Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Древний Єгипет

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Тем часом міцнішала молоде Нубийское царство Куш, і прибл. 730 е. його доблесний правитель Пі (Пианхи), стежив за раздиравшими Єгипет цивільними заворушеннями, вторгся в розташовану нижче за течією Ніла долину, обложив і взяв штурмом Гермополь Великий і Мемфіс захопив трон. Представники XXV (Ефіопською) династії намагалися правити країною зі столиці Куша Напата, але згодом фараон цієї династії… Читати ще >

Древний Єгипет (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Древний Египет

Древний Єгипет, друга після Месопотамії за часом виникнення велика світова цивілізація.

Нил

Жизнь в Єгипті завжди було зосереджено навколо річки Ніл, бере початок на Восточно-Африканском плоскогір'я, котрий перетинає усю країну з півдня північ і котра утворює велику многорукавную дельту нижче Каїра. Долина Ніла становила територію Стародавнього Єгипту, яка затапливалась під час щорічних літньо-осінніх паводків. Принесений на поля мул сприяв підвищенню родючості грунту.

Нил служив для єгиптян головним водним шляхом. Плавання на судах здійснювалися угору й униз по перебігу. Пересуванню на східному і західному напрямах перешкоджали пустелі. Чужоземці могли потрапити до Єгипет із півночі, але загалом багата і приваблива смуга землі вздовж русла Ніла становила майже ізольована від зовнішнього світу. Від південних областей у неї відрізана непереборними порогами. Цим обставиною пояснюється його присутність серед єгипетському мові семітських і хамитских елементів, причому й ті та інші, очевидно, було принесено із півночі. Семітське мову проник сюди давнину із Західної Азії через область Дельти (чи з древньому шляху, пролегающему по Вади-Хаммамати і що йде з південного сходу, від сучасного Кены, до Червоного моря), а хамитский був принесений північноафриканськими аборигенами з пустельного нагір'я. Тоді, як і тепер, пустеля була населена дуже слабко, і територія Давнього Єгипту обмежилася долиною Ніла, областю Дельти, нечисленними форпостами в оазах і з окремими рудниками і каменоломнями.

История археологічних исследований

До початку 19 в. світ мав лише загальні уявлення історію Давнього Єгипту. Усі які були відомості восходили до творів античних авторів. Історик Геродот і географ Страбон виклали свої враження про мандри до Єгипту. Єгипетський жрець, грек з походження, Манефон становив 3 в. е. з урахуванням місцевих джерел докладне опис мешканців країни з списком єгипетських фараонів та відомостями про тривалості їх правління. Проте твір Манефона було втрачено, і відомо лише з збережені фрагментами з творів авторів ранньохристиянської епохи. Манефон ділив історію Єгипту на періоди правління 30 династій. Попри помилки, спотворення імен фараонів і прогалини у відомостях, праці сучасних фахівців із історії Єгипту лише доповнюють і уточнюють складений їм нарис.

Египетский похід Наполеона і Розеттский камень

На протязі низки століть іноземні мандрівники вирушали у Єгипет слідами Геродота і Страбона, але з суті долина Ніла залишалася таємничої і незбагненної землею до 1798, коли було захоплена Наполеоном Бонапартом. Його експедиція включала групу учених, які у 19-томном Описі Єгипту (Description de l «Egypte) зробили першу спробу всебічного наукового дослідження цієї країни.

Настоящей сенсацією стала випадково виявлена солдатами наполеонівської армії чорна базальтова плита березі Розеттского рукави Ніла, т.зв. Розеттский камінь. На нього була викарбувано вдячна напис мемфисских жерців, адресована Птолемею V, ієрогліфічним і демотическим листом і грецькій мові. Англійці, які поклали край кінець Єгипетському походу Наполеона, зажадали передати їм камінь, і доправили його в Британський музей. Зроблені копії з написів надійшли у розпорядження учених. Вінцем досліджень стала розшифровка в 1822 французьким ученим Жаном Франсуа Шампольоном єгипетського тексту.

Французские, німецькі, англійські і американські исследования

После Єгипетської експедиції Наполеона та британської окупації у країну ринув потік мандрівників і шукачів скарбів. Протягом кількох наступних десятиліть багато древні пам’ятники, чудово зберігалися протягом тисячоліть, були розграбовано та розбиті на фрагменти, щоб їх легше було транспортувати. Тисячі тендітних речей загинули через недбале звернення. Неосвічені місцеві жителі, і іноземці довільно різали на шматки безцінні папіруси з текстами і продавали їх фрагментами.

