Передвижники

План.

1. Коротка характеристика напрями передвижників.

2. В.А. Сєров — видатний представник передвижников.

3. Значення творчості передвижников.

1. Коротка характеристика напрями передвижников.

Передвижники — це живописці реалістичного напрями, котрі входили в найбільше російське прогресивне демократичне об'єднання — Товариство пересувних художніх виставок (1870- 1923гг). Створене з ініціативи РР. Мясоєдова, М. М. Ге, В. Г. Перова, Товариство включило до свого складу передові сили російської демократичної художньої культури, зокрема ряд членів распадавшейся вже до того часу Артілі художників, воно розвивало кращі традиції такого поєднання. Товариство була принципово нову, своєрідну творчу організацію художників, виникнення якої, проте, було підготовлено попереднім розвитком російського реалістичного мистецтва і особливо мистецтва 50−60-х років 19 века.

Передвижники ставили собі завдання общественно-эстетического виховання народних мас і прагнули широкої популяризації свого мистецтва. У зв’язку з цим вони влаштували, починаючи з 1871 року, у Петербурзі й у Москві 48 виставок, які потім зазвичай пересувалися ними на Київ, Харків, Одесу, Кишинів, Риги, Казань, Орел й великі міста країни. Звідси й сталося назва «передвижники».

Ідейним і організаційним керівником передвижників довгі рік було І.Н. Крамськой. Важливе значення у розвиток і популяризація мистецтва передвижників мала діяльність В. В. Стасова, зокрема, його критичні статті, що й ні формально членом Товариства, по суті був поруч із Крамским ідеологом цього объединения.

До складу товариства у різний час входили А.М. і В. М. Васнецови, І.І. Левітан, В.Є. Маковський, В. М. Максимов, В.Д. Полєнов, И.Е. Рєпін, К. А. Савицький, О. К. Саврасов, В.А. Сєров, В.І. Суриков, І.І. Шишкін, Н. А. Ярошенко. У виставках передвижників брали участь М. М. Антокольський, В.В. Верещагін, С.А. Коровін. Членами Товариства були також визначні українські, вірменські, латиські, мордовські художники: К. К. Костанди, П. О. Левченко, В. Я. Суреньянц, К. Ф. Гун.

У своїй творчості передвижники, з урахуванням реалістичного методу, глибоко й усебічно віддзеркалювали передусім сучасну їхнє життя трудового народу Росії. Справді народний побутової жанр, кращі зразки якого відрізнялися бойової публицистичностью, був провідним у їх творчості. Важливе місце займало вони й мистецтво портрета, чудове змістовністю соціально-психологічних характеристик. Зображували вони передових діячів культури та представників трудового народу. Багато творів передвижників присвячені російської історії, де їх увагу особливо залучали повні драматизму народні руху. Ці твори були відзначені глибиною історичного пізнання минулого. У пейзажних роботах передвижники зверталися простою, звичайним мотивів рідний природи, створюючи картини, просякнуті патріотичним почуттям, великим громадським змістом. Значна кількість творів передвижників відтворювало образи народної творчості та літератури. Базуючись на матеріалістичної естетиці В. Г. Бєлінського, Н. А. Добролюбова і Н. Г. Чернишевського і висловлюючи ідеї широкого демократичного руху 2-ї половини 19-го та початок 20-го століть, передвижники створювали мистецтво критичного реализма.

Правдиво зображуючи події та сцени зі життя і виконуючи вимоги революционно-просветительской естетики, вони у свої роботи виносили вирок навколишньої дійсності, викривали варварство і дикість самодержавно-крепостнических порядків, злидні, жорстоке гноблення народу. Разом про те передвижники показали героїчну боротьбу народу за соціальне та національне визволення, мудрість, красу, силу людини праці, розмаїття та поетичне чарівність рідний природы.

Обстоюючи і розвиваючи принципи реалізму, національності і народності мистецтва, організація передвижників перетворилася дуже швидко на найбільший центр художнього життя Росії, на опору нового реалістичного напрями у живопису, а імператорська Академія мистецтв, хоч і залишалася офіційним керівним органом сфері мистецтва, дедалі більше втрачала авторитет і цією роллю основного центра.

Передвижники боролися і з Академією мистецтв, культивировавшей абстрактне, идеализированное мистецтво, далекий від потреб і запитів трудового народу, і з різними декадентськими, естетичними течіями, провозглашавшими ідеалістичний гасло «мистецтво для искусства».

Своїм творчістю, і діяльністю з його популяризації передвижники активну участь у широкому общедемократическом русі епохи, у боротьбі прогресивних суспільних груп проти самодержавства і пережитків кріпацтва за царської Росії. Саме тому передвижників підтримувала передова частину майна товариства. Разом про те передвижники піддавалися усіляким обмеженням із боку офіційних установ царської Росії, прямий цькуванні і гонінням із боку реакційної печати.

Протягом 70−80-х років 19-го століття творчість передвижників поглиблювалося і удосконалювалося. Їх організація міцніла, набувала дедалі більше авторитет популярність широкій публики.

2. В.А. Сєров — видатний представник передвижников.

Визначним представником передвижників є В.А. Сєров, що у 1865 року у Петербурзі. З 9 балів років він був учнем И.Е. Рєпіна, що з ним здійснив 1880 року поїздку до Запоріжжі, під час якій поруч із учителем, безпосередньо знайомлячись із життям народа.

У 1880−1885 роках Сєров навчався у Петербурзької Академії мистецтв і пройшов сувору школу малюнку і живопису під керівництвом В. П. Чистякова. Творча дружба, що з'єднувала Сєрова з його вчителями, зіграла досить важливу роль наступності розвитку традицій російського реализма.

Важливе значення для Сєрова мало постійне, вдумливе вивчення їм росіян і західноєвропейських музеїв. Демократизм, правдивість і щирість, пильна увага до людини та рідної природі, гостре відчуття сучасного життя у поєднанні з глибоким освоєнням художнього спадщини становлять характерні риси творчості Серова.

Вже віці 22−23 років він створив класичні творів російської живопису: картини «Дівчинка з персиками» (1887г.), «Дівчина, освітлена сонцем» (1888г.), «Зарослий ставок. Домотканово» (1888г.). Цими творами Сєров, творчо розвиваючи реалістичні завоювання своїх попередників, відкрив нову сторінку історія російської живопису. «Дівчинка з персиками» і «Дівчина, освітлена сонцем» — це поеми про юності, просякнуті життєрадісним, оптимістичним світовідчуттям художника, сприймає світ у його барвистому багатстві й разнообразии.

У ранній період творчості (1880−90-е рр.) Сєров любив писати портрети сонцем, серед природи, простежуючи гру сонячних променів — портрет О.Х. Сєрової «Влітку», (1895г.).

Пейзажі раннього періоду — «Осінній вечір. Домотканово», «Зима в Абрамцеве» відрізняються влучністю і об'єктивністю спостережень, чіткістю композиційної побудови, багатою, тонко розробленої гамою, матеріальністю живописи.

У 1894 року Сєров приєднується до Товариства передвижників. У другій половині 90-х під впливом підйому революційних настроїв на країні Сєров створює низку правдивих і задушевних робіт, присвячених російської селі: картини «Жовтень. Домотканово» (1895 р.), «Взимку» (1898г.), пастель «У селі. Баба з конем» (1898г.), «Баба до воза» (1899г.), акварель «Сірий день» (1897г.), повний драматизму малюнок «Безкінний» (1899г.). Пейзажі 90-х, написане у скупий тональної гамі, відрізняються простотою й типовістю: це образи селянської Росії, виконані глибокого настрої, забарвлені суворим і сумним ліризмом. Прямим відгуком на революційні події була невеличка картина «Зустріч. Приїзд дружини до ссыльному» (1898г.). З цього групою робіт, яскраво обнаруживающих демократичні тенденції Сєрова, пов’язані також пастель «Пушкін у селі» (1899г.) і акварель «Пушкін у парку» (1899г.), що відтворюють емоційний образ великого поэта.

Кінець 1890−1900 рр. — період нових різноманітних творчих пошуків художника. Він створить численні портрети, глибокі за задумом, різні щодо жанрів — від интимно-лирических до монументальних, гострих начерків до портретов-картин. Сєров виступає тим часом як майстер художньої типізації, виявлення характеру. Кожен портрет для Сєрова, за його висловом, — «ціла хвороба» — з такою творчої пристрастю поглиблюється він у вивчення натури, шукає нові засоби художньої виразності, домагається яскравого розкриття соціально-психологічної сутності людини, прагне висловити своє ставлення щодо нього. Чарівні жіночі портрети З. М. Лукомской (акварель, 1999 р.) і М. Н. Акимовой (1908г.), відзначені одухотвореністю образу, високим майстерністю малюнка та живопису, передають найтонші відтінки душевного стану. У цей час Сєров охоче малює дітей, тонко помічаючи особливості дитячої психології: «Діти» (1899г.), «Міка Морозов» (1901г.).

Нове моральне піднесення творчості полягає і громадської активності Сєрова пов’язана з революцією 1905;1907гг. У 1905 року Сєров створив чудову галерею портретів видатних діячів російської культури — М. Горького, М. Н. Єрмолової, Ф.И. Шаляпіна. Того ж період Сєров виявляє інтерес монументальної класичному мистецтву: він виконує панно, картини на античні теми, ескізи розписів за мотивами міфу Діані і Актеоне.

Систематично удосконалюючи свою майстерність у сфері малюнка, Сєров виробив своєрідну індивідуальну манеру, іншу влучністю і гостротою фіксації явищ, лаконізмом і виразністю лінії. Сєров малював олівцем, вугіллям, аквареллю, тушшю, гуашшю. Основні твори Сєрова зберігаються у Третьяковській галереї у Москві Російському музеї, у Санкт-Петербурге.

3. Значення творчості передвижников.

Творчість передвижників, що розглядали своєї діяльності як подвиг громадського служіння, було присвячено інтересам трудового народу. Воно відрізнялося демократизмом, гуманістичним, справді народним змістом, патріотизмом, багатством образів, високою професійною майстерністю. У творах передвижників втілилися кращі риси російської національної художньої культури. Вони з’явилися вершиною російського дореволюційного мистецтва й з вершин світового реалістичного мистецтва вообще.

Творчість передвижників сприяло розвитку та демократизації російського мистецтва, справило величезний впливом геть творчий зростання окремих художників України та цілих національних художніх шкіл, особливо у Польщі, Болгарії, Чехії, Румынии.

1. Бурова Р., Гапонова Про., Румянцева У. Товариство пересувних художніх виставок. -М., 1962.

2. Лебедєв Г. Е. Валентин Сєров. -М., 1966.