Проблеми розвитку та формування середнього класу в Росії

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Проблеми розвитку та формування середнього класу в Росії (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міський Комітет із утворенню відкладень і науке.

Ліцей № 1 при ПГТУ.

Навчально-дослідницька работа.

Проблеми розвитку та формування середнього класу в России.

Выполнил:

Галкін Михайле Юрійовичу 207 класс.

Науковий руководитель:

Костыгова Світлана Викторовна.

Запровадження 2.

1. Глава № 1. Критерії соціальної стратифікації 3.

. Теорія соціальної стратифікації 3.

1. Глава№ 2. Особливості і формування середнього класу в России.

. Критерії виділення середнього класса.

. Перспективи формування середнього класу 12.

Укладання 21.

Список літератури 23.

Структура моєї дослідницької роботи така. Перша глава моєї роботи називається «Критерії соціальної стратифікації». У ньому я буду розглядати загальних положень і теоретичний матеріал роботи, а точніше теорію стратифікації, соціальні класи, соціальні верстви, проблеми стратифікації. Визначення понять які у роботи і актуальні цієї теме.

Другий розділ моєї роботи називається «Особливості і формування середнього класу». У цьому главі наведено результати деяких досліджень з цієї теми. Як й перша глава, друга розбита на підпункти, вони називаються «Критерії виділення середнього класу», «Перешкоди формуванню середнього класу», і «Перспективи формування середнього класса».

Я прочитав список літератури, що з вісімнадцяти джерел. У цьому дев’ять статей, вісім книжок і кафедральна монографія. Не можу порівнювати журнальні статті й видаються книжки. Я розділив свій список на дві групи 1. Журнальні статті 2. Книги.

З журнальних статей більш змістовна і повна стаття, у ній дуже багато теоретичного матеріалу, це стаття Голенковой З. Т вона називається «Середні верстви у сучасній России».

Найбільш сповнений спокус і змістовний огляд матеріалу в питання я знайшов у кафедральної монографії під редакцією д-ра філософських наук М. А. Слюсарянского, аспіранта Антипина, кандидата філософських наук доцента Шайдарова Є. З повагою та ін. У цьому монографії опубліковані результати соціологічних досліджень, необхідні моєї работы.

Глава перша. Критерії соціальної стратификации.

Одне з найважливіших способів пізнання суспільства є опис його структуры.

Соціальна структура свого роду каркас всієї системи громадських відносин, тобто як сукупність економічних, соціальних і політичних інститутів, що організують громадське життя. З одного боку, ці інститути задають деяку мережу рольових позицій, і нормативних вимог щодо відношення до конкретним членам суспільства. З іншого боку, вони представляють собою певні досить стійкі шляху соціалізації индивидов.

Основною підставою для визначення соціальної структури суспільства повинен бути пошук реальних суб'єктів соціальних процессов.

Суб'єктами можуть і окремі індивіди, і соціальні групи різних розмірів, які за різним підставах: молодь, робочий клас, релігійна секта й дуже далее.

З цього погляду соціальну структуру суспільства можна як більше більш-менш стійке співвідношення соціальних верств населення та груп. Для вивчення різноманіття ієрархічно розташованих соціальних верств покликана теорія соціальної стратифікації.. Теорія стратификации.

Спочатку ідея стратового уявлення соціальної структури мала яскраво виражений ідеологічний відтінок і було покликана нейтралізувати Марксову ідею класового ідея нашого суспільства та домінування історія класових протиріч. Та поступово ідея виділення соціальних верств як складових суспільства елементів утвердилося на соціальної науці, оскільки вона справді відбивала об'єктивні відмінності різних груп населення рамках окремо взятої класу. Об'єктивний зміст цієї ідеї підсилювався ще й за рахунок підвищеної соціальної мобільності, що призводило явному розмивання чітких міжкласових границ.

Теорії Соціальною стратифікації виникли на противагу марксистколенінської теорії класів та класової боротьби. Буржуазні соціологи ігнорують місце соціальних груп у системі громадського виробництва та, передусім ставлення власності як основну ознаку класового розподілу суспільства. Класи, соціальні верстви і групи вони виділяють з урахуванням таких ознак, освіта, психологія, побутові умови, зайнятість, доходи тощо. У цьому розрізняють «одномірну стратифікацію», коли групи визначаються з урахуванням будь-якого одного ознаки, і «многоизмеримую стратифікацію», котру визначаємо сукупністю признаков.

