеї, й за прекрасне соціалістичне майбутнє. Втім, фанатичною впевненості у своїй правоті за цих заскоках у нього було. Кожен, хто близько та дружньо з нею стикався, знає, як же він був безкомпромісний в усьому, що до мистецтву чи моралі… Але що він починав своє чергове правовірне цвірінькання, я цього бурхливо обурювався, але входив у політичний запал, не відстоював жартома свої позиції, лише просив можу погодитися з ним: «Ну, Борис Сергійович, ну адже щоправда ж, це добре». А день-два: «Невже я то промовляв? Нісенітниця! Марення собачий!» Це прямо було у простій дії бажанні пристосуватися, щоб забезпечити собі гідні умови життя. Мандельштам відчував потребу відчути себе частиною якогось великого цілого, учасником перетворення життя. Проте, до щастю для поезії, відданість Осипа Эмильевича нормам моральності в літератури і життя не дозволила йому піти у свою творчість на згубний компроміс. Мандельштам однією з перших затаврував як ката «кремлівського горянина» Сталіна, внаслідок чого поплатився посиланням й у кінцевому підсумку загибеллю. Поет й у пізніших віршах зухвало заявляв:

Лишив мене морей, разбега і розльоту.

И давши ступі упор насильницької землі,.

Чего домоглися ви? Блискучого розрахунку:

Губ ворухливих забрати ви могли.

Мандельштам вірив: «Не розняти мене з життям, — їй сниться убивати наліво і відразу ж пестити…» Він відчував, що прекрасна епоха вб'є його, як й однієї тисячі тисячі інших, відмовившись жити у відповідність до мораллю «века-волкодава», І що судилося йому лише посмертне визнання. А характер епохи він у своєї поезії визначив точніше й глибше основної маси современников.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.