Трудова діяльність

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

ЛЕНІНГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ОБЛАСТНОЙ УНІВЕРСИТЕТ ЇМ. О.С. ПУШКИНА.

ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГИИ.

КАФЕДРА ПСИХОЛОГИИ.

РЕФЕРАТ.

ТРУДОВА ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ.

. Запровадження 2.

. Монотонна діяльність й типологічні особливості 5.

. Діяльність в екстремальних ситуаціях та типологічні особливості 9.

. Операциональная напруженість і типологічні особливості 11.

. Діяльність, потребує концентрації та стійкості уваги, і типологічні особливості 13.

. Режими праці та відпочинку, основні шляху зниження втоми і монотонності праці 14.

. Праця жінок Сінгапуру й підлітків 18.

. Укладання 20.

. Бібліографія 22.

Трудова діяльність грає визначальну роль людського життя, в який би формі ця діяльність не відбувалася. Саме неї, колись всього, залежить існування чоловіки й общества.

З загального визначення діяльності взагалі, саме: «Діяльність — динамічну систему взаємодій суб'єкта зі світом, в процесі яких виникнення і втілення у об'єкті психічного способу життя і реалізація опосередкованих їм відносин суб'єкта в предметної дійсності. Це форма активності» (4), можна визначити, що трудова діяльність це система певних взаємовідносин суб'єкта діяльності, зі суспільством, у сфері виробничих відносин. І ці взаємовідносини активні і життєво необхідні, як суб'єкта, і обществу.

Однією з найістотніших чинників, які впливають успішність праці, є стиль роботи і його взаємозв'язок з психофізіологічним складом людини. Під стилем діяльності розуміється «система найефективніших прийомів та способів організації своєї діяльності, деяка стійка система особливостей роботи і поведінки» (1).

Особливості підходу, наприклад, пермської психологічної школи, полягає в погоджуванні стилів діяльності зі властивостями нервової системы.

Е.А. Климов вважає, що типологічні особливості властивостей нервової системи є «ядром» стилю. Багато його доробку показано, що схильність до того що чи іншому стилю діяльності окреслюється окремими типологічними особливостями, продовжує їх поєднанням. Натомість стиль діяльності впливає становлення професіонала, професійну орієнтацію і відбір, професійне навчання, адаптацію до цієї професії і раціональну організацію праці та з виробництва. Ще 16 столітті Френсіс Бекон говорив: «Щасливі ті, чия природа перебуває у злагоді із їх заняттям» (1).

Видатний психотехнік Про. Липманн пов’язував вибір професії з типом темпераменту. Еге. Клапаред теж вважав, що навколо лише професії підходять людей із живим темпераментом, інші - до людей із спокійним темпераментом.

«Як справедливо зазначає К. М. Гуревич, кожна людина може опанувати будь-який професією, але не всі річ у тому, скільки це знадобиться час і» (1). Від цього буде й залежати успішність праці людини. Звідси важливість обліку типологічних особливостей властивостей темпераменту і нервової системи, які мають відносної сталістю свого прояви, при професійної орієнтації й професійної трудовий деятельности.

Цю тему в психології праці обговорювалася неодноразово і із різних позицій. Наприклад, В.С. Мерлін і Е. А. Климов вважали (наприкінці 1960;х років), що протягом рахунок вироблення стилю діяльності продуктивність праці однакова, попри різні типологічні особливості нервової системи людини, то не потрібно відбирати людей взагалі з урахуванням типологічних особливостей зокрема. «На противагу цієї точки зору К. М. Гуревич (1970) доводив, що у професіях першого типу, що з экстремальностью ситуацій та очі великою нервово-психічним напругою, відбір необхідний» (1). З цього приводу він пише: «…є група професій, здатність яким сформується лише за наявності деяких природних даних, ступінь і модальності яких може бути встановлена шляхом попереднього аналізу та наступної експериментальної перевірки» (1).

Що ж до питань професійного навчання, то тут також показано, що, залежно від специфіки професійної діяльності успішність навчання визначається різними типологічними особливостями. Наприклад: З. Н. Брикс показав, що успішніше опановують професією слюсаряинструментальщика учні з середньої силою нервової системи та врівноваженістю нервових процесів. За даними І.Дз. Карцева, добре освоюють професію монтажника-высотника особи, мають сильну нервову систему і рухливість возбуждения.

Крім цього типологічні особливості нервової системи впливають на професійну адаптацию.

Підраховано, у світі існує 3000 професій. Тож у психології праці створюються різні класифікації професій. Найбільш відомими є підходи К. М. Гуревича, Е.А. Клімова, К. К. Платонова.

«У цих підходах відбивається як содержательно-операциональная специфіка тій чи іншій професії, скільки психологічні особливості здійснюваної у ній праці. Звідси методологічний підхід полягає у вивченні впливу типологічних особливостей особи на одне ефективність діяльності, яка має тій чи іншій специфікою (монотонної діяльності, діяльність у екстремальних умовах тощо.)» (1).

МОНОТОННА ДІЯЛЬНІСТЬ І ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЕННОСТИ.

«Монотония — напруга, викликане одноманітністю виконуваних дій, неможливістю перемикання уваги, підвищеними вимогами, як до концентрації, і до стійкості уваги» (3).

Стан монотонності. У процесі діяльності крім стану втоми виникає стан монотонності, негативно чинне на психічний стан і працездатність людини. «Стан переживання монотонності викликається дійсним і гаданим одноманітністю виконуваних на роботі рухів і безкомпромісність дій. Під упливом переживання монотонності людина, який вміє це психічний стан стримувати чи усувати, стає млявим, байдужим на роботу. Стан монотонності також негативно діє організм людини, наводячи до передчасному стомленню» (3).

«У фізіологічної основі монотонності лежить гальмує дію одноманітних повторних подразників. Монотонність може переживатися і за легкому, не стомлюючому праці» (3). Негативно впливає працездатність і переживається як неприємне почуття. Знижує психічну напруженість, супроводжується напівсонним станом, зниженням психічної активности.

Історично склалося так, що монотонність праці залучила найбільше увагу психологів. Цьому сприяв поширення конвеєрного роботи з одноманітністю робочих операцій, бідністю вражень й утворенням «психологічного вакууму» у свідомості працівників конвейере.

Значення проблеми монотонності праці зростає появою монотонної сенсорно-интеллектуальной діяльності. «Гострота цієї проблеми не тільки у зниженні продуктивність праці і збільшенні травматизму, а й у зміні особистості, порушенні її контактності з оточуючими, що зумовлює конфліктів на роботи і дома"(1).

Вагомий внесок у вивчення монотонної діяльності внесли дослідження, у області диференціальної психології. Вже перших роботах було показано роль типологічних особливостей людини у опірності одноманітною роботі, до розвитку стану монотонии (В.І. Різдвяна, І.А. Льовочкіна, Н. П. Фетискин і др.).

У цих робіт виявлено, що позитивний стан монотонии швидше розвивається і дітей сильнішими виражено що в осіб із сильною нервової системою по порівнянню з особами зі слабкою нервової системой.

Н.П. Фетискин з’ясував також, що стійкіші до монотонии особи з інертністю нервових процесів. Ці типологічні особливості утворюють типологічна комплекс монотоноустойчивости. Протилежні типологічні особливості (сильна нервова система, рухливість нервових процесів тощо.) сприяють опірності монотонии й утворюють монотонофобный типологічна комплекс.

«Дослідження у цій галузі з’ясували, що з на осіб із монотонофильным типологічним комплексом стан монотонии з’являється на години пізніше, ніж в на осіб із монотонофобным типологічним комплексом. Різні і виробничі показники. У монотонофильных робоча норма виконувалася на 33% частіше, а шлюб був відсутній в 31% випадків, тоді як серед монотонофобных із повною відсутністю шлюбу немає жодної людини. Важливіше те, що серед перших позитивне ставлення до роботі траплялося частіше» (1).