Більшість буржуазних теорій стратифікації заперечує розкол капіталістичного суспільства до антагоністичні класи — буржуазію і пролетаріат. Натомість висуваються концепції про розмежування суспільства до «вищі», «середні» і «нижчі» класи. Теорії стратифікації тісно пов’язані з буржуазними концепціями соціальної мобільності, за якими нібито неминуче існування нерівності у суспільстві і більше більш-менш вільне пересування людей системі соціальної стратифікації в відповідність до їх особистими здібностями й снагою забезпечують стійкість соціальної системи та роблять «зайвої» класову боротьбу. Разом про те вони містять важливий фактичний матеріал про різноманітних соціальних різному капіталістичних странах.

У західної соціології виділяють кілька концепцій стратифікації. Західнонімецький соціолог Р. Дарендорф запропонував основою соціальної стратифікації покласти поняття «авторитет », яке, на його думку, найточніше характеризує відносини влади й боротьбу між соціальними групами влади. За підсумками цього підходу Р. Дарендорф представляє структуру суспільства що з управляючих і керованих. Перших, на свій чергу, ділить на управляющих-собственников і більше управляючих несобственников чи бюрократов-менеджеров. Других він також поділяє на дві підгрупи: вищу, чи робочу аристократію, і нижчу — низькокваліфікованих робочих. Між цими двома основними групами розміщує так званий «новий середній клас » .

Американський соціолог Л. Ворнер запропонував свою гіпотезу соціальної стратифікації. Як визначальних ознак групи він виділив 4 параметра: дохід, престиж професії, освіту, етнічну приналежність. За підсумками цих ознак правлячу еліту він поділив на шість груп: вищу, вищу проміжну, средне-высшую, середньопроміжну, промежуточно-высшую, промежуточно-промежуточную.

Іншої ж американський соціолог Б. Барбер провів стратифікацію по 6 показниками: 1) престиж, професія, влада та міць; 2) рівень доходу; 3) рівень освіти буде; 4) ступінь релігійності; 5) становище родичів; 6) етнічна принадлежность.

Концепції стратифікації, на відміну марксистської ідеї, ідеї класів і побудови безкласового суспільства, не постулируют соціальної рівності, навпаки, вони розглядають нерівність як природний стан суспільства, тому страти як різняться за своїми критеріями, а й розміщуються у нас жорсткої системі підпорядкування одних верств іншим, привілейованого становища вищих і підлеглого становища нижчих. У дозованої формі допускається навіть ідея деяких соціальних протиріч (развиваемых в теоріях конфлікту), які нейтралізуються можливостями соціальної мобільності, передусім мобільності вертикального типу. Що й казати «орієнтує» чималі соціальні групи? Виявляється, неоднакова оцінка суспільством значення й ролі кожного статусу чи групи. Сантехнік чи двірник цінуються нижче адвокат і міністра. Отже, високі статуси і що займають їхніх людей краще винагороджуються, мають більший обсяг влади, вище престиж їх заняття, вищим має бути й рівень освіти буде. Ось й одержали чотири головних виміру стратифікації — дохід, влада, освіту, престиж.

Поняття ж соціального шару набуває конкретніший зміст і значення. Справді, суспільство постає як система різних соціальних верств. Причому розмір цих верств населення та критерії їх виділення в різних авторів можуть бути різними. Суть в тому, скільки точно верств, а тому, що вони справді фіксують різні групи людей, відмінні по майновому, ролевому, статусному та інших соціальним признакам.

Соціальні верстви можуть різнитися за своєю потужністю. Окремі можуть бути більш потужними, наближаючись за своїм значенням до поняття класу, інші тоншими, представляючи всередині - чи межклассовые прошарку. До перших можна віднести буржуазію, делящуюся велику, середню і дрібну; робочий клас, до складу якого у собі робочу аристократію і пролетаріат; селянство, також дифференцирующееся різні верстви і т.д.

Соціальна стратифікація — це «дифференцирующее ранжування індивідів даної соціальної системи», це «спосіб розгляду індивідів як котрі посідають нижча або як високе соціальне місце друг щодо друга у деяких соціально важливих аспектах». 1].

Отже, соціальна структура виникає щодо громадського поділу праці, а соціальна стратифікація — щодо громадського розподілу результатів праці, т. е. соціальних благ.

