Сюжетно-композиційні особливості поеми «Божественна комедія» Данте

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Бакалаврська кваліфікаційна робота Напрям підготовки: 6.20 303.Філологія. Мова та література (англійська)

«Сюжетно — композиційні особливості поеми „Божественна комедія“ Данте»

Зміст Вступ Розділ 1. Жанр, сюжет і система образів у поемі «Божественна комедія» Данте Розділ 2. Композиційна будова поеми «Божественна комедія»

Розділ 3. Символіко — алегоричний зміст поеми «Божественна комедія»

Розділ 4. Методика вивчення поеми «Божественна комедія» Данте в школі

Висновки Додатки Список використаної літератури

Вступ Як ім'я Тараса Шевченка є ледь не генетичною ознакою українства, Шота Руставелі - символом Грузії, Олександра Пушкіна — уособленням величі російської культури, ім'я Данте Аліг'єрі є невід'ємною частиною європейськості. Данте творив на зламі Середньовіччя та Проторенесансу.

Його релігією був католицизм, філософією — богослів'я, наукою — схоластика. Для сучасників Данте, які наївно вірили в те, що поет насправді мандрував пеклом, «Божественна комедія» була твором, який показує на шлях до блаженства після смерті. Однак поема насправді значно змістовніша і має кілька смислових нашарувань, інакше не проіснувала б такий тривалий час у культурі. Адже кожне нове покоління, кожна доба знаходили у Данте аналогії з проблематикою власного життя, із суворим злободенням. Не випадково ілюстраторами поеми та її інтерпретаторами були найвидатніші митці XV-XX ст.: Мікеланджело, Блейк, Роден, Гуттузо, Далі, Гложнік, Раушенберг. Могутня публіцистична пристрасність Данте, моральна вимогливість в оцінках світу, церкви, людності, геніальні прозріння майбутнього — все це прочитується на сторінках Комедії.

Для сучасного світу важливе те, що поема Данте дійшла до нас як утопія свободи. Середньовічна за формою, вона містить у собі водночас безліч сенсів: Дантовий рай не лише місце протилежне гріховному пеклу, а, це найголовніше, — символ сходження. Це шлях до свободи. Власне, мандри поета крізь світи пекла, чистилища, раю — грандіозна картина важкої дороги, яку людина долає, якщо потребує волі. Поезія Данте, як влучно зауважив О. Мандельштам, завжди на ходу, в дорозі [28, с. 66 ]. Це той текст, який кожному варто подолати, щоб зрозуміти себе в цьому тексті. Утопія свободи — вісь, на якій тримається космос Данте. Він римується з нездоланною потребою людства до свободи — суспільної, родинної, особистої.

На зламі століть, в час мозаїчної культури постмодернізму, що, за визначенням Умберто Еко, є пранням історичної білизни в цитатах, у довільному колажуванні чужих естетичних одиниць та волюнтаристському поводженні із спадщиною, в задзеркаллі некласичної естетики Данте є феноменом, який своєю присутністю ставить під сумнів парадигму постмодернізму, унаочнює її тимчасовість. Бо ж не помилявся Іван Драч, коли зауважив, що: «Над кожним поколінням, яке спромоглося на повагу до себе, сходить Данте. Середньовіччя мало на нього право як на флорентійського пріора, як на равенського вигнанця, людство ж завжди має на нього право як на генія» [21, с. 125 ]. Генії завжди на часі, а особливо в періоди високого ідеалізму. Данте, чиє безсмертя не потребує підтверджень, навіть у період постмодерністського експерименту провокує найчутливіших, тих митців, які мають пам’ять абсолютного міфа, зробити внутрішнє екзистенційне повернення від другого кроку (некласичного мислення) до першого — до ситуації знову — творення. На цьому відроджувальному шляху в свідомості сучасного митця підносяться Біблія та Данте. Поряд з Аліг'єрі постмодерністська гра в кінець культури тьмяніє та стає безмовною. Йдеться зовсім не про те, щоб художник, посипаючи голову попелом традиції, почав би сповідувати мистецькі моделі Дантової доби, зовсім ні. Але варто вчитатися у Данте, аби знайти в Божественній комедії багато спорідненого з некласичним мисленням: поліперспективність, естетизацію потворного, зниження авторитарного, ексцентризм, некроестетику, космізм та навіть метакосмізм. Саме тому, що в Комедії багато неусталеного, чудернацького, жахаючого, таємничого.

Провідники нормованого класицизму вважали її недоладною, варварською, в той час як поема була прозрінням та посланням в майбутнє. Пауза у зверненні мистецтва, зокрема образотворчого, до Дантових творів, яка виникла в час раціоналістичної естетики XVII ст., хоч як це не парадоксально, повторюється в мистецтві постмодернізму, не готового осягнути конструктивну цілісність, змістовні шари, тексти та підтексти поеми. Сентенція про одвічну, позачасову сучасність Данте — не є риторичним реверансом культуролога, так само як не риторичним є запитання: «Чи потрібен Данте Аліг'єрі мистецтву постмодернізму?» Питання, безперечно, провокативне, воно є зухвалою постмодерністською грою з великою тінню та безмежним простором «Божественної комедії», з її віддзеркаленням в образотворчому мистецтві Європи XIV-XX ст. Простір Дантової поеми, який ще з XIV ст. надихав митців, постав іконосферою для дослідника цієї унікальної інтелектуальної гри. Конгломерат образотворчої Дантеани: від Джотто, мініатюристів XIV-XV ст., Мікеланджело до Родена та аж до версій авангардистів, цей колаж із семи століть, зібраний у єдиний текст — постає своєрідним відеокліпом. Цей колаж з образотворчих цитат існує на межі класичної та модерністської методологій дослідження.

Аналізуючи динаміку світовідчуття від XIII до XXI ст., розвиток Дантової проблематики в мистецтві уявляється як продовження традицій у часі, як тотальна підпорядкованість сакралізованому часу, його диктату та навіть культу. Бо ж секундна стрілка — символ нашого століття (Б. Пастернак). «Читати Данте — не витрачати час, а нарощувати Його» (О. Мандельштам). «Божественна комедія» — не лише складне та плідне. Данте, увійшовши в свідомість людини, трансформує весь її обшир: переставляє життєві ціннісні акценти, зводить з непересічними особистостями[28, c.66].

В Україні твори Данте відомі з початку XIX сторіччя. Високо цінував поета Тарас Шевченко. До творчості славетного флорентійця звертається і Леся Українка. В 1898 році вона переклала V пісню «Пекла» з «Божественної комедії». Саме відтоді Дантові терцини зазвучали українською мовою. Постійний інтерес до художньої спадщини поета виявляв І. Франко. Інтерес до незрівнянного італійського поета виник у Івана Яковича ще з юності. В Дрогобицькій гімназії Франко знайомився з творами Данте в німецькому та польському перекладах, і тоді ж виникло нестримне бажання: відтворити дантові шедеври рідною мовою! Наприкінці 80-х років ХIХ ст. Франко пише Драгоманову, що Данте, «цю колосальну святиню середньовікового духу», слід цінувати «головно задля недосяжної простоти і грандіозності його стилю». І додає, що сам має намір взятись за лірику Данте і «Божественну комедію»: «Може, удасться дещо й на наше бідне поле перенести». Зовсім не випадково, що саме останні, найважчі 10 років активізували бажання творця «Мойсея» приступити до написання біографії Данте й опублікувати переклади «Комедії» та сонетів. Починаючи з 1907 року на сторінках «Літературно-Наукового Вісника» з’являється ряд «студій» Франка про Данте і його час; шість років потому, у 1913;му, важко хворий поет, грунтовно переробивши ці статті, доповнивши їх власним перекладом частини «Божественної комедії» та аналізом ліричної і дидактичної поезії великого флорентійця, видав усе це у вигляді єдиної книги (І.Франко, «Данте Алігієрі», Львів, 1913 р.). Книга ця, без перебільшення, один з найяскравіших (і, на безмежний жаль, останніх) спалахів духовної енергії нашого Титана…

