Формування духовної культури у студентської молоді в процесі соціалізації

ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Ольга Максимович Анотація. У статті дано короткий огляд поглядів і стверджень науковців щодо тлумачення дефініцій «соціалізація», «духовний потенціал», «духовність», «духовна культура»; виокремлено шляхи формування духовної культури студентської молоді в процесі соціалізації.

Ключові слова: соціалізація, духовний розвиток, духовність, моральність, духовна культура.

духовність культура соціалізація особа студент Одним із першочергових завдань сучасної педагогічної науки і практики є посилення уваги до спеціальних педагогічних досліджень, зокрема формування духовної культури студентської молоді у процесі соціалізації.

Проаналізувавши основні погляди науковців на періодизацію людського життя (Ш.Бюллера, А. Джерсілда, Е. Еріксона, Д. Ельконіна, Н. Лукіна, Р. Нємова, Ж. Піаже, Е. Шпрінгера, К. Юнга), можна дійти висновку, що розширення та поглиблення соціалізації студентської молоді відбувається у трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні, самосвідомості: відбувається розширення свідомості, світогляду, молода людина намагається переосмислити навколишній світ, формується «Я-концепція» як активного суб'єкта діяльності, розширюються види діяльності, коло спілкування, пізнання інших людей, розвиваються вміння спілкування, збагачення його змісту, відбувається осмислення своєї соціальної приналежності, соціальної ролі, відчувається поступове, хоча і неповне, досягнення автономії щодо сім'ї, бо ще відчутна залежність від батьків. Вчені-психологи виокремлюють кілька соціально-психологічних механізмів соціалізації:

* ідентифікація _ це ототожнення індивіда з деякими людьми або групами, що дає змогу засвоювати різноманітні норми, відносини і форми поведінки, властиві навколишнім. Прикладом ідентифікації є засвоєння дітьми батьківської поведінки, установок і цінностей як своїх власних;

* імітація або наслідування є свідомим або несвідомим відтворенням індивідом моделі поведінки, досвіду інших людей (зокрема, манер, рухів, учинків тощо);

* навіювання _ процес неусвідомленого відтворення індивідом внутрішнього досвіду, думок, почуттів і психічних станів тих людей, з якими він спілкується;

* соціальна фасилітація _ стимулюючий вплив поведінки людини на діяльність інших, у результаті чого їхня діяльність стає вільнішою й інтенсивнішою;

* конформність _ усвідомлення розбіжності в думках з навколишніми людьми і зовнішня згода з ними, реалізована у поведінці.

* сором або почуття провини _ переживання викриття та ганьби, пов’язане з реакцією інших людей або покаранням самого себе незалежно від інших людей.

Молоді люди (13−19 років) засвоюють зразки поведінки значущих для них інших людей, при цьому важливим є формування адекватного уявлення про світ і свою роль у ньому. Провідним видом діяльності для них є спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом. Найважливішим етапом духовного становлення є вік 6−20 років: відбувається біологічне і соціальне дозрівання, формується свідомість, світогляд, готовність до різноманітної трудової та творчої діяльності; у цей час підвищена чутливість до впливу несприятливих факторів навколишнього середовища.

Мета статті: висвітлення шляхів і засобів формування духовної культури особистості у процесі соціалізації.

Для теорії та практики формування духовної культури особистості в процесі соціалізації надзвичайно важливим є обґрунтування категорій «духовність», «моральність», «духовний розвиток», «духовна культура», «соціалізація». В Українському педагогічному словнику духовність тлумачиться як «індивідуальна виваженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: індивідуальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших. Перша — це «потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя». Друга — «характеризується добрим ставленням особи до людей, які оточують її увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити радість і горе» [1, с 106]. За В. Далем, духовність — це все, що відноситься до Бога, церкви й віри: «дух веры христианской. а в духе высшую искру Божества, ум и волю, или же стремленье к небесному». У поняттях «духовність» і «дух» — корінь спільний. «Духовна основа людини — це її внутрішня особа. Духовність — це не продукт культури, що нав’язаний людині ззовні… Духовність — це порив душі людини до вищого, ідеального, позаземного» [3, с. 203].

Отже, духовність — багатозначне поняття, яке формується під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Ми погоджуємося з думкою науковців, що «формування духовності _ це динамічний процес, кінцевим результатом якого є вироблення індивідуумом особистої життєвої програми на базі сформованої світоглядної системи і головних життєвих принципів, цінностей, ідеалів, які можуть змінюватися впродовж життя» [4, с. 145].

У низці філософських публікацій «духовність» розглядається в призмі «духовної культури суспільства», його духовного світу. Можна знайти більше 300 визначень поняття «культура» у різноманітних джерелах. У вузькому значенні під культурою розуміють сферу духовного життя людини. Культура кожної особистості формується під суспільним впливом, передається людині від суспільства у процесі виховання, навчання і вимірюється ступенем прилучення до здобутків загальнолюдської культури та перетворення їх в особисті внутрішні фактори духовного життя [5, с. 145]. Культура орієнтована на загальнолюдські цінності. Духовна культура не може бути частиною культури. І якщо «творчість» — одна із форм людської діяльності, то культура саме результат цієї діяльності.

Духовна культура особистості - «це система інтелектуального, морального, художньо-естетичного та емоційно-чуттєвого розвитку особистості», а тому, складовими духовної культура особистості є: культура інтелектуальна (знання, мислення, НОП); моральна культура (честь, гідність, культура почуттів, статева культура); культура спілкування (комунікативні здібності, духовні запити, культура мови); національна культура і національна самосвідомість; художньо-естетична культура; християнська морально-етична культура; релігійні заповіді і традиції; родинно-побутова культура; політична, правова культура; екологічна культура особистості.

Духовна культура — це багатогалузева система, яка охоплює мову, мистецтво, науку, ідеологію, право, етику, релігію, традиції, звичаї, вірування, тобто все те, що складає духовний світ народу, сукупність його поглядів і переконань. Кожна з цих складових культури розвивається за спільними для всіх законами, але в той час має свої специфічні особливості. Поступ духовної культури не ізольований, він перебуває в найтіснішому зв’язку з економічним і політичним розвитком суспільства. Отже, розвиток суспільства (його економіки і політики) в такій же мірі залежить від стану духовної культури, як духовна культура впливає на виробничі відносини. Рівень культури народу визначається не тільки високими здобутками в галузі науки, літератури, а й тим, як ці здобутки позначаються на повсякденному житті.

Духовно-моральне становлення молоді - це не тільки розвиток високогуманної, вільної та відповідальної особистості, а насамперед формування у неї системи самоусвідомлених духовно-моральних цінностей. Саме ієрархія духовно-моральних цінностей і смислів не дозволяє людині, з одного боку, розчинитися в емпіричному бутті, а з іншого, — дає можливість їй існувати і вільно, свідомо, цілеспрямовано діяти, зважаючи на духовно-моральні ідеали, адже сфера духовних цінностей охоплює людяність, милосердя, справедливість, чесність, доброзичливість, толерантність, любов до ближнього, тобто «сенс вищих моральних категорій» [8, с. 196].

Ми погоджуємося з розумінням моральності як механізму реалізації духовності у відносинах з навколишнім світом й іншими людьми. Моральність слугує показником рівня духовного розвитку особистості. Глибші знання формують свідомість людини, а свідоме прийняття рішень підсилює відповідальність особистості. Молода людина, вектор духовного становлення якої має позитивну спрямованість, в принципі не може бути аморальною. А «моральні вправи», справи доброчинності необхідні для позитивного духовного становлення та для підтримки досягнутого рівня духовного розвитку. Таке розуміння духовності та моральності дозволяє сформулювати один із найважливіших законів духовного становлення людини — закон взаємного зв’язку та взаємозалежності духовності та моральності.

Джерела сучасної концепції соціалізації знаходимо в працях А. Бандури, Г. Тарда, Т. Парсонса й інших вчених. Виокремлюють філософський, соціологічний, психологічний, соціально-психологічний, психолого-педагогічний аспекти соціалізації. З погляду соціально-психологічного підходу соціалізація — процес і результат засвоєння й активного відтворення соціального досвіду (знань, цінностей, соціальної компетентності), що дає змогу інтегруватися в суспільство і поводитися там адаптивно. Процес соціалізації нерозривно пов’язаний зі спілкуванням та спільною діяльністю людей. У процесі соціалізації формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація здійснюється через низку умов цілеспрямованого формування і стихійного впливу на особистість різних обставин життя, а саме: цілеспрямоване виховання, навчання і випадкові соціальні впливи в діяльності та спілкуванні. Соціалізуючись, молода людина не пасивно приймає різні впливи (зокрема виховні), а поступово переходить від позиції об'єкта соціального впливу до позиції активного суб'єкта. У процесі соціалізації особистість бере участь у соціальних відносинах, змінюється її психіка.

Одним із основних механізмів соціалізації є культурна трансмісія або передавання соціальних і культурних цінностей, норм, способів поведінки молодому поколінню. Виокремлюють 3 види культурної трансмісії: вертикальну (від батьків до дітей); горизонтальну (у спілкуванні з однолітками); непряму (через спеціалізовані інститути й контакти з іншими людьми в умовах суспільно значущої спільної діяльності). Основними інститутами соціалізації є: родина, дошкільні установи, школа, неформальні об'єднання, ВНЗ тощо. Найінтенсивніше соціалізація здійснюється в дитинстві та юності, більш повільно у середньому та літньому віці.

Провідні напрями соціалізації відповідають провідним сферам життєдіяльності людини: поведінковій, емоційно-почуттєвій, пізнавальній, буттєвій, моральній, міжособистісній. Інакше кажучи, у процесі соціалізації молода людина вчиться як поводитися, емоційно реагувати на різні ситуації, виявляти й переживати різні почуття; яким чином пізнавати навколишній природний і соціальний світ; як облаштовувати свій побут; яких духовно-морально-етичних орієнтирів дотримуватися; як ефективно брати участь у міжособистісному спілкуванні та спільній діяльності. До провідних феноменів соціалізації варто зарахувати засвоєння стереотипів поведінки через наслідування дорослих у ранньому дитинстві, наявних соціальних норм, звичаїв, інтересів, ціннісних орієнтацій тощо.

Нами було проведені диспути серед студентів математичного факультету, Інституту природничих наук, Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на предмет розуміння себе і виявлення своєї ролі в долі інших людей. Думки і помисли практично всіх студентів (близько 300 чол.) були добрими, чистими, морально високими, духовно багатими. На завершальному етапі було запропоновано написати твори есе, як відповіді на запитання: Людина для інших чи людина для себе; Мені не важливо, що про мене кажуть; Людина біологічна і людина соціальна; Головне — це робота чи головне це щось інше?; Щастя — це успіх, віра, багатство, любов чи щось інше й низка інших тверджень.

Наведемо окремі роздуми-твердження: Сенс життя людини залежить від того, що визнає вона головним у житті: добро чи зло, альтруїзм чи егоїзм. Звісно вибір залежить від умов життя, виховання, генетики, але головним чином у молодої людини від її власної волі. Від цього вибору залежить, яке життя проживеш, і, як наслідок, який слід залишиш по собі…; Люди прагнуть бути щасливими і споконвіку намагаються зрозуміти як цього досягти. Щастя для кожного різне, у кожного свої шляхи до щастя в залежності від духовної сутності, світогляду людини тощо. Когось робить щасливими влада, гроші, матеріальний добробут, робота по душі, кохання, а в інших боротьба за ідеали; Життя дається людині один раз. Цей неоціненний талісман дарує Всевишній кожному, і наше право розпоряджатися цим талісманом: віддати його на картання чи нести між люди світлий промінь щастя та радості… Тільки відкрита, ніким і нічим не скута душа може творити Величність. Жити серед людей і не віддати жар свого серця тим, хто поруч з тобою… Треба вміти відчувати чужий біль, нехтувати власним спокоєм заради іншої людини… Треба творити добро непомітно, не заради визнання і нагород…; Будь співчутливим, пробачай! Не будь переможений злом, а перемагай зло добром! Ухиляйся від зла і роби добро, шукай миру і прагни до нього! Нікому не відповідай злом на зло, турбуйся про того, хто поруч, бо ідея не в мріях, а в діях; Людські стосунки — це обмін цінностями. У стосунках між двома людьми необхідно, щоб кожен з них робив певний внесок для їх підтримки; Потрібно своїми вчинками і ділами дарувати радість іншим, твори щось для інших — щоб ще за життя твої діти, онуки та правнуки захоплювалися тобою, твоєю працелюбністю.

Вважаємо слушними висновки О. Безкоровайни, що основними моральними цінностями, які входять до структури гуманістичного ідеалу як учнівської, так і студентської молоді є: доброта — чуйне ставлення до всього живого; справедливість — суб'єктивне, неупереджене ставлення до себе та світу, пов’язане з поняттям невід'ємних прав людини; відповідальність — усвідомлений обов’язок відповідати перед своїм сумлінням і суспільством за кожний вчинок, дію, слово; працелюбність — потреба спрямовувати фізичну або розумову енергію на створення матеріальних і духовних цінностей.

На нашу думку, у формуванні духовної культури студентської молоді у процесі соціалізації вагомим є прагнення студентів до найвищих гуманістичних ідеалів, добра, справедливості. Фактично це та частина життєдіяльності молодої людини, яка пов’язана зі світоглядом, свідомістю, мисленням і формуванням «Я-концепції»; переважання в людині готовності поступитися власними інтересами заради інших, навіть якщо це ніхто не оцінить; потреби робити добро і триматися якнайдалі від зла. Саме ступінь розвиненості цих рис свідчитиме про рівень духовності. По суті духовність є роботою розуму і волі з власного самовдосконалення; участі в масових культурно-просвітницьких заходах, популяризації культурних надбань серед молоді.

Отже, актуальність проблеми визначається необхідністю осмислення шляхів формування духовної культури у студентської молоді. Дані питання потребують глибинного і системного вивчення. Потреба в ньому зростатиме залежно від темпів нашого духовного, національного і демократичного поступу. Кожен повинен зрештою нести свою частку духовно-моральної відповідальності за майбутнє.

1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник /С.У.Гончаренко. — К.: Либідь, 1997. — 374с.

2. Толковый словарь В.Даля. — [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://slovardalya.ru/description/dukh/7654.

3. Савчин М. В. Духовний потенціал людини: [монографія] /М.В.Савчин. — Івано-Франківськ: Плай, 2001. — 203с.

4. Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей: Збірник наукових праць. Івано-Франківськ: Плай, 2002. — 175с.

5. Максимович О. До проблеми формування духовної культури у студентської молоді / Ольга Максимович // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. 2007. вип. XV-XVI. частина І. — С. 232−239.

6. Щербань П. Формування духовної культури особистості /П.Щербань // Рідна школа. 2000. № 1. С .23−28.

7. Савченко О. Духовність і зміст шкільної освіти /О.Савченко // Директор школи, ліцею, гімназії. — 2004. — № 1. — С. 6.

8. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. /І.Д.Бех. — Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. — К.: Либідь, 2003. — 344 с.

9. Каплуновська О. Розвиток духовного потенціалу особистості дитини в умовах сучасного ДНЗ /Олена Каплуновська. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://copy.yandex.net.

10. Безкоровайна О. Виховання духовної культури особистості студента засобами соціально-ціннісної діяльності /Ольга Безкоровайна. [Електронний ресурс]. Режим доступу: // http://uadocs.exdat.com/docs/index-524 390.

Olga Maksimovich

Formation of spiritual culture in students in the socialization process

Аnnotation. The article is a brief overview of the views and statements of scholars on the interpretation of definitions of «socialization,» «spiritual potential», «spirituality», «spiritual culture»; singled out ways of creating spiritual culture of students in the process of socialization.

Keywords: socialization, spiritual development, spirituality, morality, spiritual culture.