Поняття соціального шару, стратифікації та соціальній мобільності, доповнюючи поняття класу тут і класової структури суспільства, конкретизують загального уявлення про структуру нашого суспільства та допомагають деталізувати аналіз соціальних процесів у межах чи інших економічних пріоритетів і соціальнополітичних формаций.

Розглядаючи динаміку соціальної стратифікації, співвідношення чинників спадкоємності і стабільності розвитку, необхідно оцінити найбільш спільні проблеми трансформації соціальної структури російського суспільства. Однією з важливих моментів социоструктурной динаміки є зміна порівняльної ролі й конкретного змісту критеріїв стратифікації суспільства. Основними критеріями цієї стратифікації прийнято вважати: 1. Політичний потенціал громадських груп, відтворений у обсязі їх владних і управлінських функцій; 2. Економічний потенціал, яка у поєднаному масштабах їх власності; 3. Соціокультурний потенціал, що відбиває рівень освіти, кваліфікації, і культури, особливості способу життя і якості жизни.

Названі критерії певною мірою пов’язані, але з тим утворюють щодо самостійні «осі» стратификационного простору. Поняття політичного, економічного і соціокультурного потенціалу громадських груп застосовні до більшості сучасних товариств, а й їхні конкретне соціальне зміст, і відносний «внесок» в групові соціальні статуси у суспільстві специфичны.

Глава№ 2. Особливості і формування середнього класу в.

России.

Середній клас — унікальне явище у світовій історії. Скажімо так: його був протягом усього історії всього людства. Він з’явився лише XX столітті. У такому суспільстві він виконує специфічну функцію. Середній клас — стабілізатор суспільства. Чим більше воно, тим менша вірогідність те, що суспільство будуть стрясати революції, міжнаціональні конфлікти, соціальні катаклізми. Він з тих, хто зробив долю власноруч і, отже, хто у збереженні тієї ладу, який представив такі можливості. Середній клас розводить два протилежних полюси, бідних і багатих, не дає їм зіштовхнутися. Що Ж тонше середній клас, то ближче до одна одній полярні точки стратифікації, тим імовірніше зіткнення. І наоборот.

Середній клас — найширший споживчий ринок для малого й середнього бізнесу. Чим чисельніша від цей клас, то впевненіше слід за ногах малий бізнес. Зазвичай, в середній клас входять ті, хто має економічної незалежністю, т. е. володіє підприємством, фірмою, офісом, приватної практикою, своєю справою, вчені, священики, лікарі, адвокати, середні менеджери, дрібна буржуазія — соціальний хребет общества.

Нинішній середній клас є історичним наступником «четвертого стану», яке сприймається світанку промислової революції підірвало станову систему. Саме поняття «середній клас» виникла XVII столітті у Англії. Воно означало особливу групу підприємців, протистояв, з одного боку, верхівці великих землевласників, з іншого — «пролетарської голоті». Поступово щодо нього стали зараховувати малих і середніх буржуа, менеджерів, осіб вільних профессий.

У сучасного російського суспільстві середній клас формується, як за рахунок підприємців, і з допомогою менеджерів. У соціальній літературі поняття середній клас використовується частенько. Предметом аналізу є його якісний склад, зміст, структура. Заславська (автор статті «Середні верстви у Росії») запровадила в науковий обіг поняття «серединна частина». Вона досліджувала цю основну серединну частина російського суспільства, куди не входять представники політичної та економічної еліти, і навіть «соціальне дно». Заславська розділила середній клас чотирма подслоя.

З погляду стратифікації слід сказати щодо середньому шарі, йдеться про середній клас, бо тут має місце процес класової кристалізації, тобто зближення соціальних позицій основних соціальних груп за такими критеріями як влада (у країнах представники середнього класу надають дуже суттєва впливом геть політичні процеси) дохід, престиж професії, рівень освіти буде. За підсумками цих ознак формується загальна ідеологія, мораль, спосіб життя, характеризує поведінка середнього класу. Термін «середній клас» у своєму початковому значенні належить до досить великий за чисельністю соціальної групи (в промислово розвинених країн вона становить близько 60% самодіяльного населення), займаної серединне становище між двома крайніми полюсами соціальної стратифікації, що утворюють з одного боку, політична еліта й найбагатші верстви населення, з другого — бідні, декласовані елементи. Графічно цей тип соціальної стратифікації то, можливо представлено формі ромбовидної моделі, основного обсягу якої таки займає середній класс.

Серед функцій середнього класу виділяють дві «класичні». Перш всього — це основний економічний донор: країни складається з податків широкого шару платників податків, розглядають себе, немов опору держави й через це наділених правом контролювати його расходы.