Тем щонайменше багато предметів було врятовано і увійшли до колекції музеїв Лондона, Парижа, Туріна, Лейдена й Берліна. Розпочате експедицією Наполеона копіювання in situ написів, рельєфів і розписів ще з більшою ретельністю продовжили інші вчені. Німецький археолог Ріхард Лепсиус, який проводив розкопки в Єгипті, в 12-томном виданні Пам’ятки Єгипту й Ефіопії (Denkmler aus egypten und ethiopien, 1849−1859) опублікував результати своїх досліджень, малюнки пам’ятників історії й копії з численних написів. Це видання і з сьогодні зберігає важливого значення. Лепсиус зібрав велику колекцію історичних пам’яток Єгипту для Берлінського музею. Його відкриття заклали основу авторитетною німецькою школи єгиптології, яка справила визначальним чином вплинути на наступні лінгвістичні й історичні пошуки.

Наполеон у час стислого перебування у Єгипті заснував Єгипетський інститут, який згодом було перетворено у Французький інститут східної археології в Каїрі. За сприяння цієї фінансової інституції здійснювалися розкопки, дослідження та публікації багатьох експедицій і окремих учених. Французи сприяли також створенню державної Служби старожитностей Єгипту Каїрі (Service des Antiquits), уже багато років контролировавшей розкопки країни.

Крупнейший англійський фахівець із єгипетської археології У. М. Питри Флиндерс (1853−1942) присвятив більшу частину життя розкопкам численних єгипетських пам’яток в Эль-Марне, Негаде, Абидосе, Мемфісі. Питри є засновником наукового методу археологічних розкопок. Запропонована їм методику визначення відносного віку предметів матеріальної культури, насамперед кераміки, зі зміни їх образу втратила свого значення до нашого часу.

Египетское дослідницьку суспільство, у Лондоні й британська школа єгипетської археології суперничали з французькими і німецькими археологами, які проводили розкопки в Єгипті. О 20-й в. що у археологічних пошуках почали приймати США (Нью-йоркский музей Метрополітен, Бостонський музей образотворчого мистецтва, Східний інститут Чиказького університету, Пенсільванський і Каліфорнійський університети).

История

Обнаруженные на плато Єгипетської пустелі кремнієві гармати палеоліту свідчать, що там жили ще до його опустынивания цього району, який, мабуть, до початку неоліту, коли переселилися до долини Ніла. Там ще довго зберігалися порівняно великі заболочені простору й у всій долині були поширені рослин та тварини, нині характерні тільки до району Верхнього Ніла.

Культуры епохи неоліту і энеолита

Племена цих культур, очевидно, належали до східної і північно-західній гілкам хамітов. Коли результаті опустынивания вони витіснила до долини Ніла (по часу той процес розтягнувся сталася на кілька поколінь), розпочався, їхні перехід до осілому способу життя. Відповідно до своїм походженням це населення розрізнялося з релігійних віруванням, символіці і обрядам. Деякі їх поклонялися сонцю. Можливо, вже використовувалися знаки релігійного характеру, які дійшли до історичної доби ролі символів окремих провінцій («штандартів номов»). Судячи з типам поховань, виявлених на таких поселеннях, загробне життя тамтешні мешканці представляли по-різному.

В Нижньому Єгипті пам’ятники неолітичних культур виявлено в Меримде і Эль-Омари. Мешканці області Дельти виготовляли грубу глиняний посуд, але з знали міді. Більше численні пам’ятники, характерні для Верхньому Єгипті - між Файюмской западиною північ від і Негадой Півдні. Деякі сучасні топоніми дали назва культурам, представлені предметами, виявленими під час розкопок могильників. У хронологічному порядку йдуть такі культури, як тасийская (їй майже синхронна культура омари у Нижньому Єгипті), бадарийская, амратская, негада I (синхронна двом попереднім), негада II і герзейская. Найдавніші неолітичні культури датуються приблизно 5000 е., а остання фаза герзейской культури сягає початку додинастического періоду — прибл. 3200 е. або ледь пізніше.

Поскольку всім культурам, починаючи з бадарийской, був відомий мідь, правильніше називати їхні не неолитическими, а энеолитическими (чи халколитическими — «медно-каменными»). Найменування культур по сучасним назв місць їх первинного виявлення умовні. Тим більше що ці культури поширено на великій території, причому, деякі відомі як і Єгипті, і у Нубії, південніше першого порога Ніла.

