Психологічні аспекти та бар'єри професійного самовизначення у ранньому юнацькому віці

Термін «самовизначення» вживається в літературі у різних значеннях: особистісне, соціальне, життєве, професійне, моральне. Найбільш поширені два підходи до тлумачення цього поняття, які доцільно розмежувати: соціологічний і психологічний. Соціологія самовизначення відносить до покоління в цілому; характеризує його входження в соціальні структури й сфери життя та фіксує його результати [3, 5]. Психологів цікавить у першу чергу процес, тобто психологічні механізми, що обумовлюють входження індивіда в соціальні структури. Аналіз літератури показує значну перевагу в ній соціологічного підходу до розгляду проблеми, кількість робіт, у яких розглядаються власне психологічні механізми самовизначення, надзвичайно обмежена. Методологічні основи психологічного підходу до проблеми самовизначення були закладені С. Л. Рубінштейном [6].

Проблема самовизначення розглядалася ним у контексті проблеми детермінації, у світлі висунутого ним принципу — зовнішні причини діють, переломлюючись через внутрішні умови. «Теза, відповідно до якої зовнішні причини діють через внутрішні умови так, що ефект впливу залежить від внутрішніх властивостей об'єкта, означає, власне кажучи, що всяка детермінація необхідна як детермінація іншим, зовнішнім, і як самовизначення (визначення внутрішніх властивостей об'єкта)». У цьому контексті самовизначення виступає як самодетермінація, на відміну від зовнішньої детермінації; у понятті самовизначення, таким чином, виражається активна природа «внутрішніх умов» [4]. Стосовно рівня людини в понятті самовизначення для С. Рубінштейна виражається сама суть, зміст принципу детермінізму: «Зміст його полягає в підкресленні ролі внутрішнього моменту самовизначення, вірності собі, неоднобічного підпорядкування зовнішньому». Більш того, сама «специфіка людського існування полягає в мірі співвіднесення самовизначення і визначення іншими (умовами, обставинами), у характері самовизначення в зв’язку з наявністю в людини свідомості й дії» [4]. У своїх роботах К. А. Абульханова-Славська розвиває підхід сформований С. Л. Рубінштейном. Для неї центральним моментом самовизначення є також самодетермінація, власна активність, усвідомлене прагнення зайняти певну позицію. На її думку самовизначення — це усвідомлення особистістю своєї позиції, що формується усередині координат системи відношень. При цьому вона зазначає, що від того, як складається система відношень (до суб'єкта, до свого місця в колективі, до інших його членів), залежить самовизначення і суспільна активність особистості. В. Ф. Сафін і Г. П. Ніков здійснили спробу побудувати загальний підхід до самовизначення особистості в суспільстві. Автори стверджують, що у психологічному плані розкриття сутності самовизначення особистості варто спиратися на суб'єктивну сторону самосвідомості - усвідомлення свого «я», що виступає як внутрішня причина соціального дозрівання. Вони виходять із характеристики «особистості, що самовизначилася», що для них є синонімом «соціальне дозрілої» особистості [7]. Особистість, що самовизначилася розглядається ними як «суб'єкт, що усвідомив, що він хоче (цілі, життєві плани, ідеали), що він може (свої можливості, нахили, дарування), що він є (свої особистісні й фізичні властивості), що від нього чекає колектив, суспільство; суб'єкт, готовий функціонувати в системі суспільних відносин. Самовизначення, таким чином, це «відносно самостійний етап спеціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети й сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвіднесення своїх бажань, наявних якостей, можливостей і вимог, висунутих до нього з боку оточуючих і суспільства» [7]. Основними критеріями границь і етапів самовизначення «варто вважати рівень розуміння особистістю сенсу життя, зміну відтворюючого виду діяльності й повноту рівня співвіднесення «хочу» — «можу» — «є» — «вимагають» у конкретної особистості. Іншими словами, конкретна форма прояву самосвідомості - самооцінка — стосовно Я-концепції виступає як оцінний аспект, тоді як стосовно самовизначення — як його когнітивний аспект, один із механізмів, і тому вона є внутрішньою умовою саморегуляції поведінки [7]. Запропоновані авторами етапи самовизначення фактично являють собою загальноприйняті в даний час у вітчизняній психології етапи вікової періодизації на основі зміни провідної діяльності. Варто розглянути і погляди інших авторів на психологічні механізми самовизначення.

А. В. Мудрик припускає, що самовизначення особистості - це двоєдиний психологічний механізм:

• 1. Засвоєння накопиченого людством досвіду, що у психологічному плані «я» протікає як наслідування й ідентифікація (уподібнення);
• 2. Формування в індивіда неповторних, тільки для нього характерних властивостей, що протікає як персоніфікація (відокремлення) [8].