Інша щонайважливіша функція середнього класу — його провідна роль процесі вертикальної мобільності. Основні соціальні переміщення у суспільстві відбуваються всередині середнього класу, і останнім та інші елементами соціальної структури. Саме вільні канали висхідній вертикальної мобільності, ясні перспективи соціального зростання базою якого виступають освіту й рівень кваліфікації, мають забезпечувати високий рівень добробуту представників середнього класса.

. Критерії виділення середнього класса.

Проблема визначення середнього класу, на мою думку, неспроможна зводитися лише у критерію доходу, добробуту. Середній клас як социально-структурный феномен визначається комплексом критеріїв (ознак), кількісними і якісними характеристиками. На погляд сутність середнього класу тут і його структуру слід розглядати в аспекті соціальних статусів тих груп, які, мабуть, до нього ввійдуть. За всієї пістрявості структури середнього класу (що це випливає з даних із тих країн, де зараз його є) можна назвати якісь суттєві загальні, або зближені риси статусів цих групп:

1. рівень доходу, добробуту, дозволяє реалізувати сучасний спосіб життя, його соціальний стандарт;

2. відносну стійкість економічного статусу, його стабільність; стійке економічне самообеспечение;

3. володіння власністю або умовами, безумовно необхідні її ефективного функціонування на рівні: знаннями й вміннями у сфері організації та управління, високої кваліфікацією, информацией;

4. визнану особливо цінної суспільству діяльність у сфері науки, культури, здійснювану з урахуванням володіння унікальними творчими способностями;

5. підвищену (проти нижерасположенными на соціальному щаблі групами) суб'єктність: ринку праці, у виборі зразків соціального поведінки й т.д.; здатність впливати більш-менш істотно суспільний процес і управління ним: середній клас — одне з найважливіших компонентів системи соціального партнерства.

Особи, котрим ознаки, вказаних у пунктах 1−5, мають вищу вираз, становлять групи, розташовані на соціальному щаблі вище середнього класу (вищий за середній, вищий шар, элита).

Неодмінним ознакою середнього класу можна вважати його кількісну масштабність. Принаймні, частка середнього класу в населенні мусить бути незгірш від сумарною частини тих груп, соціальний статус яких суттєво нижча статусу середнього класу. Саме від цього кількісного порога починається функціонування середнього класу як. Доти — це лише з верств у структурі суспільства. Ті 10% російського суспільства, куди деякі дослідники посилаються як у середній клас, є таким шаром, аж ніяк ще середнім классом.

зважаючи на викладене, можна вказати соціальні групи, які, в перспективі, становитимуть ми середній класс:

1. власники середнього та малого капіталу, частина власників дрібної трудовий приватної власності(виключаючи частина власників середнього капіталу, які увійшли до вищі слои);

2. особи, які працюють за найму:

— висококваліфіковані фахівці - ІТП, менеджери, керівники середнього та частково нижчої ланки, здійснюють технічне й функціональне керівництво, організацію на підприємствах і організаціях будь-яких форм собственности;

— висококваліфіковані робочі із сучасним типом квалификации;

— висококваліфіковані фахівці невиробничого профиля.

(частина їхньої, другу частину може мати статус нижче статусу середнього класу, у разі, це робити так);

3. особи, здійснюють цивільну владу (крім, хто входить до еліти та вищі верстви) і частина службовців (чиновників) — виконавців, які забезпечують діяльність влади й що впливають на нее.

(«група влияния»);

4. діячі науки, вільних професій (творча інтелігенція), якщо їх статус має вищевикладені признаки;

5. частина середнього офіцерства і др.

Чи є середній клас справді класом у точному смислі поняття? Здається, немає, оскільки він дуже різноманітний стосовно засобам виробництва та за різними джерелами доходів (від рівня прибутків з капіталу до зарплати найманого працівника). Отже поняття «середній клас» позначає в постіндустріальних країнах не клас, а складний соціальноструктурний конгломерат.

. Перспективи формування середнього класса.

