Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Формування потенціалу підприємства

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Трудовий потенціал є гарантом економічної безпеки, джерелом додаткових можливостей та оптимального економічного розвитку суб'єктів на всіх рівнях. Оцінювання трудового потенціалу підприємства спричинює великі труднощі. Єдина універсальна методика, яка придатна для вирішення всього комплексу завдань, відсутня як в українській, так і в зарубіжній статистичній практиці та науковій теорії… Читати ще >

Формування потенціалу підприємства (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ВСТУП Формування потенціалу підприємства — один з найважливіших процесів, які відбуваються в діяльності підприємства, бо існує багато чинників, які призводять до його втрати, наприклад, кризовий стан окремих підприємств, зміна суспільно-економічного ладу в країні.

Актуальність теми полягає в тому, що проблема вимірювання величини потенціалу підприємства є важливою як в теоретичному, так і практичному плані. Знання потенціалу підприємства дозволяє визначити сумарний потенціал галузі та економіки в цілому, створює основу для розробки, вибору та обґрунтування довгострокових цілей їх розвитку. Співвідношення величини потенціалу з кінцевими результатами функціонування підприємства дозволяє отримати комплексне уявлення про ефективність його функціонування, тобто ступінь реалізації потенціалу.

Для ефективного функціонування та забезпечення конкурентоспроможності підприємств та інших суб'єктів господарювання необхідно якісно розвивати матеріально-технічні, структурно-функціональні, соціально-трудові та інші елементи потенціалу. Це зумовлює виключну увагу керівників підприємницьких структур до ефективного управління технологічними й організаційними змінами, а особливо до алгоритмів визначення та використання їхніх потенційних соціально-економічних можливостей.

В умовах формування ринкових відносин важливу роль у стабільній роботі підприємства відіграють їх ресурси, що становлять основу його економічного потенціалу. Залежно від джерел формування ресурсного потенціалу та ефективності його використання залежать економічні показники діяльності підприємства, зокрема такі як обсяги діяльності, доходи, витрати, прибуток, і т.д.

Метою курсової роботи є дослідження процесу формування потенціалу підприємства та узагальнення, систематизація існуючих підходів до його оцінки.

Виходячи з мети необхідно визначити наступні завдання:

— визначити суть та загальні підходи щодо формування потенціалу підприємства;

— дослідити механізм оцінки потенціалу підприємства та його конкурентоспроможності;

— проаналізувати проблеми формування та оцінки потенціалу підприємства і шляхи їх вирішення.

Питаннями формування та оцінки потенціалу підприємства займалися такі теоретики та практики як І. А. Ачкасов, Т. А. Пушкар, В. Г. Федорова, О.Є. Бабина, В. Н. Гавра, Ф.І. Євдокимов, І.В. Несторишен, О.В. Пожуєв, М. М. Трещов, В.І. Хомяков та інші.

Предметом курсової роботи є система економічних відносин щодо формування та оцінки потенціалу підприємства.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає потенціал підприємства.

В курсовій роботі використано Господарський кодекс України, ряд статей наступних авторів: І. А. Ачкасов, Л. В. Барбакова, О.В. Білан, В.І. Блонська, А.І. Бурда, О.В. Гордієнко, М. М. Дубовиков, Ф.І. Євдокимов, Я. О. Зубрицька, О. Г. Литвиненко, І.А. Маринич, Й. М. Петрович, Д. О. Рибницький та інші. Також було використано підручники: В.І. Хомяков, І.В. Бакум «Управління потенціалом підприємства», Гавра В. Н. «Потенціал підприємства: формування та оцінювання», інші.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Потенціал підприємства: суть та загальні підходи щодо його формування Перехід до нового механізму господарювання значно підвищив актуальність дослідження тих ринкових ознак потенціалу, котрі якнайповніше виражають поняття «потенціал підприємства».

Потенціал — джерела, можливості, засоби, запаси, які можуть бути приведеними в дію, використані для вирішення якоїсь задачі, досягнення певної цілі, можливості окремої особи, суспільства, держави, підприємства в певній галузі.

Потенціал, що об'єднує в собі як просторові, так і тимчасові характеристики, концентрує одночасно три рівні зв’язків і відносин:

По-перше, він відображає минуле, тобто сукупність властивостей, нагромаджених системою в процесі її становлення і таких, що зумовлюють можливість до її функціонування та розвитку. У цьому плані поняття «потенціал» фактично набуває значення поняття «ресурс».

По-друге, він характеризує рівень практичного застосування і використання наявних можливостей. Це забезпечує розмежування реалізованих і нереалізованих можливостей. У цій своїй функції поняття «потенціал» частково збігається з поняттям «резерв».

По-третє, він орієнтується на розвиток (на майбутнє). Будучи єдністю стійкого і мінливого станів, потенціал містить (як можливі) елементи майбутнього розвитку.

Рівень потенціалу, характеризуючи наявний стан системи, обумовлений тісною взаємодією всіх трьох перелічених станів, що і відрізняє його від таких, на перший погляд близьких, понять, як «ресурс» і «резерв».

Потенціал підприємства — це складна, динамічна, поліструктурна система. Ця агломерація має певні закономірності розвитку, від уміння використати які вирішальною мірою залежить ефективність економіки, темпи та якості її зростання. Отже, потенціал підприємства характеризується чотирма основними рисами.

Перша риса. Потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері соціально-економічної діяльності, причому не тільки реалізованими, а й нереалізованими з будь-яких причин.

Друга риса. Можливості будь-якого підприємства здебільшого залежать від наявності ресурсів і резервів (економічних, соціальних), не залучених у виробництво. Тому потенціал підприємства характеризується також і певним обсягом ресурсів, як залучених у виробництво, так і ні. але підготовлених для використання.

Третя риса полягає в тому, що потенціал підприємства визначається не тільки і не стільки наявними можливостями, але ще й навичками різних категорій персоналу до його використання з метою виробництва товарів, здійснення послуг (робіт), отримання максимального доходу (прибутку) і забезпечення ефективного функціонування та сталого розвитку виробничо-комерційної системи.

Четверта риса. Рівень і результати реалізації потенціалу підприємства (обсяги виробленої продукції або отриманого доходу прибутку)) визначаються також формою підприємництва та адекватною їй організаційною структурою [37, с. 10].

Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:

1. Блочно-модульна структуризація.

2.Функціональна структуризація.

Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства заснована на взаємодії трьох складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягти поставлені цілі, та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства — ресурсів, системи управління та діяльності персоналу.

Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Блок ресурсів, незважаючи на нібито однозначність їхнього трактування, в економічній літературі представляється різним набором модулів.

Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

— технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);

— технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);

— кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);

— просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення):

— інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);

— ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);

— фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.).

До об'єктних складових потенціалу підприємства відносяться:

— виробничий потенціал;

— інноваційний потенціал (характеризує можливості підприємства в сфері розробки та впровадження інновацій);

— фінансовий потенціал;

— потенціал відтворення (характеризує можливості діючої системи формування та відновлення основних фондів забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції підприємства);

— інформаційний потенціал характеризує можливості створеної інформаційної бази гарантувати своєчасне та повне насичення підприємства достовірною вхідною, вихідною, нормативно-довідковою, оперативною інформацією для прийняття рішень у процесі господарської діяльності підприємства та досягнення цілей його розвитку);

— інфраструктурний потенціал (характеризує привабливість місця розташування підприємства з погляду розвитку ринкової інфраструктури, транспортних комунікацій та інших факторів).

До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносять:

— науково-технічний потенціал (характеризує здатність працівників підприємства здійснювати наукові дослідження та розробки, спрямовані на удосконалення виробничих і технологічних процесів, диференціацію видів продукції);

— маркетинговий потенціал;

— потенціал організаційної структури управління (характеризує можливості сформованої організаційної структури управління забезпечувати високий рівень ефективності функціонування підприємства в умовах мінливості зовнішнього середовища);

— кадровий потенціал (сукупність здібностей і можливостей кадрів забезпечувати ефективне функціонування організації);

— управлінський потенціал (сукупність здібностей і можливостей системи управління забезпечувати досягнення стратегічних цілей діяльності).

Формування потенціалу підприємства — це виявлення стратегічних можливостей, ресурсів і резервів потенціалу, здатних підвищити конкурентоспроможність підприємства. Формування потенціалу, нарощування його за рахунок резервів — основне завдання підприємства. При цьому слід враховувати, що сильні сторони є потенціалом підприємства, а слабкі - резервом потенціалу. Завданнями підприємства є використання сильних позицій за одночасного усунення слабких сторін.

Класифікація сильних і слабких позицій складових потенціалу підприємства дозволяє виділити головне завдання — виявити стійкі конкурентні переваги з метою подальшого нарощування функціональних складових потенціалу.

Потенціал розвитку підприємства визначається як поєднання ресурсних можливостей, управлінських здібностей і вмотивованості підприємця, а також готовності персоналу до здійснення у відповідь на зовнішні виклики організаційних змін, спрямованих на формування і посилення конкурентних переваг підприємства, реалізація яких сприяє зміцненню його ринкових позицій, кількісному і якісному зростанню.

Виходячи із цього визначення, можна виокремити основні складові потенціалу розвитку підприємства:

— кваліфікований і креативний менеджмент, вмотивований до успіху, здатний оперативно реагувати на сигнали зовнішнього середовища, приймати адекватні рішення і забезпечувати їхню реалізацію в стислі терміни;

— матеріально-технічні і фінансові ресурси, якими підприємство володіє, або які можуть бути залучені на прийнятних умовах для реалізації стратегічних цілей;

— сприятливий організаційний клімат, який ґрунтується на взаємовигідності спільної взаємодії, що забезпечує єдність духу, згуртованість, взаємодопомогу, здатність опановувати нове і долати тимчасові труднощі.

Порівняльний аналіз цих складових і практики вітчизняного підприємництва показує, що в багатьох випадках останньою складовою нехтують. Це виявляється у ставленні до персоналу як до звичайних ресурсів, які не мають особливої цінності і можуть бути замінені в разі найменшого протистояння інтересів. Напівлегальна робота, відчуття тимчасовості, нестабільності не сприяють формуванню сприятливого організаційного клімату і не забезпечують належної підтримки персоналом інноваційних задумів керівництва, що зменшує потенціал розвитку підприємства.

У зв’язку з тим, що формування потенціалу підприємства є складним динамічним процесом, орієнтованим на максимальну взаємодію із зовнішнім середовищем i забезпеченням високої якості реалізації, важливо визначити, які саме чинники обумовлюють розвиток його елементів i впливають на їхню збалансованість та ефективність використання.

Існують такі основні наукові підходи процесу формування потенціалу підприємства:

1. Системний підхід є одним з основних у процесі формування потенціалу підприємства. При його застосуванні на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри виходу — товару або послуги: що робити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, у які терміни, за якою ціною? Параметри виходу повинні бути конкурентоспроможними.

Потім визначаються параметри входу: які потрібні ресурси й інформація для реалізації внутрішніх бізнес-процесів?

2. Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію формування можливостей підприємства на споживача. Це означає, що формування будь-якого елемента потенціалу повинне ґрунтуватися на аналізі та прогнозуванні ринкових потреб, аналізі та прогнозуванні конкурентоспроможності та конкурентних переваг. При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв формування потенціалу підприємства є:

1) підвищення якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) відповідно до потреб споживачів;

2) економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості всіх елементів потенціалу та, як наслідок, підвищення якості кінцевої продукції або послуги.

3. Функціональний підхід передбачає пошук зовсім нових, оригінальних технічних рішень для задоволення існуючих або потенційних потреб. Потреба в цьому випадку розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення.

4. Відтворювальний підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва продукції з меншої ресурсоємністю та вищою якістю порівняно з аналогічною продукцією на даному ринку для задоволення потреб клієнтів.

5. Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу нормативів:

— якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об'єктів, параметрів ринку і т. д.;

— ефективності використання ресурсного потенціалу;

— щодо розробки й ухвалення управлінських рішень.

Слід зазначити, що встановлені нормативи повинні відповідати вимогам обґрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування.

6. Комплексний підхід передбачає необхідність урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних і інших аспектів діяльності підприємства.

За твердженням колективу авторів на чолі з Б. Є. Бачевським, модель формування потенціалу підприємства передбачає три рівні:

Рис. 1.1. Модель формування потенціалу підприємства Джерело: Гавра В. Н. Потенціал підприємства: формування та оцінювання / В. Н. Гавра, Е. А. Божко. — Київ: Центр навчальної літератури, 2004. — 224 с Під час формування потенціалу підприємства необхідно враховувати такі особливості:

1) потенціал підприємства є динамічною системою, в основу якої покладено взаємодію її елементів у просторі і часі з проявом закону синергії;

2) потенціал підприємства має здатність до самовідтворення і трансформації;

3) елементи потенціалу підприємства повинні раціонально поєднуватися між собою та відповідати напрямам діяльності підприємства;

4) з метою забезпечення розвитку підприємства елементи потенціалу повинні змінюватися та оновлюватися.

Отже, для того, щоб потенціал підприємства зміг здійснювати безперервний і постійно відновлюваний процес виробництва продукції, він сам також повинний безперервно відновлюватись.

1.2 Основні фактори та передумови формування і розвитку потенціалу підприємства Успішний розвиток будь-якого суб'єкта господарювання (підприємства), його потенціал в умовах ринкових відносин визначаються різними факторами, обумовленими як зовнішнім, так і внутрішнім середовищем функціонування. Поглиблене дослідження факторів, що впливають на формування економічного потенціалу, припускає визначення сутності поняття «потенціал». Узагальнення позицій з цього питання, що мають місце в економічній літературі, дозволяє зробити висновок, що потенціал — це характеристика ресурсів, які мають динамічний характер з погляду оцінки їх внутрішніх можливостей з урахуванням імовірності мінімізації негативних наслідків факторів, що впливають на ці ресурси.

Залежно від зв’язку з діяльністю підприємства фактори поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішні фактори не залежать від діяльності підприємства та містять у собі: загальноекономічні, організаційно-економічні і фактори, пов’язані з науково-технічним прогресом.

До економічних факторів можна віднести рівень інфляції, стан кредитно-грошової системи, податкову політику держави, платоспроможний попит та ін.

Організаційно-економічні включать масштаб діяльності підприємства, місце його розташування, галузеву приналежність, географію споживачів і ін. До факторів, пов’язаних з науково-технічним прогресом, відносяться рівень технології, устаткування, ступінь автоматизації торговельних процесів, рівень комп’ютеризації в галузі тощо.

Внутрішніми факторами назвемо ті, що безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства, і, на відміну від зовнішніх факторів, їх зміна підвладна безпосередньо підприємству. До них відносяться економічні, технічні й організаційні фактори. Економічні фактори включають облікову політику підприємства, структуру активів, розмір статутного капіталу, форми і системи оплати праці та ін. До технічних факторів можна віднести стан матеріально-технічної бази та рівень технічного оснащення підприємства, організацію і рівень механізації праці, організацію торгово-технологічного процесу, форми продажу товарів і т. ін. До організаційних факторів належать тривалість виробничого циклу, організація й умови праці, кваліфікація та плинність кадрів тощо.

Традиційну змістовну оцінку зовнішніх і внутрішніх факторів, які інакше називають факторами зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, дає SWOT-аналіз. Зовнішнє середовище, за цією оцінкою, впливає на підприємство через: фактори прямого впливу (держава, споживачі, постачальники, конкуренти); фактори непрямого впливу (політична й економічна обстановка в країні, демографічні, природні, науково-технічні фактори).

До чинників, які сприяють підвищенню ефективності формування потенціалу підприємства належать:

На рівні підприємства це:

— якісне оновлення, розширення та модернізації матеріально-технічної бази;

— проведення гнучкої закупівельної політики щодо формування товарних ресурсів, товарних запасів, надходження сировини та матеріалів;

— заміна працівників апарату управління, які не змогли адаптуватися до роботи в ринкових умовах;

— поповнення трудових ресурсів молодими, ініціативними кадрами з числа випускників навчальних закладів;

— оптимізації організаційної структури управління та розробки мотиваційної моделі зацікавленості працівників підприємств у результатах індивідуальної й колективної праці;

— забезпечення високої швидкості обороту капіталу та поповнення власних оборотних коштів;

— формування сучасної інформаційної бази для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, діагностики та запобігання кризовим явищам;

— впровадження сучасних технологій виробництва промислової продукції, обґрунтування асортиментної політики виробничих підприємств шляхом проведення маркетингових досліджень;

— залучення до розробки та реалізації інвестиційних проектів підприємств різних форм власності та господарювання.