У віковому аспекті проблема самовизначення найбільш глибоко й повно була розглянута Л. І. Божович. Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку старших школярів, вона вказує, що вибір подальшого життєвого шляху, самовизначення являє собою афективний центр їхньої життєвої ситуації, є особистісним новоутворенням старшого шкільного віку, що пов’язане з формуванням внутрішньої позиції дорослої людини, з усвідомленням себе членом суспільства, із необхідністю вирішувати проблеми свого майбутнього. Автор розуміє самовизначення як «вибір майбутнього шляху, потребу визначення свого місця в праці, у суспільстві, у житті», «пошук мети й змісту свого існування», «потребу знайти своє місце в загальному потоці життя». Потребу в самовизначенні Л. І. Божович розуміє як потребу об'єднати в єдину смислову систему узагальнені уявлення про світ і узагальнені уявлення про самого себе і тим самим визначити зміст свого власного існування. Вона зафіксувала надзвичайно істотну характеристику самовизначення в юнацькому віці - двоплановість: самовизначення здійснюється «через діловий вибір професії і через загальні, позбавлені конкретності шукання змісту свого існування». Проблема самовизначення особистості займає важливе місце в фундаментальних дослідженнях з психології. Серед психологічних досліджень професійного самовизначення особистості можна відмітити два основні напрямки: по-перше, професійне самовизначення характеризується як особистісне новоутворення, що виникає в старшому шкільному віці (М. Ю. Варбан, А. Маслоу, М. М. Муканов та ін.); по-друге, професійне самовизначення розглядається як штучно організований процес. У межах зазначених підходів зустрічаються дещо відмінні позиції різних дослідників щодо природи професійного самовизначення особистості. Ряд психологів (М. Р. Гінзбург, І. В. Дубровіна, І. С. Кон, Б. С. Круглов, Г. П. Ніков та ін.), що вивчали питання формування особистості у юнацькому віці, пов’язують перехід від підліткового до юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, коли спрямованість у майбутнє стає основною спрямованістю особистості, і проблема вибору подальшого життєвого шляху знаходиться в центрі інтересів і планів старшокласників. Перед ними постають фундаментальні задачі соціального й особистісного самовизначення: як знайти своє місце в житті, вибрати справу у відповідності зі своїми можливостями й здібностями, як стати справжніми людьми, у чому сенс життя і багато інших. Юнаки і дівчата прагнуть зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити себе членами суспільства, визначити себе у світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості поряд з розумінням свого місця й призначення в житті. Відомий спеціаліст у галузі психології профорієнтації Є. О. Климов, стверджує, що професійне самовизначення є системоутворюючим центром для всієї системи можливих «самовизначень» підростаючої людини як суб'єкта діяльності і громадянина. П. А. Шавір у роботі «Психологія професійного самовизначення в ранній юності» вказує на внутрішню суперечливість процесу професійного самовизначення. Він розглядає професійне самовизначення як процес розвитку особистості, при цьому його рушійні сили містяться у внутрішніх протиріччях особистості [9].

М. С. Коган виділяє чотири види діяльності, що мають відношення до професійного самовизначення особистості. Це пізнавальна (збір загальної інформації), ціннісно-орієнтаційна (самостійне знайомство зі світом професій), перетворююча («проба сил») і комунікативна (умова для інших діяльностей). До спроби створення єдиної теорії самовизначення в юнацькому віці вдався вітчизняний психолог М. Гінзбург. Основою, із позиції якої автор підходить до вирішення проблеми самовизначення є уявлення про ціннісно-смислову природу особистісного самовизначення. Рівень особистості - це рівень ціннісно-смислової детермінації, рівень існування у світі змістів і цінностей. Виділення основних функцій смислових утворень дозволить краще зрозуміти його підхід до самовизначення.

Існування у світі змістів є існування на власне особистісному рівні, область змістів і цінностей є та область, у якій і відбувається взаємодія особистості і суспільства; цінності й змісти є, власне кажучи, мова цієї взаємодії.

Провідна роль цінностей для формування особистості. Сповідання цінностей закріплює єдність і самототожність особистості, надовго визначаючи собою головні характеристики особистості, її стержень, її мораль та моральність. Таким чином, визначення цінності є визначенням особистістю самої себе.

Створення еталона, образа майбутнього й оцінка діяльності з моральної, смислової сторони [2]. У рамках цього підходу адекватно постає питання про співвідношення цінностей і цілей: «Цінність у першу чергу є тим, що дає ідеальній (тобто реально ще не здійсненій) меті силу впливу на спосіб і характер людської діяльності, спонукальну силу» [11].