Які перспективи формування середнього класу нашій країні сьогодні? Багато в чому вони залежить від успішної адаптації населення, формування продуктивних моделей соціально-економічного поведінки, адекватних сформованій господарської ситуації. Характеристики процесу адаптації час очевидні. Насамперед змінюють ще домінуючим раніше надіям на держава приходить істотно велика орієнтація населення в власні сили та можливості. Жорстко задані і органічні типи соціально-економічного поведінки поступаються місце розмаїттям типів соціальної дії. На зміну прямому й безпосередньому владному господарському й ідеологічному контролю приходять такі універсальні регулятори як гроші й правові нормативи. Нові кошти та стандарти поведінки обумовлене різними джерелами формування, хоча часто вони не коригуються ні стійкими моральними нормами, ні правовими санкціями. Динаміка суб'єктивними оцінками адаптації виглядає наступним чином (див. табл. 1).

Динаміка суб'єктивної оцінки адаптации.

Табл.№ 1 |Варіанти відповіді питання: |Респондентів, в % | |"Чи вдалося Вам пристосуватися до нових | | |соціально-економічним умовам?" | | | |1994 |1995 |1997 | |Безумовно, так |13.6 |5.9 |8.4 | |Швидше, так |21.3 |18.7 |18.4 | |Швидше, ні |32.4 |37.9 |41.3 | |Безумовно, немає |32.7 |37.5 |31.9 |.

Результати процесу адаптації як позитивні однозначно оцінили менш 10% респондентів. Більшість цієї «групи успіху» становлять чоловіка на віці до 40 років, вищу освіту й зайняті приватному секторі економіці - підприємці, наймані робітники у комерційних банках структурах, а також керівників вищого звена.

Нині два перших групи можна розглядати як протосредний клас, але очевидні перепони на шляху його перетворення на «класичний». Так, професійна підготовка, не підкріплена діловими зв’язками, на думку респондентів, може забезпечити високий рівень адаптации.

Незатребуваність кваліфікованого персоналу чи затребуваність лише за наявності потрібних зв’язків деформує ланцюжок: освіту — кваліфікаціядоходи — довгострокові заощадження — рівень споживання, що забезпечує формування та розвиток середнього класу. Освіта не гарантує роботу з перспективами зростання. Робота не гарантує дохід: зарплата якщо представники однієї професії у приватному і державному секторах різниться значно. Доход не гарантує статус, оскільки чимало джерел високих доходів незаконні. А суперечливе законодавство, недосконалість податкової системи перетворюють практично будь-яке в правопорушника змушують власників підприємств при найманні працівників зважати не мтолько на їх професійні й ділові якості, скільки на чинники, що підтверджують їх безумовну «надежность».

Цікаво, що чинник наявності заощаджень недоотримав переваги ні з одному гуртові. Сьогодні лише третина населення позитивно відповіла на питання: «Чи є в Вас певний запас міцності, що дозволить протриматися, якщо економічна ситуація погіршиться?». Удвічі більшу число респондентів відповіли це питання негативно. Але з тим простежується певна зв’язок між обсягами заощаджень мірою адаптованості населення (див. табл. 2).

Обсяг заощаджень респондентів у залежність від степени.

адаптованості до нових економічним умовам (в %).

Табл. № 2.

|Объем заощаджень |"Група |"Група |"Група |"Група | | |протесту" |виживання" |адаптації" |успіху" | |Ні заощаджень |57,5 |43,2 |25,1 |13,6 | |До 1 тис. крб. |26,5 |26,1 |21,3 |10,5 | |До 5 тис. крб. |10,0 |16,0 |18,2 |15,6 | |До 10 тис. крб. |2,7 |5,6 |9,5 |7,1 | |До 20 тис. крб. |0,9 |2,6 |5,1 |9,1 | |До 40 тис. крб. |0,7 |2,3 |5,5 |8,4 | |До 60 тис. крб. |0,4 |1,1 |4,9 |6,8 | |До 80 тис. крб. |0,2 |0,6 |4,6 |8,4 | |До 100 тис. крб. |0,8 |1,6 |3,9 |8,5 | |До 200 тис. крб. |0,2 |0,6 |1,3 |6,5 | |Понад 200 тис. |0,1 |0,3 |0,6 |5,5 | |крб. | | | | |.

Згідно з дослідженнями, зі зростанням обсягу заощаджень збільшується їх частка у готівкової валюті. У відповідях, отриманих у ході фокусированных інтерв'ю, як основних причин, знижують приватний інвестиційний потенціал, обгрунтовується нестабільність у країні й ненадійність банків. Респонденти вважають, що російське суспільство не вийшли з смуги нестабільності, не виключено різку зміну принципів фінансової політики. Відсутність довіри до влади її міжнародних фінансових інституціях позбавляє потенційний середній клас можливості будувати довгострокові стратегії зростаючого достатку і переводить значну частину можливих накопичень до сфери споживання (див. табл. 3).

