Художественная літопис колективізації (за романом «Піднята цілина»)

Художественная літопис колективізації (за романом «Піднята целина»)

В романі «Піднята цілина» Михайло Олександрович Шолохов розповідає історію колективізації — однієї з драматичнейших епізодів російської історії. Перша книга «Піднятою цілини» вийшла друком в 1932 року, вона писалася під безпосереднім враженням що розгортаються навколо подій. Під час Великої Великої Вітчизняної війни загинули все архіви письменника, тому довелося починати роботу майже наново, й інша книжка лише 1959 року.

Этот роман — найглибше і правдиве художнє твір «про великого зламі села». Ця книга про народу, про зміну його психології, подоланні вікових забобонів, повороту простих трудівників від реальної життя. Цей процес відбувається складний і супроводжується важкої боротьбою.

Интересно порівняти поведінка народу масових сценах: «жіночого бунту» й у відмову бригади працювати у вихідного дня. Уперше Давидов майже померла, коли натовп розлючених жінок, обстоюючи своє кревне, готова вбити будь-якого, хто стане на свої шляху. Їх лють підігрівається розмовами Банника і Якова Лукича. На вмовляння Давидова жінки відповідають:

— Сім бід — один відповідь! Що нам, не сеямши, до осені з голоду пухнути, що тепер відповідати, — одно!

Во другий ж голові пощастило досить легко і швидко умовити котрі їхали в церква жінок повернути назад. «Давидов умовляв своїх колгоспниць, не жаліючи ласкавих слів, й ті зам’ялися…» Це не бурхлива натовп, а організовані трудівники, відчувають відповідальність за дії. Давидов з радістю констатує: «Народ став значно свідоміше проти першими місяцями колективізації, факт!».

Шолохов писав «Підняту цілину» на багатому матеріалі оточуючої його дійсною життя і правдиво зобразив, що поворот в народному свідомості стався поступово, складно. Коли на початку колективізації грем’яченці готові були йти безглуздо різати худобу лише оскільки «тепер він наш», то через кілька місяців нього вже з’являється відчуття відповідальності за колгоспну власність. Устин Рыкалин з обуренням розповідає Давидову, як і бився з новими сусідами з хутора Губянского, котрі вкрали гремяченское сіно. Давидов з захопленням зазначає: «Це просто краса, що, мій милий Устин, за колгоспне сіно в бійку поліз, а чи не за свій особистий, власне. Це просто зворушливий факт!».

Правильная політика партії — основа успіхів соціалістичного перетворення сільського господарства. Питанням партійного керівництва у романі приділено багато уваги. Керівник мусить уміти зазирнути у серце кожної людини, знайти те особливе, що відрізняє його з інших. У цьому вся важкому мистецтві Давидову допомагають прості трудівники Іполит Навіжений так Іван Аржанов.

Сила партії — у її тісного зв’язку з народом, успіх політики пояснювався тим, що вона захищала інтереси народу. Колективізація відповідала корінним інтересам трудового селянства. Двадцатипятитысячники, із котрих був Давидов, свято до цього вірили. Вони змогли повернути село на соціалістичний шлях. Можна по-різному ставитися до цього роману Шолохова: в захваті до різкого неприйняття. Але це в минулому, від нього не можна відмахнутися, все охаивая у минулому. Хіба ми можемо протиставити замість? Розвал та їхню вбогість? Треба спочатку створити щось нове, а потім відмовитися від старого, а чи не лаяти бездумно усе підряд.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.