Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики

пізнавальний тестовий школа фізика В даний час дослідження учених переконливо довели, що можливості людей, яких зазвичай називають талановитими або геніальними — не аномалія, а норма. Як правило, звичайна людина використовує всього 10 — 15% потенціалу свого мозку. Проблема полягає лише в тому, щоб розвинути мислення людини, підвищити коефіцієнт його корисної дії, використати ті величезні можливості, які подарувала Природа, і про існування яких багато з нас часом і не підозрюють. Тому особливо гостро останніми роками стало питання про формування загальних прийомів активізації пізнавальної розумової діяльності.

Пізнавальний інтерес — виборча спрямованість особи на предмети і явища що оточують дійсність. Ця спрямованість характеризується постійним прагненням до пізнання, до нових, повніших і глибших знань. Систематично зміцнюючись і розвиваючись, пізнавальний інтерес стає основою позитивного відношення до навчання. Пізнавальний інтерес має також і пошуковий характер. Під його впливом у людини постійно виникають питання, відповіді на які вона сама постійно і активно шукає. При цьому пошукова діяльність здійснюється із захопленням, людина відчуває емоційний підйом, радість від успіху. Пізнавальний інтерес позитивно впливає не тільки на процес і результат діяльності, але і на протікання психічних процесів — мислення, уяви, пам’яті, уваги, які під впливом пізнавального інтересу набувають особливої активності і спрямованості.

Пізнавальний інтерес виступає перед нами і як сильний засіб навчання. Активізація пізнавальної діяльності учня без розвитку його пізнавального інтересу не тільки важка, але й практично неможлива. От чому в процесі навчання необхідно систематично збуджувати, розвивати і укріплювати пізнавальний інтерес учнів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису особистості, і як могутній засіб виховуючого навчання, підвищення його якості.

Основна мета роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів — розвиток їх творчих здібностей. Досягнення цієї мети дозволяє вирішити багато завдань навчання:

• — забезпечити міцні і усвідомлені знання навчального матеріалу;
• — підготувати учнів до активної участі у виробничій діяльності;
• — формувати вміння самостійно поповнювати знання;
• — втілювати в життя науково-технічні ідеї;
• — освоювати нові спеціальності;
• — дати навчальним закладам країни добре підготовлених абітурієнтів, здатних творчо оволодіти вибраною спеціальністю.

Всі здібності людини розвиваються в процесі діяльності. Це твердження — один з провідних принципів сучасної психології. Не може бути іншого шляху розвитку пізнавальних здібностей учнів, окрім організації їх активної діяльності. Уміле застосування прийомів і методів, що забезпечують високу активність учнів в навчанні, їх самостійність в пізнавальній діяльності, є засобом розвитку пізнавальних здібностей дітей.

Отже, розвиток творчих пізнавальних здібностей учнів — мета моєї діяльності як вчителя, а застосування різних прийомів активізації - засіб досягнення цієї мети.

Піклуючись про розвиток учнів, я використовую активні методи навчання, різні методи і прийоми активізації, завжди враховую наявний рівень розвитку пізнавальних здібностей учнів. Складні пізнавальні завдання можна пред’являти лише учням, які володіють високим рівнем розвитку пізнавальних здібностей. Завдання, які не співпадають з рівнем розвитку дитини, перевищують можливості учня, вимоги, що пред’являють до нього, не можуть зіграти позитивну роль в навчанні. Вони підривають в учнів віру в свої сили і здібності.

Ще К. Д. Ушинський писав: «Викладання всякого предмету повинне йти таким шляхом, щоб на долю вихованця залишалося стільки праці, скільки можуть здолати його молоді сили».

Необхідність співвідносити завдання для учня, з рівнем його розвитку випливає з теорії мислення. Психолог С. Л. Рубінштейн неодноразово звертав увагу на те, що «кожен акт освоєння тих або інших знань припускає як свою внутрішню умову відповідний розвиток мислення, необхідного для їх засвоєння».