Рівень споживання залежність від ступеня адаптированности.

до нових економічним умовам (в %).

Табл. № 3 |Групи |Вистачає |Вистачає |Вистачає на |Вистачає на |Вистачає| |респондентів |лише з |лише з |предмети |все, крім |попри всі | | |харчування |харчування і |тривалого |нерухомості | | | | |одяг |користування | | | |"Група протесту" |33,5 |64,6 |1,5 |0,4 |0,0 | |"Група выживания"|7,7 |85,8 |6,2 |0,3 |0,0 | |"Група адаптации"|1,3 |18,2 |62,3 |11,8 |0,4 | |"Група успіху" |0,0 |8,0 |52,2 |29,5 |10,3 |.

У цілому нині наведене засвідчують обмеженості масштабів адаптаційних процесів і кризові явища у процесі адаптації, причому в суб'єктивно гіршому стані виявилося покоління 40−50 — літніх, тобто. люди, перебувають у активному працездатному похилому віці й завдяки досвіду і кваліфікації, які мають досить високими соціальними амбіціями. У цьому групі респондентів наростає чи розчарування реформах чи зміцнюється їх неприйняття. Це покоління, який зазвичай можна вважати серцевиною середнього класу — шар соціальної стабільності, — Герасимчука таким, а, навпаки, перетворилося на велику дестабілізуючу групу. Такі обставини не можуть зашкодити соціальної самоідентифікації населення (див. табл.).

Рівень адаптації й оцінка соціального становища населення (в %).

Табл.№ 4 |Варіанти відповіді |Оцінка соціального становища | |питання «Чи вдалося | | |пристосуватися до | | |новим | | |социально-экономиче| | |ским умовам?» | | | |Низька |Нижче |Середнє |Вище |Високе | | | |середнього | |середнього | | |Безумовно, так |0,0 |9,5 |57,1 |16,7 |16,7 | |Швидше, так |7,4 |13,4 |67,8 |10,9 |0,5 | |Швидше, немає |25,1 |37,2 |36,9 |0,8 |0,0 | |Безумовно, немає |20,4 |29,9 |49,7 |0,0 |0,0 |.

Дані, наведені у таблиці, відбивають невідповідність уявлень респондентів про рівень власної адаптації й соціальному становищі. Так, слабко адаптовані верстви о пів випадків розглядають свій соціальний статус як, що передусім свідчить про нереалізованості образовательно і професійно — кваліфікаційного потенціалу до процесі адаптації: сформовані у давнє час статусні позиції не підтверджуються практикою адаптації, але зберігаються у свідомості респондентів. Для «групи успіху», скоріш, характерно заниження соціального статусу (близько 20% респондентів розглядають своє соціальне становище як нижче середнього). На думку, головна причина заниженою соціальної самооцінки тут є також те, що способи адаптації (наприклад, джерел доходів, формує «достойна матеріальна становище») не престижні як для, раніше що у обществе.

Отже, про кризовому характері адаптації свідчить і незбалансованість взаємозв'язку статуснорольових позицій, і соціальної ідентичності, що «виливається» в несталі форми соціального поведінки. Неможливість реалізації більшість населення своїх соціальноекономічних домагань, підвищення чи навіть підтримку соціального статусу блокуватиме просування за всіма іншими напрямам перетворень, створювати соціальне напряжение.

Не можна залишити без уваги і політичну самоідентифікацію потенційного середнього класу, який у принципі повинна відбивати його орієнтацію на стабільність політичну ситуацію. Політична самоідентифікація полягає, передусім, у делегуванні владних повноважень у формі електорального поведінки. Опинившись у сфері взаємодії різних політичних партій та рухів, індивід повинен зробити «свідомий вибір» на користь політичної організації, а найбільшою ступеня виражає її інтересів. У разі, коли «працює» традиційна політична шкала західноєвропейського типу, а раціональний прагматизм не підкріплений інституційно, постає завдання пошуку «працюючого» індикатора політичної идентификации.

Результати перших із них з визначеність свідчить про наявності соціальної бази, підтримує реформаторов-прагматиков,, які мають важелями реальну владу. З цією частини населення електорату важливі й не так ідеологічний контекст і популістська риторика, скільки гарантія стабільності і спадкоємність влади, забезпечує збереження правил, якими велика частина населення вже навчилася жить.

Отже, структурне оформлення середнього класу можливо, за наявності несуперечливого і взаємодоповнюючого комплексу внутрішніх та зовнішніх чинників. До внутрішніх можна віднести розвиток автономної активності, чітке окреслення кола соціальних інтересів, групову ідентифікацію, формування системи соціокультурних цінностей, і санкцій, а до зовнішніх — стабілізацію соціально-економічних і політичних інститутів власності та здатність суспільства до відтворення цієї стабільності, під яка повинна розуміти не консервацію існуючого порядку, а передбачуваність і відкритість дій власти.

Це досить важливе запитання, бо успіх реформ, створення нової демократичного суспільства з ринковим механізмом великою мірою залежить від можливостей формування середнього класу. За деякими даними, сьогодні близько 15% зайнятого в народному господарстві населення може стосуватися до цієї соціальної категорії, але, мабуть, що його соціальне дозрівання до «критичної маси» зажадає багато часу. Вже сьогодні намітилася тенденція формування окремих соціальних верств, що відносяться саме до середнього класу — бізнесмени, підприємці, менеджери, окремі категорії науковотехнічної інтелігенції, висококваліфіковані робочі, які зацікавлені у здійсненні реформ. Проте ця тенденція дуже суперечлива, т.к. загальні соціальнополітичних інтересів різних соціальних верств, потенційно їхнім виокремленням середній клас, не підкріплюються процесами зближення їх за такого важливого критерію і рівень доходів населення і престиж профессий.

Заключение

З усього вище сказаного, можна говорити, що таке середній клас, у Російському суспільстві недостатньо великий та невидимі кордони його дуже «размыты».

Поява середнього класу супроводжується зміною всієї соціальної структури суспільства. Традиційні класи і бідні верстви втрачають чітких обрисів, розмиваються. Висококваліфікований робочий може бути одночасно представником покоління і робітництва й середнього класу. З якихось ознаками, сферам життєдіяльності «сильніше» може бути його належність до своєму класу, зі своєю страті у ньому, а, по іншими ознаками — саме до середнього класу. З’являється хіба що друга соціальна структура, тим більше, що як перша (традиційна класова) теж зовсім втратила значення. Залишаючи осторонь питання функціях середнього класу, зупинимося на перешкоди, куди наштовхується зараз процес створення середнього класу у Росії. Такими перешкодами являются:

— недостатність шару сучасних висококваліфікованих робочих, фахівців, менеджерів тощо., в Россі щодо мало, якості працівника що неспроможні істотно перевищувати якості матеріально-технічної бази, де його работает;

— незатребуваність суспільством, і те, що є, обумовлена глибоким економічну кризу, супроводжувачем перехід економіки до ринкових отношениям;

— низький рівень життя, доходів тих груп, які б у найближчій перспективі скласти середній класс;

— нестійкість статусів більшості соціальних груп, зокрема і нових, обумовлена як кризою і переходностью, а й тим, що власність не забезпечена поки системою соціальних інститутів, які її захист й гальмує нормальний функционирование.

Формування середнього класу, очевидно, необхідний етап розвитку соціально орієнтованою ринкової економіки. Проте період його досить певного існування у структурі постіндустріального суспільства" може виявитися досить невеликим. Якщо ж тенденція до вирівнюванню становища різних класів, груп, верств буде досить сильної, то кордону середнього класу стануть поступово менш четкими.

Тезисы.

Теорії Соціальною стратифікації виникли на противагу марксистколенінської теорії класів та класової борьбы.

Соціальна стратифікація — це «дифференцирующее ранжування індивідів даної соціальної системи», це «спосіб розгляду індивідів як котрі посідають нижча чи більше високе соціальне місце друг щодо друга у деяких соціально важливих аспектах». 2].

Розглядаючи динаміку соціальної стратифікації, співвідношення чинників спадкоємності і стабільності розвитку, необхідно оцінити найбільш спільні проблеми трансформації соціальної структури російського суспільства. Однією з важливих моментів социоструктурной динаміки є зміна порівняльної ролі й конкретного змісту критеріїв стратифікації суспільства. Основними критеріями цієї стратифікації прийнято вважати: 4. Політичний потенціал громадських груп, відтворений у обсязі їх владних і управлінських функцій; 5. Економічний потенціал, яка у поєднаному масштабах їх власності; 6. Соціокультурний потенціал, що відбиває рівень освіти, кваліфікації, і культури, особливості способу життя та якості жизни.

