Теоретичні засади проблеми розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку

Особливості зв’язного мовлення у дошкільному дитинстві

Провідну роль у процесі мовленнєвого розвитку дошкільників відіграє розвиток зв’язного мовлення, оскільки доведено (С. Рубінштейн, А. Леушина), що не слово, а саме речення (зв'язне висловлювання) є комунікативною одиницею мовлення. Аналізуючи мовленнєву діяльність психологи та психолінгвісти виділяють такі її основні види, як слухання, говоріння, читання, письмо. Говоріння і письмо — це види мовленнєвої діяльності, пов’язані з усною та писемною формою. Навчання усного та писемного мовлення називається розвитком зв’язного мовлення[13].

Зв’язне мовлення — це процес, мовленнєва діяльність і певний продукт мовленнєвої діяльності. Доведено, що для старшого дошкільного віку характерними є слухання і говоріння, які здійснюються в усному зв’язному мовленні.

У новому тлумачному словнику української мови слово «зв'язний» пояснюється як послідовний, логічний хід думок[ 5 ].

Зв’язне мовлення — це розгорнутий виклад певного змісту, який відбувається логічно, послідовно і точно, граматично правильно і образно. Ступінь зв’язності мовлення насамперед залежить від його завдань, ситуації, в якій відбувається спілкування, та від його змісту.

Зв’язне мовлення — це мовлення, яке може бути цілком зрозуміле на основі його власного предметного змісту. Основна функція зв’язного мовлення — комунікативна. Воно здійснюється у двох основних формах — діалозі та монолозі. Кожна з форм має свої особливості, які відзначають характер спеціальної методики їх формування.

Процес формування мовленнєвої діяльності проходить продовжений і складний шлях розвитку. Становлення зв’язного мовлення відбувається поступово з розвитком мислення і пов’язане з ускладненням дитячої діяльності і формами спілкування з оточуючими людьми. Розвиток соціальної функції мови починається з того часу, коли вона стає засобом спілкування, тобто тоді, коли дитина починає розуміти звернення до неї мовлення і використовує його для вираження своїх думок, почуттів. Але вже у підготовчому періоді розвитку мовлення на першому році життя у процесі безпосередньо-емоційного спілкування з дорослим, де виражаються ще тільки різноманітні почуття, закладаються основи майбутнього зв’язного мовлення.

Розуміння мовлення має величезне значення у наступному розвитку дитини, є початковим етапом у розвитку функції спілкування. У віці 8 місяців дитина оволодіває елементарним розумінням мовлення, заснованому на розумінні тільки його ритмо-інтонаційного складу. У віці 10−11 місяців починається якісно новий період у розвитку розуміння мовлення дитиною, заснований на сприйманні і розрізнення звукового складу слів. Складається особливий тип спілкування, під час якого дорослий говорить, а дитина відповідає мімікою, жестами. На основі розуміння починає розвиватися активне мовлення дітей[17, 15].

Період від 11місяців до 2 років характеризується розширенням пасивного словника та появою слів у власному мовленні. Перші осмислені слова здебільшого виражають бажання і потреби дитини, але в другій половині 2 року життя слова починають слугувати для малюка позначенням предметів. Дитина дуже швидко опановує не тільки конкретним значенням слова, але і його узагальнювальною функцією, слово починає співвідносити не з окремим індивідуальним предметом, а з цілим класом предметів. З цього часу дитина починає використовувати слова для звернення до дорослого і набуває можливості за допомогою мовлення вступати у свідоме спілкування з дорослим.

На третьому році життя швидкими темпами розвиваються як розуміння мовлення, так і активне мовлення, різко зростає словниковий запас, ускладнюється структура речень. Здебільшого спілкування дитини з дорослим відбувається у сумісній з ним діяльності, а отже, ситуативно. Це надає мовленню особливої форми — форми ситуативного мовлення, яке має у більшості випадків діалогічний характер. Ситуативне мовлення більше виражає, ніж висловлює.

У дошкільному віці зміна образу життя дитини, виникнення нових відносин із дорослими і нових видів діяльності (творча рольова гра, зображувальна діяльність) приводять до диференціації функцій і форм мовлення. Виникають нові завдання спілкування, що полягають у передачі дитиною дорослому своїх вражень, одержаних поза безпосереднім контактом з дорослим. Виникає форма мовлення — повідомлення у вигляді розповіді про пережите і бачене[6; 17].

У процесі розвитку дитини перебудовуються форми зв’язного мовлення. Переказ книжок, розповіді про цікаві факти або описування предмета не можуть бути зрозумілі слухачам без зв’язного викладу. Дитина починає сама до себе ставити певні вимоги і намагається наслідувати їм під час побудові розповіді. Перехід до контекстного зв’язного мовлення відбувається у тісному зв’язку з оволодінням словниковим складом і граматичною будовою мови. У старшому дошкільному віці діти здібні активно брати участь у бесіді, достатньо повно і точно відповідати на питання, доповнювати відповіді інших. Удосконалюється монологічне мовлення: діти освоюють різні типи зв’язних висловлювань (опис, розповідь, міркування) з опорою на наочність. Зв’язного монологічного мовлення та мовленнєвого спілкування потрібно цілеспрямовано навчати[30; 3].

Розвиток зв’язного мовлення,є головним завданням навчання дошкільників рідній мові, має найважливіше значення для підготовки дитини до школи, де монологічне мовлення є необхідною умовою успішного навчання. Учні початкової школи відчувають деякі труднощі у побудові зв’язного висловлювання, як письмового так і усного. Аналогічні труднощі відчувають в побудові розвернутого зв’язного висловлювання діти дошкільного віку, в тому випадку, якщо у них не розвинені необхідні уміння шляхом спеціального мовленнєвого навчання. Важливо відзначити, що своєчасний і правильний розвиток навичок зв’язного усного монологічного мовлення у дітей дошкільного віку закладає основи успішного формування у школярів письмового, зв’язного мовлення. Побудова монологічного висловлювання потребує від мовця вміння продумати зміст правильність його словесного оформлення. Необхідно спеціально розвивати такі якості монологічного мовлення, як розгорнутість, свідомість і взаємозв'язок окремих частин розповіді. У зв’язному усному монологічному мовленні наочно виступає усвідомлення дитиною мовної дії. Довільність побудови висловлювання допоможе дитині усвідомлювати логіку вираження смислового змісту, послідовність мислення. Будучи організованим видом мовлення, монологічне мовлення потребує спеціального навчання[13;27].

У методиці розвитку мови дітей дошкільного віку є немало досліджень присвячених розвитку зв’язного мовлення. Однак проблема формування структури зв’язного висловлювання, використання дитиною різноманітних засобів зв’язку, між реченням і між структурними частинами висловлювання, вивчено недостатньо. Мовлення старших дітей значною мірою втрачає риси ситуативності і стає більш зрозумілим останньому слухачеві. Таке мовлення, на відміну від мовлення малюків, ми називаємо контекстним мовленням, тобто мовленням, яке містить передумови для розуміння її змісту[14;22 ].

Свідоме прагнення зробити своє мовлення зрозумілим для слухачів зростає у старших дошкільників. Старший дошкільник, який ще зберігає у своєму мовленні риси ситуативності, сам пояснює незрозумілі слова в своєму мовленні. Мовлення дитини збагачується різними синтаксичними формами, з’являються різні підрядні речення, складнопідрядні речення з однорідними членами[27;31].

У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм монологу — самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим, що під час першої - дитина самостійно обирає зміст та форму свого висловлювання, під час другої - матеріалом для висловлювання, відтворення є літературно-художній текст.

Отже, розвиток зв’язного мовлення є головною задачею навчання дошкільників рідній мові, за допомогою зв’язного мовлення діти мають можливість спілкуватися з дорослими та однолітками. Зв’язне мовлення є необхідною умовою для успішного навчання.