Інший психолог Л. С. Виготський вважав, що «навчання носить розвиваючий характер тоді, коли воно лежить в зоні найближчого розвитку дитини». Під зоною найближчого розвитку він розумів ті розумові операції, які дитина ще не може виконати самостійно, але які посильні їй при невеликій допомозі ззовні. «Зона найближчого розвитку дитини — це відстань між рівнем його актуального розвитку, визначеним за допомогою завдань, що виконуються самостійно, і рівнем можливого розвитку, що визначається за допомогою завдань, що виконуються дитиною під керівництвом дорослих і в співпраці з розумнішими товаришами».

Все це дозволяє зробити висновок, що розвиток пізнавальних здібностей учнів — досить тривалий процес. Тому свою роботу по активізації навчальної діяльності школярів будую з урахуванням поступового, планомірного і цілеспрямованого досягнення бажаної мети — розвитку творчих пізнавальних здібностей учнів.

Крім того, розвивати пізнавальні здібності учнів — це означає формувати у них мотиви навчання. Учні повинні не тільки навчитися вирішувати пізнавальні завдання, у них потрібно розвинути бажання вирішувати ці завдання. Виховання мотивів навчання в учнів в даний час є одним з головних завдань школи.

Завдання формування в учнів мотивів навчання нерозривно пов’язане із завданням розвитку мислення, і є передумовою її вирішення. Дійсно, як і всяка інша діяльність, мислення викликається потребами. Тому, не виховуючи, не пробуджуючи пізнавальних потреб в учнів, неможливо розвинути і їх мислення. Використовувані мною прийоми і методи активізації пізнавальної діяльності учнів в навчанні передбачають поступовий, цілеспрямований і планомірний розвиток мислення учнів і одночасне формування у них мотивів учення.

Серед всіх мотивів навчання найдієвішим є інтерес до предмету. Інтерес до предмету усвідомлюється учнями раніше, ніж інші мотиви навчання, ним вони частіше керуються в своїй діяльності, він для них більш значущий (має особову цінність) і тому є дієвим. З цього, звичайно, не слідує, що навчати школярів потрібно лише тому, що їм цікаве. Пізнання це — праця, що вимагає великої напруги. Тому, перш за все, на перших уроках переконую учнів в тому, що необхідно виховувати у собі силу волі, уміння долати труднощі. Протягом усіх уроків виховую в них відповідальне відношення до своїх обов’язків. Але одночасно потрібно прагнути полегшувати їм процес пізнання, роблячи його привабливим. К. Д. Ушинський писав: «…навчання, позбавлене всякого інтересу і узяте тільки силою примусу… вбиває в учневі охоту до навчання, без якої він далеко не піде». Під пізнавальним інтересом до предмету розуміється виборча спрямованість психічних процесів людини на об'єкти і явища навколишнього світу, при якій спостерігається прагнення особи займатися саме даною областю.

У формуванні пізнавального інтересу школярів виділяється декілька етапів. Спочатку він виявляється у вигляді цікавості - природної реакції людини на все несподіване, інтригуюче.

Тому на початку вивчення фізики, чи теми цікавим матеріалом привертаю увагу учнів постановкою питання та спрямовую їх думку на пошук відповіді. Цей матеріал повинен вимагати діяльності уяви в поєднанні з вмінням використовувати отриманні знання. Прикладом такого виду цікавого матеріалу та завдань є розповіді-загадки, задачі-жарти, кросворди з вивченої теми, розмальовки та малюнки з помилками, деякі види дидактичних ігор. Також використання художньої та історичної літератури для ознайомлення учнів з біографією видатних вчених. Або створення фантастичних ситуацій, наприклад, опис світу, в якому усунені сила тяжіння чи тертя, розгляд наслідків припинення обертання Землі або зміни нахилу її вісі. Подібні завдання можуть бути складені самими учнями, і це підвищує їх цінність. Використання такого матеріалу потребує мінімуму витрати часу, але вносить в урок емоційний, яскравий момент. (Додаток № 2).

Часто цікавий матеріал використовую при створенні проблемної ситуації. Наприклад: проведення цікавих дослідів — рух тіла уверх по нахиленій площині; повідомлення учням фактів, які вражають своєю несподіваністю; підготовка учнями рефератів та доповідей; виготовлення саморобних приладів, таблиць, схем; розгляд цілого ряду головоломок, хитромудрих питань, цікавих оповідань та задач, парадоксів; домашнє завдання, пов’язане з відшукуванням приказок, прислів'їв про явища, які вивчались на уроках. Цікавий матеріал використовую, як своєрідну розрядку напруженої обстановки в класі при поясненні великого за обсягом або об'єктивно важкого навчального матеріалу.

Вищим ступенем інтересу є допитливість, коли учень проявляє бажання глибше розібратися, зрозуміти явище, що вивчається. В цьому випадку учень зазвичай активний на уроці, ставить вчителеві питання, бере участь в обговоренні результатів демонстрацій, наводить свої приклади, читає додаткову літературу, конструює прилади, самостійно проводить досліди. Це досягаю, пропонуючи учням виконати домашні експерименти разом з друзями або батьками. (Додаток № 3). Проте допитливість учня часто не розповсюджується на вивчення всього предмету. Матеріал іншої теми, розділу може опинитися для нього нудним, і інтерес до предмету зникає, якщо весь час потроху не ускладнювати або не урізноманітнювати завдання, щоб навчання його захоплювало, а самостійне вирішення проблем, нестандартних завдань приносило задоволення.

Як всі психічні властивості особи, інтерес зароджується і розвивається в процесі діяльності. Оскільки пізнавальний інтерес виражається в прагненні глибоко вивчити даний предмет, вникнути в суть пізнаваного, то розвиток і становлення інтересу спостерігається в умовах розвиваючого навчання. Досвід самостійної діяльності сприяє тому, щоб цікавість і первинна допитливість переросли в стійку якість особистості - пізнавальний інтерес.

Загальновідомо, що на формування інтересів школярів впливають форми організації навчальної діяльності. Тому на початку уроку я чітко формулюю завдання уроку, пояснення матеріалу підтверджую доказовими матеріалами (для цього використовую експеримент та ІКТ), правильно будую структуру уроку, використовую в процесі навчання різноманітні самостійні роботи, творчі завдання — все це є могутнім засобом розвитку пізнавального інтересу. Учні при такій організації навчального процесу переживають цілий ряд позитивних емоцій (радість при оволодінні досконалішими способами діяльності, відчуття успіху при глибшому пізнанні світу, відчуття власної гідності і т.д.), які сприяють підтримці і розвитку їх інтересу до предмету. (Додаток № 5,6).

Та не менш важливою умовою розвитку інтересу до предмету є відносини між учнями і вчителем, які складаються в процесі навчання. Виховання пізнавального інтересу до предмету у школярів багато в чому залежить і від особи вчителя.

Якими ж якостями повинен володіти вчитель, щоб його відносини з учнями сприяли появі цікавості до предмету? Перш за все є:

• 1) ерудиція вчителя, уміння пред’являти учням необхідні вимоги і послідовно ускладнювати пізнавальні завдання;
• 2) захопленість предметом і любов до роботи, уміння спонукати до пошуку різних рішень пізнавальних завдань;
• 3) доброзичливе відношення до учнів, що створює атмосферу повної довіри, щирості. Все це сприяє тому, що можна спокійно подумати, знайти причину помилки, порадіти своєму успіху і успіху товариша і т.д.;
• 4) педагогічний оптимізм — віра в учня, в його пізнавальні сили, уміння своєчасне побачити і підтримати слабкі, ледве помітні паростки пізнавального інтересу і тим спонукати бажання дізнаватися, вчитися.

«Наука є наука і нічого не носить в собі. Виховний же елемент лежить у викладанні наук, в любові вчителя до своєї науки і в передачі її від вчителя до учня. Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять і тебе, і науку, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то скільки б ти не примушував учити, наука не проведе виховного впливу».

Знижений рівень вимог до пізнавальної діяльності учнів, формальний підхід вчителя до своєї роботи, дратівливість вчителя ведуть до втрати в учнів інтересу до предмету, до конфлікту з вчителем, до руйнування взаємного розуміння між ними.

Правильний стиль відносин з учнями (діловий, захоплений, доброзичливий) — основа успіху педагогічної діяльності.

Отже, формування інтересу школярів до предмету — складний процес, що припускає використання різних прийомів в системі засобів навчання і правильного стилю відносин між вчителем і учнями.

Найбільше можливостей під час практичної реалізації наведених принципів має саме вчитель фізики. Адже відомо, що основою вивчення фізики у школі є навчальний експеримент. Без перебільшення можна сказати, що якість знань і практична підготовка учнів з фізики перебувають у прямій залежності від якості фізичного експерименту. Шкільний фізичний експеримент підводить учнів до розуміння сучасних фізичних методів дослідження, виробляє у них практичні вміння і навички.

Під системою навчального експерименту розуміють сукупність взаємопов'язаних предметів навчального обладнання, методів і методичних прийомів, що відповідають домінуючій концепції навчання і виховання. Аналіз теорії і практики сучасного шкільного фізичного експерименту показав, що його розвиток йде за такими напрямками і спирається на такі принципи:

• 1) запровадження в шкільний фізичний експеримент нових досягнень науки і техніки;
• 2) зближення експериментальних методів навчання з сучасними науковими методами дослідження;
• 3) підвищення коефіцієнту використання навчального обладнання;
• 4) моделювання фізичних процесів та технічних пристроїв;
• 5) електронізація шкільного фізичного експерименту;
• 6) посилення ролі прямих вимірювань фізичних величин в шкільному експерименті, кількісні вимірювання в демонстраційному експерименті;
• 7) впровадження в шкільний фізичний експеримент фундаментальних наукових експериментів;
• 8) узгодження постановки фізичного експерименту до базових знань учнів;
• 9) комп’ютеризація шкільного фізичного експерименту.

Відсутність промислового виготовлення навчального обладнання значно погіршила в останні роки матеріально-технічну базу фізичного кабінету. Водночас концептуальні зміни при вивченні шкільного курсу фізики висувають нові вимоги до шкільного фізичного експерименту.

Тому в процесі викладання фізики залучаю учнів та їх батьків до виготовлення саморобних приладів та установок, а також відеозаписи демонстрацій та дослідів на комп’ютері. Звичайно, такі методи не можуть замінити промислові установки і це погіршує процес пояснення одержаного результату. Таким чином, підтверджуються слова Л. Н. Толстого: «Чим важче вчителеві, тим легше учневі, і, чим легше вчителеві, тим важче учневі».

Важливу роль для активізації навчальної діяльності на уроках відіграють форми організації навчальної діяльності учнів. В своїй практиці використовую колективні, групові, індивідуальні форми роботи. Поряд з традиційними методами застосовую інноваційні, наприклад метод проектів, ігри — змагання, суди, вільні дискусії, дослідницькі методи.

Перед вивченням нової теми з метою діагностики рівня підготовки до її засвоєння проводжу на знання явищ, законів, формул, фізичних величин. Також фізичні диктанти застосовую після вивчення теми з метою з’ясування готовності учнів до написання контрольної роботи. Протяжність диктанту 5−10 хвилин. Кількість питань 6−12. Текст повинен бути простим, доступним для сприйняття, який вимагає коротку відповідь або нескладних обрахунків. Пауза між питаннями повинна достатня для того, щоб учні могли записати відповідь. Наприклад, учні першу половину речення, а кінець (відповідь) формулюють самі. Перевірити роботу можуть або самі учні (самоконтроль), або сусід по парті (взаємоконтроль) по заданому зразку на дошці або на екрані.

Також цікавою формою перевірки знань учнів є розгадування кросвордів або складання їх, розгадування або складання ребусів. Складання ребусів часто практикую для домашніх робіт.

В процесі навчання вчитель повинен виступати не як джерело інформації, а як організатор діяльності учнів. Це дає можливість розвивати здібності учнів, його творчість, вміння приймати свої рішення, відповідати на питання, правильно сприймати критику апонентів, доводити свою точку зору.

З цією метою використовую технологію проблемного навчання.

Проблемне навчання — це сукупність таких дій, як організація проблемної ситуації, формулювання проблеми, надання учням необхідної допомоги при розв’язуванні проблеми, перевірка цього рішення та керівництво процесом систематизації та закріплення отриманих знань.

Ввести учнів у проблемну ситуацію — це означає підвести їх до протиріччя. Проблемна ситуація в процесі пізнання може виникнути лише тоді, коли є пробіл у знаннях. Тому на уроці організовую проблемну ситуацію, відкриваючи протиріччя між новим матеріалом та системою наявних в учнів знань. Існує три типи протиріч: