Снід
Головне значення в розповсюдженні ВІЛ має контактний механізм передачі збудника. Він включає статевий (найчастіший) й контактно — кров’яний (трансфузійний, парентеральний) шляхи передачі вірусу. Серед захворілих переважають особини сексуально активного віку. Особливо інтенсивне інфікування ВІЛ спостерігається у разі гомосексуальних статевих контактів (цьому сприяє травматизація шкірних покривів… Читати ще >
Снід (реферат, курсова, диплом, контрольна)
СНІД
СНІД, синдром набутого імунодефіциту (латів.: AIDS; сін.: ВІЛ-інфекція) — антропонозна повільно прогресуюча інфекційна кісточка, що виникає внаслідок зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету, внаслідок чого організм стає високо-сприйнятливим до опортуністичних інфекцій й пухлин, що зрештою призводить до загибелі хворого.
Вірус імунодефіциту людини належить до родини ретровірусів (Retroviridae). Це РНКвмісний вірус, генетично і антигенно неоднорідний, має великий ступінь мінливості. Зрілий віріон ВІЛ — це сферична частка діаметром близько 100нм, що складається з серцевини і оболонки. Геном ВІЛ містить унікальний фермент — зворотну транскриптазу, за допомогою якої відбувається зчитування генетичної інформації із РНК на ДНК. Вірус має тропізм до Т-лімфоцитів-хелперів (СД4).
ВІЛ не стійкий у зовнішньому середовищі. Він інактивується за температури 56 °C протягом 30 хв, за температури 70- 80 °C гине через 10хв под годину кип’ятіння — через 1хв. Вірус через 1 хвилину гине под впливом 70% етилового спирту, 0,5% гіпохлориту натрію, ефіру, швидко інактивується под годину обробки звичайними дезінфекційними засобами. Стійкий до висушування і заморожування за температури — 70 °C, відносно стійкий до іонізуючої радіації, ультрафіолетового опромінення.
Резервуар й джерело збудника — хвора людина в безсимптомній чи клінічно вираженій стадії захворювання, а також вірусоносій. Вірус міститься у великій концентрації над крові, але й і у першу чергу в спермі, а й у менструальних виділеннях й вагінальному секреті, котрі й становлять найбільшу епідеміологічну небезпеку. Крім того, ВІЛ виявляється в грудному молоці, слині, слізній й спинномозковій рідині, у різноманітних тканинах, поті, сечі, калі. Період заразливості джерела точно б не встановлений; вважають, що хворий заразний довічно.
Головне значення в розповсюдженні ВІЛ має контактний механізм передачі збудника. Він включає статевий (найчастіший) й контактно — кров’яний (трансфузійний, парентеральний) шляхи передачі вірусу. Серед захворілих переважають особини сексуально активного віку. Особливо інтенсивне інфікування ВІЛ спостерігається у разі гомосексуальних статевих контактів (цьому сприяє травматизація шкірних покривів й слизових оболонок под годину анальних статевих зносин), при цьому ризик зараження пасивного гомосексуаліста у 3 — 4 рази вищий, ніж активного. Під годину гетеросексуальних контактів з хворими (носіями) зараження жінок від чоловіків відбувається частіше, ніж чоловіків від жінок. Під годину переливання крові та деяких її препаратів передача вірусу призводити до зараження у 80−100% випадків. Зараження може відбутися у разі повторному використанні медичного інструментарію у тому числі шприців й голок. Внутрішньом'язові, підшкірні ін'єкції й випадкові уколи інфікованим інструментом служать причиною зараження в 0,2 — 1% випадків. У наркоманів под годину внутрішньовенного введення наркотичних препаратів ймовірність захворювання складає 30%.
Можливий «вертикальний «механізм передачі збудника, що реалізується в організмі вагітної жінки, коли плід інфікується в матці. Ризик передачі ВІЛ дітям від серопозитивних матерів становить до 30 — 50% й збільшується у разі грудного вигодування. Можливе контактне зараження дитини й под годину пологів, а також зараження матерів від інфікованих дітей грудного віку под годину годування груддю.
Трансмісивна передача ВІЛ практично не можлива, бо збудник в організмі кровоносних комах не розмножується. ВІЛ не передається через повітря, питну воду й продукти, а також січу, піт, слину хворого. як виняток, існує ризик зараження в побуті у випадку спільного із вірусоносієм чи хворим користування зубною щіткою, ножем, ножицями тощо.
Природна сприйнятливість досить висока. Сезонність не характерна. Поширення інфекції має характер пандемії, однак найбільш ураженим є населення країн Африки й США. У всіх країнах захворювання реєструють переважно великі містах.
В Україні прийнята класифікація СНІДу, згідно із якою розрізняють 5 стадій:
І. Гостре захворювання.
ІІ. Безсимптомне носійство.
ІІІ. Персистуюча генералізована лімфаденопатія (ПГЛ).
IV. СНІД-асоційований комплекс (СНІД-АК).
V. СНІД (термінальна стадія ВІЛ-інфекція).
СНІД характеризується тривалим інкубаційним періодом — від 2 — 3 тижні до 5 років.
Гостре захворювання може починатися непомітно, субклінічно, чи за типом гострої інфекції. Варіант перебігу клінічно вираженої первинної ВІЛ-інфекції має місце у 50 — 70% випадків. Більшість таких пацієнтів звертається за медичною допомогою, але й правильний діагноз установлюють рідко. Ознаки гострого захворювання з’являються між 3−6-м, максимально між 1−8-м тижнями после зараження й нагадують симптоми інфекційного мононуклеозу. Основні із них: субфебрильна чи фебрильна температура, часто відзначається загальна слабкість, головний біль, гіпергідроз, біль у м’язах та суглобах, плямиста, плямисто-папульозна чи еритематозна висипка. Збільшуються лімфатичні вузли, котрі часто залишаються збільшеними й после зникнення гострих проявів. Збільшенням лімфатичних вузлів частіше починається із потиличних й задньо-шийних, пізніше збільшуються підщелепні, пахові й пахвинні. Під годину пальпації вузли еластичні, не болючі, рухомі, не спаяні між собою, розмірами від 1 до 5 див, частіше — 2 — 3 див у діаметрі.
У деяких осіб зернятко перебігає як гостра респіраторна інфекція. У цих випадках пацієнта турбує кашель. Рідше досягати запалення оболон мозку із невеликим плеоцитозом й збільшенням кількості білка. У переферичній крові можна виявити мононуклеари. Через декілька тижнів, місяців й навіть років после клінічного поліпшення розвивається чергове загострення хвороби. З годиною загострення стають тривалішими, а ремісії - более короткочасними. Під годину лабораторних досліджень у Перші дні виявлять лімфоцитопенію, що змінюється на 2 — 3- му тижні на лімфоцитоз за рахунок збільшення СD8-лімфоцитів, хоча кількість CD4- лімфоцитів не змінена; можливе підвищення рівня тарнсаміназ. Тривалість цієї дії від кількох днів до 1 — 2 місяців, после чого кісточка у наступну стадію. Слід зауважити, що гостра стадія розвивається над всіх ВІЛ-інфікованих, іноді вона минає непоміченою.
Безсимптомне носійство ВІЛ-інфекції клінічно не проявляється, його можна виявити лише за допомогою специфічних методів обстеження. Під годину рутинних досліджень увагу слід звернути на лейкопенію, анемію й збільшену ШОЕ, що наштовхує на думку про безсимптомне носійство. У 30 — 50% безсимптомних носіїв у середньому через 10 років розвивається СНІД.
Персистуюча генералізована лімфаденопатія. Єдиним клінічним проявом цієї стадії може бути збільшення лімфатичних вузлів, що утримується протягом місяців й навіть років. ПГЛ діагностують, коли у ВІЛ-інфікованого виявляють збільшення не менш ніж двох груп периферіних лімфатичних вузлів (крім пахвинних) понад 1 див у діаметрі, яку утримується понад 3 місяці, за відсутності захворювання, що могло б спричинити такий ефект. Гіперплязія підщелепних лімфатичних вузлів за відсутності патології ротової порожнини є особливою рисою ПГЛ. Збільшуватись можуть й позаочеревинні лімфатичні вузли, що симулює картину гострого живота. У більшості ВІЛ-інфікованих виявляють по 1 — 3 збільшених лімфатичних вузли, переважно пахвових, задньошийних, передньошийних, надключичних й ліктьових. Вони збільшуються асиметрично, рухомі й не болючі, контуруються под шкірою.
У цій стадії симптоми хвороби часто носять неспецифічний характер — гарячка, виражена інтоксикація, підвищена пітливість, біль у м’язах й суглобах, катаральні явища із боці верхніх дихальних шляхів, поліморфна висипка загальна слабкість. Іноді можуть спостерігатися нетривалі порушення діяльності центральної нервової системи — від головного болю до виникнення лімфоцитарного менінгіту й гострої енцефалопатії із втратою орієнтації й пам’яті. Характерні різні форми ангін; збільшення печінки і селезінки. У цей період у сироватці крові знижується абсолютна кількість CD4. Прогностично несприятливим у цій стадії є підвищення титру вірусу у крові. Стадія ПГЛ триває в середньому від 6 місяців до 5 років.
СНІД — асоційований комплекс триває від 3 до 7 років й супроводжується розвитком бактеріальних, вірусних, грибкових, протозойних інфекцій й пухлинних процесів, що виникають на фоні порушеного імунітету.
Стадія СНІД-АК настає тоді, коли у зараженої особини з’являються одночасно чи послідовно як мінімум дві із представлених нижче ознак, що утримуються довше ніж 3 міс а) періодична чи постійна гарячка вище ніж 38 °C;
б) втрата 10% маси тіла й понад порівняно із попереднім періодом;
в) генералізоване збільшення лімфатичних вузлів;
г)періодична чи постійна діарея (більше, ніж 2 випорожнення на добу);
д) нічна пітливість;
ж)відчуття фізичного й психічного виснаження.
Комплекс перелічених проявів у 10 — 35% ВІЛ-інфікованих виникає перед розвитком клініки СНІДу. Звичайно у цих осіб СНІД розвивається впродовж наступних 3 років.
Серед протозойних інфекцій основою є пневмоцитна пневмонія, зумовлена Pneumocystis carinii, — одне із найтяжчих ускладнень СНІДу (спричиняє майже 40% летальності ВІЛ-інфікованих). Проявляється двобічним ураженням легень — сухим кашлем, задишкою, різкою інтоксикацією, тяжкою недостатністю кровообігу. Може виникати також токсоплазмоз головного мозку, що перебігає у формі енцефаліту; рідше відзначається вісцеральний лейшманіоз, лямбліоз й абеміаз.
Серед грибкових інфекцій найчастіше виникає кандидоз стравоходу, трахеї, бронхів чи легень, позалегеневий криптококоз (проявляється менінгітом й менінгоенцефалітом, іноді - сепсисом), гістоплазмоз, кокцидіоїдоз (супроводжується тривалою діареєю) та ін.
Найчастіше із бактеріальних інфекцій у хворих у стадії СНІДАК спостерігають дисемінований туберкульоз із ураженням легень, шкіри, периферійних лімфатичних вузлів, травного тракту, центральної нервової системи, інших органів. Це основна причина смерти ВІЛінфікованих у регіонах з високою захворюваністю на туберкульоз. Рідше може виникати сальмонельозний, стафілококовий, стрептококовий сепсис, легіонельоз.
Вірусні захворювання у стадії СНІД-АК найчастіше спричинені вірусом простого герпесу зі шкірно-слизовими (понад за 1 міс)проявами чи генералізованими формами із ураженням бронхів, легень, стравоходу, нервової системи. У 10 — 12% виявляється цитомегаловірусна зернятко (як правило, генералізована форма, що супроводжується гарячкою, ураженням легень, центральної нервової системи, сітківки очей, стравоходу, товстої кишки).
Індекаторними пухлинними процесами для СНІД-АК є саркома Капоші, лімфома Беркітта, дифузна недиференційована лімфома, імунобластна саркома, частота виникнення які становить 40%.найчастіше спостерігають саркому Капоші, Яка переважно локанізується на нргах, а й у ділянці голови, обличчя, тулуба. Виникають чітко обмежені безболісні плями, бляшки, вузли червоно-синюшного кольору розміром 3−5мм. Поступово елементи збільшуються, набувають форми кільця, робляться щільними, з западанням у центрі. Згодом смердоті некротизуються, швидко з"являються метастази, що проникають у внутрішні органи й лімфатичні вузли.
На користь діагнозу СНІД-АК свідчать яскраво виражені неврологічні ураження, котрі є наслідком імуносупресії чи зумовлені інфекційними й пухлинними процесами. Сюди належати пізнавально-рухові розлади, прогресуюча енцефалопатія, гострий асептичний менінгіт, множинні неврити, переважно сенсорні поліневропатії, мієлопатії, розвиток деменції тощо.
Лабораторно виявляють зниження коефіцієнту CD4/CD8, наростає лейкопенія, лімфоцитопенія, тромбоцитопенія, анемія, в крові підвищується рівень циркулюючих імунних комплексів. Порушені також усі реакції клітинного й гуморального імунітету — імунна система перестає розрізняти «cсвоє» й «чуже». У цій стадії наявність двох з характерних клінічних проявів й двох лабораторних показників, особливо із урахуванням епідеміологічного анамнезу, дозволяє із високим ступенем імовірності діагностувати ВІЛ — інфекцію.
Клінічні прояви СНІД-АК у дітей характеризуються швидшим прогресуванням хвороби на фоні виражених ознак загальної інтоксикації з залученням у паталогічний процес всіх органів й систем. Частіше у дітей спостерігають гарячку, рецидивні бактеріальні інфекції, лімфоїдну пневмонію й гіперплазію легеневих лімфатичних вузлів, але й рідко реєструють пухлинні процеси. Часто у паталогічний процес залучається центральна нервова система. Її ураження проявляється у вигляді енцефлагопатії, затримки темпів психомоторного, фізичного й розумового розвитку. Нерідко у дітей виникає значна тромбоцитопенія із геморагічним синдромом, що може бути причиною вираженої анемії й привести до смерті.
Межа між стадіями СНІД-АК й СНІДом є нечіткою й складною для визначення. При СНІДі ці прояви є постійними, более вираженими й виступають разом із опортуністичними зараженнями й (або)з пухлинами, котрі є наслідком інфікування ВІЛ.
СНІД, термінальна стадія ВІЛінфекції. Цей діагноз встановлюють пацієнтам, число СД4- лімфоцитів у які знижується до рівня менше за 50 клітин один мм. куб. практично усі хворі, що помирають від ускладнень, зумовлених ВІЛінфекцією, мають вказаний рівень імунодефіциту. Клініка хвороби максимально розгорнута, розвивається кахексія, виражена інтоксикація, гарячка. Розвивається деменція. Наростає вірусемія. Тривалість життя таких пацієнтів становить 12−24 міс.
Діагностика спрямована на виявлення антилів до ВІЛ у сироватці чи плазмі крові, котрі з’являються в період із 2-го тижня до 3-го місяця после зараження й зберігаються до смерти хворого. Попередні дослідження проводять імуноферментним методом. При постановці ІФА у випадку одержання позитивного результату аналіз проводять двічі (із тією самою сироваткою).у разі одержання хоча б ще позитивного результату діагностика ВІЛінфекції продовжується более специфічним методом імуноблотингу, що дає змогу виявити антитіла до окремих білків серцевини й поверхневої оболонки вірусу. Тільки после цого можна зробити висновок про інфікування особини. Слід пам’ятати, що на стадії розгорнутого СНІДу титр антитіл до вірусу може знижуватись. Обмежено застосовують РА та реакцію імунофлюоресценції, полімеразну ланцюгову реакцію, виділення, культивування і ідентифікацію вірусу в клітинних культурах. Дослідження показників загального імунітету дає змогу певною мірою охарактеризувати його дефект, але й має лише допоміжне значення.
Під годину первинного встановлення діагнозу ВІЛінфекції пацієнтів госпіталізують у спеціалізовані лікарні чи відділення, после чого смердоті перебувають на диспансерному спостереженні у відповідних регіональних центрах профілактики й боротьби зі СНІДом. Співробітники центрів забезпечують повторні обстеження, котрі проводять у разі погіршення стану хворого, і у плановому порядку вирішують запитання про госпіталізацію. Догляд при ВІЛ — інфекції залежить від особливостей перебігу СНІДу й вираженості супутніх хвороб. У зв’язку із тім що наявність ВІЛ — інфекції є сильним стресом для хворого, необхідне створення охоронного психологічного режиму. Психологічна допомога включає індивідуальну бесіду із елементами роз’яснювальної й раціональної психотерапії, а також сімейну психотерапію.
Персонал, що проводити усі маніпуляції, винен бути в гумових рукавичках. Під годину медичних маніпуляцій треба використовувати лише одноразові шприци, голки, системи для переливання крові та інший інструментарій. У палаті де перебуває хворий, проводять поточну дезінфекцію. Дієта та її корекція при ВІЛ — інфекції залежить від розвитку супутніх захворювань та ускладнень.
Засобів, котрі дозволили б вилікувати людину від ВІЛ — інфекції, не існує, але й розроблені схеми терапії можуть істотно затримати розвиток захворювання. Лікування хворих на СНІД спрямоване на пригнічення реплікації вірусу та хімопрофілактику вторинних інфекцій.
Прогноз при ВІЛ — інфекції несприятливий. Половина хворих умирає протягом року, більшість гине у Перші 2 рокта после виникнення клінічних проявів СНІДу лише 20 — 25% пацієнтів живе довше за 3 рокта.
Ефективним засобом запобігання СНІДу є санітарно-просвітня робота, спрямована на інформування населення про шляхи поширення цієї інфекції й засоби запобігання. Профілактичні заходь полягають головним чином у правильному статевому вихованні населення, що передбачає обмеження числа статевих партнерів й використання презервативів. Важливе значення має також профілактика внутрішньо-лікарняного та професійного зараження ВІЛ — інфекцією.
Для виявлення можливих джерел збудника підлягають обстеженню такі групи населення: 1) гомо — та бісексуальні чоловіки; 2) повії; 3) особи, незалежно від статі, з невпорядкованим статевим життям; 4) пацієнти, що мають венеричні хвороби; 5) донори крові, сперми та органів; 6) особи, яким часто вводять препарати крові, особливо хворі на гемофілію; 7) наркомани, котрі вживають наркотики парентерально; 8) діти, котрі народжені від матерів — вірусоносів чи хворих на СНІД.
Диспансерний нагляд за пацієнтами здійснюється за їхні згодою із дотриманням принципів конфіденційності чи анонімності та особистих прав й свобод громадян, визначеним чинним законодавством України. Якщо ВІЛ — інфікованою чи хворою на СНІД є особа віком до 18 років, диспансерний нагляд здійснюється за згодою її законних представників, котрі мають право бути присутніми под годину обстеження пацієнта. У разі встановлення опіки чи піклування за особою, котра ВІЛ — інфікована чи хвора на СНІД, диспансерний нагляд за нею проводитися за згодою її опікунів чи піклувальників.
Осіб, у які под годину лабораторного дослідження у крові виявлені антитіла до ВІЛ, направляють до лікувально-профілактичних закладів, що визначені для проведення диспансерного нагляду по них. ВІЛ — інфікована особа зобов’язана письмово засвідчити факт одержання інформації про її інфікованість, її необхідно попередити про кримінальну відповідальність за свідоме зараження іншої особини ВІЛ — інфекцією.
Під годину первинного звернення за медичною допомогою пацієнта, у якого вірогідно підтверджена наявність в організмі ВІЛ — інфекції, йому призначають обстеження. Двічі на рік усі пацієнти мають бути обстежені інфекціоністом; одного разу на рік — терапевтом, стоматологом, дерматовенерологом, гінекологом (урологом), невропатологом, психіатром, офтальмологом, отоларингологом; у разі потреби обсяг обстеження визначає лікар, який здійснює диспансерний нагляд.
ВІЛ — інфіковані діти мають бути оглянуті двічі на рік дитячим інфекціоністом, педіатром; одного разу на рік дитячими спеціалістами.
Якщо в пацієнта под годину Першого обстеження рівень CD 4 становить менше як 200 клітин в 1 мм (крім стадії СНІД — АК) то обстеження повторюють через 1 місяць.
З урахуванням принципу конфіденційності ведуть обов’язкові облікові форми.
Заходи імунопрофілактики при СНІДі не розроблені. Екстрену профілактику не проводять.