На рівні держави це:

— вдосконалення державної регуляторної політики з метою поліпшення умов діяльності підприємництва та зменшення можливостей і мотивації підприємців до формування тіньових бізнес-схем;

— створення ефективних механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва, сприяння в отриманні міжнародної фінансово-технічної допомоги, що збільшуватиме ресурсні можливості підприємств;

— підвищення якості освітньо-професійної підготовки кадрів, що розширюватиме здібності і поліпшуватиме управлінський потенціал підприємств.

На регіональному рівні:

— розробка і реалізація соціально-економічних програм розвитку підприємництва з огляду на ресурсні можливості регіону;

— створення ефективного інформаційно-консультаційного середовища для комплексного обслуговування підприємств;

— створення цільових регіональних фондів підтримки розвитку підприємництва.

Формування потенціалу підприємства проводиться за такими принципами:

1) потенціал підприємства — це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть так чи інакше заміщати один одного, тобто є альтернативними;

2) потенціал підприємства не можна сформувати на базі механічного додавання елементів, оскільки він є динамічним угрупованням;

3) потенціал підприємства у вищих формах його виявлення може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів;

4) елементи потенціалу підприємства мають функціонувати одночасно і в сукупності, бо закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами;

5) усі елементи потенціалу об'єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто, з одного боку, вони підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, з іншого — чутливі до досягнень науково-технічного процесу;

6) складові потенціалу підприємства мають бути адекватними характеристикам продукції послуг, які виробляються на підприємстві.

На основі аналізу наукових праць учених-економістів, економічної логіки було визначено та систематизовано складові потенціалу підприємства, які наведено в додатку А1.1[2, с. 23 ].

В умовах нестійкого зовнішнього середовища існують певні особливості формування потенціалу підприємства:

1. В умовах нестабільності макроекономічного середовища суттєвий вплив на діяльність підприємств чинять політичні фактори. Отже, необхідно зменшувати вплив цих факторів і вивчати діючі політичні сили.

2. Численні характеристики включають і ринкові фактори, що безпосередньо впливають на ефективність роботи підприємства й аналіз яких дозволяє його керівництву уточнити стратегію та зміцнити позиції на ринку.

3. З метою ідентифікації змін, що становлять загрозу існуванню підприємства, особливо важливим є постійний моніторинг технологічного середовища.

4. Проведення аналізу факторів конкуренції, що передбачає здійснення постійного контролю з боку підприємства за діями конкурентів.

5. Одним з найважливіших факторів зовнішнього середовища, що впливає на функціонування підприємства і формування його стратегічного потенціалу, є державний вплив. Держава встановлює систему нормативних актів, що регулює діяльність суб'єктів ринку [12,с.12].

Розглянувши теоретичні основи сутності та основні фактори й передумови щодо формування і розвитку потенціалу підприємства можна перейти до механізму його оцінки.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Механізм оцінки потенціалу підприємства Під оцінкою у загальному вигляді розуміють результат визначення та аналізу якісних і кількісних характеристик об'єкта, яким управляють, а також самого процесу управління. Тобто, іншими словами, це процес визначення його цінності.

Гольцберг М. і Хасан-Бек Л. [19, с. 51] вважають, що цінність підприємства, як і будь-якого іншого активу, визначається тільки за його реальною ринковою вартістю. Якщо максимізацію вартості визначити як цільову функцію розвитку бізнесу, то в кожний конкретний момент виникає запитання, що вище — вартість ліквідації підприємства чи вартість в умовах продовження роботи. Якщо вартість ліквідації вище вартості продовження діяльності, то цінність бізнесу визначається вартістю ліквідації усіх його активів. Якщо навпаки, то цінність бізнесу визначається вартістю у відповідний період часу всіх майбутніх доходів від бізнесу.

У практиці оцінки виділяють різні види вартості, які характеризуються власними особливостями розрахунку та застосування. У табл. 2.1 наведені характеристики існуючих видів вартості за Національними та Міжнародними стандартами оцінки та виділені особливості їх використання.

Таблиця 2.1

Характеристика видів вартості

Вид вартості

Характеристика

Умови використання

Ринкова

Вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу

Для оцінки неспеціалізованого майна, що має відкритий ринок продажу

Спеціальна

Сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересованості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки

Для конкретного існуючого чи потенційного власника об'єкту оцінки

Інвестиційна

Вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки

Для оцінки інвестиційних проектів

Вартість у Використанні

Вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню

Для оцінки об'єктів, зміна власників і умов використання яких не планується

Вартість Ліквідації

Вартість, яку очікується отримати за об'єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних Функцій

Для оцінки майна, фізичний знос якого більший 80%

Вартість Заміщення

Визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною

Для оцінки спеціалізованого майна, що не має відкритого ринку продажу

Вартість Відтворення

Визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки

Для оцінки спеціалізованого майна, що не має відкритого ринку продажу

Джерело: Дубовик А. О. Інструменти оцінки бізнесу за індикаторами ринку цінних паперів/ А. О. Дубовик — Дисертація на здобуття наукового ступеня к.е.н. — Х.:ХНЕУ-2011;С.22−24

Оцінка вартості підприємства завжди має цільову направленість, яка визначається замовником оцінки (суб'єкт, зацікавлений у результатах оцінки). Суб'єктів фінансових відносин, зацікавлених у результатах оцінки вартості підприємства можна поділити на наступні групи:

1) підприємство-емітент (у результатах оцінки можуть бути зацікавлені як акціонери, так і керівництво товариства, при чому з різною метою);

2) органи державного управління (регулятором майнових відносин об'єктів державної власності є Фонд державного майна України, комунальної власності - обласні та міські управління. Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» затверджені випадки обов’язкового проведення оцінки майна);

3) інвестори (можуть виступати компанії з управління активами, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інші підприємства, зацікавлені в розширенні бізнесу, приватні інвестори);

4) фінансові установи за виключенням інвесторів (банки, кредитні спілки, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії) [ 18, с.22−24 ].

