Шаманство

Шаманство

Севьян Вайнштейн доктор історичних наук, професор.

Институт етнології і антропології РАН.

Шаманство (шаманізм) — одне з найперших форм релігії, виникла цілком імовірно ще кам’яному віці в бездержавних суспільствах, господарство яких базувалося на полюванні. Шаманство збереглася в багатьох народів світу — у Африці, Північної і Східної Азії, у індіанців Америки та інших. Але він лежить різними стадіях розвитку. Так було в Сибіру, шаманство в середині ХХ століття існувало в яскравих сформованих формах; в культурах деяких європейських народів, наприклад в угорців, виявлено лише його пережитки, а й у аборигенів Австралії вдалося знайти навіть у його зачатки.

Название цієї форми релігії відбувається з евенкійського мови, де «шаман », «саман «означає збуджений, несамовитий человек.

Для світогляду шаманистов характерний анімізм — одухотворення всього, що оточує людини — предметів, рослин, тварин; віра у численних злих і добрих духів, здатних проводити життя й смерть людини, викликати в людини хвороби, забезпечувати удачу і прирікати на нещастя. Прибічники цього форми релігії переконані, що проводити духів, бути посередником з-поміж них і люди може переважно шаман, який, перебуваючи екстазу, робить особливий обряд спілкування з духами, який отримав назву камлания.

Охарактеризуем шаманство з прикладу найрозвиненіших його форм, збережених донині в ряді народів Сибіру (нганасан — жителів найпівнічнішого регіону Євразії - півострова Таймир; кетов, які населяють басейн Середнього Єнісей; евенків — мешканців сибірської тайги; тувинцев, кочевавших в гірських степах Центру Азії, і інших). Для їхні світогляди характерно уявлення у тому, що Всесвіт складається з трьох світів: Верхнього, де живуть лише духи, Середнього, де поряд з духами живуть люди, тварини, рослини, і навіть Нижнього, куди йдуть душі умерших.

Каждый шаман має духов-помощников і духов-покровителей, до яких він звертається під час камлання. Духи-помощники виступають на образі переважно диких звірів, риб і птахів, а духи-заступники, зазвичай, духи померлих предків шамана. Кожен шаман мав їх зображення — вместилища.

Большинство шаманів використовують під час камлання бубон, який після особливого обряду пожвавлення вважається їздовим тваринам — конем чи оленем. Нею шаман робить подорож у Верхній світ, поганяючи «тварина «калаталом, яка осмислюється як батіг. В окремих шаманів немає бубна, — його заміняє спеціальний жезл, єврей (специфічний музичний інструмент), цибулю. Шамани, зазвичай, мають спеціальний ритуальний костюм, до складу якого певним чином виготовлені головного убору, плащ і обувь.

Во час камлання, яке відбувається зазвичай для лікувальною метою у присутності хворого й його родичів, шаман, зайшовши у стан трансу, скликає духов-помощников і б'є в бубон, роблячи у ньому — своєму «ездовом тварину «- подорож у світ духів, про те, щоб змусити позбутися лютих духів залишити хворого й цим вилікувати його. Духи-помощники і духи-заступники йому у тому. Про перипетіях свого подорожі й боротьби з злими духами шаман повідомляє оточуючим, емоційно зображуючи сутички зі злими духами, вимовляючи співуче заклинання, нерідко дуже поэтичные.

Шаманство, зазвичай, спадкове. Вважається, що незабаром після смерті шамана його дух переходить до нащадкам, причому духи самі вибирають людей що вони переселяються, -з родичів померлого шамана.

Начало шаманської діяльності пов’язані з загадковим на психічне захворювання, що виявляється в період статевого дозрівання майбутнього шамана. Людина несподівано для оточуючих починає ховатися людей, нерідко втікаючи в тайгу. Саме тоді майже щось їсть і навіть може забути своє ім'я. Інший шаман, приглашаемый родичами хворого, встановлює причину хвороби, доходячи висновку, що у його пацієнта вселився дух померлого предка-шамана. У разі хворий, навіть щоб уникнути того, стає шаманом. Родичі роблять йому одягання і бубон. Отримавши їх, шаман починає свою ритуальну діяльність. Найдивовижніше, що, почавши камлать, у процесі лікування своїх пацієнтів, відновлюється і психічне здоров’я шамана, зникають все явні прояви важкого психічного захворювання, настільки очевидні у недалекому прошлом.

Еще XIX століття вчені України і мандрівники, спостерігали шаманів, дійшли одностайному висновку, що це нервнобольные котрі мають особливим складом психіки. Така думка згодом отримала стала вельми поширеною серед дослідників цієї форми релігії. Однак у останні десятиліття ряд учених, вивчали феномен шаманізму, стверджують, що це звана шаманська хвороба — це лише своєрідна ініціація, у якій майбутній шаман свідомо виконує передбачені йому обряди, граючи задану традицією роль.

В цьому сенсі мною були проведено спеціальні дослідження з участю психіатрів, які підтвердили справедливість колишнього погляду шаманів, як у людей особливим складом психіки. Результати моїх досліджень було опубліковано у наукових виданнях і підтримано в ряді відомих специалистов.

Теперь можна стверджувати, що спадкова природа шаманізму — результат процесу многопоколенного відбору родовим колективом людей певними особливостями психіки і, передусім здатністю викликати регульоване стан трансу, супроводжуване глибокими галюцинаціями. Саме ця призвело до спадкуванню шаманами деяких необхідних особливостей психіки, дозволяють здійснювати дії, аналізовані родичами як спілкування з духами в інтересах колективу та окремих його членов.

Хотя шамани іноді користуються засобами народної медицини, вони є знахарями і цілителями. Останні були у пологових колективах поруч із шаманами і незалежно від них.

За межами Сибіру шаманство має низку інших форм. Приміром, на Північному Борнео існують шамани, іменовані дайонг. Вони мають бубна, тоді як у час своїх ритуальних дій вони використовують застрашливі маски. Але, роблячи свій ритуал, як і сибірські шамани впадають у стан трансу, закликають духів, які допомагають знайти викрадену душу хворого й вилікувати его.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.