Розділ 1. Особливості навчання студентів медичного університету з метою удосконалення їх практичних навичок

Структура системи навчання у ВНЗ

Навчання як єдність викладання і учіння — органічно цілісний процес Складність спільної діяльності полягає в тому, що студент повинен не тільки сприйняти, але і осмислити, запам’ятати і застосувати одержані знання в практичній роботі. Учіння — це розумовий процес, в ході якого пізнається логіка речей, утворюються уміння ними користуватися. Учіння — це збагнення шляхів пізнання при достатньо високому рівні пізнавальної активності і самостійності студентів.

Навчання без контакту викладача і студентів, без їх взаємодії неможливо. Тому в своїй структурі Навчання містить комунікативний механізм, що забезпечує взаємодію його складових, систему відносин «викладач — студенти». Відносини у вузівському процесі детерміновані як соціально-економічними, так і витікаючими з суті самого процесу професійно-етичними чинниками, що припускають обов’язкова співпрацю і взаємодію учасників.

Кожна сторона в системі відносин «викладач — студенти» має свою специфіку, що визначається дидактичними цілями і задачами. Взаємодіючі сторони в учбовому процесі по функціях нерівнозначні. Ведуча роль в системі відносин належить викладачу. Проте це не говорить про пасивність позиції студентів в учбовому процесі.

Результативність навчання обумовлена в тому випадку, якщо обидві сторони активні і виступають організаторами учбово-пізнавальної роботи. Результати можуть бути досить низькими, якщо учбовий процес розглядається як передача знань, умінь і навиків, де один передає учбову інформацію, інші - засвоюють, один пред’являє вимоги, інші - виконують. При такому підході до організації навчання переважає педагогічна дія, Що породжує формалізм в системі відносин «викладач — студенти».

Навчання — це спеціально організована взаємодія викладача і студентів, що припускає педагогічну дію і позитивну у відповідь реакцію студентів на нього, результатом якої є формування творчої особи з активною професійною позицією і індивідуальним стилем діяльності.

Таким чином, в дидактичній літературі структуру навчання розрізняють за характером діяльності, яка об'єднує в собі наступні компоненти:

СТРУКТУРА НАВЧАННЯ (за характером діяльності).

Схема 1.1.

У дидактичній літературі структура навчання розрізняється по його змісту. Ю. К. Чабанський виділяв в структурі навчання (за змістом) наступні складові компоненти:

• · цільовий компонент — усвідомлення, ухвалення і постановка викладачем дидактичних цілей і задач;
• · стимулюючо-мотиваційний компонент — стимулювання у студентів інтересу до занять, потреби в рішенні поставлених учбово-пізнавальних задач, розвиток позитивних мотивів навчання і активної діяльності;
• · операційно-діяльнісний компонент відображає процесуальну сутність навчання та реалізується за допомогою спеціальних форм, методів, дидактичних засобів навчання;
• · контрольно-регулювальний компонент припускає контроль з боку викладача за ходом рішення учбових задач і самоконтролю студентів за результативністю власних дій і якістю навчання. Зворотний зв’язок протягом занять допомагає регулювати, коректувати учбовий процес;
• · оцінно-результативний компонент передбачає оцінку знань, умінь і навиків студентів, рівня їх професійного розвитку, самооцінку досягнутих результатів навчання згідно поставленим дидактичним цілям; проектування нових задач і способів усунення пропусків в знаннях і уміннях[7].

Всі компоненти навчального процесу знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємообумовленості. Дидактична мета визначає зміст учбової роботи. Мета і зміст обумовлюють вибір форм, методів і засобів навчання. В процесі учбово-пізнавальної діяльності необхідний контроль. Всі компоненти процесу навчання в сукупності забезпечують кінцевий результат — засвоєння системи професійних знань, умінь і навиків, поглядів, переконань і принципів, оволодіння методикою і технологією майбутньої професійної діяльності.

Характер навчання У зв’язку із змінами, що відбуваються в сучасному суспільстві, змінюються функції освіти і ускладнюються функції навчання. На перший план виступає не когнітивна функція (передача знань, умінь і навиків), а стимулювання розвитку самостійної і відповідальної особи, виховання її творчої індивідуальності. Це зумовлює необхідність розвиваючого характеру навчання і розробки теоретичних основ його, виявлення єства і методики реалізації у вузівській практиці.

«Задача сучасної школи полягає не тільки в тому, щоб дати тим, що вчиться ту або іншу суму знанні, але і навчити їх самостійно орієнтуватися в науковій і будь-якій інформації. Але це означає, що школа повинна учити мислити, тобто активно розвивати біля учнів основи сучасного мислення"[19]. Іншими словами, необхідно організувати таке навчання, яке має розвиваючий характер. Розвиваюче навчання — це спеціально організована діяльність професійної спрямованості, в процесі якої відбувається загальний психічний, розумовий розвиток і професійне становлення особи майбутнього фахівця. Воно покликане вирішувати наступні задачі:

• · формування мотивів навчання, пізнавальних потреб і стійких професійних інтересів;
• · розвиток установки на подолання шаблонності і відсталості буденної і професійної свідомості;
• · формування незалежного професійно-педагогічного мислення, вдосконалення психічних процесів і станів, що забезпечують успішність професійної діяльності;
• · вироблення раціональних прийомів і способів розумової діяльності;
• · розвиток пізнавальної активності і самостійності студентів.

Підсумком рішення цих задач є загальний психічний, інтелектуальний, емоційний і вольовий розвиток студентів в ході навчання. Розвиток є кількісне і якісне зростання фізичних, фізіологічних, психічних структур особи студента. Кількісні накопичення ведуть до виникнення нових якісних полягань, а якісні зміни формують нові умови для подальшого кількісного зростання. Розвиток забезпечує студенту зростання його інтелектуальних сил, психічних функцій, розумових операцій, мовної діяльності, спеціальних здібностей. Чим раціональніше організовано навчання, тим ефективніше розвиток студента. Навчання як соціальний процес є провідним чинником в становленні професійного вигляду майбутнього фахівця. Навчання і розвиток взаємодіють між собою: навчання веде за собою розвиток, створює умови для становлення професійних здібностей, додає їм відповідну соціальну спрямованість, а розвиток розширює можливості навчання.

Розвиток інтелектуальних і емоційно-вольових сфер особи неможливий без духовних основ людини, його духовного початку. В процесі формування духу особистості духовних і професійних потреб кореняться внутрішні стимули учбово-пізнавальної діяльності. Навчання є духовним стрижнем виховання. Воно формує духовне ядро особи, її професійний світогляд, етично-естетичне відношення до світу і до вибраної професійної діяльності. Але специфіка навчання полягає в строгому відборі змісту культури, наукового матеріалу, в своєрідності форм і методів пізнавальної діяльності.

індивідуальності його особистості, прояву творчості і навчаючих, і навчальних.

Функції навчання. Процес навчання виконує три основні функції: освітню, виховну і розвиваючу.

Освітня функція — припускає озброєння майбутніх фахівців професійними знаннями, уміння і навиками.

Виховна функція передбачає рішення основних задач в процесі навчання по формуванню професійного світогляду, творчого стилю діяльності, активної професійної позиції.

Розвиваюча функція забезпечує процес вдосконалення розумових процесів, емоційної і вольової сфери особи, мотивації і пізнавальних потреб майбутніх фахівців.

Всі три функції знаходяться в складному переплетенні і взаємодії, обумовлюючи характер сучасного процесу навчання у вищій школі.

Структура навчання об'єднує в собі два взаємозв'язані процеси: викладання (діяльність викладача) і учіння (діяльність студента).

Викладання — це специфічна діяльність викладача вищої школи, направлена на передачу майбутнім фахівцям системи професійних знань, умінь і навиків, розвиток стійких пізнавальних і професійних інтересів і потреб, формування педагогічних поглядів і переконань, творчого стилю діяльності. Загальна структура цього виду діяльності включає:

• * педагогічну обробку навчальної інформації, що передається, мистецтво її передачі і роз’яснення;
• * виявлення індивідуальності студентів;
• * стимулювання пізнавальної активності і самостійності їх;
• * здійснення діагностики;
• * отримання і обробку зворотної інформації;
• * корекцію одержаних результатів (знань, умінь, навиків, поглядів, установок і ціннісних орієнтації);
• * організацію пізнавальної діяльності (Учення), виконання комплексу навчаючих, розвиваючих і виховних функцій.

Учіння — це активний пізнавальний процес, в якому виявляються і формуються розумові сили, моральні і вольові риси вдачі, професійні властивості і якості особи майбутнього фахівця. Учення припускає сприйняття учбового матеріалу, його осмислення, свідому творчу переробку, ясний вираз, самоперевірку і вживання в системі навчальних вправ і завдань, а надалі і в рішенні практичних, професійних задач.

Пріоритетна мета вищої освіти полягає в тому, щоб підготувати фахівця із стійкою установкою на безперервне самовдосконалення, самоосвіту і саморозвиток. Досягнення цієї мети припускає перенесення центру навчання на особу студента, його інтереси, потреби і можливості, створення умов для професійного становлення. Все це обумовлює підвищення виховуючої ролі навчання у вищій школі.