Таким чином, цінності, ціннісна свідомість лежить в основі цілепокладання. П. Герстманн указує на принципове розходження в природі елементів уявлення людини про своє майбутнє, із якого випливає і розходження в їхній функції. Він розрізняє в складі життєвого плану два типи цілей: кінцеві (ідеальні) і допоміжні (реальні, конкретні). Кінцеві цілі являють собою ідеали, що розуміються як цінності; ці цілі стабільні. Реальні ж цілі характеризуються конкретністю й досяжністю, вони можуть змінюватися в залежності від успіхів чи невдач. Таким чином, Герстманн прямо вказує на зв’язок життєвого плану з цінностями. Як ми бачимо, уявлення про власне майбутнє пов’язані з цінностями. Цінності являються засобом залучення індивіда до роду, дозволяючи перебороти тимчасовість людського існування. Цінності тісно пов’язані з уявленнями про сенс життя, що є одночасно і підставою розвитку особистості, і його результатом. Наявність інтересу до сенсу життя і його активне обговорення, на думку М. Гінзбурга, свідчать про активний хід процесу самовизначення; їхня відсутність — про його спотворення [10]. В. Франкл розглядає прагнення до пошуку і реалізації людиною змісту свого життя як природжену мотиваційну тенденцію, властиву усім людям, що являється основним двигуном поведінки і розвитку дорослої людини [11]. У пошуках змісту свого існування, у найбільш загальній формі виявляється ціннісно-смислова природа особистісного самовизначення. Потреба в сенсі життя характеризує дорослі форми поведінки і тому не може не враховуватись, коли ми маємо справу з процесом формування особистості, становлення людського «Я». Таким чином, у вітчизняній та російській психології професійне становлення особистості розглядається як складова частина її загального розвитку (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, Є. О. Климов, Г. С. Костюк, Б. Ф. Ломов, О. П. Саннікова та ін.), а професійне самовизначення — як форма життєвого, особистісного самовиначення (В. Ф. Сафін, М. М. Захаров, Ф. С. Льовочкіна, Б. О. Федоришин та ін.). У зарубіжній психології як аналог поняття «особистісне самовизначення» виступає категорія «психосоціальна ідентичність», розроблена й введена американським ученим Е. Еріксоном. Центральним моментом, крізь призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є «нормативна криза ідентичності». Термін «криза» уживається тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли в однаковій мірі загострюються як вразливість, так і зростаючий потенціал особистості, яка знаходиться перед вибором між двома альтернативними можливостями, одна з яких веде в позитивному, а інша в негативному напрямку. Слово «нормативний» має той відтінок, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з який характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з навколишнім світом, а усі разом визначають розвиток почуття ідентичності. Головною задачею, що постає перед індивідом у ранній юності, по Еріксону, є формування почуття ідентичності в противагу рольової невизначеності особистісного «Я». Юнак повинний відповісти на питання: «Хто я?» і «Який мій подальший шлях?». У пошуках особистої ідентичності людина вирішує, які дії є для неї важливими, і виробляє певні норми для оцінки своєї поведінки й поведінки інших людей. Цей процес пов’язаний також з усвідомленням власної цінності й компетентності. Пошук ідентичності може відбуватися по-різному. Один із способів вирішення проблеми ідентичності полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після рольового експериментування і моральних шукань починають просуватися в напрямку тієї чи іншої мети. Інші можуть і зовсім минати кризу ідентичності. До них відносяться ті, хто беззастережно приймає цінності своєї родини й обирає сферу діяльності заздалегідь визначену батьками. Великий відсоток молоді на шляху тривалих пошуків ідентичності зіштовхуються зі значними труднощами. Нерідко ідентичність знаходиться лише після болісного періоду проб і помилок. У ряді випадків людині так і не вдається досягти міцного відчуття власної ідентичності. Молодій людині важливо уникнути головної небезпеки — розмивання почуття свого «Я», унаслідок розгубленості, сумнівів у можливості направити своє життя у визначене русло.

Більшість зарубіжних теорій професійного розвитку і відповідно професійного самовизначення особистості можна віднести до п’яти основних напрямів: диференційно-діагностичний, психоаналітичний, теорія рішень, типологічний, теорія розвитку.

Диференційно-діагностичний напрямок передбачає, що професійний вибір вирішується взаємодією, взаємовпливом двох структур: особистості і структури професійних вимог. Психоаналітичний напрямок — З. Фрейд і його послідовники професійний вибір і професійну діяльність розуміли як пряме або непряме задоволення потреб і як процес сублімації. В теоріях рішень професійний вибір виступає як аналіз системи орієнтирів у різноманітних професійних альтернативах, що дає змогу прийняти остаточне рішення щодо тієї чи іншої професії. Типологічна теорія або «теорія професійного оточення» була запропонована Д. Холландом. Згідно з цією теорією, людина обирає вид професійної діяльності, який найбільше відповідає типові її особистості. Теорія розвитку розглядає професійне становлення та професійне самовизначення в контексті онтогенетичного розвитку особистості. Професійний вибір розглядається як довготривалий процес (тривалість понад 10 років), і містить у собі низку взаємопов'язаних рішень (Е.Гінзберг). Таким чином, автори зарубіжних теорій розглядають процес професійного самовизначення, враховуючи індивідуально-психологічні особливості особистості, вимоги професії до психологічної сфери суб'єкта вибору, особливості особистісного розвитку тощо. Основна відмінність полягає у спрямованості своєї уваги на різні складові елементи процесу професійного самовизначення особистості, що зумовлюється традиціями психологічних шкіл до яких вони відносяться. Оскільки професійне самовизначення — багатомірний і багатоступінчастий процес, то він має багато чинників, що впливають на його розвиток. Загалом, можна виділити зовнішні фактори: макроі мікросоціум; і внутрішні фактори: особистісні мотиви, індивідуально-типологічні особливості, особливості ціннісно-смислової сфери, особливості «Я-концепції» (І. С. Кон, Ф. Райс, Г. Крайг, М. І. Шевандрін). Більшість фахівців з профорієнтації (О. Є. Голомшток, М. М. Захаров, О. Е. Климов, Є. М. Павлютенков, В. Ф. Сазонов, В. Ф. Сахаров та ін.) до найбільш важливих суб'єктивних умов вибору професії відносять мотиви, інтереси, схильності, здібності індивідуума до професії, яку він обирає. Саме це, на їхню думку, зумовлює готовність особистості до професійного самовизначення. Щодо вольових якостей особистості, її активності, здатності самостійно приймати рішення, то таким властивостям не приділяється достатньої уваги. Разом з тим, професійне самовизначення особистості вимагає прояву цих властивостей, тому що даний процес супроводжується різними суб'єктивними труднощами, подолання яких є необхідним для здійснення особистістю вибору свого подальшого трудового професійного шляху [12, 13, 14, 15]. Внутрішні, суб'єктивні труднощі, що знижують активність особистості та роблять її пасивною не адекватно до ситуації називаються психологічними бар'єрами. Проблема психологічних бар'єрів виявляє себе, насамперед, через негативні емоційно-вольові риси характеру особистості, що знижують ефективність її діяльності, у тому числі й у процесі професійного самовизначення. Емоційний механізм психологічного бар'єра полягає в посиленні негативних переживань і установок — сорому, почуття провини, страху, тривоги, низької самооцінки, асоційованих із задачею. Тому вирішення проблеми психологічних бар'єрів є суттєвою умовою оптимізації процесу професійного самовизначення особистості у ранньому юнацькому віці. Ситуація вибору професії є актуальною починаючи з ранньої юності, отже і виникнення психологічних бар'єрів у цьому процесі можливе не раніше цього віку. Труднощі професійного самовизначення, а також і психологічні бар'єри у підлітків та молодших школярів, не спостерігаються. Це пояснюється тим, що вирішення питань пов’язаних з вибором професії вони можуть відкласти на більш пізній час. Вивчаючи питання щодо причин виникнення психологічних бар'єрів у професійному самовизначенні особистості звернемося до аналізу особливостей даного процесу, що наводиться провідними фахівцями в галузі психології і психології профорієнтації. Так, С. Л. Рубінштейн підкреслював роль «вірності собі» при вирішенні питань професійного самовизначення і певного протистояння зовнішньому. Потреба у вияві саме такої позиції може не узгоджуватися з індивідуально-типологічними особливостями особистості. Це призводить до виникнення психологічних бар'єрів особистості [4]. К. О. Абульханова-Славська основою самовизначення вважає самодетермінацію, власну активність, усвідомлене прагнення зайняти певну позицію. Для цього, на її думку, потрібна сміливість і відвага. Тобто суб'єктові потрібно виявити певні вольові зусилля для подолання перепон пов’язаних із пошуком та відстоюванням своєї власної позиції щодо професійного самовизначення. Це також є підґрунтям для виникнення психологічних бар'єрів. В. Ф. Сафін, Є. О. Климов, Б. О. Федоришин та ін. розглядають професійне самовизначення — як форму життєвого, особистісного самовизначення, що передбачає узгодження особистістю своїх потреб, можливостей та вимог оточення. Таким чином, потреба в професійному самовизначенні дає нам протиріччя «хочу — можу», що е одним із витоків психологічних бар'єрів. Разом з тим, це протиріччя сприяє розвиткові особистості в плані її професійної самосвідомості. П. А. Шавір зазначає, що для професійного самовизначення особистості потрібно мати: певний рівень абстрактного мислення, адекватність самооцінки, достатньо виражені вольові якості, працьовитість, деякий трудовий і життєвий досвід, достатній рівень зрілості, визначену професійну спрямованість. Кожний з названих параметрів при недостатній своїй виразності сприяє появі психологічних бар'єрів у професійному самовизначенні особистості [9]. З аналізу поглядів різних учених, які намагалися теоретично вирішити проблему професійного вибору, випливає, що професійне самовизначення — це не лише процес прийняття рішень щодо вибору професійної діяльності, але й одна з форм активності особистості, за якої вона виступає суб'єктом власної життєдіяльності. І тому сміливість, сила волі, розум, професійна спрямованість для неї є особистісною цінністю. Як наслідок цього, професійне самовизначення є засобом реалізації суб'єктивних властивостей особистості, стилю її життя. Таким чином, успіх професійного самовизначення багато в чому залежить від власної активності суб'єкта, від його життєвої позиції, що дозволяє молодій людині цілеспрямовано, усвідомлено, активно, докладаючи вольових зусиль, здійснювати вибір професійної діяльності та підготовку до неї. Отже, вибір молоддю своєї майбутньої професії дуже відповідальний крок, сполучений із певними об'єктивними і суб'єктивними труднощами. Об'єктивні це, наявність вакантних місць у різних галузях народного господарства, умови праці тощо. До суб'єктивних труднощів відносяться психологічні бар'єри особистості, що знижують ефективність дій суб'єкта у процесі професійного самовизначення. Тому важливо, з метою їх попередження та усунення, досліджувати особливості виникнення і перебігу психологічних бар'єрів особистості у професійному самовизначенні молоді. Вирішення даної проблеми буде сприяти свідомому і самостійному професійному самовизначенню особистості. Так, у професійному самовизначенні особистості мають місце наступні прояви особистості: покликання; психологічна готовність; психологічні бар'єри; процес прийняття рішення; особистісне самовизначення; потреби; а також індивідуально-типологічні особливості індивіда.

Базисними в цій системі є потреби й індивідуально-типологічні особливості індивіда. Своє вираження вони знаходять у покликанні особистості. Індивідуальні особливості індивідума обумовлюють появу в нього цілей особистісного і професійного самовизначення та актуалізацію відповідних психологічних бар'єрів на шляху до досягнення визначених цілей. Досягнення намічених цілей починається з формування готовності особистості до відповідних дій. В процесі цього здійснюється й підготовка особистості до прийняття рішення щодо вибору професії. Загалом, професійне самовизначення опирається на особистісне і є його наслідком. Таким чином, професійне самовизначення, у взаємозв'язку всіх проявів особистості, можна представити в такому вигляді. Об'єктивна ситуація, що вимагає від випускника середньої школи вибрати свою майбутню професію, взаємодіє із суб'єктивними умовами вибору професії, актуалізує цілі та психологічні бар'єри на шляху до їх досягнення. Починається формування готовності особистості до вибору професії. Важливо, що, чим вищою є ступінь усвідомлення особистістю свого покликання, тим ефективніше відбувається формування готовності. Найбільш відповідальний момент самовизначення поєднується із ситуацією ухвалення рішення про вибір професії. Кожний із названих проявів особистості, у свою чергу, має складну структуру і взаємодіє з багатьма іншими психологічними явищами. Очевидно, що гармонізація взаємозв'язку усіх проявів особистості, що стосуються вибору професії, є важливою умовою досягнення успіху в підготовці молодої людини до вибору професійної трудової діяльності. Отже, говорячи про структуру професійного самовизначення виходячи з аналізу теоретичних положень проблеми професійного самовизначення (Л. О. Йовайша, Е. О. Климов, В. Ф. Сафін, Б. О. Федоришин та ін.) можна стверджувати, що це досить складне системне утворення, до якого входять взаємоподоповнюючі елементи. Узагальнення тлумачень феномена професійного самовизначення дозволяє виділити основні його компоненти: «Я-концепція», життєва позиція, ціле покладання, мотивація, цінності.