Тасийцы

Носители тасийской культури ховали померлих могильниках, розташованих поза поселень, — на противагу мешканцям Меримде у Нижньому Єгипті, які ховали померлих під статями своїх примітивних жител. Тасийские могили невеликі і неглибокі. Небіжчик у яких містився в скорченому становищі, його оточували судини з їжею і напоями, кам’яні палетки (тонкі пластини) для розтирання фарби для нанесення навколо очей, особисті прикраси (переважно браслети і ожерелья) з кістки, зокрема слонової, і раковин, рибальські гачки і різноманітні хліборобські гармати з кременю і предмети домашнього побуту.

Бадарийцы

Представители бадарийских племен були узкоголовыми, на відміну тасийцев, які мали широкими черепами. Вони мусили пастухами і мисливцями. Їх майстра виготовляли прикрашену орнаментом глиняний чорну посуд, і навіть коричневі або червонясті судини з «чорними кришками. Бадарийские ремісники широко використовували слонячу кістку виготовлення шпильок, проколок і навіть примітивних статуеток. Вони вдосконалили прийоми обробки каменю й навчилися покривати вироби з м’яких порід глазур’ю, майструвати прикраси (ожерелья, браслети) з раковин і майстерно просвердлених кам’яних бусин. Поховання тварин, знайдені у могильниках, свідчать про існування культу тварин, пізніше який отримав стала вельми поширеною.

Герзейцы

Для герзейской культури характерні поховання в могильниках. Зазвичай обличчя небіжчика було звернуто Схід. Носії вирощування цієї культури виготовляли чудову кераміку і чудово оброблені судини з твердих порід каменю. Виявлено два основних типи кераміки: високі судини з вигнутими ручками і широким відігнутим вінцем (аналогічні палестинським) і глечики витонченішій форми, ми інколи з ручками як вушок з жовтої, сірої чи рожевою глини і покриті складної червоною розписом (поширений ширше, аніж перший тип). Ці розписні глечики прикрашені зображеннями людей, тварин, птахів та, найчастіше, човнів (ми інколи з критим приміщенням і з пасажирами).

Герзейские палетки дли приготування фарби для підведення очей зазвичай виконані з сланцю і мають досконаліші форми, що більш древні тасийские. На герзейских зразках часто зустрічаються плоскі постаті тварин і птахів; поодинокі екземпляри з примітивними рельєфними зображеннями передували дуже гарним палеткам кінця додинастического періоду. Герзейские кремнієві вироби чудові; одна сторона вони покрита прекрасної ретушью, іншу гладко відшліфовано. Фаянс почали вживати під час виготовлення як судин, і прикрас. Форма останніх була дуже різноманітна. Найчастіше їх виготовляли з міді, напівкоштовного каміння, слонячої кістки і черепашачих панцирів. Носії герзейской культури робили грушоподібні загострені жезли чи булави, подібні месопотамським і які від попередніх бадарийских жезлів із пласким конічним навершием. Герзейские жезли відтоді стали переважним типом, який до історичної епохи.

Объединение общин

Судя по деяким знахідкам з могильників, які стосуються культурам енеоліту, особливо по символів на моделях човнів та інших предметах, можна припустити дуже раннє формування общинного свідомості. Саме на цей час, мабуть, сформувалася концепція «божества міста»; їй судилося пережити багато етапи розвитку єгипетської теології.

Когда древні єгиптяни для добування їжі крім полювання освоїли землеробство, вони зіштовхнулися із необхідністю регулювання водного режиму Ніла. З кінця липня остаточно жовтня внаслідок його щорічних розливів вся долина до крайки пустелі покривається водою, насиченою родючим мулом. Проводити сівши у період не міг, а попередній врожай вимагалося зібрати на початок повені. З іншого боку, після закінчення паводка дощі, такі необхідні посівів, не випадали.

Такой режим зволоження відзначився для Давнього Єгипту. Тож у регулюванні річкового стоку був зацікавлений й усе населення. Об'єднаними зусиллями були прокладено канали, споруджено дамби і осушені болота належала для розширення посівних площ.

Таким чином, освіту єгипетських провінцій історичної епохи (номов) сягає корінням у додинастическое час, і тому не дивно, деякі знаки, ідентичні символів номов, ми бачимо на зображеннях човнів, які прикрашають герзейские судини.

Процесс об'єднання поширювався як на групи громад, що склали той чи інший ном. Загальні інтереси з’являлися у сусідніх номов; складалися невеликі царства, причому царем у разі ставав сильніший з вождів які об'єдналися номов.

Государства додинастического периода

Наивысшего розвитку два великих держави — Північне (у Нижньому Єгипті), з центром в місті Бехдед, де шанували бога Гора, і Південне (в Верхньому Єгипті), з центром в місті Омбос, «міським божеством» якого було Сет, — досягли ще додинастический період, можливо прибл. 3500 е. Між ними траплялися війни, результат якого достовірно ніхто не знає. Обидві столиці було перенесено на нове місце, південна — в Нехебт (за кілька кілометрів північніше сучасного Идфу), де поклонялися богине-коршуну Нехбет, а столиця Нижнього Єгипту — в Буто біля сучасного Сиди-Салима, в обитель богини-кобры Уаджет. Цар Верхнього Єгипту зробив головним символом своєї місцевої влади високу білу корону, тоді як цар Нижнього Єгипту — червону корону, своєї незвичайної формою кілька нагадує ківш. Ці дві символу влади, представлені порізно чи об'єднані у «подвійну корону», не змінювалась зберігалися у царів Верхнього і Нижнього Єгипту протягом більш 3500 років.

Притязание на владу провінціями в районах цих царств постійно призводили до конфліктів. Документальних свідчень про перемогу тій чи іншій боку немає, але збереглося переказ, що розповідає про успіх, досягнутого одній з таких війн царем Верхнього Єгипту Менесом. Вважається, що він здолав Нижній Єгипет, створив «союз двох десятків країн» і був першим «царем Верхнього і Нижнього Єгипту». Відповідно до Манефону, Менес був засновником першої єгипетської династії. З іншого боку, Нармер, наступник Менеса, залишив нам перший значний пам’ятник єгипетської історії - знамениту сланцеву плиту, нині що зберігається в Єгипетському музеї, у Каїрі.

С на той час коронація кожної нової єгипетського царя стала символічним поновленням «союзу двох десятків країн». Об'єднаний Єгипет вважався подвійним царством; він мав дві корони, два зерносховища, дві скарбниці, іноді два гробниці для покійного фараона, тобто. гробниця в Верхньому Єгипті та порожня усипальниця (кенотаф) — у Нижньому Єгипті (навпаки). Пізніше на пам’ятниках подвійне ім'я фараона стали укладати удвічі овалу. Що Було канонічним незмінне приміщення Верхнього Єгипту перед Нижнім Єгиптом в титулатуре царя свідчить також, що Верхній Єгипет завоював північні області.

После переможного походу область Дельти Менес вважав доцільним заснувати нову столицю в Мемфісі, за українсько-словацьким кордоном двох десятків країн, що дозволяло б йому успішніше правити об'єднаним державою. Тут йому було споруджено палац, а розташованої на Захід пустелі було закладено місце поховання царів. Кожна царська гробниця приблизно відтворювала палац та її обстановку, отже після смерті цар міг перебувати у оточенні необхідних предметів.

Династический період

Автор першої історії Єгипту Манефон запропонував хронологічний розподіл історії країни, що охоплює період правління 30 династій. У сучасну епоху у цю хронологію було внесено ряд уточнень. Нижче наводиться періодизація староєгипетської історії, запропонована в колективної монографії Історія Стародавнього Сходу. Ч. 2. Передпокій Азія й Єгипет (М., 1988): Раннє царство (I-II династії) — 3000−2778 е.; Давнє царство (III-VI династії) — 2778−2263 е.; Перший перехідний період (VII-X династії) — 2263−2070 е.; Середнє царство (XI і XII династії) — 2160−1785 е.; Другий перехідний пе-ріод (XIII-XVII династії) — 1785−1580 е.; Нове царство (XVIII-XX династії) — 1580−1085 е.; пізній період (XXI-XXX династії) — 1085−332 е., що завершився завоюванням країни Олександром Великим. Наведені дати слід розглядати як приблизні, причому точнішими пізніші їх, тоді як найбільш ранні можуть мати погрішність не більше кількох столетий.

Раннее царство

Данные про Ранньому царстві базуються на нечисленних пам’ятниках і знання кількох предметах, містять написи із конкретними іменами царів. Докладних даних про у перших двох династіях не збереглося, швидше за все тому, що писемність тоді носила вкрай примітивний характер. Колосальні гробниці царів, у Накаде, Абидосе і Саккаре, і навіть великі могильники в Хелуане, зі сходу Ніла, навпаки Мемфіса, свідчать, що будівлі зводилися з глиняних блоків і дерева з обмеженою застосуванням каменю спорудження муру і статей і виготовлення культових табличок. Камінь використовувався виготовлення прикрас, предметів побуту, судин різноманітних типів, найчастіше вишукано прикрашених, і нечисленних статуй.

Древнее царство

Начало епохи Стародавнього царства пов’язують із сходженням на трон прибл. 2780 е. першого фараона III династії Джосера. Вона ознаменувалася надзвичайно швидким розвитком архітектури. У цю добу творив відомий зодчий Имхотеп, з якого пов’язано споруду на Саккаре першої гігантської східчастої піраміди. Вона оточена кам’яною стіною, усередині якої перебуває великий заупокійний комплекс — найдавніші споруджені людиною кам’яні будівлі.

Полтора століття поділяють піраміди Джосера і Хеопса (Хуфу). У історії Єгипту це був період стабільності, благоденства і могутності. Нововведення в архітектурі тривали, та його кульмінацією стала Велика піраміда, побудована Гизі прибл. 2560 е. і призначену для поховання фараона Хеопса. Ця піраміда — найбільше архітектурне спорудження Стародавнього світу (висота -147 м, а сув’язь займає простір в 5,3 га; колосальні вапнякові і гранітні блоки, у тому числі побудована піраміда, іноді які становлять завдовжки 6 м, щільно підігнано друг до друга). Трохи поступаються їй піраміди наступників Хеопса — Хефрена (Хафры) і Микерина (Менкаура).

Члены царської сім'ї та знатні вельможі мали власні усипальниці, розташовані рядами близько пірамід правителів Стародавнього царства. У прикрасу цих гробниць досягла розквіту рельєфна скульптура, вперше яка з’явилася ще додинастический період. У мастабах часто встановлювали статуї покійних.

В початку правління VI династії для фараона Униса під час спорудження його піраміди було введено нововведення: їхньому внутрішніх стінах були вирізані численні ієрогліфічні написи, відомі під назвою Текстів пірамід. Вони складалися протягом кількох сторіч мають ритуальні тексти, пов’язані з похованням фараона, ні з продовженням його царювання і могутності в потойбіччя. Ці тексти представляють безцінний джерело даних про релігії Давнього Єгипту. Їх копії є у пірамідах наступних правителів VI династії, і навіть — з додаваннями, роз’ясненнями, змінами і спотвореннями — в гробницях приватних осіб протягом усього династичного періоду.

Из-за жалюгідній кількості джерел конкретні інформацію про соціальній структурі епохи Стародавнього царства нечисленні. Можливо, до IV династії фараон була головною, а то й єдиним землевласником. Вищі придворні посади зазвичай займали члени сім'ї фараона. Для управління вимагалося безліч сановників і переписувачів, що призвело до формування неймовірно численного і складного державної машини. Найважливіші посади стали практично спадковими, але упродовж довгого часу залишалися під жорстким царським контролем. Деякі посадові особи, не які належали до родичам фараона, носили титул «син царя» лише завдяки своїм державним функцій.

Фараоны VI династії будували численні храми як у Верхньому, і Нижньому Єгипті. Крім того, Пиопи I (прибл. 2400−2375 е.) зробив військові походи на Сінайський п-ов, до Палестини і Нубию. Його син Пиопи II (роки правління 2287 по 2193 до н.е.) організував похід вглиб Нубії і скерував торгові місії у країну Пунт. Надмірна централізація влади й податковий гне, що придавив хліборобів, викликали бунтівливі настрої серед знаті і загальна невдоволення населення. Правителі провінцій, що колись вірними підданими фараона, стали виявляти значну самостійність. Вони перестали будувати свої усипальниці поруч з пірамідами фараонів і воліли знаходити упокоєння в гробницях, вирубаних в скелях біля власних резиденцій. Див. також ПІРАМІДИ.

Первый перехідний период

После 500-летнего періоду величі Давнє царство розпалася. Відповідно до Манефону, VII династія включала 70 мемфисских правителів, які царювали у спільній складності всього 70 днів. Проте кілька царів IX і X династій, мали резиденцію в Гераклеополе (в 90 км південніше Мемфіса), почасти відновили лад і стабільність. Одне з них — Хети IV — вигнав азіатських завойовників, котрі захопили значну частину Дельти, і відновив торговельні відносини зі Сирією. Проте його особисту владу Півдні поширювалася лише до Середнього Єгипту. Гераклеопольские правителі були задіяні війнами коїться з іншими правителями Середнього і Верхнього Єгипту, а Хети IV у спробах подолати повсталих фиванских володарів, заснували XI династію, правління якої знаменує початок епохи Середнього царства, заручився підтримкою номарха (правителя нома) з Сиута.

Время занепаду (Перший перехідний пе-ріод) виявилося благотворним до творення — при гераклеопольских правителях найвищого розквіту досягла класична давньоєгипетська література.

Среднее царство

Когда останні гераклеопольские царі зіштовхнулися з фиванскими номархами, вони виявили, що останні вступив у блок з правителями сусіднього з Фивами Копта. Богом фиванцев був Монту, почитавшийся в релігійних центрах цієї провінції, як Гермонтис і Тод. Верховним богом Копта був Мін, найдавніше єгипетське антропоморфний божество, культ якого злився з шануванням Амона в Гермополе — місті, розташованому напівдорозі між Фивами і Дельтою. Храмовий комплекс фиванцев було перенесено в Карнак. Царі XI династії, які мали імена Интеф (Антеф) і Ментухотеп, віддавали перевагу Богу Монту, а верховним богом правителів XII династії, які одягали імена Аменемхет і Сесострис (Сенусерт), став Амон.

При фараонах цих двох династій Фивы перетворилися на визнану релігійну столицю Середнього царства. Интефы і Ментухотепы розмістили поблизу свою резиденцію, а й у підніжжя західних гір, навпаки Карнака, — царські усипальниці.

Основатель XII династії Аменемхет I (приблизно 1991−1962 е.) був, очевидно, узурпатором. Будучи візиром при дворі останнього Ментухотепа, захопив владу у відсутність законного спадкоємця. Хоча він правив у протягом 30 років, його становище на престолі було неміцним. На 20-му році царювання він призначив співправителем сина. Коли останній вирушив у війну, фараон був убитий.

Резиденцией фараонів XII династії стала фортеця Иттауи, розташована приблизно 30 км до південь від Мемфіса. Звідси було зручно керувати будівельними й іншими суспільно-корисними роботами, відновленням торгових зв’язків Єгипту й його впливу у у Палестині та Сирії, і навіть умиротворенням які жили у західній пустелі лівійців — постійного джерела занепокоєнь. Відбувалося розширення Єгипетської держави й у напрямку — була завойована Нубія до другого нільського порога, і навіть заснована і укріплена стала торгова факторія в Керме, до південь від третього порога.

Вероятно, вищим досягненням фараонів цієї династії стало відновлення Аменемхетом III (прибл. 1849−1801 е.) розгалуженої зрошувальної системи. У Файюмской западині, біля царської резиденції Иттауи, було створено складна мережу каналів, сполучена з Нілом через канал Бахр-Юсуф. Меридово озеро в Файюме було перетворено на водосховище, щорічно під час паводків пополнявшееся у системі каналів водами Ніла. Щоб контролювати зрошення полів в тривалі періоди спаду рівня Ніла, на каналах було побудовано шлюзи. Вдосконалена і більше розгалужена зрошувальна система часу правління Аменемхета III функціонує досі.

Второй перехідний период

Как й у епоху VI династії, Єгипет часів Середнього царства занепав через низку слабких правителів. Ім'я останнього фараона XII династії невідомо, а наступна XIII династія налічує понад 50 правителів. Їх резиденція як і перебувала в Иттауи, і вони продовжували поклонятися файюмскому богу-крокодилу Себеку. Під той водночас доводиться низка швидко сменявшихся 72 правителів самостійної XIV династії, центром діяльності якої було Ксоис, що у Дельті. Саме на цей смути в Нижній Єгипет стали проникати численні азіатські племена. Семітські імена кількох фараонів XIII династії свідчать, що представники цих чужинців іноді навіть займали трон.

Около 1725 до н.е. ці прибульці, яких єгиптяни називали чужинськими правителями, а Манефон — гиксосами, спустошили Дельту. Через 50 років одне із їх вождів зійшов на єгипетський трон, ставши засновником нової династії. Гиксосы назавжди збереглися у пам’яті єгиптян як безжалісні тирани і руйнівники. Вони змогли захопити значну частину Єгипту, за винятком району Фив, і бажання домогтися союзу з нубийскими вождями, сбросившими єгипетське ярмо.

Фараоны XV і XVI династій походили з гиксосов. Про їх родинних відносинах відомо трохи, а існують свідоцтва, що ними йшла боротьба за трон. Обидві династії існували це й були сучасниками XVII династії фиванских фараонів, що вони не зуміли підпорядкувати. Пам’ятки тієї епохи нечисленні, проте цієї епохою датується велика кількість знахідок скарабеїв — вирізані з каменю жуків із викарбуваними ними іменами. Скарабеї служать є основним джерелом даних про фараонах XV і XVI династій.

Около 1600 до н.е. Камос, останній фараон XVII фиванской династії, ціною великих зусиль зумів вигнати ненависних чужинців із країни. Всупереч раді наближених він вирушив у похід вниз за течією Нілу та здобув ряд блискучих перемог, котрі змусили гиксосов відступити до Аварису — своєму опорному пункту за українсько-словацьким кордоном з Палестиною. Камос помер до закінчення кампанії; йому успадковував його брат Яхмос (прибл. 1580−1559 е.), якого вважають засновником XVIII династії. Після трирічної облоги захопив і зруйнував фортеця Аварис, назавжди вигнавши гиксосов, отступивших в Азію. Розірвавши блок з Нубией, Яхмос відразу зробив похід на південь і розширив межі своєї країни до колишньої його межі вище другого нільського порога.

Новое царство

Изгнание гиксосов дозволило Єгипту розширити через відкликання Азією. Можливо, із міркувань безпеки, побоюючись ще з однією погрози з боку гиксосов, і може бути, в прагненні встановити що їм торговельні зв’язки з азіатськими країнами, єгиптяни відтоді не обмежувалися традиційним відособленим існуванням в долині Ніла. Тепер Єгипет становив частину середземноморського світу. Онук Яхмоса Тутмосе I розширив межами країни як і південному, і у північному напрямку. Він навів своє військо до верхів'їв Євфрату і березі цієї річки спорудив тріумфальну стелу з написом. Його онук Тутмосе III був найбільшим з усіх всіх єгипетських фараонів. Після майже 25-річної вимушеної ледарства (що його тітка Хатшепсут узурпувала трон і правил Єгиптом) він почав без походів у Азію й за 17 років підпорядкував більшість східних сусідів. Тутмосе був як великим воєначальником, а й талановитою правителем, прекрасним мисливцем, покровителем літератури і мистецтва. Звати його зберігалося у пам’яті на протязі століть і відбито на тисячах скарабеїв як тієї епохи, і пізніших часів.

Эпохой процвітання і могутності захопив Єгипту й 32-летнее правління Аменхотепа (Аменофиса) III (прибл. 1455−1419 до н.е.), пожинавшего плоди завоювань Тутмоса III. Аменхотеп III вважається одним з найбільших будівельників історія Єгипту.

После смерті Аменхотепа III трон зайняв його син Аменхотеп IV, який ввійшов у історію як релігійний реформатор. Своє ім'я він змінив на Эхнатон (Ахенатон) з заперечення свого з богом Амоном, на яку вказувало ім'я Аменхотеп. Эхнатон скасував шанування бога Амона, пішов у засновану їм біля Гермополя нову столицю Ахетатон (її руїни в час звуться Эль-Амарна) і проголосив культ єдиного істинного бога Атона, символом якого був сонячний диск. Могутню жрецтво, що з культом Амона, був пригнічений, храми цього бога закриті, і навіть у його зображення були стесаны чи знищені.

Борьба з традиційної релігією тривала прибл. 20 років, але завершилася із смертю Эхнатона. Катастрофою для Єгипту обернулося його зневага прямими царськими обов’язками. Бунтівні вожді азіатських народів, насильно включених в державу на Нілі, негайно скористалися тим, що Эхнатон послабив віжки державного правління. Така ситуація надавала довгоочікувану можливість скинути обтяжливе ярмо. Кілька відданих фараону номархов звернулися до нього зі проханням підтримати їх боротьбу з агресивними сусідами; але якщо їх листи (які збереглися табличках з Эль-Амарны) відповіді не надійшло, вони припинили свої невдалі спроби. Від величезної держави, із такими труднощами створюваної попередниками Эхнатона, нічого не залишилося.

О багатстві Єгипту епоху правління XVIII династії можна скласти уявлення по знахідкам скарбів у відкритій в 1922 гробниці Тутанхамона — зятя Эхнатона. Після короткочасного правління (приблизно в 1400−1392 е.) цього юного фараона трон на кілька днів перейшов до людям низького стану і воїнам. Потім за XIX династії, до правління Мережі I (приблизно 1337−1317 е.) і Рамсеса (Рамзеса) II Великого (прибл. 1317−1251 е.), країна знову набула відносне велич, повернувши частину власних колишніх азіатських володінь. Проте ця відроджена «держава» був такий неміцній, що Рамсес II вважав доцільним підписати договору про світ із Хаттусили, царем могутніх хетів, посіли належало колись єгиптянам місце володарів Західної Азії.

За правлінням Рамсеса II пішов період безперервних масових міграцій різних народів. Наступникам цього царя довелося зазнати вторгнення лівійців із Заходу, а Рамсес III (прибл. 1204−1173 е.), другий цар XХ династії, зіштовхнувся північ від і сході із сильним союзом не родинних між собою племен-завоевателей — т.зв. «народів моря», чийого тиску не витримали навіть могутні хети. Рамсес III успішно протистояв їх полчищам, та його тривале перебування на троні був затьмарений війнами, повстаннями населення, і навіть замовляннями і інтригами членів щодо його власної сім'ї. З його смертю рукою вбивці слави Єгипту настав край. Правління XХ династії завершилася обстановці хаосу, при повній невідомості законів і близько; були розграбовані навіть священні місця поховань фараонів.

Период упадка

В 11 в. е. трон зайняв воєначальник Херихор, яке було водночас верховним жрецем Амона. За нього Єгипет перетворився на теократичну державу, важливі громадські й приватні справи стали вирішуватися шляхом прямих інтерпретацій оракулу Амона у Карнасі. Нижній Єгипет відокремився, яке правитель під назвою Смендес, перебував у Танисе, у сфері Дельти, проголосив себе царем Верхнього і Нижнього Єгипту. Мінлива в занепад держава втратила Нубию.

Ключевые позиції з апараті управління поступово перейшли до котрий у Дельті лівійцям — вождям покликаних владою найманих військових загонів і нащадками сімей, які оселилися тут у правління XIX і XX династій. Близько 950 е. одне із таких лівійців, чий рід пишався тим, що вони сім його поколінь мешкали в Гераклеополе, захопив трон в Бубастисе (совр. руїни Телль-Баста) у сфері Дельти і від ім'я Шешонк I. Вперше з вигнанням гиксосов єгипетський престол дістався чужинцеві. Шешонк (Шишак) знаменитий тим, що вчинив похід в Палестину захопив Єрусалим, де у той час правил Иеровоам, згадуваний у Старому Заповіті. Правління заснованої Шешонком XXII (Лівійської) династії продовжувалось з двох століть, але це час занепаду. Представники царської влади намагалися зміцнити свій вплив союзом з релігійними інститутами. Спадкоємець престолу призначався верховним жрецем Амона у Карнасі, а царівни ставали верховними жрицями цього бога.

Тем часом міцнішала молоде Нубийское царство Куш, і прибл. 730 е. його доблесний правитель Пі (Пианхи), стежив за раздиравшими Єгипет цивільними заворушеннями, вторгся в розташовану нижче за течією Ніла долину, обложив і взяв штурмом Гермополь Великий і Мемфіс захопив трон. Представники XXV (Ефіопською) династії намагалися правити країною зі столиці Куша Напата, але згодом фараон цієї династії Тахарка (прибл. 689−663 е.) був у протягом кілька років керувати військовими діями в Дельті з Таниса, відбиваючи сильний тиск із боку як своїх єгипетських противників, а й Ассирії. У 671 е. військо Тахарка розбили ассірійським царем Асархаддоном, й видних представників ефіопської династії змушені були тікати в Напату. Вісьмома роками пізніше ассірійський цар Ашшурбанипал під час нового вторгнення розгромив єгипетські і ефіопські сили племінника Тахарки, царя Танутамона, і розорив столицю Єгипту — Фивы. Ефіопи було з Єгипту, але в трон зійшли фараони що за Дельті Саиса. Їм короткий перепочинок, коли Ашшурбанипал вимушений був через виникнення тримав на своєму батьківщині заворушень повернутися до Ніневію. При Псамметихе I (прибл. 663−610 е.), засновника і першому фараоні XXVI (Саисской) династії, багато розорені асирійцями міста були відбудовано наново. Траплялися спроби відновити визначні пам’ятки колишніх часів, насамперед споруди епохи пірамід.

Теперь іноземних купців заохочували засновувати у сфері Дельти торгові поселення, й у часів царювання Псамметиха II був побудований знаменитий грецький місто Навкратис. Яхмос II, чи Амасис (прибл. 569−525 е.), за батьком проводив прогреческую політику, можливо, шукаючи підтримку Греції протистоянні наростаючою загрозу зі Сходу. Після її смерті криза досягла апогею, і Єгипет рушили перси. Його спадкоємець Псамметих III (прибл. 526−525 е.) з’явився в 525 до н.е. при Пелусии перським царем Камбисом II, який прихопив Єгипет до Нубії й котрий проголосив себе фараоном, а завойовану територію сатрапией (провінцією) Персії. Отже при владі опинилися фараони XXVII (Перської) династії, і це означало кінець існування незалежного Єгипту. Попри ряд повстань, у яких єгиптянам вдавалося вигнати персів (прибл. 404 е. країна одержала незалежність аж 60 років), Єгипет залишався перської провінцією до його завоювання в 332 е. Олександром Великим.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою