Является Росія європейської страной?

Является Росія європейської страной?

Починаючи від самих своїх витоків, Росія формувалася як євразійське держава, вбираючи у собі як позитивні, і негативні аспекти еволюції котрі оточували її великих культур. Будучи багатонаціональною державою, займаючи величезні території, вона завжди була сповнена протиріч, які позначалися у культурній, політичної та економічної сферах його розвитку. Тож сьогодні неможливо точно визначити її становище на арені геополітичних отношений.

Вона перенесла правління різних керівників, владних і ліберальних, від абсолютних тиранів до цілком безхарактерних особистостей, від найталановитіших лідерів до хто знає нічого про управління країною, і з них по-своєму вибудовував свою зовнішній політиці. На відміну від країн Європи Росія мала слабкої економікою, що визначала її розвиток загалом. Її політика носила по більшу частину експансіоністський характер, що вповільнювало прогрес проти західними соседями.

Але якщо минуле нашої країни у ранній стадії йшло під впливом Азії, то становленню її як світової держави ми маємо Європі (Петро, «вікно до Європи»). Розвиток транспортних мереж сприяло дедалі більшому зближення з Заходом. Визначальними чинниками до такої роль світі були передусім військова могутність і вплив величезна територія. Шматована протиріччями, вона постійно лежить у конфлікті те з внутрішнім, те з зовнішнім ворогом. З іншого боку, авторитарний характер політики б не давав країні тривалий час розвиватися єдиним курсом. Свої світові позиції вона зберегла до розпаду СРСР, будучи серйозної складової геополітичної арени, з якою не міг не вважатися.

Події 1991 року крах економічних та соціальних зв’язків, існували Радянському Союзі. Росія цілком і повністю звернулася до демократичного заходу. Але ринкової економіки передбачає наявність деяких елементів державного регулювання і планування. Нинішня російська економіка має те й інше, проте вона увібрала у собі гірші риси директивного планування і ринку. Це дуже позначилося їхньому нинішнє складне становище у мирі та тієї ролі, що вона у ньому відіграє. З величезної тоталітарної машини, котра становила стала побіч Америки біполярний світ, вона перетворилася на сировинної придаток Заходу. Сьогодні ми програємо Європі з багатьом показниками, починаючи з економічних (вартість рівень життя російського громадянина, безробіття, житлові умови, рівень оплати праці; далі, технічні інновації і виробництво, у яких ми відстаємо від сусідів на 30−50 років) і соціальними (приміром, міжетнічні чвари. На погляд, в жодній європейської країни націоналізм нерозвинений тому що в нас). У культурному аспекті ми теж блещем, такого ставлення сторонній людині представників влади й закону, такого свавілля та безпорадності правоохоронних структури захисту людини немає у Європі. Сваволя у політиці теж очевидна. Вважаю, що саме і є основні мінуси Росії, що різнять його від країн Запада:

— экономика.

— сваволю в политике.

— соціально-культурна деградация.

Поки влади нашої країни не навчаться поважати своїх громадян, коли будуть нести своєї діяльності відповідно до законом (нехай над повною мірою, це пояснити неможливо, але, по крайнього заходу, заворушення будуть над таких кількостях) і перестануть бути для таких людей оплотом недовіри, Росія не має шансів «дорости» рівня європейського розвитку. Єдине, ніж живе зараз Україна і що змушує себе поважати, це стосується її збережена військова міць (і те, закордонні держави платять нас нині за роззброєння), що втратить свою колишню здатність викликати ставлення, преобладавшее раніше з боку закордону. Це величезні сировинні запаси (парадокс: країна, має колосальні ресурси проти будь-який інший, через свою нездатності вміло їх використати (екстенсивний, а чи не інтенсивне користування) програє навіть у тих, хто має майже. Той самий Японію: мінімум з корисними копалинами, ніякої нафти, але ці корисно їй бути претендентом на титул світової наддержави. А ми із своїм потенціалом змушені тягнути таке упосліджене проти розвинені країни існування). Якщо взяти курс — на вірну їх розробку й застосування, нехай набагато, але тоді ми зможемо поліпшити ситуації у країні, отже, поставляють на світовий арене.

Далі, Росія володіє величезною територією, з якою далебі не випадає не вважатися, але водночас цього чинника містить у собі і елемент негативного через територіальних претензій інших стран.

Отже, коли ми не знайдемо оптимальних шляхів розв’язання проблем внутрішніх, не можна казати про важливим і авторитетною ролі зовнішній арені. Цей характер розвитку ще так важко дасть Росії бути частиною Європи які з іншими.

Місце Російської Федерації на сьогоднішньої геополітичної арені остаточно не визначено. Складно навіть сказати, яке майбутнє нас, підростаюче як і каже, перспективне покоління, у країні.

За природою влада існує просто у тому, щоб керувати, визначати коло правий і обов’язків. Її було створено у тому, щоб забезпечувати найсприятливіші для народу умови існування і життєдіяльності. Вона має вирішувати соціальні протиріччя, та конфлікти, захищати слабких і винних. Влада мусить працювати на народ. На жаль, у Росії на етапі усе відбувається навпаки.

Що ж сталося з Україною, як у відразу ми, можливо назавжди, перестала бути світової державою? І якщо радянські часи ми були відсталою у соціальному плані, але справді грізної і високорозвиненою країною, той зараз Росія стоїть у одному ряду з розвиваються.

Минуло більше з того жахливого нашій країні періоду. І сьогодні бачимо Росію розчавлену, принижену, фактично поставлену Заходом — вигаданим за радянських часів зовнішнім ворогом — навколішки. Країна пов’язана своїми борговими зобов’язаннями, розорена вітчизняними та іноземними мародерами. Якби існував психологічний ядерний вибух й така його ядерна зима, їх наслідки ми б нині спостерігали нашій країні.

Російські вибори — фарс, народ абсолютно апатичен до подій у мирі та країни. Уряд використовує ЗМІ як найдійовіше знаряддя проти різного роду невдоволень. Нас програмують на старого зовнішнього ворога — Європу та, більшою мірою, на США. «Ось причина всіх наших бід!» — свідчать вони про. І ми їм віримо. Хоча, розчавивши нашій країні і знищивши її як світову державу, США стали повноправними господарями колишнього колись біполярним світу, і це абсолютно наплювати до процесів, які у країні. Єдині заходи, що дозволяють собі штати — економічний та політичний контролю над ситуацією у Росії, країни, попри що, яка має другий у світі за величиною ядерним потенциалом.

На жаль, у світі ми тепер ніхто. Ми вичерпали себе у світової політики, у науці й у розвитку. Захід нас із радісними обіймами. Росія занадто нестабільна, аби з нею можна було мати якісь довгострокові відносини. Адже значно простіше вкрасти усе, що ще вкрали, і втекти, бігти, бігти. Росію будь-коли поважатимуть і поважали як державу, іноді розвитку її боялися. Але «боятися» і «поважати» — різні слова. Ми були залишимося їм варварами, які можуть і будь-коли стануть частиною цивілізованого мира.

Стосовно майбутньої Росії, воно не визначено. Поки що при владі стоять кримінальні структури, що СРСР розвалився, що Росія й нашого народу обмаль надій на щасливого майбуття. Якби наше політичне влада змушена була організована як і організована злочинність, то можливо, настав б новий період величі й уславлення нашої Батьківщини. Недаремно ж вважається, що російська мафіозна структура є одним із найнебезпечніших і сильних в мире.

Та якщо казати про розвиток Росії у порівнянні з Заходу, то викликав коли сміх афоризм: «У технологічному розвитку Росія відставала Заходу не так на 10 років, не так на 20, а назавжди» — сьогодні стає суворої реальністю. І тому якщо уряд не почне хоч трохи піклується про майбутнє нашої країни, ми його просто більше не буде. Країна, зрештою, втратить одна з основних джерел формування бюджету (сировину) і, через відсутність хорошою економічної і питання правової бази, і навіть недостатнім розвитком НТК, просто перестане витрачати час на світі якусь роль. Хоча нині майже грає. Можливо навіть, Росія зникне як політично, а й географічно — разрываемая внутрішніми протиріччями, вчасно подогреваемыми зовнішнім впливом Запада.

За великим рахунком Російське майбутнє можна визначити трьома перспективами, і якщо розмістити їх за ступеня ймовірності, починаючи від найімовірнішого, то:

1. «будинок пристарілих» чи у крайньому випадку «хоспіс». Тобто. бездіяльність Заходу. Їх просте споглядання того, як колись велика цивілізація зникне з лиця землі, не залишивши себе ні сліду. Росію просто поховають, а залишки безсмертного, начебто, народу стануть частиною світу без Росії.

2. «Частина імперії США». Тобто. Росія стане слугою США, виконуючи за її підтримці каральну і контрольну функції в Азії, і країн СНД.

3. «Світова держава». Росія займе те місце, яке займають сьогодні США, розширивши і поглибивши їх связи.

Як бачимо, не пропонується варіант біполярного світу. Це просто-таки пройдений етап, який більше коштів у історії швидше за все не повториться. І, хоч і прикро спілкуватися з існуючої політичної системою, з такою ставленням до сама собі Росії не судилося бути…

Що ж до розвитку міжнародних відносин, Росії слід звернути увагу до Китаю і прагнути поліпшити відносини саме з нею. Що він і робить (інакше як ще пояснити передачу низки територій Китаю недавнім указом Путіна?). Нехай Китай стане світовою супердержавою (по крайнього заходу, найближчим часом), та його роль і вплив посилюється як у світової арені, і у регіоні, а то й сказати, що він — вже регіональна держава, до думки якої прислухаються все «сусіди».

Мені погано видаються варіанти розвитку відносин «Росія — Європа» з нестійкості російського стану та колосального відриву її європейських країн. Ну, Росію важко визначити європейською країною, недарма відомі політологи пишуть неї як «про «чорну дірку» на геополітичної арені. Вона — як така, і на таких позиціях до найближчого время.

Можливо, всі ці ідеї здадуться надто песимістичними, але, на жаль, сучасна ситуація й ті позиції, які висловлюють з цього приводу різні експерти, позбавляють кращого. Щоразу, коли виникає відчуття патріотизму і бажання допомогти своєї країни, її вбиває чергова політична новина, так та бабуся, що з простягнутою рукою у переході. І, що особливо страшно, ця ситуація повторюється дедалі частіше. Я щиро пишаюся тими, хто прагне підняти Росію у що там що (маю на увазі російську молодь, а точніше, значна її частина), але, проти дійсністю, ці пориви вселяють мало довіри. Проте, десь всередині жевріє надія, що Велика Росія, колишня колись світової державою, зуміє справитися з сваволею всередині себе і довести всьому світу, потім вона справді здатна. Вона була великою, і приведи Господи, їй призначено стати такою снова.