Гаррієт Бічер-Стоу. 
Хатина дядька Тома

Гарриет Бичер-Стоу. Хатина дядька Тома

Действие роману відбувається у початку 1850-х рр. США. Відкривається він розмовою «доброго» плантатора Шелби з работоргівцем Гейли, якому хоче продати свого негра дядька Тома як плата боргів. Розводячись гуманізм, понимаемом своєрідними, Гейли висловлює думку багатьох работоргівців: годі було, вважає він, продавати дитини з участю матері, щоб уникнути зайвих сліз отже, не псувався товар. Марно також сильно їх пороти, а й носитися не дуже стоїть — «доброта їм боком виходить». У додачу до Тому Гейли просить продати йому Гаррі, сина квартеронки Елізи, покоївкою хозяйки.

Муж Елізи Джордж Гарріс — раб сусіднього плантатора. Колись вона працювала на фабриці, з дуже добре себе зарекомендував, але господар не побажав терпіти незалежності негра і його на найважчу роботу. Двоє дітей Елізи і Джорджа померли у дитинстві, тому Еліза особливо прив’язана до свого малышу.

В того самого дня Джордж дійшов Елізі і каже їй про намір бігти в Канаду, бо господар змушує його брати шлюб із інший, хоча раніше їх з Елізою вінчав священник.

Подписав купчі на Тома і Гаррі, містер Шелби розповідає про все дружині. Еліза чує їхню розмову і вирішує бігти, щоб зберегти дитини. Вона кличе з собою дядька Тома, але вона готовий скоритися судьбе.

О втечу стає відомо лише вранці. За утікачкою організована гонитва, але вона може по крижинам переметнутися на штат Огайо, де рабство запрещено.

Упустивший утікачку Гейли випадково зустрічає Тома Локкера та її супутника під назвою Меркс, мисливців за швидкими рабами, які погоджуються йому помочь.

Элиза потрапляє у будинок сенатора Бэрда, який поділяє ідей работоргівлі і допомагає їй сховатися у надійних людей.

Тем часом Гейли відбуває Тома з маєтку Шелби, закувавши їх у кайдани. Старший син господарів Джордж дає Тому напам’ять срібний долар і клянеться, що, коли виросте, нічого очікувати ні продавати, ні купувати рабов.

Приехав до міста, Гейли купує з аукціону ще кілька рабів, розлучаючи дітей із матерями. Потім негрів вантажать на пароплав — його потрібно переправити у південні штати. Закованих в кайдани рабів везуть на нижньої палубі, але в верхньої привільно їдуть білі, розмірковуючи про работоргівлю. Одні вважають, що негрів на плантаціях живеться краще, ніж волі, хтось гадає, що найбільш страшне в рабстві — «наруга над людськими почуттями, симпатіями», треті впевнені, що сама бог судив африканцям бути рабами й задовольнитися своїм положением.

Во час одній з стоянок Гейли повертається із молодою негритянкою, яка няньчить десятимісячного малюка. Він відразу продає дитини за 45 доларів, та її таємно забирають в. У розпачі та впадає в воду.

На тому самому пароплаві подорожує багатий і знатний джентльмен з Нового Орлеану по імені Сен-Клер з шестирічної донькою й немолодої родичкою. «Том з інтересом спостерігав до дівчини, бо негри із властивою їм добротою і вразливістю завжди тягнуться до всього чистому, дитячому». Якось дівчинка, перехилившись через борт, падає в воду, і Тому рятує її. Вдячний батько купує Тома у Гейли.

Огюстен Сен-Клер, син багатого луизианского плантатора, повертається додому, на Новий Орлеан. Літня родичка — його кузина міс Офелія, втілення точності й діють порядку. Основний життєвий принцип її — відчуття обов’язку. У своїй хаті Огюстена вона керуватиме господарством, оскільки дружина кузена слабка здоровьем.

Жена Сен-Клера Марі виявляється навіженим, егоїстичним істотою, одобряющим рабство. У Сен-Клера ставлення до рабству суто прагматичне — вона розуміє, що їх викорениш, поки білим воно вигідно. Спостерігаючи Офелію, він зазначає двоїсте ставлення до негрів північан: «Ви ставтеся до них з бридливістю <…> й те водночас заступаєтеся за них».

Тем часом Еліза і Джордж, заховані громадою квакерів, готуються бігти до Канади. Разом із нею їде негр Джим. Вона давно живе у Канаді, але повернувся США, щоб забрати з собою стару матушку.

Внезапно вони дізнаються, що з ними організована гонитва, у якій беруть участь Том Локкер, двоє поліцейських і місцева набрід. Під час перестрілки Джордж ранить Тома Локкера. Спільники кидають його, а втікачі підбирають і відвозять до будинку, де його організований хороший уход.

Действие знову переноситься будинок Сен-Кдеров. Його мешканці напружено обговорюють проблему рабства. Опостен засуджує рабство, однак може протистояти то одиночній тюремній камері. Щоб щогодини не мати справу з найбільш грубими його проявами, він відмовився від володіння плантацією. Він переконаний, що наприкінці кінців негри, як і народні маси в весь світ, самі завоюють собі свободу.

Однажды він спричиняє подарунок Офелії негритянку років восьми під назвою Топси, яку колишній господар по-звірячому бив. Дівчинка виявляється дуже тямущої. Вона описується, як пустуха і злодійка, але добра й чуйна в душе.

Проходит двох років. З’ясовується, що Сен-Клера Евангелина (скорочено Єва) страждає на сухоти. Це дуже ніжна й чуйна дівчинка. Її мрія — відпустити всіх негрів за грати і обрати освіту. Але найбільше вона прив’язується до дядькові Тому.

Как-то, розмовляючи з отпом, ще вона каже йому, невдовзі помре, і її смерті відпустити дядька Тома волю. Сен-Клер обіцяє їй це, та його обіцянці не судилося виповнитися: невдовзі по смерті дочки він трагічно гине в п’яною бійці. Добре хочч міс Офелії вдасться одержати від цього дарчу на Топси.

После смерті Сен-Клера справи бере до рук деспотична Марі. Ока збирається продати дім" і всіх рабів його й поїхати на батьківську плантацію. Для Тома це означає вічне рабство. Господиня і навіть чути гребує, щоб, на виконання волі її покійної дочки, дали волю і разом з іншими неграми відправляє їх у невільничий барак, де збирають партію негрів для аукциона.

Невольничий барак — те, що торговий склад: проти нього як зразки товару виставлено кілька негрів, жінок і чоловіків. Важко описати страждання негрів перед аукціоном — вони морально готуються до того що, що й розлучать з кількома сім'ями, відірвуть від звичної, знайомої обстановки, віддадуть до рук злих людей. «Однією з найстрашніших обставин, що з рабствам, і те, що негр <…> щохвилини може потрапити до рук жорстокого і грубого тирана, — точнісінько як стіл, колись украшавший розкішну вітальню, доживає віку в брудному трактирі. Суттєва різниця лише у цьому, що стіл щось відчуває, тоді як і людина <…> не можна забрати душу, <…> лише спомини та прив’язаності, бажання і страхи».

Том потрапляє до Саймону Легрі. Той негайно змушує її переодягтися в грубу одяг невільника, яке речі продає матросам пароплава, у якому їде додому. На плантації Легрі нових рабів селять в жалюгідних халупах, де настільки тісно, що яблуку ніде впасти. Сплять тут безпосередньо в землі, підстеливши трохи соломи. Раціон вкрай убогий: після виснажливої праці збиранні бавовни — одне корж з кукурудзяного муки.

Однажды для збирання бавовни виходить вродлива, ставна квартеронка Касси, коханка хазяїна. Вона нас дуже швидко, допомагає слабким і відстаючим. Том теж ділиться зібраним бавовною — із Люсі, хворий мулаткою в коридорі. Ввечері господар, бачачи хорошу роботу Тома, вирішує призначити його доглядачем й у початку хоче змусити його відшмагати Люсі і ще кількох рабів. Том рішуче відмовляється, внаслідок чого сам отримує побои.

Вечером випадає його Касси, змазує йому рани й розповідає себе. Батько її був багатим плантатором, і її отримала хорошу освіту. Проте батько помер і встиг дати їй вільну. Її купив юнак, яку вона дуже кохала і від якої народила двох дітей, але вона, наробивши боргів, теж продав її. Дітей в неї забрали, і вона почала переходити від однієї хазяїна до іншого. Касси має велику впливом геть Легрі і вмовляє її залишити Тома у спокої — хоча на час польових работ.

Для Елізи із Джоржем наближається годину довгоочікуваної свободи. Вражений їх шляхетністю, Том Локкер (одужавши, вирішив відмовитися від полювання на людей і зайнятися полюванням на ведмедів) попереджає їх, що з пароплава, де вони збираються переправитися до Канади, їх можуть чекати сищики. Тоді Еліза перевдягається у чоловічий костюм; Гаррі наряджають дівчинкою й тимчасово віддають місіс Сміт, білої канадці, яка повертається там. Їм вдається благополучно переїхати через прикордонне озеро Эри до містечка Амхерстберг, де вони зупиняються у домі місцевого священника.

А в садибі Легрі Том марно чекає звісточки від колишніх господарів. Касси пропонує йому вбити хазяїна, але хоче брати гріх на свою душу. Бігти він також відмовляється, тоді як Касси з новою коханкою Аегри юної Эммелиной планують втеча. Роблячи вид, що побігли до болотам, жінки ховаються на горищі, яскравому в усіх мешканців маєтку, включаючи Легрі, забобонний страх. У спробі з’ясувати, куди поділися Касси з Эммелиной, він наказує своїм підручним побити Тома. Ті досить наполегливо виконують приказание.

Внезапно на фільварку приїжджає Джордж Шелби, дивом разыскавший дядька Тома, однак може відвезти негра з собою — той вмирає тримав на своєму руках. На могилі Тома Джордж, який після смерті батька став власником маєтку, клянеться, що він ніколи рабов.

Воспользовавшись ситуацією, Касси і Эммелина біжать із горища. На пароплаві вони знайомляться з Джорджем Шелби і певної мадам де Ту, яка подорожує з дочкою. З’ясовується, що вона сестра Джорджа Гарріса. Молодий Шелби починає розповідати їй про долю Джорджа, і випадково услышавшая їхню розмову Касси розуміє, що його дружина Еліза — її дочь.

Вместе з мадам де Ту Касси вирушає до Канаду, що й знаходить дочка. По зрілому міркуванні воссоединившаяся сім'я вирішує переїхати до Франції. На пароплаві Эммелина виходить заміж за 1-го помічника капитана.

Во Франції Джордж Гарріс отримує гарну освіту й переїжджає до Ліберію, яку вважає свій батьківщиною. Мадам де Ту знаходить сина Касси, що теж збирається у Африку.

Узнав про смерть чоловіка, тітонька Хлоя, спеціально що вирушила на заробітки, щоб викупити його, не знаходить собі місця від горя, а Джордж Шелби виконує клятву, цю на могилі дядька Тома, і дає вільну усім своїм рабам.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.