Особи, які мають типологічним комплексом, не що його монотоноустойчивости, за термін, ніж інші, звільнялися з роботи. Зокрема, А.І. Самойлова показала, що з робітниць, котрі займаються одноманітним працею, переважають особи з слабкої нервової системой.

«У цілому нині, отримані на монотонних виробництвах дані підтверджують результати численних лабораторних експериментів про великий стійкості до дії одноманітного чинника осіб із слабкої нервової системою» (1).

У дослідженнях Фетискина Н. П. було виявлено зв’язок опірності монотонии зі властивостями темпераменту; стійкішими виявилися особи з високої ригидностью (що можна зв’язати із дуже вираженої вони інертністю нервових процесів), интроверсией і низьким нейротизмом. Крім того, опірність монотонии була вищою що в осіб з низької культури й середньої самооцінкою, середнім рівнем домагань. Впливав також підлогу працюючих: у жінок стійкість вище, ніж в мужчин.

Зв’язок монотоноустойчивости зі слабкою нервової системою пояснюється лише тим, що мають вищої чутливістю, ніж із сильною нервової системой.

Монотонна діяльність призводить до розвитку такої міри як психічне пересичення, які з своїм характеристикам протилежно стану монотонии. Тож замість апатії, нудьги в робітників з’являється роздратування, відразу до роботи, агресивності. Аналіз таких випадків показав, що певний стан психічного пересичення самостійно з’являється в осіб із слабкої нервової системой.

ДІЯЛЬНІСТЬ У ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ І ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЕННОСТИ.

«Є багато професій, де діяльність носить екстремальний характер, де є, за словами К. М. Гуревича, „катастрофогенные“ ситуації. І це оперативні чергові енергосистем, водії авто-, авіа-, і морського транспорту, те й космонавти, і кілька військових спеціальностей тощо. Головним чинником тут є переживання небезпеки у зв’язку з можливими аваріями і великий особистої відповідальністю право їх ліквідацію. Стресова ситуація веде спричиняє порушення сенсорної і мисленнєвої діяльності. Людина неадекватно сприймає показники приладів, відповідно приймаючи неправильні рішення, а, часом забуваючи, що треба робити. Багато психологи відзначають, що схильність стресу люди неоднакова» (1).

Серед перших досліджень ролі типологічних особливостей властивостей нервової системи в екстремальних ситуаціях стала робота К. М. Гуревича і В.Ф. Матвєєва (1966). Автори показали з прикладу операторів — керівників енергосистем, що «оперативні якості», дозволяють успішно справлятися з роботою у аварійної ситуації, більше виражена що в осіб із сильною нервової системою. Ненадійними виявилися особи з слабкої нервової системою та переважанням гальмування. Але вони часто спостерігалася розгубленість, яка доходила до шоку, звідси дуже багато неадекватних действий.

«Психічне напруга може постати за тими або іншим суб'єктам причин в найрізноманітніших видах професійної діяльності (наладчики зі слабкою нервової системою покриваються потім за просте верстатів, їх нервує крик майстра)» (1).

Діяльність Калнишевського як водіїв міського транспорту екстремальність ситуацій постійне тлом. Дослідження В. А. Трошихина, С.І. Молдавської і І.В. Кольченко (1978) показали, що з стажі більше п’яти років високій надійності показують водії із високим рухливістю нервових процесів і із сильною нервової системою. «Водії із високим інертністю нервових процесів обережні при водять, порівняно рідко порушують правила руху, але, попри це, потрапляють у аварії частіше. Найбільш висока надійність у водіїв, мають поруч із сильної нервової системою середню ступінь рухливості нервових процесів» (1).

Пряме віднесення багатьох професій до якогось типу діяльності (монотонної, екстремальній тощо.) не правомірно, тим паче, що більшість із цих професій можуть пред’являти людині протилежні вимоги (водіння міського автобуса, свого роду монотония). У зв’язку з цим у у вигіднішому становищі може стати особи ні з крайніми проявами властивостей нервової системи та темпераменту, а з середньої їх выраженностью.

С.А. Гапонова (1983), вивчаючи частоту ДТП у водіїв різного транспорту, знайшла, що його на осіб із сильної волі й слабкої нервової системою було однаковим як і групі безаварійно працюючих водіїв, і у групі «аварийщиков». Автор пояснює це тим, що з перших виражені такі якості, як емоційна стійкість, стійкість перед перешкодами, концентрація і перемикання уваги, а й у других — висока спроможність до вероятностному прогнозуванню, рухливість нервових процесів, велика пропускна здатність зорового аналізатора, довгострокова память.

«Успішність діяльності пожежників в екстремальних ситуаціях залежить від схильність до ризику. Ця схильність сильніше виражена у пожежників з сильної нервової системою та низкотревожных» (1).

Наведені приклади показують, що з екстремальними ситуаціями успішніше справляються особи із сильною нервової системою та рухливістю нервових процессов.

Крім цього стійкість людини до стресу залежить від темпераментних властивостей і властивостей особистості. Наприклад, деякі дослідники дійшли висновку, що интроверты і під час завдань, моделюючих операторську діяльність, працюють краще, ніж екстраверти. Багато фактів отримано щодо меншою надійності на осіб із високої тривогою, тому що їм притаманний підвищений самоконтроль, до якого звертаються до процесі приймання й переробки інформації. Це додаткового часу до ухвалення рішення, що негативно відбилося у умовах экстремальности.

ОПЕРАЦИОНАЛЬНАЯ НАПРУЖЕНІСТЬ І ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЕННОСТИ.

«Деякі професії пов’язані з великим темпом виконання робочих операцій, у зв’язку з ніж в працюючих виникає операциональная напруженість. Зокрема, до таких професій ставляться радиотелеграфисты і телефоністки. Нормативи радиста 1-го класу передбачають приймання і передачу щонайменше 18 груп у хвилину, причому кожна група складається з п’ятьох знаків (літер чи цифр), а кожен знак загалом — з 3−3,5 сигналів (точок і тирі). Отже, за хвилину телеграфіст 1-го класу повинен зробити щонайменше 270 дій. Телефоністка міжміських зв’язків забезпечує зв’язок одночасно десятьох каналах. Ця робота вимагає великої уваги, швидкої реакції і хорошою переключаемости» (1).

Вивчення типологічних особливостей у тих професіях, проведене В. А. Трошихиным та інших., показало, що найбільш успішно опановували цими професіями особи із високим рухливістю нервових процесів і із сильною нервової системою. Особи з інертністю нервових процесів і з слабкої нервової системою, на думку тих авторів, до даних професій не пригодны.

Інші дослідники цієї проблеми та згодні з цими висновками, а роблять деякі доповнення. Наприклад, В. Г. Зарихина зазначає, що швидкість передачі повідомлень радиотелеграфистами залежить від рівня лабільності нервової системи. «Специфічною труднощами для інертних необхідно здійснювати швидкі повторювані руху рукою» (1).

Н.А. Безстрашна (1982) вивчала роль типологічних особливостей в успішності оволодіння професією друкарки. Ця професія вимагає оволодіння складно координованим швидкісним руховим навиком, витривалості в зв’язки України із необхідністю тривалий час витримувати високий темп друкування тексту, швидкого перемикання уваги з однієї предмета в інший. Було виявлено, що «що в осіб, успішно освоювали цю професію, висока рухливість нервових процесів та висока працездатність по теппинг-тесту» (1).

ДІЯЛЬНІСТЬ, ПОТРЕБУЄ КОНЦЕНТРАЦІЇ І СТІЙКОСТІ УВАГИ И.

ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЕННОСТИ.

«Багато професії пов’язані з концентрованим і стійким увагою (коректори в видавництвах, складачі в друкарнях, оператори, здійснюють функцію спостереження, тощо.)» (1).

За даними Е.П. Ільїна серед коректорів і складачів друкарень зі стажем понад десять років переважають особи із сильною нервової системою та інертністю нервових процесів. Це, на жаль, одиничне дослідження, проведене з виробництва, реальніше доводиться спиратися на дані, отримані в лабораторних умовах і під час корректурного теста.

«Особи з рухливістю порушення менше переглядають за відведений час знаків і допускають більше помилок незалежно від складності задания.

Особи з рухливістю гальмування менше переглядають знаків, а й помилок виконують менше хатньої, ніж особи з інертністю торможения.

При простому завданні особи з слабкої нервової системою допускають більше помилок, ніж особи із сильною нервової системою при майже однаковою швидкості виконання завдань" (1).

Просте завдання найгірше виконували особи з величезним переважанням порушення (менший темп праці та більше помилок) найкраще за всіх — особи з переважанням торможения.

Отже, робота, потребує уваги, краще здійснюється особами, мають сильну нервову систему, інертність порушення та переважання гальмування .

РЕЖИМИ ПРАЦІ І ОТДЫХА, ОСНОВНІ ШЛЯХУ ЗНИЖЕННЯ ВТОМИ І МОНОТОННОСТИ.

«Втома — напруга, що з тимчасовим зниженням працездатності, викликане тривалою працею» (2).

«Втома посилює психічну напруженість, одна із найпоширеніших чинників, надають значний вплив на ефективність яких і безпеку діяльності, і становить складний, різнорідний комплекс явищ» (2).

Втома має розглядатись, по меншою мірою, із трьох сторон:

1. із боку суб'єктивної - як психічне состояние;

2. із боку фізіологічних механизмов;

3. із боку зниження ефективності труда;

Розглянемо компоненти втоми (суб'єктивні психічні состояния):

. Відчуття слабосилля. Втома відбилося у тому, що людина відчуває зниження своєї працездатності, коли продуктивності праці ще падає. Це зниження працездатності виявляється у переживанні особливого, обтяжливого напруження і в невпевненості; людина відчуває, що не силах належним чином продовжувати работу.

. Розлад уваги. Увага — одне з найбільш утомляемых психічних функцій. Що стосується втоми увагу легко відволікається, стає млявим, малорухомим чи, навпаки, хаотично рухомим, неустойчивым.

. Розлад в сенсорної області. Таким розладом під впливом втоми піддаються рецептори, які брали участь в работе.

Якщо людина довго читає безперервно, то його слів, в нього починають «розпливатися» у власних очах рядки тексту. Тривала ручна робота можуть призвести до послаблення тактильної і кинестетической чувствительности.

. Порушення в моторної сфері. Втома відбилося у уповільнення чи розхристаною квапливості рухів, розладі їх ритму, в ослабленні точності й діють координированности рухів, їх деавтоматизации.

. Дефекти пам’яті і мислення. Ці дефекти теж належать безпосередньо до тій сфері, з якою пов’язана робота. У стані сильного втоми оператор може забути інструкцію і водночас добре пам’ятати усе, що непричетний на роботу. Розумові процеси особливо порушуються при стомленні від розумової праці, але за фізичної роботі людина нерідко скаржиться на зниження кмітливості і розумової ориентации.

. Послаблення волі. При стомленні послаблюються рішучість, витримка і самоконтроль. Відсутня настойчивость.

. Сонливість. При сильному стомленні виникає сонливість як вираз охранительного гальмування. Потреба в сні при виснажливій діяльності така, що людина засинає часто у кожному становищі, наприклад, сидя.

Відзначені психологічні показники втоми виявляється у залежність від його сили. Буває слабке стомлення, у якому немає значних змін — у психіці. Таке стомлення лише сигналізує про необхідності прийняти меры.

При перевтомі вищезазначені порушення у психічної сфері дуже заметны.

Щоб запобігти перевтома й подальше негативне дію стану монотонності необхідно дотримуватися режиму був праці та отдыха.

«Режим праці та відпочинку — це встановлювані кожному за виду робіт порядок чергування періодів праці та відпочинку та його продолжительность.

Раціональний режим — таке співвідношення і змістом періодів праці та відпочинку, у яких висока продуктивності праці узгоджується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірного втоми протягом багато часу" (3).

Підтримка працездатності на оптимальному рівні - головна мета раціонального режиму праці та отдыха.

Внутрисменный режим праці та відпочинку проектується з урахуванням наступних загальних требований:

. Раціональне чергування праці та перерв на відпочинок як один із засобів профілактики втоми і стан монотонии має здійснюватися усім работах.

. Удосконалення режимів праці та відпочинку з урахуванням впливу умов праці в організм людини, його работоспособность.

. Принципи й методику визначення кількості і тривалості перерв відпочивати, незалежно від регламентованого періоду роботи, єдині. При скороченою тривалості робочого дня (при 6−7-часовой робочої зміні) потреба у відпочинку може зростати, оскільки, зазвичай, підвищується інтенсивність труда.

. Перерви відпочивати мали бути зацікавленими суворо регламентовані, що підвищує їх ефективність. Перерви на розсуд робітників і простої недоліки у створенні праці є повноцінним відпочинком, оскільки викликають порушення робочого динамічного стереотипу, і негативні эмоции.

При розвитку монотонии потрібно змінювати ритм діяльності, під час перерви рекомендується використовувати активний відпочинок, наприклад: виробничу гимнастику.

Перерва відпочивати призначається до втоми організму чи за першого ознаках розвитку монотонии.

Чим важче і напруженіше робота, то раніше стосовно початку стадії що розвивається втоми слід вводити регламентовані перерви. У другій половині робочого дні, у зв’язки Польщі з глибшим стомленням кількість перерв відпочивати має перевищувати, ніж у першої половині зміни. Фізіологами встановлено, що з більшості видів робіт оптимальна тривалість перерви 5−10 хвилин. Саме це перерву дозволяє відновити фізіологічні функції, знизити стомлення і зберегти робочу установку. Короткочасність перерв дозволяє не лише затримувати розвиток втоми, а й зберігати робочу установку. При глибокому стомленні потрібно як у лінії збільшення кількості перерв, і лінією збільшення їх тривалості. Але перерви тривалістю більш 20 хвилин порушують вже яке склалося стан врабатывания.

«Активний відпочинок прискорює відновлення сил, бо за зміні діяльності енергія, витрачена працюючим органом, відновлюється швидше» (3).

Найефективнішою формою активного відпочинку є виробнича гімнастика, тобто виконання спеціального комплексу гімнастичних вправ, особливо рекомендується при розвитку стану монотонии.

ПРАЦЯ ЖІНОК І ПОДРОСТКОВ.

Особливості організації праці жінок на народному господарстві законодавчо визначені у Кодексі законів про працю РФ. «Відповідно до статей цього Кодексу забороняється застосування праці жінок на важких роботах, і на роботах з шкідливими умовами праці, і навіть на підземних роботах, крім деяких, які пов’язані з обмеженими фізичними навантаженнями, підземних робіт, робіт з санітарному і побутовому обслуговування. Забороняється підйом, перенесення і переміщення жінками тягарів, маса яких перевищує встановлені граничні норми» (2).

Норми гранично допустимих навантажень тоді при піднесенні і переміщенні тягарів вручную:

. Піднесення і переміщення тягарів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг.

. Піднесення і переміщення тягарів постійно протягом робочого зміни — 7 кг.

. Розмір динамічної роботи, чиненої протягом кожної години робочої зміни, має перевищувати: з робочої поверхні - 1750 кгм; із підлоги — 875 кгм.

При переміщенні вантажу на візках чи контейнерах прикладене зусилля на повинен перевищувати 10 кг.

«Залучення жінок до робіт у нічний час заборонена, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливої необхідністю і дозволяється як тимчасової заходи» (2).

Праця молоді також законодавчо визначено Кодексом законів про працю РФ.

«Не допускається прийом працювати осіб молодший шістнадцяти років. У виняткових випадках, за узгодженням із відповідним виборним профспілковим органом підприємства, можуть прийматися працювати особи, досягли 15 років» (2).

«Забороняється застосування праці осіб до 18-ти років на важких роботах, і на роботах з шкідливими чи небезпечними умовами праці, і навіть на підземних роботах» (2).

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

«Вивчення зв’язків типологічних особливостей прояви властивостей нервової системи з ефективністю діяльності стосується загальнішого питання зв’язок біологічної та соціальної у людині, тобто. стосується світоглядних і методологічних аспектів сучасного природознавства» (1).

Нині неодноразово доведено, що біологічний (психофізіологічний) чинник відіграє у професіональній діяльності. Зараз необхідно з’ясувати інше запитання: що не співвідношенні перебуває соціальне і біологічне у кожному конкретному разі. Як відомо, формування та розвиток людини відбувається у результаті складного взаємодії природних і соціальних систем, вплив яких неравнозначно і суперечливо. «У зв’язку з цим роль типологічних особливостей можливо, у тому чи іншому дії та вчинок велика, а інших випадках — незначна» (1).

Зв’язок типологічних особливостей прояви властивостей нервової системи з ефективністю діяльності завжди непряма, опосередкована здібностями і стилем діяльності. Отож не можна пов’язувати успіхи людини, так само як і не успіхи, із властивою йому комплексом типологічних особливостей. «Адже досягнення результатів у галузі визначається багатьма чинниками, зокрема — обученностью, мотивацією, технічними засобами тощо.» (1). З іншого боку, самі здібності можуть залежати тільки від типологічних особливостей, а й від фізіологічних і морфологічних особливостей людини, наприклад: рухові здібності зв’язані зі структурою мышц.

Важливо враховуватиме й те щоб різних етапах оволодіння професійним майстерністю, адаптації до умов діяльності її ефективність може залежати від різних, навіть протилежних типологічних особливостей прояви властивостей нервової системы.

Розглянемо модель П.К. Анохіна про функціональних системах, смисл якої залежить від следующем.

Певне поєднання типологічних особливостей формує схильність (потреба) до якогось виду діяльності. Усвідомлення цієї потреби людиною призводить до вибору діяльності, що відповідає які є уподобань. Це ж поєднання типологічних особливостей сприяє прояву здібностей до цієї діяльності, що забезпечує її успішність. Успішність у діяльності підкріплює стійкий інтерес, який підвищує працездатність з допомогою позитивного ставлення до деятельности.

«Ця схема працює у тому разі, якщо типологічні особливості зумовлюють опірність несприятливим станам, мерехтливим при даної діяльності. У тих сталіших велика ефективність роботи і більше задоволення від виконання. Це проявилося щодо стану монотонии: робочі з типологічним комплексом, що його опірності монотонии, часто мали й позитивне ставлення до монотонної роботі (Н.П. Фетискин)» (1).

У цьому слід зазначити, задоволення то вона може отримувати не так від результату діяльності, як від процесу його выполнения.

Основний зміст вивчення закономірностей зв’язків типологічних особливостей прояви властивостей нервової системи інших чинників, впливають на ефективність діяльності, залежить від можливості прогнозування. «Можна передбачити з певною ймовірністю, як людина поведеться у тому чи ситуації, які здібності в нього виражені більше, а які - менше, якому стилю діяльності понад підходить тощо.» (1).

У цьому важливо пам’ятати, що типологічні особливості виступають лише як із чинників успіху, полегшують його досягнення, але з гарантують його. І було хибним вважати, що для людей з «нетиповою» для цього виду діяльності типологією дорога до успіху заказана.

БИБЛИОГРАФИЯ.

1. Е.П. Ільїн/ Диференційна психофізіологія/ СПб. Питер, 2001.

2. В. П. Кукин, В.Л. Лапін, Е.А. Підгірських, Н. Л. Пономарьов, Н.І. Сердюк/.

Безпека технологічних процесів і виробництв. Охорона труда/.

Москва/ 1999.

3. А.І. Рофе/ Основи організації праці в підприємстві. Навчальне пособие/.

Москва/ 1994.

4. Словник практичного психолога/ Сост. С.Ю. Головін/ Мінськ: Харвест,.

1998.