Середній клас — унікальне явище у світовій історії. Скажімо так: його був протягом усього історії всього людства. Він з’явився лише XX столітті. У такому суспільстві він виконує специфічну функцію. Середній клас — стабілізатор суспільства. Що більше вона, тим менша вірогідність те, що суспільство будуть стрясати революції, міжнаціональні конфлікти, соціальні катаклізми. Він з тих, хто зробив долю власноруч і, отже, хто у збереженні тієї ладу, який представив такі можливості. Середній клас розводить два протилежних полюси, бідних і багатих, не дає їм зіштовхнутися. Що Ж тонше середній клас, то ближче до одна одній полярні точки стратифікації, тим імовірніше зіткнення. І наоборот.

. За всієї пістрявості структури середнього класу (що це випливає з даних із тих країн, де зараз його є) можна назвати якісь суттєві загальні, або зближені риси статусів цих групп:

6. рівень доходу, добробуту, дозволяє реалізувати сучасний спосіб життя, його соціальний стандарт;

7. відносну стійкість економічного статусу, його стабільність; стійке економічне самообеспечение;

8. володіння власністю або умовами, безумовно необхідні її ефективного функціонування на рівні: знаннями й вміннями у сфері організації та управління, високої кваліфікацією, информацией;

9. визнану особливо цінної суспільству діяльність у сфері науки, культури, здійснювану з урахуванням володіння унікальними творчими здібностями; підвищену (проти нижерасположенными на соціальному щаблі групами) суб'єктність: ринку праці, у виборі зразків соціального поведінки й т.д.; здатність впливати більш-менш істотно на громадський процес і управління ним: середній клас — одне з найважливіших компонентів системи соціального партнерства.

1. Авраамова Є. До проблеми формування середнього класу у Росії // Питання економіки 1998 р. № 7 с.43−54. 2. Антів А. Поняття «соціальна структура» у сучасній соціології //.

Соціологічні дослідження 1996 р. № 7 з. 36−38. 3. Бєлєнький В. Х. Про середній клас у Росії // Соціально-політичний журнал 1994 р. № 11−12 с.15−26. 4. Бєляєва Л. А. Середній шар російського суспільства: проблема здобуття соціального статусу // Соціс 1993 р. № 10 с.13−23. 5. Галкін А.А. Тенденції зміни соціальної структури // Соціс 1998 р. № 7 с.44−54. 6. Голєнкова З.Т. Середні верстви у Росії // Соціс 1998 р. № 7 с.44;

54. 7. Голєнкова З.Т. Соціальна стратифікація міського населення //Социс.

1995 р. № 5 с.43−51. 8. Заславська Т. І. Стратифікація сучасного російського суспільства //.

Інформаційний бюлетень 1996 р. № 1 с.16−23. 9. Кравченка А.І. Соціальна структура: статуси й підвищення ролі // Соціальнополітичний журнал 1996 р. № 2 с.98−106. 10. Панфьорова В. В., Мечников М. А. Соціальна стратифікація (соціальну нерівність, проблеми, причини) //Соціально-політичний журнал 1996 р. № 5 с.92−104 11. Парсонс Т. Аналітичний підхід соціальної стратифікації //Соціальна стратифікація М.1992г. с.102−110 12. Ривкіна Р. В. Експерти про середній клас // Інформаційний бюллетень.

1996 р. № 1 13. Ситников А. Формується чи середній клас?// Російський економічний журнал 1999 р. № 3 с.26−35. 14. Слюсорянский М. А. та інших. Проблеми стратифікації російського суспільства на перехідний до ринків період // ПГТУ П. 1995. 15. Тарасов А. «Середній клас» чи «міщанський шар», нотатки соціолога //.

Вільне мислення 1998 г.№ 1 с.46−56.

Аннотация.

In that work speech went about evolution and forming middle class. On the base of the sociological interrogation was drawing a conclusion: that on the way of forming middle class arise barriers, that his scope strongly degraded and in Russia this stratum of society not enough too big. ———————————;

[1] Парсонс Т. Аналітичний підхід соціальної стратифікації // Соціальна стратифікація. М., 1992. Вип. 1. З. 128.

[2] Парсонс Т. Аналітичний підхід соціальної стратифікації // Соціальна стратифікація. М., 1992. Вип. 1. З. 128.

———————————;

Середній класс.

Верхній слой.

Середній слой.

Базовий слой.

Нижній слой.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою