Виклад основного матеріалу

Формування професійної комунікативної компетенції майбутніх учителів іноземних мов здійснюється на тільки у стінах педагогічних навчальних закладів та їх відділень. Треба відзначити, що розроблено достатню кількість як теоретичного, так і методичного аспектів мовленнєвої діяльності спеціалістів багатьох «комунікативних» професій: журналістів, юристів, рекламних агентів, менеджерів тощо.

Сучасна система освіти та зміст навчальних курсів орієнтуються на динаміку всебічно розвиненої особистості, показником освіченості якої є культурне мовлення [1, 20].

Мовні курси на факультетах та в інститутах іноземних мов мають модулі із таких дисциплін: основна та друга іноземна мова, ділова іноземна мова, перекладознавство, стилістика, лексика, риторика, країнознавство та ін. Проте мовленнєва діяльність представників усіх «комунікативних» професій, на відміну від мовленнєвої діяльності вчителя, зокрема вчителя іноземної мови, не пов’язана з навчально-виховним впливом на співрозмовника, тобто під час спілкування нефілологи не ставлять за мету реалізувати формувальну функцію. У мовленнєвій діяльності вчителя іноземної мови формувальній функції та функції впливу на співрозмовника належить провідна роль (Тетяна Симоненко). Розвиток професійно-комунікативних умінь, які надають можливість реалізувати формувальну функцію мовленнєвої діяльності вчителя іноземної мови забезпечують лінгвістичні предмети комунікативного спрямування — практичний курс іноземної мови, основи культури мовлення тощо. Як зазначає дослідниця Олена Кривильова із Бердянського державного педагогічного університету, професійну компетентність забезпечують: якість дії працівника, що забезпечує ефективність вирішення професійно-комунікативних проблем і типових професійних завдань, які виникають у реальних ситуаціях педагогічної, комунікативної та науково-педагогічної діяльності, і залежить від кваліфікації, загальноприйнятих цінностей моралі та етики, володіння освітніми технологіями, технологіями педагогічної діагностики, психолого-педагогічної корекції, життєвого досвіду, постійного вдосконалення та впровадження у практику мовлення ідей сучасних методів навчання мови та викладання навчальних дисциплін і предметів, використання наукової літератури та інших джерел інформації для створення сучасних форм навчання, впровадження оціночно-ціннісної рефлексії [6, 51].

З метою здійснення комплексного аналізу системи роботи у ВНЗ з розвитку професійно-комунікативних умінь студентів факультетів та інститутів іноземних мов проаналізуємо зміст дисциплін комунікативного спрямування, що пропонуються до вивчення навчальними планами. Насамперед береться до уваги зміст існуючих підручників з культури мови, фонетики, орфоепії, стилістики тощо.

Усі створені програми, що орієнтують на розвиток мовленнєвого потенціалу майбутнього вчителя іноземної мови, можна класифікувати за такими напрямами:

• — Культура мовлення як розділ лінгвістики. Теоретичні засади культури мовлення.
• — Практичні проблеми мовленнєвої комунікації.

Основи теорії комунікації, аспекти комунікативної лінгвістики [11, 45 — 48].

У програмах з культури мовлення для факультетів, інститутів іноземних мов у ВНЗ за визначеним напрямом пропонуються для розгляду переважно теми та питання, які стосуються основного змісту культури мови як розділу мовознавства, що вивчає норми іноземної мови, яка вивчається залежно від рівнів мовної системи, якості грамотного мовлення. Однією з перших програм цього напряму є програма Б.М. Головіна [2, 8], де подається інформація про норми тої чи іншої іноземної мови, подається класифікація норм, визначення сутності норми, достатньо уваги приділяється розгляду та опису комунікативних якостей мовлення, таких як: логічність, багатство та різноманітність, виразність, доступність тощо. Пріоритетне місце надається питанням сутності поняття «норма», класифікації норм з іноземної мови, визначенню ознак культури мови у програмах з культури мовлення для студентів факультетів та інститутів іноземних мов, розроблених викладачами інституту іноземних мов Дрогобицького державного педагогічного університету [3, 20 — 27].

Основними навчальними темами вважаються: орфоепічна правильність мовлення, текст та будова тексту, типи мовлення, лінгвістичний аналіз тексту, ознаки культури іноземної мови та ін. (В. Лопушанський, О. Бродська, В. Вишинський, О. Радченко та ін.).