При визначенні реального потенціалу підприємства, тобто виробничих, фінансових, ринкових, інтелектуальних та інформаційних можливостей, особливого значення набуває оцінка вартості підприємства, що дозволяє забезпечити ефективність діяльності, конкурентоспроможність і перспективи його сталого розвитку. У теорії і практиці для оцінки вартості майна використовують три основні підходи: витратний (майновий), дохідний і порівняльний (ринковий), при цьому кожен із них містить сукупність власних спеціальних методів. Як правило, щоб отримати реальну оцінку, застосовують усі три підходи. Оцінка вартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигід (доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами підприємства. В основі підходу лежить теза, що метою вкладання капіталу інвестором у купівлю підприємства передусім є отримання стабільних доходів.

Відповідно до положень Національного стандарту оцінки № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» витратний підхід — сукупність методів оцінки, що базуються на визначенні необхідних витрат на відтворення або заміщення об'єкта оцінки з урахуванням величини його зносу. У практиці оцінки вартості підприємства в межах цього підходу найширше використовуються методи: чистої балансової вартості, скоригованої вартості, оцінювання чистої ринкової вартості матеріальних активів, вартості заміщення, відновної вартості, ліквідаційної вартості.

Відповідно до стандартів оцінки порівняльний підхід — це сукупність методів оцінки об'єктів власності, заснованих на порівнянні об'єкта оцінки з подібними об'єктами, з відповідним коригуванням відмінностей між ними.

Деякі автори для оцінки потенціалу підприємства, виділяють такі три складові групи потенціалів («тріаду потенціалу сталого розвитку підприємства»): економічний потенціал (виробничий, фінансовий, стратегічний, маркетинговий, інформаційний); соціальний потенціал (трудовий, соціальний, мотиваційний); екологічний потенціал (інноваційний, техніко-технологічний). Хотілося б більш детально зупинитися на механізмі оцінки кожного з них.

В умовах обмеженості ресурсів в країні саме внутрішній потенціал підприємства необхідно вважати головним ресурсом його розвитку. Забезпечення ефективного використання і подальшого нарощування ресурсного потенціалу має стати одним з головних пріоритетів діяльності як керівництва підприємства, так і усіх його підрозділів.

При оцінюванні розміру ресурсного потенціалу підприємства насамперед необхідно відповісти на такі питання: чи є ресурсний потенціал простою сумою ресурсів; яким чином окремі ресурси включаються в сукупний ресурс? Ресурсний підхід не тільки стверджує, що потенціал являє собою сукупність виробничих ресурсів цільового призначення, а й робить очевидною методику оцінки його величини як суму фізичних значень складових елементів. Під оцінкою ресурсного потенціалу розуміється визначення величини економічних ресурсів, якою володіє і розпоряджається, і економічного результату їх ефективного використання. Оцінка ресурсного потенціалу підприємства може проводитися в натуральному і вартісному вираженнях [28, с.189−191].

Техніко — технологічний потенціал підприємства — це максимльна здатність підприємства тепер і в найближчому майбутньому випускати за визначений період часу (рік, квартал, місяць) доброякісну продукцію певного асортименту, технічного рівня і якості на основі створеної системи елементів оргнізаційно — економічної структури, яка постійно удосконалюється на інноваційній основі.

Кожен автор припускає під діагностикою ТТП свій варіант, який висвітлює лише один якийсь бік, що призводить до об'єднання показників у три групи: виробничі, фінансові, технологічні, на основі яких створюється комплексна методика. Для експрес-оцінки вичленують з кожної групи за найбільш важливим та інформативним показником (фондоозброєність праці, вартісна оцінка техніко-технологічного потенціалу високотехнологічного підприємства, коефіцієнт стану активів техніко-технологічного потенціалу), що відображено в табл.2. 2.

Таблиця 2.2

Система показників експрес-діагностики техніко-технологічного потенціалу

Показник

Формула розрахунку

Фондоозброєність праці

Fv=

Рівень технології звітного року в грошовому еквіваленті (технологічна функція)

b=0,114*x+996

Коефіцієнт стану активів техніко-технологічного потенціалу

ks=*100%

де F — вартість основних фондів на початок (кінець) року, тис. грн; P — кількість робітників на початок (кінець) року, осіб; Cf — вартість основних виробничих фондів, що формують техніко-технологічний потенціал підприємства, грн; Сn — вартість нематеріальних активів (програмних продуктів, патентів, ліцензій, ноу-хау тощо), що формують техніко-технологічний потенціал підприємства, грн

Джерело: Коверга С. В. Ефективність діагностики техніко-технологічного потенціалу машинобудівного потенціалу/ С. В. Коверга, О.С. Передерєєва, С.П. Кузьменко// Маркетинг і менеджмент інновацій. — 2011. — № 4- Т. ІІ - С.205

Це пов’язано з тим, що застосування усього комплексу факторів потребує багато часу і глибокого вивчення матеріалу. Експрес-діагностика має на увазі швидке і якісне виявлення відхилення від плану, ще до звернення до фахівця, і дозволяє заздалегідь встановити майбутній напрям діагностичної думки, тобто своєчасно відреагувати і прийняти відповідне управлінське рішення, тому передбачає використання лише трьох показників, що охоплюють усі напрями ТТП.

Поруч з оцінкою ресурсного та техніко — технологічного потенціалу не менш важливою є оцінка фінансового потенціалу підприємства. Фінансовий потенціал підприємства визначає конкурентоздатність, можливості ділового співробітництва, оцінює, наскільки гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів у фінансовому і виробничому відношеннях. Головна мета традиційних підходів до оцінки фінансового стану підприємства полягає у виявленні його рівня (нормального чи кризового) та пошуку резервів поліпшення фінансового стану підприємства та його платоспроможності. Так, наприклад, стійке економічне зростання підприємства забезпечують такими основними параметрами його фінансового розвитку:

— коефіцієнтом рентабельності реалізації продукції та послуг;

— політикою розподілу прибутку, що відображено коефіцієнтом капіталізації чистого прибутку;

— політикою формування структури капіталу, що виражено коефіцієнтом фінансового левериджу або відповідно політикою фінансування активів (коефіцієнт левериджу активів);

— політикою формування складу активів, що визначено коефіцієнтом обіговості активів.

Зростання величини власного капіталу відображає взаємозв'язок елементів, що впливають на розвиток підприємства.

У загальному вигляді зростання капіталу визначається за формулою 2.1:

K=Дк?+?(Дк-і)?, (2.1)

Де К — зростання власного капіталу;

Дк — ставка доходності сумарного капіталу;

ЧП — чистий прибуток;

П — прибуток до оподаткування;

і - ставка кредитного відсотка.

Темп стійкого розвитку підприємства (Тр), який забезпечується за рахунок внутрішніх джерел фінансування при підтримці співвідношень на рівні

поточного періоду визначається за формулою 2.2:

Тр=???1- (2.2)

Усі показники стійкого економічного розвитку змінюються в часі та для забезпечення фінансової рівноваги підприємства їх потрібно періодично коректувати, враховуючи внутрішні умови розвитку підприємства, змін кон’юнктури ринків та інших чинників зовнішнього середовища функціонування підприємства.

Важливим для суб'єкта господарювання є також коефіцієнт фінансового ризику (Кф.р.), який відображає співвідношення позичених і власних коштів (формула 2.3).

Кф.р. =, (2.3)

де ПК — позичені кошти, ВК — власний капітал.

Як свідчить практика, оптимальне значення коефіцієнта становить приблизно 0,25−1. Він доповнює попередній і дозволяє поглибити висновки, зроблені на його основі.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (Кман) визначає частку оборотних коштів у власному капіталі підприємства (формула 2.4).

Кман=, (2.4)

де ВОК — власні оборотні кошти, ВК — власний капітал.

За цим показником можна судити, наскільки гнучким може бути підприємство, що є дуже важливим для інноваційної діяльності, адже дозволить вчасно зреагувати на збурення.

Частку активів підприємства, яка фінансується за рахунок кредитів відображає співвідношення загальних зобов’язань і сумарних активів (Кз.з.) знаходимо за формулою 2.5:

Кз.з.=, (2.5)

де ЗЗ — загальні зобов’язання підприємства, А — активи.

Значення коефіцієнтна є оптимальним, якщо воно знаходиться в діапазоні 0,2 — 0,5.

Цей коефіцієнт можна назвати коефіцієнтом фінансової залежності. Він показує, яка частка активів підприємства сформована за кошти кредиторів.

Для визначення коефіцієнту критичної ліквідності (Ккрит.л.) оборотні активи зменшують на величину запасів, оскільки запаси не завжди зберігають високу ліквідність (формула 2.6).

Ккрит.л.= (2.6)

У відповідності до діючих методик оптимальне значення цього коефіцієнта відповідає 0,7−0,8.

Звичайно, наведені показники далеко не всі, що оцінюють фінансовий потенціал підприємства, проте вони дають загальне уявлення про його стан.

Трудовий потенціал є гарантом економічної безпеки, джерелом додаткових можливостей та оптимального економічного розвитку суб'єктів на всіх рівнях. Оцінювання трудового потенціалу підприємства спричинює великі труднощі. Єдина універсальна методика, яка придатна для вирішення всього комплексу завдань, відсутня як в українській, так і в зарубіжній статистичній практиці та науковій теорії. Розроблення тієї або іншої методики залежить від мети дослідження, оцінення, категорії працівників, які характеризуються, організаційної культури і філософії підприємства та інших чинників. Оцінку трудового потенціалу підприємства О.С. Феодонін пропонує розподілити принаймні на дві основні складові - оцінку трудового потенціалу технологічного персоналу та оцінку потенціалу менеджерів компанії. Це зауваження є виваженим та доцільним, оскільки ці категорії працівників прямо та опосередковано беруть учать у створенні господарських зв’язків всередині економічної системи. До того ж, ці дві групи мають принципові відмінності у своїх посадових обов’язках та діяльності. Вартісну оцінку трудового потенціалу вчений вбачає в формулі 2.7:

ПВТП=[ВУП+ВПТП]? kd? Кприв, (2.7)

де ПВТП — приведена вартість трудового потенціалу;

ВУП — вартість управлінського персоналу;

ВПТП — вартість потенціалу технологічного персоналу;

kd — темпи зміни в прогнозований період, кумулятивний коефіцієнт поступового зростання величини трудового потенціалу;

Кприв — коефіцієнт приведення.

Ця методика дає змогу оцінити вартість працівників підприємства за категоріями враховуючи перспективні тенденції та зміну цінності грошей в часі.

Отже, ефективність функціонування підприємств все частіше пов’язуються з використанням його потенціалу. Нині в теорії і практиці підприємництва накопичується досвід з технологій оцінки й управління потенціалом підприємства, ми розглянули основні з них.

2.2 Механізм оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства У ринкових умовах висока конкурентоспроможність підприємства є запорукою отримання високого та стабільного прибутку. У зв’язку з цим перед будь-яким суб'єктом господарювання постійно постає проблема оцінки рівня конкурентоспроможності потенціалу підприємства та визначення його місця серед конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства — це комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, саме:

— конкурентоспроможність виявляється та оцінюється тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних);

— це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.

Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передусім продукції), також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

Важливою рисою конкурентоспроможності є її складний характер. Конкурентоспроможність систематизує у собі різні аспекти діяльності підприємства. Тому її оцінка зводиться до рішення багатокритеріальної задачі, що характеризується певною кількістю та структурою критеріїв. У загальному вигляді оцінка конкурентоспроможності передбачає визначення факторів конкурентоспроможності, що забезпечують максимально повне охоплення основних властивостей об'єкта дослідження, вибір показників, що їх характеризують та методичного інструментарію обробки цих показників.

Можна виділити дві групи методів рішення багатокритеріальних задач, що використовуються для оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Перша група методів передбачає виділення з сукупності критеріїв конкурентоспроможності одного, що є найбільш важливим та характеризує базові аспекти структури та змісту задачі.

Найбільш розповсюдженим методом цієї групи є метод головних компонент або його узагальнення — факторний аналіз. У цьому випадку інтегральний показник конкурентоспроможності (Fj) буде являти собою лінійну комбінацію приведених до порівнянного виду вхідних показників (формула 2.8):

Fj=?(i)aijXj+ ?I, (2.8)

де Хj — вхідний показник;

аij — навантаження і-го фактору на j-й показник;

? — випадкова компонента.

У якості інтегрального показника конкурентоспроможності, в цьому випадку, приймається перший фактор або два фактори, що здійснюють найбільший вклад в сумарну дисперсію. Змістовна інтерпретація виділених факторів визначається значеннями факторних навантажень аij, що вимірюють кореляцію виділеного фактора Fj з вхідними показниками Хj.

Ілюстрацією цього підходу може слугувати представлення у якості інтегрального показника конкурентоспроможності такого розповсюдженого показника, як частка, яку підприємство займає на ринку або тенденції її зміни. Такий підхід виглядає досить обґрунтованим. Частка ринку може розглядатися у якості основного індикатора конкурентоспроможності підприємств, у зв’язку з тим, що багато з них не є порівняними з галузевої точки зору, однак можуть бути порівнянні з позиції ефективності. Перевагою в цій ситуації є наявність чіткого смислового значення розрахованого інтегрального показника конкурентоспроможності, який виражається відношенням обсягів реалізації підприємства до загального обсягу пропозиції на ринку. Однак значним недоліком цього підходу є недостатнє охоплення факторів, які впливають на конкурентоспроможність підприємства, що суттєво спрощує процес її оцінки, а це є недопустимим.

Друга група методів передбачає формування системи показників (фінансово-економічних, технологічних, інноваційних, соціальних), що характеризують найважливіші аспекти діяльності підприємства, визначення їх кількісних значень та інтегрування у єдиний узагальнюючий показник конкурентоспроможності. Такий підхід виглядає більш обґрунтованим оскільки базується на засадах системного підходу до вирішення складної багатоаспектної задачі, якою є оцінка конкурентоспроможності підприємства. Він дозволяє просто і швидко зіставляти великі комплекси ключових ознак підприємств-конкурентів. Однак особливого значення при використанні подібних методів необхідно приділяти обґрунтованості відборупоказників оцінки конкурентоспроможності та визначенню методів їх інтегрування у єдиний комплексний показник.

Визначення конкурентоспроможності підприємства може проводитися з використанням якісних та кількісних методик оцінювання. Якісні методи оцінювання здебільшого мають низький ступінь математичної формалізації, їм властива трудомісткість реалізації та дискретність оцінки. Вони не дають можливості використовувати оцінку конкурентоспроможності в процесі аналізу та визначення пріоритетних напрямів посилення конкурентних позицій на ринку. Кількісні методи дають змогу оцінювати реальні шанси суб'єкта господарювання у конкурентній боротьбі за привабливі стратегічні зони господарювання та приймати виважені, з тактичного та стратегічного погляду, управлінські рішення.

Якщо оцінку конкурентоспроможності потенцілу підприємства здійснює експерт, то важливим є визначення показника компетентності (формула 2.9).

Кком=0,4Кс+0,6Кв, (2.9)

де Кком — показник компетентності;

Кс — показник самооцінки (оцінку експерт надає собі сам);

Кв — показник взаємооцінювання (кожного експерта оцінюють інші члени групи, взаємооцінка визначається як середнє арифметичне з їх загальних оцінок).

Узгодженість думок експертів розраховується за формулою 2.10:

S1j= (2.10)

де S1j — узгодженість думок експертів щодо j-го показника;

mj — кількість експертів, що виступили за j-й показник;

m — загальна кількість експертів. Думка експертів вважається узгодженою, якщо цей показник перевищує 0,5.

Конкурентоспроможність будь-якого товару може бути визначена тільки в результаті його порівняння з іншим виробом і тому є відносним показником. Звідси під конкурентоспроможністю слід розуміти характеристику товару, що відображає його відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретної суспільної потреби, так і за витратами на її задоволення. Показник, що виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізованого виробу по відношенню до товару-конкурента.

На основі групових показників по якісним, технічним та економічним параметрам будується інтегральний показник конкурентоспроможності аналізованої продукції по відношенню до зразка (формула 2.11):

K = Iн.п.? Iт.п. / Iе.п., (2.11)

де К — інтегральний показник конкурентоспроможності розглянутого виробу по відношенню до зразка;

Iн.п. — груповий показник за нормативними параметрами;

Iт.п.- груповий показник за технічними параметрами;

Iе.п. — груповий показник за економічними параметрами.

За змістом цей показник відображає розходження між порівнянням з продукцією в споживчому ефекті, що припадає на одиницю витрат покупця по придбанні і використанні виробів. Якщо К <1, то аналізований товар поступається зразку за конкурентоспроможністю; якщо К>1, то — перевершує; при рівній конкурентоспроможності К = 1.

Для оцінки конкурентоспроможності продукції використовуються: диференціальний, комплексний і змішаний методи.

Визначення комплексного показника конкурентоспроможності на основі диференціального методу проводиться за формулою 2.12:

Кі = +, (2.12)

де де Іmn1, Ib — групові показники конкурентоспроможності за споживчими параметрами аналізованого і базового зразка;

C1, Сb — групові показники конкурентоспроможності за економічними параметрами аналізованого і базового зразка.

qi= або qi=?100%, (2.13)

де qi — одиничний показник конкурентоспроможності;

Рi — i-й параметр для аналізованого товару;

Рi0 — і-й параметр базового зразка.

Комплексний метод оцінювання конкурентоспроможності заснований на використанні комплексних (групових, інтегральних, узагальнених) показників або порівнянні питомих корисних ефектів продукції, яка аналізується.

Л. Целікова пропонує використовувати систему комплексної оцінки конкурентоспроможності господарюючого суб'єкта і його продукції за формулою 2.14:

Rij=, (2.14)

потенціал оцінка конкурентоспроможність де Rij — рівень конкурентоспроможності продукції досліджуваного суб'єкта ринку та інших конкурентів;

A1, A2, …, Aij — одиничні показники оцінки конкурентоспроможності продукції досліджуваного суб'єкта ринку та інших конкурентів.

Цей метод використовують для оцінки конкурентоспроможності продукції за величиною комплексного чи інтегрального показника на основі поєднання показника конкурентоспроможності товарів і показників ефективності організаційно-економічного управління підприємством.

Змішаний метод оцінки конкурентоспроможності поєднує в собі диференціальний і комплексний методи, а саме: під час оцінювання використовується частина параметрів, розрахованих диференціальним методом, та частина параметрів, розрахованих комплексним методом. Цей метод визначення конкурентоспроможності товару не є досконалим, оскільки він не враховує важливості споживчих властивостей товару для покупця.

Потрібно сказати кілька слів про бенчмаркінг. Основну увагу бенчмаркінг приділяє проблемам дослідження причини того, як інші підприємства працюють вдаліше. Основний зміст та мета бенчмаркінгу полягають в ідентифікації відмінностей з порівнюваним аналогом (еталоном), визначення причин цих відмінностей та виявлення можливостей щодо вдосконалення об'єктів бенчмаркінгу. Бенчмаркінг може здаватися схожим на конкурентний аналіз, але насправді він більш пристосований до ринкових відносин, допомагаючи більш детальніше розглядати важливі для споживача характеристики товару, ніж підхід конкурентного аналізу, а також він є більш впорядкованим. Це показано в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Порівняння підходів бенчмаркінгу і конкурентного аналізу

Характеристики Процесу

Аналіз конкурентів

Бенчмаркінг

Загальна мета

Аналіз стратегії

Конкурентів

Аналіз того, чому і як добре роблять конкуренти або лідируючі підприємства/ підрозділи

Предмет вивчення

Стратегії конкурентів

Методи ведення бізнесу, що задовольняють потреби покупців

Об'єкт вивчення

Товари і ринки

Методика, процеси ведення бізнесу

Основні обмеження

Діяльність на ринку

Необмежений

Значення для ухвалення рішення

Певне

Дуже велике

Основні джерела

Інформації

Галузеві експерти й аналітики

Підприємства — лідери в галузі, поза галуззю, конкуренти, внутрішні підрозділи і т. ін.

Джерело: Бублик М.І. Бенчмаркінг як спосіб одержання конкурентних переваг/ М.І. Бублик, М.М. Хім'як// Науковий вісник НЛТУ України. — 2009. — Вип. 19.5 — С.136

Отже, у світі існує декілька підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємства, основними з яких є: метод заснований на теорії ефективної конкуренції; метод заснований на теорії конкурентної переваги; метод бенчмаркінгу. Вказані методи кардинально відрізняються за своєю сутністю та базою формування показників конкурентоспроможності.

Оскільки було досліджено процес формування потенціалу на підприємстві та визначено механізм оцінки його складових, можна дослідити проблеми і шляхи їх подолання.

РОЗДІЛ 3. Проблеми формування і оцінки потенціалу підприємства та шляхи їх вирішення

3.1 Проблеми формування і оцінки потенціалу підприємства В сучасних умовах господарювання в різних країнах, зокрема і в Україні, усвідомлюють важливість забезпечення розвитку підприємництва. Щоб сьогодні успішно діяти на ринку, організаціям мало володіти матеріально-фінансовими ресурсами, необхідно також шукати нові напрями їх розвитку, насамперед створювати інноваційні продукти, застосовувати нестандартні маркетингові стратегії.

Зараз ключовим поняттям для вітчизняних підприємств усіх розмірів є проблема ефективного формування власного конкурентного потенціалу та забезпечення інноваційного наповнення кожної з його складових (виробничої, маркетингової, науково-дослідної, кадрової тощо). Державна політика у сфері впровадження та регулювання інноваційного процесу суб'єктів підприємницької діяльності буде найефективнішою, якщо поєднуватиметься з усвідомленням власником кожного окремого підприємства важливості формування інноваційного потенціалу.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою