Філософський контекст агресивності: злоякісна та доброякісна агресії (Е. Фромм)

Анотація

Актуальним на сьогодні в світі та в Україні, зокрема, є проблема людської особистості та її агресивності. Агресія, як така існує в двох проявах: та, яка прагне пригнічити чужу свободу, і та, яка керується захистом своєї. Доброякісна агресія — це та, механізми якої вбудовані в розум людини та тварини, заради збереження власних життєво необхідних інтересів від зовнішніх загроз. Говорячи про рівень агресивності, якщо порівнювати людину з іншими тваринами вона звичайно є найбільш агресивною. З огляду на дослідження таких відомих мислителів як К. Лоренц, З. Фройд, Е. Фромм, ми можемо говорити про те, що лише людина вбиває заради власного задоволення, саме тому, пояснення жорстокості та деструктивності людини потрібно шукати не в походженні людини, а в тих факторах, які якраз, і відрізняють людину від тварини.

Ключові слова: людина, тварина, агресія, доброякісна агресія, злоякісна агресія, деструктивність людини.

агресивність доброякісний людина ворожнеча Виходячи з останніх подій, які відбуваються в Україні та світі, надзвичайно актуальним постає питання миру та війни в межах однієї країни, і можливості виникнення всесвітньої ворожнечі. Досвід попередніх століть не навчив людство пригнічувати свої агресивні потяги та співіснувати мирно. Тому, актуальним на сьогодні в світі та в Україні, зокрема, є проблема людської особистості та її агресивності. Агресія, як така існує в двох проявах: та, яка прагне пригнічити чужу свободу, і та, яка керується захистом своєї. Доброякісна агресія — це та, механізми якої вбудовані в розум людини та тварини, заради збереження власних життєво необхідних інтересів від зовнішніх загроз. Говорячи про рівень агресивності, якщо порівнювати людину з іншими тваринами вона звичайно є найбільш агресивною. Е. Фромм, відомий неофройдист, пише в своїй роботі «Анатомія людської деструктивності»: «…гіперагресивність людини, варто пояснити не більш високим потенціалом агресії, а тим, що умови, які викликають агресію в людському суспільстві, зустрічаються набагато частіше, ніж у тварин в їх звичайному середовищі існування» [1, с. 254]. Дійсно, дуже часто людина веде себе деструктивно, і якщо для тварин першим поштовхом для такої поведінки є загроза самозбереження та перенаселення, то для людини ці первинні інстинкти не завжди є пріоритетними, тобто у неї виникає інший мотив для такої поведінки.

Проблема агресивності масштабно розкривається в роботі Е. Фромма «Анатомія людської деструктивності». Також ми можемо говорити про таких представників, які досить глибоко розглядають цю проблему з точки зору психології, біології, соціології та безпосередньо філософії Р. Берон, К. Лоренца, А. А. Реан, Д. Річардсон та інші. Багато вітчизняних та зарубіжних науковців у своїх дослідженнях широко використовують ідеї цього американського філософа (Р. А. Петренко, Н. В. Трошина, О. Г. Коломієць, А. Л. Данилюк, І. П. Гертманов, В. Н. Кімстач та багато інших).

Головною метою статті є окреслити основні ознаки агресивності, чому та за яких обставин виникає злоякісна та доброякісна агресії. Визначити чи агресивність є вродженою, чи це виключно набута характеристика. Та окреслити стан людини та тварини у відношенні до агресії як такої.

Агресія проти іншої людини виникає через бажання задоволення власних потреб, і досить часто цей процес бажання «крові» інших може переходити на маси. «Індивіди та цілі групи можуть мати такі риси характеру, наслідком яких є, те коли вони з нетерпінням очікують ситуації, яка б дозволила їм розрядити свою деструктивну енергію, а якщо такої не настає, вони досить часто створюють її самі», пише Е. Фромм [1, с. 254]. Тварини ж діють зовсім по іншому, їм не приносить задоволення спостерігати за муками іншої тварини. Бажання руйнувати заради руйнації не притаманне тварині, але є наявним у людини. Тільки людина отримує задоволення від беззмістовного та необґрунтованого знищення інших істот. Отже, з огляду на дослідження таких відомих мислителів як К. Лоренц, З. Фройд, Е. Фромм, ми можемо говорити про те, що лише людина вбиває заради власного задоволення, саме тому, пояснення жорстокості та деструктивності людини потрібно шукати не в походженні людини, а в тих факторах, які якраз, і відрізняють людину від тварини.

В людській психіці є деякі деструктивні тенденції, які на перший погляд можуть здаватися нам схожими на біологічні задатки, але вони, на думку Л. фон Берталанфі, не вичерпуються тільки інстинктом самозбереження, тому вони мають своїм коренем форму людського життя, яка є вищою за біологічну та обумовлена здатність до абстрактного мислення, мови, спілкування тощо.

Потрібно звернути увагу на саме поняття «агресія», що воно означає та в якому контексті його потрібно вживати? Визначень цього поняття досить багато, але ми підтримуємо думку Е. Фромма в його визначенні цього поняття. Слово «агресія» під яким розуміються всі ті дії, які чинять, або мають намір вчинити в ущерб іншій людині, тварині або неживому предмету саме так розглядає цю проблему Е. Фромм, але одразу ж стає зрозумілим, що під це визначення підпадає велика кількість реакцій та імпульсів, саме тому слід чітко розрізняти «біологічно адаптивну, здатну до підтримки життя, доброякісну, від злоякісної агресії, яка не пов’язана з збереженням життя» [1, с. 255−256].

Не можна не згадати про нейрофізіологічну основу агресії, за допомогою якої відбувається розрізнення на доброякісну та злоякісну типи агресії. З цього приводу Е. Фромм пише: «біологічно адаптивна агресія — це реакція на загрозу вітальним інтересам індивіда; вона закладена в філогенезі; вона притаманна як тваринам, так і людям; вона носить вибуховий характер і виникає спонтанно як реакція на загрозу; а наслідком її - це знешкодження або самої загрози, або її причини» [1, с. 256], саме тому ми розуміємо, що цей тип агресії є відповіддю на загрозу власному я. Інший тип біологічно не адаптивний, ми називаємо, злоякісною агресією, жорстокістю, деструктивністю — те, що не можна називати захисною реакцією «…вона не закладена в філогенезі; вона являє собою специфіку, яка притаманна лише людині, зазначає Е. Фромм, вона приносить біологічну шкоду та соціальну руйнацію» [1, с. 256]. Визначними проявами такої агресії є бажання знущатися та вбивати інших, не маючи при цьому ніякої цілі, окрім власного задоволення. Зрештою, така агресія наносить шкоду не лише об'єкту знущання, але і суб'єкту, який це чинить. В основі злоякісної агресії лежить «деякий людський потенціал», на противагу доброякісній в основі якої лежить інстинкт.

Отже, надзвичайно важливим є розрізнення та визначення доброякісної та злоякісної агресії, адже саме тоді відбувається чітке визначення самого поняття агресія. Таким чином, прогнози з приводу мирного розвитку людства є досить реальними, адже розрізнення на захисну та злоякісну типи агресії приводить до висновку, що злоякісна не є вродженою, отже вона може бути викорінена. Допускається, що злоякісна агресія, представляє собою деякий людський потенціал, певну модель поведінки, якої при певних умовах можна навчитися, а за необхідності звільнитися, змінивши її на іншу.

Продовжуючи поділ агресії Е. Фромм виділяє, ще один вид агресивності - псевдо-агресія. Під яким він розуміє дію, яка наносить певну шкоду, але при цьому не маючи на меті завдавання шкоди як такої. Це відбувається не навмисно, коли так складаються певні обставини, наслідками яких є страждання інших, хоча якщо це розглядати, з точки зору психоаналізу, то в цьому випадку прихильники цього напряму, аргументували б, що це свідомість скеровує наші вчинки саме таким чином, щоб завдавати шкоду іншому, Фромм у своїй роботі «Анатомія людської деструктивності» визначає це як — «неусвідомлена мотивація агресора». Хоча саме такий підхід, і можна розглядати, як догматичне спрощення ситуації. В цьому контексті псевдо-агресії Е. Фромм виділяє окрім ненавмисної агресії, ще і ігрову та агресію як самоствердження.

Ігрова агресія — як певний метод, тренінг на швидку реакцію та майстерність. Вона на відміну від злоякісної агресії не має під собою ніякої цілі руйнування, ненависті, гніву. Тобто це певні види гри або спорту, які на сьогодні втратили свою основну ціль знищення живих істот, і перетворилися більше на хобі. Це такі види наприклад, як стрільба з луку, фехтування, або реконструювання боротьби на мечах чи з використанням іншої старовинної зброї, бойові мистецтва та інше. Основне бажання псевдо-агресорів, це показати рівень своїх вмінь та майстерності, а ніж вираження агресії та бажання нанести шкоду іншим.

Наступним видом виступає: агресія як самоствердження. Ця агресія відрізняється від всіх попередніх типів, навіть за етимологією походження слова, адже сам термін «агресія» — в буквальному значенні відповідає aggredi, яке походить від adgradi (де «gradus» означає крок, а «а4» — на), тобто «рухатися на», «наступати». Фромм в своїй роботі пише: «В першопочатковому значенні слова „бути агресивним“, означає дещо ніби „рухатися в напрямку цілі без затримки, без страху та сумніву“» [1, с. 259]. Ця агресія безсумнівно пов’язана з гормонами, де чоловічі гормони виконують безпосередню стимулюючу роль в агресивній поведінці, але зовсім не є єдиною умовою, за відсутності, якої агресія як така зникає вщент. Дослідники в цій сфері особливо такі, як Е. Біман, Е. Зіг, Г. Кларк, Х. Берд, К. Лагершпетц, стверджують, що чоловічі гормони підвищують рівень агресивності, а жіночі навпаки знижують. Але це не означає, що жінки менш агресивні ніж чоловіки, отже наявність чоловічого гормону у великій кількості не дає підстав говорити, що саме вони є підставою для виникнення агресії. Осмислення значення гормонів та наявності У хромосоми у чоловіків та Х у жінок приводить до думки, з приводу різниці між чоловіком та жінкою, та можливості реалізації себе як особистості, як професіонала. Адже саме біологічне підґрунтя кожної людини, визначає наш подальший шлях: чоловіки більш схильні до військової справи, вони хороші мисливці, генерали, адже їхньою природою обумовлена притаманна їм наступальна активність, на відміну від жінок, які краще проявляють себе як вчителі та лікарі. Але це загальні припущення, підтвердженням яких є виключення з цих правил. Підводячи підсумок у визначенні цього виду агресій Е. Фромм пише: «степінь розвитку у кожної конкретної людини „агресії самоствердження“ проявляється в певних нервових симптомах, а також вони грають важливу роль в структурі особистості в цілому» [1, с. 265].

Визначаючи наступний вид агресії Фромм говорить про оборонну агресію, яка притаманна як людській цивілізації, так і тваринному світу. Цей вид агресії сформувався шляхом біологічної адаптації, у тварин стан агресії, яка виникає у відповідь на загрозу формується на біологічному рівні, коли виникає загроза для нього або членів його родини, коли хтось претендує на його блага або життя. Вихід з такої загрози для тварини або втікати, або оборонятися. Головна мета — це спасіння власного життя, та життя своїх нащадків. Ця агресія не має на цілі руйнацію, або захоплення благ інших. Якщо зникає загроза — зникає і захисна реакція у тварини, тобто немає збудника, отже, немає агресії. Так само, поводить себе і людина, хоча у людини це виявляється менш помітно, адже людина з часом навчилась контролювати свої емоції. Для людини агресія виникає тільки тоді, коли є загроза безпосередньо життю та свободі (категорія, яка виникає лише у світі людини).Також, потрібно відрізняти категорію блага для тварини — що означає задоволення потреб у їжі та найелементарнішому прихистку, але коли ми говоримо про людину, поняття блага набуває зовсім іншого значення, адже у світі людини існує таке поняття як приватна власність, і чим більше благ у людини наявно, тим більше вона за них боротиметься. Отже, говорячи про захисну агресію у тварин та людей ми помічаємо досить багато спільного: «той самий нейрофізіологічний чинник, зазначає Фромм, викликає більш сильну агресію, ніж у тварин» [1, с. 267], для людини він є основним, саме тому, ми маємо визнати спільність для обох єдиного початку.

Еріх Фромм у своїй роботі: «Анатомія людської деструктивності» виділяє три основні постулати на яких ґрунтується агресивність в порівнянні світу людей та світу тварин:

• 1) тварини на відміну від людей небезпеку сприймають тільки тут та зараз, вони не здатні прогнозувати, що колись можливо хтось, може на них здійснити напад. Коли на противагу тваринам для людини це є характерним, адже людина володіє даром передбачення, фантазування, пророкування. Людна маючи такий талант може передбачити, яка країна є більш агресивною, а яка не несе такої загрози. Адже гортаючи сторінки історії ми можемо власноруч визначити, яка країна має досвід військового втручання в інші країни, а яка лише досвід оборони. З приводу тваринного світу, то їм теж притаманна генетична пам’ять, індивідуальний досвід боротьби за їжу, або життя, і так само, їм притаманні вроджені інстинкти, які є більш розвинуті ніж у людей, бо тварини позбавленні можливості уявляти майбутню небезпеку, вони користуються тільки теперішнім моментом, тим що відбувається зараз. Таким чином, акцентує нашу увагу Фромм: «механізми захисної агресії у людини мобілізуються не тільки тоді, коли вона відчуває безпосередньо загрозу, але і тоді, коли наявної загрози не має» [1, с. 268].
• 2) Людина може не тільки прогнозувати можливість майбутньої небезпеки, але і може відповідно до своїх уявлень маніпулювати свідомістю інших. Сили переконання однієї людини іншою настільки сильні, що переконати можна в тому, чого реально не має і ніколи не було. На жаль, прикладом такої маніпуляції свідомістю ми можемо спостерігати і в сьогоденні, як за допомогою засобів масової інформації можна викривляти достовірні факти та робити це в світових масштабах. Так, лідер однієї країни може тримати у страху величезну кількість народу або декілька самостійних суверенних держав. Підтвердженням цих слів та актуальності написаної Фроммом роботи, ще в 1973 році, на сьогодні є, на жаль, досвід нашої країни та деяких країн Європи та Азії. Такі ідеї цього відомого неофройдиста відповідають стану сучасного українського суспільства рік 2015. Фромм пише: «Коли держава агресор починає підготовку до війни, це змушує державу на яку готується напад, в свою чергу озброюватися, чим вона і пред’являє нібито „докази“ своїх агресивних намірів» [1, c. 268]. Єдина істота в світі у якої можна викликати оборонну агресію шляхом «маніпулювання свідомістю» є людина.
• 3) Додатковим, і останнім аргументом є посилення захисної агресії у людини обумовлено специфікою існування людини. Людині для гармонійного існування потрібно і фізіологічні, і психологічні умови. Важливим для людини може бути і ідея, яку вона сама собі нав’язала — релігія, ідеологія, певні цінності, родинні зв’язки, культи та інше. Та й будь яке посилання на об'єкти чи суб'єкти поклоніння виникає таку ж реакцію, ніби це посягання на власне життя.

Отже, говорячи про агресію ми визначили, що вона притаманна і світу тварини, і світу людини, але вона не є вродженою. А вродженою є лише та агресія, яку Фромм визначає як захисну, коли безпосередньою є загроза життю, що є спільним як для тварин, так і для людей. А злоякісна агресія, яка не має під собою вродженого чинника, може бути викорінена, шляхом гуманізації суспільства.

Список використаних джерел

• 1. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Эрих Фромм; [пер. с нем. Э. Телятниковой]. — М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2009. — 635 (5) с. — (Philosophy).
• 2. Фромм Э. «Иметь» или «быть» / Эрих Фромм; [пер. с нем.

Э. Телятниковой]. — М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2008. — 314 (6) с. — (Философия. Психология).

3. Fromm E. Human Nature and Social Theory [Електронний ресурс] / Erich Fromm. — Режим доступу: http: // www. marxists. nrg /archive/fromm/works/1969/human.htm.