У практичних проблемах мовленнєвої комунікації поряд з теоретичними відомостями про мову, культуру мовлення, стилістику пропонуються до розгляду теми та питання, що безпосередньо торкаються практичних проблем мовленнєвої комунікації. Упорядники з програм культури мовлення (німецька мова) В. Лопушанський, Я. Лопушанський, З. Хало, В. Вишинський та ін. пропонують питання про закономірності педагогічного спілкування, невербальні засоби спілкування вчителя, мовного етикету в сфері ділового мовлення та дипломатичного листування (В. Лопушанський), функціонування суржику у ситуації білінгвальності (М. Винарчик) тощо. Досить Грунтовною є програма з курсу «Основи культури мови». У пояснювальній записці до програми зазначається, що «…культура мови педагога значною мірою залежить від його професійної підготовки у ВНЗ» [8, 20]. Автором зазначається про актуальність тем практичної комунікації «Культура мови як база майстерності публічного виступу», «Культуромовна діяльність вчителя», дискурс мовної особистості майбутнього вчителя іноземної мови «Особистісний аспект культуромовної діяльності» тощо. У системі спецкурсів практичні проблеми мовленнєвої комунікації укладаються на основі інтегративного підходу. Наприклад, програма навчального курсу «Професійна мовленнєва майстерність» укладена О. Мурашовим. Під час занять за цією програмою узагальнюються відомості з мовознавства, культури мовлення, риторики, а основними темами є: «Мова та мовлення», «Культура мовлення», «Публічний виступ» та ін. О. О. Мурашов пропонує ознайомити студентів із такою тематикою: загальна риторика, риторична побудова, фігури та структури риторики, історія риторики, форми та методи викладання риторики в школі та у ВНЗ, викладання загальної та професійної риторики.

Оригінальною є програма з дисципліни «Культура мовлення вчителя» (автор О.О. Мурашов). Основними джерелами для систематизації програм цього напряму є праці Н. Бабич, О. Волченко, В. Вишинського, Я. Лопушанського та ін. Зазначені програми дають майбутнім вчителям іноземної мови комплексне уявлення про теоретико-практичні проблеми сучасної мовленнєвої комунікації, висвітлюють питання професійного спілкування в цілому.

Програми напряму основ теорії комунікації побудовані на основі теорії комунікації. Заслуговує на увагу навчальний посібник та розроблена програма з курсу «Культура мовленнєвого спілкування» О. М. Казарцева [5, 496]. У програмі подається підхід до навчання мовленнєвої взаємодії, обґрунтовуються теми, пов’язані з розвитком мовленнєвої діяльності особистості в цілому, визначається система правил мовленнєвого спілкування, пропонуються завдання для роботи в аудиторії та самостійно. Автор програми вважає, що концептуальними є такі положення:

• — Учитель — мовленнєва особистість, комунікативний лідер; для нього мовна норма — основа спілкування.
• — Взаємодія виникає на основі розуміння; культура мовлення надає можливість будувати висловлювання так, щоб без особливих зусиль слухачі сприймали зміст у всій його повноті.
• — Щоб не було комунікативних барєрів і була відповідною реакція на негативний комунікативний сценарій, треба знати причини їх формування.
• — Комунікативний лідер та професіонал у цілому повинен знати найбільш уживані мовленнєві помилки, вміти їх попереджати.

Для оптимального професійного спілкування необхідно володіти контекстами мовлення: лінгвістичним, паралінгвістичним, екстралінгвістичним, ситуативним. Сучасні дослідники О. Казарцева, О. Мурашов, Т Симоненко та ін. вважають, що найважливішими темами у системі трьох основних циклів навчання є: мислення та мовлення, співвідношення понять; норма, кодифікація норми в різноманітних словниках; спілкування як об'єкт курсу, структура комунікативного акту, контексти мовлення та їх роль у комунікативних структурах педагогічного виловлювання, психолінгвістика невербальних комунікативних компонентів, нормативна база мовлення майбутнього вчителя та ін. Професійно-комунікативна підготовка студентів філологічних факультетів та її методичне забезпечення [11,45 — 48].

Своєчасною є програма з курсу «Основи стилістики та культури мовлення», або «Стилістика» укладач В. Лопушанський. Програма укладена на основі підручника для студентів ФІМ. Основними розділами програми є розвиток мовленнєвих умінь студентів факультетів та інститутів іноземних мов у системі комунікативно зорієнтованого лінгвістичного курсу, зокрема: основні поняття стилістики категорії функціонального стилю, експресивні стилі; текст як категорія лінгвостилістики; стилістичні засоби іноземної мови; стилістичні прийоми; культура мови; стилі навчання тощо. Курс «Культура усного мовлення» автор Л.Ю. Куліш [4, 208], пропонує розроблений курс для студентів-журналістів і може бути використано для студентів факультетів та інститутів іноземної мови. Зокрема, теми; усне мовлення — найважливіша форма існування мови як засобу комунікації; невербальні засоби спілкування; усний текст, дискурс, висловлювання; усне мовлення в контексті засад класичної риторики тощо.

Актуальними та важливими є для студентів факультетів та інститутів іноземних мов у ВНЗ, зокрема педагогічного спрямування є курс риторики. Саме ця дисципліна дає можливість пожвавити процес мовленнєвого розвитку особистості, набути сталих навичок створення промов, змістовно та захоплююче побудувати текст і переконливо донеси свої думки до аудиторії. Основною метою вивчення риторики є вироблення навичок логічної та послідовної, нормативної продукції мовлення. Можна відзначити програму з риторики, яка складена Н. К. Скляренко [12, 32]. Тематика лекцій така: «Оратор та аудиторія. Стратегія виступу», «Тактика оратора. Доказ у публіцистичному виступі», «Культура та техніка мовлення», «Правила полеміки» тощо.

Основою для впорядкування програми з курсу «Риторика» для студентів факультетів та інститутів іноземних мов може стати курс лекцій, що розробили вчені. Для студентів Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ця програма складається з трьох частин: вступ, тематика лекцій, список основної та додаткової літератури. Автори програми вважають, що «програма має на меті довести, що риторика й ораторське мистецтво є найважливішими складовими журналістської майстерності та глибинною основою високого професіоналізму майбутніх журналістів, а риторична культура журналіста — надійною запорукою успіху сучасної ділової людини і риторичної особистості» [10, 45 — 48].

Отже, комплексний аналіз зазначених навчальних програм із комунікативно зорієнтованих дисциплін, що становлять основу філологічної освіти майбутнього вчителя іноземної мови, дає можливість констатувати:

• — Розвиток професійної комунікативної компетенції майбутніх вчителів іноземної мови залежить від зовнішніх та внутрішніх чинників, але цей процес може стимулювати чітка система роботи в межах навчальних дисциплін комунікативного спрямування.
• — Основними дисциплінами, що формують навички професійної комунікації. Такі: «Основи культури мовлення», «Технологія сучасного уроку з іноземної мови», «Шкільний курс з мови та методика його викладання», «Риторика», «Стилістика», «Практична стилістика».
• — На факультетах та інститутах іноземних мов України у ВНЗ приділяється належна увага розвитку мовної особистості студента, але кількість годин на вивчення комунікативно орієнтованих дисциплін недостатня. Часто відсутні курси (спецкурси) у межах яких інтегруються знання з різних напрямів: культури мови, стилістики, риторики, комунікативної граматики.
• — Актуальною є необхідність координації комунікативно спрямованих дисциплін, що розвивають професійно-комунікативні вміння та навички студентів, дають можливість кваліфіковано здійснювати спілкування (комунікацію) в умовах навчального процесу

Професійно-комунікативна компетенція у підготовці майбутніх учителів іноземних мов визначається особливістю педагогічної діяльності вчителя іноземних мов і функціональністю мови та мовлення. Функції (навчальна, виховна, організаційна, дослідницька) майбутнього сучасного вчителя іноземної мови виявляються в єдності, хоча найбільш специфічним для майбутнього вчителя іноземної мови є поєднання навчальної та виховної функцій для підготовки фахівців [7, 110]. Але всі функції діяльності вчителя реалізуються через комплекс природних та сформованих умінь, професійних навичок, що виробляються у майбутнього педагога протягом навчання у ВНЗ освіти.

Перспективу подальшого дослідження вбачаємо в необхідності детального вивчення програмного забезпечення як аспекту професійно-комунікативної складової підготовки майбутніх учителів іноземних мов.