СССР у другій половині 1980-х годов

Содержание Введение 2 1. Зміни у господарському житті країни 2 2. Політичне реформування 6 Укладання 11 Список використовуваної літератури 12.

У 1980;х років керівництво СРСР дійшла висновку необхідність покласти край п’ятнадцятирічним «застоєм» через прискорення соціальноекономічного розвитку. Необхідність прискорення обгрунтовувалося це чотирма чинниками: по-перше, гострими, невирішеними соціальними завданнями (продовольчої, житлової, ширвжитку, охорони здоров’я, екологічної); по-друге, загрозою зламу військово-стратегічного паритету; по-третє, необхідністю відновлення економічної, незалежності країни колись лише стратегічним поставкам; нарешті, загрозою економічної кризи. Новий курс внутрішньої політики. вперше заявлений на квітневому (1985 р.) пленумі цк кпрс, було ухвалено ХХVII з'їздом партії і висловлене у цій планах XII пятилетки.

Почалася радикальна перебудова економічної системи. Проте її успіх багато чому залежали від політичною системою. Її треба було перетворити в такий спосіб, щоб він забезпечила необоротність соціально-економічного перевороту. На думку економічних радників М. Горбачова саме недемократичність політичною системою прирекла на поразка НЕП, економічні перетворення 1950;х років і економічне реформу 1965 г.

Зміни у господарському житті страны.

У другій половині 80-х в господарському житті країни сталися значних змін. Насамперед, було скасовано монополія зовнішньої торгівлі. З січня 1987 р. право безпосередньо проводити експортноімпортні операції дали 20 міністерствам та 70 великих підприємств. За рік ліквідовано Міністерство зовнішньої торгівлі, і ГКЭС (Державний комітет із економічним зв’язкам) СРСР і засновано Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків СРСР, яке нині лише реєструвало підприємства, кооперативи й інші організації, провідні експортно-імпортних операцій. Законом 1990 р. право зовнішньої торгівлі було надано і керували місцевим Советам.

Відповідно до «Закону про кооперативах «(1988 р.), при державних підприємств і місцевих радах швидко виникла мережу кооперативів і спільних підприємств, зайнятих вивезенням товарів до інших держав, що різко скоротило надходження внутрішній ринок. Багато товари при спекуляції давали виручку до 50 доларів на 1 карбованець витрат і купувалися в підприємств «повністю ». За оцінками експертів, 1990 р. була вивезена 1/3 споживчих товаров.

Таким кроком, через «Закон про державне підприємство (об'єднанні) «(1987 р.), було дозволено перетворення безготівкових грошей до готівкові. То був перший крок до приватизації банківської системи СРСР. У великою мірою ця була доручено комсомольським діячам. Створені тоді «Центри науково-технічної творчості молоді «(ЦНТТМ), курируемые ЦК ВЛКСМ, отримали ексклюзивні права на переведення безготівкових денег.

За планової системі підтримувалося такий розподіл прибутку підприємств (приміром взятий 1985 р.): 56% вносять у держави, 40% залишається підприємству, зокрема 16% іде у фонди економічного стимулювання (премії, надбавки тощо.). У 1990 р. із прибутку підприємств до бюджету внесли 36%, залишено підприємствам 51%, зокрема до соціальних фондів економічного стимулювання 48%. Отже, як різко були скорочені внесок у бюджет, а й у розвиток підприємств коштів майже воно залишалося. У цьому відразу було порушено соціальне рівновагу, т.к. власні доходи працівників стали залежати від штучного показника рентабельності: у легкій промисловості вона була 1990 р. 32%, а паливно-енергетичному комплексі 6,1%.

Стався стрибкоподібного зростання особистих доходів поза будь-якого зв’язку з виробництвом. Щорічний приріст грошових доходів населення до СРСР становив 1981;1987 рр. загалом 15,7 млрд. крб., а 1988;1990 рр. становив 66,7 млрд. крб. У 1991 р. лише над перше півріччя грошові доходи населення на 95 млрд. крб. (у своїй зарплата у виробництві зросла лише на 36%). Кошти перекачувалися з накопичення (інвестицій) в споживання — «проедалось «майбутнім розвитком і залежать майбутні робочі места.

Такий зростання доходів за одночасного скороченні товарних запасів у торгівлі призвів до краху споживчого ринку («товари звіяло з полиць »). Було введено талони отримання основних продуктів, різко збільшився імпорт. До 1989 р. СРСР мав стабільне позитивне сальдо у зовнішній торгівлі, 1987 р. перевищення експорту над імпортом становила 7,4 млрд. крб., а 1990 р. було негативне сальдо удесятеро млрд. руб.

Відтягнути розв’язку уряд намагалося з допомогою подальшого руйнації фінансової систем — дефіциту держбюджету, внутрішнього боргу і продажу валютних запасів. Дефіцит держбюджету СРСР становив 1985 р. 13,9 млрд. крб.; 1990;го — 41,4; а лише над 9 місяців 1991 — 89 (за червень 1991 р. він підскочив на 30 млрд.).

Зростанню дефіциту сприяла і що розпочалася травні 1985 р. «антиалкогольна кампанія ». Скорочення продажу горілки й розтринькування бюджетних надходжень від нього було повністю компенсоване її виготовленням в «тіньову економіку «(140−150 декалітрів 1987 р.). Крім важкого удару за державними фінансів це призвело до становленню потужної організовану злочинність нового покоління, активно вкорінений у политику.

На середину 80-х у СРСР склався міцний сектор «тіньової економіки », набрала собі силу й організована злочинність. Вона практично ліквідувала державну торгівлю спиртним, «приватизувала «її й вилучила з держбюджету свою користь 23 млрд. крб. 1989 р. і 35 млрд. крб. 1990;го г.

Державний внутрішній борг СРСР зростав так: 1985 — 142 млрд. крб. (18,2% ВНП); 1989 — 399 млрд. крб. (41,3% ВНП); 1990 — 566 млрд. крб. (56,6% ВНП); за 9 місяців 1991 він становив 890 млрд. крб. Золотий запас, який на початку перебудови становив 2 000 т., 1991 р. упав до 200 т. Зовнішній борг, практично був відсутній в 1985 року, 1991 р. становить близько 120 млрд долл.

Отже, відкрили шлях до неконтрольованого зростання цін і зниження реальних доходів населення, інфляції та зростання зовнішнього боргу. Держава позбавлялося економічного підгрунтя виконання своїх зобов’язань перед гражданами.

А до того періоду і ліквідація планової системи господарства. Будучи управляючим майже всього господарства країни (єдиного концерну), радянську державу через план підтримувало баланс між виробництвом, споживанням та подальшим накопиченням. Розподіл ресурсів між галузями і підприємствами регулювалось планом та ціни. Проте, згідно з оголошеної у червні 1987 р. концепцією перебудови як початку ринкової економіці, майже відразу стала згортатись планова система розподілу ресурсів: 1987 р. ухвалюється постанова цк кпрс і РМ СРСР про скороченні номенклатури планованих видів продукції, які Держплан доводив до підприємств у формі держзамовлення. Натомість планованих поставок стала створюватися мережу товарних і товарно-сировинних бирж.

Таким кроком був прийнятий 1987 р. і введений дію з 1988 р. Закон про державне підприємство (об'єднанні), який передбачав «повний госпрозрахунок ». Наслідком закону стало різке скорочення капіталовкладень — як планових через держбюджет, що з коштів підприємств. Відразу порушився міжгалузевий баланс, згорнули усі державні програми розвитку й почався швидкий спад виробництва. СРСР впав у стан «без плану і ринку » .

Вже перші кроки щодо переходу до ринкової економіки від радянського «натурального «господарства призвели до у себе переорієнтування управління з натурних на грошові показники. Були зняті обмеження, властиві господарству, призначеному для споживання, а чи не вилучення доходу — запроваджені «договірні ціни «(спочатку, зрозуміло, «тільки деякі категорії товарів »). Обійти дванадцять запроваджені виду бюрократичні застереження не було важко, та СРСР відразу ж розпочався зростання цін — за скорочення виробництва. Була запущена ланцюгова реакція важкого кризиса.

2. Політичне реформирование.

Навесні 1988 р. у одному з центральних журналів з’явилися «роздуми» Г. Попова щодо повісті Д. Гранина «Зубр». Характеризуючи політичну систему країни, сформувалася при І. Сталіна, він її «адміністративної». Невдовзі поняття «адміністративно-командна система» з’явилося лексиконі Генерального секретаря цк кпрс. Їм він характеризував діючу політичну систему, порівнюючи її з «гамівній сорочкою», яка скувала творчий потенціал суспільства. М. Горбачов закликав «підірвати» ее.

Перша концепція такого «вибуху» уперше було озвучено Генеральним секретарем влітку 1988 р. на XIX Всесоюзній партійної конференції. Відтоді перебудова політичною системою стали головною складовою тотальної перебудови в СССР.

Що була політична система СРСР до середини 80-х років? Її головні ланки було визначено Конституцією СРСР 1977 р. Вона ж регулювала основні норми відносин між тими ланками. Відповідно до Конституції, всю владу Радянському Союзі належала народу. Державну владу він здійснював через Ради, які були політичну основу СРСР. Ради укладали угоди й основу державного апарату, куди, крім них входили органи управління, комітети народного контролю, органи прокуратури й арбітражу. Стаття 6 Конституції СРСР прямий формі юридично закріплювала особливу роль Комуністичної партії, у політичній системі. КПРС характеризувалася як керівна й спрямовуюча сила радянського суспільства, ядро його політичної системи. До ланкам політичною системою Конституція відносила профспілки, комсомол, кооперативні і Інші громадські організації, які брали участь у управлінні державними й суспільними справами у відповідності зі своїми статутними завданнями. Нарешті, як первинного ланки політичною системою Конституція закріпила трудовий коллектив.

Основні недоліки (чи пороки) політичною системою СРСР, усвідомлені і озвучені наприкінці 80х років, звучали однаково: по-перше, відсутність гласності у діяльності як системи загалом, і її окремих ланок, зокрема; по-друге, усунення функцій партії і Рад, підміна Рад партією; по-третє, підміна партійних організацій партійними комітетами; по-четверте, підміна виборних органів апаратом; по-п'яте, бюрократизація апарату (державного, партійного, суспільних соціальних і творчих организаций).

Початкова концепція реформи політичною системою, запропонована М. Горбачовим від імені цк кпрс XIX партконференції, офіційно проголосила метою зміцнення народовладдя і проводилася під гаслами — «Більше соціалізму!», «Усю владу Радам!». Її конкретні завдання полягали в наступному: по-перше, перетворити систему Рад, створивши нового, вищий орган структурі державної влади — З'їзд Народних Депутатів, і перетворивши Верховна Рада на постійно діючий орган; по-друге, змінити виборчий закон, запровадивши альтернативні і двоступінчасті у вибори і вибори третини депутатського корпусу безпосередньо від громадських організацій; втретіх, поєднати тільки в руках посади партійного і радянського керівника, одночасно запровадивши посаду Голову Ради (замість Голову Президії і Голову виконкому); по-четверте, створити Комітет Конституційного Нагляду як крок до майбутнього Конституційному Суду, символизирующему розмежування трьох гілок нашої влади законодавчої, виконавчої та судової; нарешті, відмовитися від невиправданою засекреченості діяльності політичною системою, перейшовши до гласности.

На партійному форумі вперше з часів 20-х Генеральному секретарю партії заперечили. Заперечили проти ідеї з'їзду і прямого представництва громадських організацій, обгрунтовано вважаючи, що такі пропозиції є відступом від основних принципів демократичної виборчої системи — прямих і рівних виборів. Через кілька років А. Собчак визнав, що недемократичні пропозиції генсека дозволили багатьом демократам «увійти в влада». Але найбільше заперечень було проти суміщення постів. Усі розуміли бажання М. Горбачова з'єднати в руках посади керівника партії і для глави держави. Але суміщення постів у всій вертикалі від ЦК до міськкому і райкому суперечило заявленому курсу на поділ функцій партії і Рад. Навпаки, таке сумісництво підводило юридичну основу під фактичну підміну партією Рад. Більше того, воно вело до надмірної концентрації влади у руках М. Горбачова. Адже кадрову політику партії з 1987 р. будувалася за принципом добору кадрів залежно від своїх відданості «ідеям перебудови». Оскільки цих ідей озвучував лише одне людина, то добір партійних керівників вівся фактично з їх відданості Генеральному секретарю, його «ідеям». Проте він менш, цю пропозицію М. С. Горбачова прошло.

У 1989 р. у країні відбувається зміна форми управління. Будучи до грудня 1989 р. противником президентської системи правління у СРСР, Горбачов після зустрічі з американським президентом Д. Бушем на Мальті став її гарячим прибічником. На початку 1990 р. М. Горбачов висунув нову концепцію перебудови політичною системою, метою котрої відтепер стало не зміцнення народовладдя, а правової держави. Лише воно, на його думку, могло забезпечити досягнення нової мети економічної реформи — перехід до рынку.

У тому 1990 р. нові «ідеї перебудови» було винесено до обговорення Третього з'їзду народних депутатів СРСР, і делегати з'їзду проголосувало установа посади Президента СРСР. Це було самогубне для Радянської влади рішення. Вже за рік Президент СРСР фактично усунув і союзних депутатів, загалом, і членів Верховної ради СРСР з її головою А. Лук’янов, зокрема, від вирішення питання щодо долю СРСР. Зміна курсу політичної реформи (від народовладдя з єдиновладдю) виступили на з'їзді делегати обгрунтовували двома аргументами: 1) термінової необхідністю стабілізації внутрішньополітичного становища; 2) посиленням особистої відповідальності за проведені перетворення. Проте події розкрили політичне лукавство цих аргументів. Проте, виступів проти установи посади Президента з'їзд був, або ж противникам цієї «ідеї перебудови» не дали выступить.

У разі наростаючої економічної і політичного криз всенародне голосування нічого «головного архітектора» перебудови не обіцяло, і Горбачов «протягнув» через з'їзд постанову по своєму безальтернативном обранні президентом.

Важливою складовою нової концепції перебудови політичної системи став узятий III з'їздом курс — на відновлення багатопартійності в СРСР. З 6-ї статті Конституції СРСР тоді було вилучено становище особливої ролі КПРС. Ухвалений жовтні 1990 р. Верховною Радою СРСР в законі про громадські організації повернув країну до вільної функціонуванню різних партій і громадсько-політичних движений.

У 1990 р. «Комсомольська щоправда» і «Літературна газета» опублікували «посильні міркування» А.І. Солженіцина «Як повідомили нас облаштувати Росію». «Облаштованість» писатель-публицист запропонував розпочати з розчленовування СРСР. У листопаді 1990 р. Р. Попов опублікував брошуру з безхитрісне назвою «Що робити?», поставивши завдання із трьох «де»: «декомунізація», «де-совєтизація», «дефедерализация». У 1991 р. це завдання лягла в основу політичних, вимог 47 партій та рухів 12 союзних республік, присутніх у Харкові на «Демократичний конгрес». У його зверненні до народам і парламентам республік конгрес вимагав відставки Президента СРСР і команди, розпуску СРСР і шляхом створення замість нього «співдружності незалежних республік», закликав до бойкоту референдуму щодо збереженні і відновленні СРСР, наміченого на 17 березня 1991 г.

Отже, межі 1990 — 1991 рр. вже не про політичну реформу політичною системою СРСР, йдеться про долі самого Союза.

Поруч із зростанням антикомуністичних, антирадянських, антидержавних сил почався активний процес розкладу і розпаду цементуючою сили політичної системи та союзної держави — КПРС. З літа 1989 р. вона почала розколюватися з національного і ідейного ознаками. Про свій виході з КПРС першими заявили компартії прибалтійських республік, які у своє чергу самі розкололися за тими самими ознаками. У самій КПРС утворилися численні фракції, найбільшими з якого стали социалдемократична («демократична платформа»), більшовицька, марксистська. Заохочуваний генсеком та її найближчими однодумцями ідейний і організаційний розбрід викликав масовий вихід із КПРС. З літа 1989 р. по літо 1991 р. її ряди залишило 2 млн. людина, чи більше 10% загального состава.

Законослухняні громадяни СРСР і щирі члени комуністичної партії, стурбовані наростаючим валом «непередбачуваних» подій, вимагали від керівництва СРСР і КПРС рішучих заходів для наведення порядку і законності. Торішнього серпня 1991 р. група вищих державних, партійних і військових керівників спробувала опанувати становищем, але, паралізована двозначній позицією Президента СРСР, Генерального секретаря цк кпрс, Головнокомандуючого Збройними силами СРСР. Голову Ради Оборони СРСР М. Горбачова, зазнала поразки. Її прагнення з допомогою загрози силою придушити сепаратизм республік, передусім РРФСР, перетворилася на «гру в восстание».

Заключение

.

Розвиток радянського суспільства в другої половини 80-х міцно ув’язується зі поняттям «перебудова». Цим поняттям значився переворот спочатку у свідомості громадян, та був — у економічній й у кінцевому підсумку, в усій внутрішньої політики СРСР. У результаті «перебудова «перетворилася на символ глибинного відновлення і водночас зміни всієї соціалістичної системи та її положення в мире.

Період поступового якісного перетворення соціалістичної системи з урахуванням далекосяжних планів і розпливчастих поглядів на фундаментальному перебудові і міцної стабілізації радянського соціалізму, покликаного стати зразком для людства, тривав неповні чотири роки, приблизно початку 1987 незалежності до середини 1990 р. Зрозуміло, такого терміну було явно замало створення справді оновленої системи. Питання, могла така система бути сформовано і вона функціонувати, залишається очевидно ще довго залишатися предметом ідеологічних споров.

Переворот, злам партійно-державних структур СРСР могли статися лише за умов наростаючих економічні труднощі, які в чому визначалися непродуктивними видатками. Після приходу Горбачова до влади було здійснено низку заходів, спрямованих (на словах) на поліпшення економічне становище країни. Проте поставлені мети досягнуто не були. Перебудова політичної та економічної систем СРСР закінчилася руйнацією і системи, і СССР.

Список використовуваної литературы.

1. Мунчаев Ш. М., Устинов В. М. Політична історія Росії. — М: Норма -.

Инфра, 1999. 2. Перебудова і його сучасний світ / Відп. ред. Тимофєєв Т.Т. — М:

Міжнародні відносини, 1989. 3. Боффа Дж. Історія Радянського Союзу. — М: Міжнародні відносини, 1994. 4. Абалкин Л. Невикористаний шанс. — М.: Политиздат, 1991. 5. Валовий Д. Таємниці овального залу Кремля. — М.: Щоправда, 1991.