Запитання експерту як регулятор взаємодії його та інших учасників процесу

Запитання експерту як регулятор взаємодії його та інших учасників процесу

В.В. Седнєв Загальною специфікою постановки питань експерту, на наш погляд, є те, що в когнітивному аспекті саме цим і починається судова експертиза формулюванням учасниками процесу питань, що вимагають спеціальних знань. Звідси витікає неминучість парадоксу коли питання фахівцю ставляться не фахівцями, тобто особами, що володіють загальними і юридичними знаннями і запрошують спеціальних знань. Окрім іншого, це вимагає від експерта неодноразового перекладу спочатку поставлених питань в площину його знань, а потім — одержаних даних на зрозумілу (засновану, очевидно, на загальних пізнаннях) юристу мову. Тобто має місце проблема неодноразового перекладу [2] (під яким ми розуміємо в даному випадку перекодування інформації), що з одного боку, неминуче веде до спотворення (за рахунок, як мінімум, спрощення) інформації, а з іншого формує тенденцію до максимально можливої стислості і однозначності відповіді навіть в тих випадках, де ці стислість і однозначність не вичерпують всієї суті одержаної експертом інформації.

Серед іншого, виникає проблема зрозумілості питання для всіх. Наслідком цього є його спрощення з погляду експерта і ускладнення відповіді з погляду учасників процесу. Найбільш небажаним варіантом є формулювання питання без питання, коли дослівно береться формулювання вислову (як правило, емоційно насиченого) кого-небудь з дослівним відтворенням. Менш явним, проте не менш негативним є введення елементів сугестії у формулювання питань (в цьому випадку часто ставиться низка питань, емоційна і сугестивна насиченість яких зростає, завершуючись питанням, відповідь на яке носить кваліфікуючий сенс). Ще одним варіантом є невиправдане звуження (зайва конкретизація) або, навпаки, надмірно загальне формулювання, що робить складною однозначну відповідь. М’якшим варіантом можна вважати введення в тіло питання категорій ймовірності: «чи можливо», «чи могло».

Експертна практика показує, що питання експерту може бути розглянуте і як спосіб, і як засіб. Як спосіб воно виступає елементом встановлення істини у справі для виконання процесуальних вимог (ст. 76, 433 КПК, 145, 239 ЦПК), а так само може використовуватися для висунення нових або підтвердження наявних версій у справі.

Як засіб питання експерту використовується для того, щоб попередити або перенаправити у бік експерта конфліктну ситуацію, або для того, щоб зняти з себе відповідальність за рішення («експертиза встановила»), а так само для того, щоб затягнути терміни провадження у справі (як правило, використовується несумлінною стороною).

Наступним значущим аспектом постановки питань експерту є взаємозв'язок питання і відповіді. Кардинальним положенням тут є наявність апріорного уявлення про відповідь особи, що запитує. Формулюючи питання, особа, несвідомо вкладає в нього свої експектації щодо змісту відповіді, тобто апріорне знання, яке вкладене юристом в питання, відображає його випереджаючу думку про зміст відповіді. У буденному спілкуванні такого роду явища, як правило, не створюють конфліктної взаємодії. У науковому спілкуванні, пов’язаному з дослідницьким пошуком, цей феномен відображає побудову гіпотези, підтвердження або спростування якої є результат досліджень і науковий факт. Зовсім інше звучання даний феномен має в даному випадку: питання ставиться досвідченій особі особою що не є досвідченою, але, проте, вона припускає яка буде відповідь. Апріорне знання про відповідь в даному випадку побудоване на підставі побутових, загальнонаукових знань, життєвого й професійного досвіду. Але спеціальні знання тому і є такими, що відрізняли від зазначених а, отже, відповідь експерта може виявитися несподіваною. Часто це служить надалі основою для конфліктної взаємодії, хоча ще А.Ф. Коні зазначав, що оцінка висновку експерта повинна бути чужа «самомнению, внушаемому верою в так называемый «здравый смысл""[1, 56]. Найчастіше ця конфліктна взаємодія реалізується шляхом допиту експерта, призначення додаткової або повторної експертиз.

Таким чином, розгляд проблеми постановки питань експерту показує її складність і неоднозначність. Часткове це пов’язано із загальнотеоретичними приписами еротетичної логіки, частково з унікальною особливістю ситуації постановки питань експерту. В цілому, при постановці питань експерту необхідно враховувати декілька взаємопов'язаних елементів: врахування компетенції і можливостей експертизи, необхідна і достатня повнота інформування про встановлені факти і обставини, внутрішня (в рамках ухвали) і зовнішня (в рамках даної справи) несуперечність питань. При цьому відповідь експерта не завжди відповідає тому уявленню про відповідь, яке вже є при формулюванні запиту на спеціальні знання у особи, яка ними не володіє, що відображає не тільки специфіку пізнання шляхом питання, але й відмінність між юридичними і спеціальними знаннями. Постановка питань експерту, їх подальший аналіз і з’ясування, дослідження і формулювання висновків, містять в собі, крім усього іншого, низку тих, що перекодували інформацію на різні мови (загальновживану, юридичну, спеціальну і т. н.), що неминуче веде до втрати частини інформації.

запитання експерт конфліктний.

Список літератури

Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе // Собр. соч. в 8-ми т. М.: Юрид. лит., 1967. Т. 4.

Мирский Д.Я., Ростов М. Н. Понятие объекта судебной экспертизы // Актуальные проблемы теории судебной экспертизы // Сб. научн. тр. М.: ВНИИСЭ, 1984.