Франко переклав і прокоментував найбільш важливі уривки з «Божественної комедії». Роботу було завершено 1913 року виданням книги «Данте Аліг'єрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір із його поезії». Незважаючи на невеличкий обсяг, вона стала першим в Україні цілісним філологічним дослідженням творчості Данте. І, безперечно, лише той творець, хто, подібно до Франка, збагнув загадкову й горду душу геніального італійця, міг би написати такі чудові, натхненні рядки: «Дантова поема — се не лише малюнок даного закутка дійсного світу, який Данте переходив своїми ногами, і малюнок тої історичної доби з її героями й катастрофами, яку пережив Данте; се не лише малюнок того космічного порядку, який тогочасна наука бачила в світі з його поділом на землю, пекло, чистилище й небесні сфери; се не лише малюнок індивідуальної душевної драми, що відбулася в Дантовій душі; се щось іще більше, ще глибше: се малюнок душевного перелому в душі кожного чоловіка, того перелому, що починається гріхом, порушенням суспільного порядку та етичного закону, і через безодні завзятості, зневіри, розпуки доходить до жалю, каяття, покути і кінчиться розкошами поєднання і душевного відродження та заспокоєння. Се віковічна повість кожного з нас, кожного, хто думав, любив, помилявся, падав духом і знов підносився. Данте силою свого генія зробив… першу новочасну психологічну повість, першу студію новочасної душі, виведеної з гармонії і раз у раз занятої змаганням знов дійти до гармонії"[26, c. 172−203].

Розкрити перед українським читачем красу слова італійського поета намагався і В. Самійленко. В останні роки життя над перекладом «Божественної комедії» працював М. Драй-Хмара. Арешт 1935 року не дав йому завершити цю працю. Не зберігся, на жаль, і текст перекладу. Перший повний переклад «Пекла» здійснив П. Карманський. Редагував текст М. Рильський. Редагування, однак, поступово перетворилося на співавторство. Повністю «Божественну комедію» переклав українською мовою Є.Дроб'язко. У 1978 році його переклад отримав премію М. Рильського.

Багато українських поетів й перекладачів перекладали окремі фрагменти поеми. 36 терцин з «Пекла» переклав у 1878 році Іван Франко. У 1892−1896 роках у Львові виходять друком перші десять пісень «Пекла» в перекладі Володимира Самійленка, що підписався В. Сивеньким. Наприкінці 1890-х років Леся Українка переклала 27 рядків з п’ятої пісні «Пекла». У 1930;х роках працював над перекладом Данте вже згаданий М. Драй-Хмара. У 1965 році був надрукований колективний переклад «Нового життя» за редакцією Григорія Кочура. У роботі над цим виданням взяли участь Микола Бажан, Дмитро Павличко, Іван Драч, Віталій Коротич, Володимир Житник, Анатоль Перепадя.

Того ж таки року в Мюнхені у видавництві Ігоря Костецького «На Горі» опубліковано експериментальний переклад фрагменту «Божественної комедії» Василя Барки[23, c.4].

Ім'я Данте відкриває бібліотечні та музейні запасники. Приватне життя читача «Комедії» розширюється до меж розумного Космосу. Пройшовши через жорстку оболонку броньованих терцин «Божественної комедії», через її символіку та середньовічну метафорику, потрапляєш у середохрестя Дантової гарячої емоційності та інформативної евристичності.

Після цього відчуття тотального Дантового авангардизму не зникає з екрана свідомості. Культурологи як дослідники модерних світо-відношень вважають, що. образ світу в авангардизмі генерується такими особливостями XX ст., яких не було і просто не могло бути раніше, у попередніх епохах і формаціях. Авангардизм був викликаний різкою зміною менталітету, загальнокультурних парадигм, всього життєвого світу «посткласичного» людства. Бурхливий розвиток нових соціально-економічних, політичних, науково-технічних і духовних процесів викликає до життя світовідношення нового «модерніте» та авангард як художнє вираження своєї динамічної спрямованості у майбутнє.

Тексти Данте важко даються до сприйняття емоційно кволій людині, бо чуттєвість посідає неабияке місце в ієрархії Дантових чеснот. У добу релігійної побожності, коли суспільство культивувало лише екстатичну любов до Церкви, чоловіча пристрасть гірським потоком гула у віршах до донни Петри. «Чому ти не волаєш від болю, як я в моєму Пеклі?" — стогне поет. Водночас з платонічною витонченністю Vita nova на іншому полюсі чуттєвої Дантової амплітуди очевидною є дика сексуальна жага як гімн тілесності. Коли б я міг взяти в руки оці біляві кучері, що стали для мене батогом і бичем… І не став би їх милувати обережно і ніжно, а був би як ведмідь, коли йому на жарт зайдеться (Convivioпер. І. Драча).

Емоція Данте, це не лише Шекспірове око душі, а й каталізатор, без якого не буває повноцінної творчості, як і доброго вина, що дозрівало в у таємничених монастирських пивницях. Тому безнадійними були спроби чуттєво нейтральних художників зробити образотворчий коментар, більш-менш адекватний поемі. «Божественна комедія» не відкривається холодному оку буквоїда. Тому до аналізу було залучено ту частину образотворчості Дантеани, автори (художники-інтерпретатори) якої сприйняли поезію як життєву необхідність. Суб'єктивне, навіть волюнтаристське ставлення до Данте митців романтичної вдачі, їх коментарі, що максимально осучаснювали сюжетні лінії поеми, дало можливість саме їм проникнути у середохрестя Дантової химерної фантазії. Маємо на увазі Страшний суд Мікеланджело, серію В. Блейка, твори сюрреалістів та експресіоністів XX ст. До духовних урвищ першої Дантики — Пекла, впритул наблизився Сальвадор Далі як втілювач сліпої долі - екзистенції, та алогізму життя. Образотворча Дантеана доводить, що здатен до співбесіди з Данте лише той, хто бачить не скелі Пекла, чи гору Чистилища, а внутрішній Ландшафт душі геніального флорентійця. У Дантовій поемі на берегах недвоїчності унаочнено хаосферність та метафізику ніщо. Таємниця потойбіччя Пекла у синергетичних зв’язках з ясним баченням земного майбуття стверджує космологічну діалогічність, властиву свідомості поета. Щодо соціальних цінностей середньовіччя пафос його особистого життя та творчості був справжнісінькою антикультурою, тобто — авангардом. І хоча в «Божественній комедії» є типологічні риси, якими пишається постмодернізм: позараціональне, нігілізм, іронія, естетизація потворного, навіть некроестетика — все це на терезах Дантового погляду на сучасність та майбуття не переважує таких естетико-етичних домінант, як культ краси духовної, моральної, фізичної та громадянської. Саме ці риси його етики не сумісні з розслабленою вторинно-віддзеркаленою грою чужими цінностями, властивою постмодерністам, з їх цитатністю, з холодною грою у бридке, яке зовсім не те саме, що приголомшуюча потворність Дантового Пекла. Данте заперечував добу, яка на його очах та його зусиллями ставала архівом, але в ньому як в авангардистові була сила для нового шляху та нескінченного пошуку в просторі - часі людської духовності. Саме тому тексти «Божественної комедії» запитані людством при кожному новому витку духовного ентузіазму. Бо ж сам поет визначив мету «Божественної комедії» у листі до Кан Гранде делла Скала: «…Той вид філософії, який у поемі є керівним, це етика, бо ж поема написана і в цілому, і в частинах не для споглядальних цілей, а для дії"[17, с. 389 ].

Предметом дослідження є аналіз поеми «Божественна комедія» Данте, і вивчення його творчості за шкільною програмою.

Мета даної роботи — дослідити сюжетно — композиційні особливості поеми «Божественна комедія».

Беручи до уваги вище зазначене, виділяємо завдання бакалаврської роботи:

а) дослідити жанр, сюжет і систему образів у поемі «Божественна комедія» Данте.

б) з’ясувати особливості композиційної будови твору письменника з огляду на те, що він присвячений любові до однієї прекрасної дами у формі поклоніння Мадонні;

в) визначити у чому полягає символіко — алегоричний зміст поеми «Божественна комедія» Данте.

в) розробити систему уроків з вивчення поеми «Божественна комедія» згідно шкільної програми з світової літератури та календарного планування для 8 класу.

Об'єктом роботи обрано поему «Божественна комедія» Данте Аліг'єрі, а предметом, перш за все сюжетно-композиційні особливості «Божественної комедії» Данте.

Наукова новизна полягає у вивченні та узагальненні сучасного рівня проблеми, визначенні основних ідейно-естетичних функцій, філософських мотивів в поемі «Божественна комедія» Данте.

Відповідно до мети та завдань роботи, її структура складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури.

Обсяг роботи — 91 сторінка.

божественна комедія данте поема

Розділ 1. Жанр, сюжет і система образів в поемі «Божественна комедія»

Найбільшим твором Данте стала «Божественна комедія», приблизні хронологічні рамки якої — 1300−1321 рр. Над цим головним твором свого життя поет працював багато років і вклав в нього увесь свій зовнішній і внутрішній досвід. Свою роботу він зміг закінчити в останні місяці життя. Данте назвав свою поему «Комедія» («La Commedia»), маючи на увазі її «середній стиль», щасливий фінал і до певної міри розважальна. Звичайно, він написав її на італійській мові.

«Божественна комедія» написана в жанрі бачення, популярного в середньовічній літературі, в якому за звичаєм зображували «ходіння по муках» (тобто в пекло, де знаходилися грішники), при цьому туди могли потрапити лише святі, іноді — Богородиця. Данте значно видозмінив цей жанр, змалювавши не одні лише безодні Пекла, а і увесь універсум, і на додаток пройшов через усі круги потойбічного світу особисто; живий, грішний чоловік, він зробив універсум частиною свого особистого життя. І хоча Данте писав про свій «сон, бачення», багато його сучасників вважало, що він насправді побував в «реальному» потойбічному царстві. В ті часи існував навіть анекдот про двох жінок, які нібито бачили, що борода Данте «обпалена пекельним вогнем"[ 19, c.39 ].

Йдучи за середньовічною традицією, Данте вклав у свій твір чотири сенси: буквальний, алегоричний, моральний і містичний. Перший з них передбачав «натуральний» опис потойбічного світу з усіма його атрибутами — і поет зробив це настільки переконливо, немов бачив на власні очі те, що було лише твором його надзвичайної уяви. Другий сенс передбачав вираження ідеї буття в її абстрактній формі: у світі усе рухається від пітьми до світла, від страждань до радості, від брехні до істини, від поганого до доброго. Головною можна рахувати ідею сходження душі через пізнання світу. Моральний сенс передбачав ідею відплати за усі земні справи в потойбічному житті. Данте щиро вірив в те, що будь-який людський вчинок обов’язково матиме божественну вдячність, звідси і ідея жорстокої відплати тиранам, і ідея вдячності «вічним світлам» святим. Поет вважав себе зобов’язаним бути максимально конкретним і описовим в цих потойбічних картинах. Містичний сенс передбачає інтуїтивне досягнення божественної ідеї через сприйняття краси самої поезії як мови також божественної, хоча і створеної розумом поета, земної людини[26, c. 166].

Питання жанрової приналежності «Комедії» один із самих складних і найбільш дискусійних, більшість дослідників дотримують декількох напрямків, але ми не зустріли не одного вченого, що був би гранично точний у даному аспекті, деякі говорять про безпритульність поеми. Данте в листі до Кан Грандіделла Скеля заявляв: «Зміст цього добутку, не простий, більш того воно може бути назване багатозмістовним, тобто маючим багато змістів» [17, c.46]. Нам здається, це можна віднести і до жанру здобутків. Одна з найпоширеніших думок, що «Комедія» — це епос, а порівняння з Гомером стало звичайним. «Гомер був першим, Данте другим епічним поетом, утвір якого представляє ясний і зрозумілий зв’язок з пізнаннями, почуттями і релігією того століття, коли він жив, і зі століттями наступними» , — пише Шеллі. Іноді Вергілія з «Енеїдою» зв’язують з «Комедією» Аліґ'єрі, пишуть про те, що перші два сторіччя твір називався «Дантеїдою», але більшість вчених обходять Вергілія стороною, вона вчитель і наставник Данте, можна сміло сказати, що учень перевершив учителя. Віктор Гюго називає Гомера і Данте «двома геніями, які ведуть суперництво». Пекло Гомера і Данте продуманіші, чим у Вергілія, де замість царства мертвих простий будинок з різними потаєними ходами і, на думку А.А. Катеніна, «у розповіді дуже холодно і майже смішно». Данте точно і чітко визначив місце свого Пекла, у внутрішності земної кулі займає він величезний конус, униз звернений і сходиться в крапку в самій серцевині землі. Треба сказати кілька слів про мову «Комедії», характерною рисою є безприсудкові конструкції, мова героїв здобуває епічно урочисте звучання, твір написано силабічним одинадцятискладником, про який Данте говорив, що він самий довгий і найбільш величний в італійському віршуванні, він не відтворюється засобами української мови. Виходить, мова говорить так за епос, але на кожну тезу в цьому міркуванні приходиться антитеза. Для епосу характерна статичність героїв, вони не змінюються під час оповідання, часом наділені однією яскравою рисою, можна говорити про їхню схематичність і статичність (Ахіллес — сильний, Одіссей — хитрий), але цього немає в Данте. Перед нами повстає ряд яскравих образів, що не втратили розуму й індивідуальності, нам дається психологічна характеристика людей, причому вона звичайно дуже маленька по обсягу, але дуже насичена по змісту. Наприклад, епізод зустрічі зі злодієм Ванни Фуччі:

" Жити по-скотськи, а по-людському не міг, Так мулом був насправді; я — Ванні Фуччі,

Звір з Пістойї, краща із барлогів" .

По закінченню промови, підкинувши руки

І випнувши дві дулі, лиходій Викрикнув так: «На, Боже, обидві штуки!» [18,Пекло X, с.95].

Тут навіть можна підставити під питання приказку, що горбатого могила виправить, Фуччі як був богохульником, так і залишився, а, на мій погляд, ще більш озлобився, але йому не можна відмовити в сміливості і силі. Питання про справедливість назви «Комедії» комедією уже вирішений у науковій літературі (Еліна Н. Г.), вона правомірно названа так, її кінець радісний, а в часи середньовіччя комедією вважався твір, що має радісний кінець, а трагедією — сумний. Із сучасної точки зору я б навряд чи назвала її навіть трагікомедією, у комедії мається на увазі сміх, веселощі, а шедевр Данте повинний викликати інші емоції. На думку групи вчених, з погляду жанру «Божественна комедія» — це «бачення» і навряд чи варто придумувати інше позначення. Але «бачення» — жанр, що розвивається протягом усього середньовіччя, відрізняється великою ємністю, крім релігійних бачень, були бачення — памфлети, бачення — алегорії, бачення казкового, пригодницького типу і бачення описові. Для великого російського поета Майкова жанр бачень асоціювався з «Комедією», вона багато в чому звільняла свідомість від логіки. Данте всотав найкраще із середньовіччя, а жанр бачень був великий і обмежений одночасно, не передбачав внутрішнього руху. Для цього був епос. Геній Данте ніколи не міг уміститися у тверді рамки того чи іншого жанру.

Західні і російські романтики розглядали Аліґ'єрі як свого предтечу, поема Данте — величезна метафора: пекло — не тільки місце, але і стан щиросердечних борошн. Надєждін Н. П. писав у своїй дисертації, що в поемі «представляється повний і цільний відбиток усього романтичного світу. У ній творчий геній викрив людську природу від тілесного покриву. Це дійсна біографія людського духу…» Хто, укладав дисертант, присвячений у таїнство «Божественної комедії», той може сказати про себе, що він відкрив вхід у внутрішні святилище романтичної поезії [5,c.197−199].

Щодо «Божественної комедії» можна констатувати лише те, що це поема універсально-філософського характеру і в цьому аспекті може бути зіставлена з такими творами «синтезованих жанрів», як трагедія Й. В. Гете «Фауст» створена в XX ст. під впливом Данте, роман.М.А Булгакова «Майстер і Маргарита». У усіх випадках глобальні параметри світу в його тягучій за межу реального співвідносяться з особистими долями творчої особи, поета, ученого, його улюбленої жінки і того, хто може бути і другом, і опонентом, оскільки в Гете це дух заперечення Рафаель, у Булгакова — гуманний лиходій Воланд, а в Данте — надійний супутник в Пеклі і Чистилищі — друг і учитель давньоримський поет Вергілій.

Образи Данте, Вергілія, Беатріче можуть розглядатися і в пластичній конкретності, і алегорично. Данте — алегорія людини взагалі і людства в цілому, яке зайшло у безвихідь і шукає «вірного шляху», Вергілій — втілення земного розуму, оскільки він є супутником Данте і постійно пояснює усі події в Пеклі і Чистилищі. Але земний розум здатний сприйняти лише трагічне або сумне, велич божества і радість блаженства розум осягнути не здатний. Через це на порозі Раю Вергілій залишає Данте, а в обителі вічного світла його провідником стає Беатріче, алегорія небесної мудрості. Дантівський образ може включати декілька алегоричних значень, Беатріче утілює також силу любові в її філософському, більш того — в її трансцендентальному розумінні. І в той же час це алегорія Краси, і пов’язане з нею уявлення про те, що Краса врятує світ. Це нова Беатріче, в якій, проте, живе частинка тієї юної дівчини, яка колись, на Землі, зустрілася Данте на вулицях Флоренції і відповіла на його уклін. Цій поетичній трійці, яка утілює найважливіші елементи життя, доповненням служить весь світ, представлений в численних персонажах, і кожен з них оригінальний і не повторює іншого. Різноманітність світу розгорнута в цих епізодичних фігурах — втіленнях індивідуальної людської долі, визначеної свідомо, на думку автора, самим Творцем. Світ, зображений в «Божественній комедії», геометрично зважений, точний, вирахуваний до міліметра, оскільки мудрість творця гармонійно розподілила в нім потворне, звичайне і прекрасне. Пізнання цього світу і складає сенс дантівського морального сходження[35, c.26−28].

Сюжетом комедії Данте обирає стан душі після смерті, він хотів алегорично показати, що людина в силу волі підпорядкований правосуддю, що нагороджує або карає. Поема на італійській мові, було багато критики з боку прихильників Данте. Але Данте говорив, що хоче бути зрозумілим тисячам, а не десяткам. Уже перші пісні принесли йому популярність і серед знаті, і серед простих людей. Літературний твір сприймався буквально.

«Божественна комедія» ділиться на три частини (канти): «Пекло», «Чистилище» і «Рай». Поет з сумлінністю геометра креслить просторові параметри: в Пеклi — дев’ять кругів, в Чистилищі — два перед чистилища і сім уступів гори, яка височіє до небес, а в Раю — дев’ять небесних сфер. Світ Данте виключно цілісний і гармонійний. У зображенні мандрів потойбічним світом вражає об'єднання достовірності картин, перенесених із земного буття, і алегоричної, яка привносить до цих картин певну зашифрованнiсть. Читання поеми і раніше потребувало коментарів, які розшифровували звичайні для середньовічної культури алегорії.

У першій пісні-пролозі Данте розповідає про те, як «здолавши півдороги життя земною» (в ті часи — 30 років) він «потрапив в похмурий ліс густий», і цей дикий ліс — алегорія земного буття, і, можливо, в якійсь мірі в ній зашифрована і жорстока історична епоха, в якій жив поет. Сповнений страху і замішання, герой поеми шукає втрачену «певну дорогу» (алегорія ідеалу), але дорогу йому заступають три звіри. Існує ціла дискусія в науковій літературі про алегоричний сенс кожного з цих уособлень людських недоліків, але більшість схиляється до думки, в якій лев — алегорія жорстокості і гордині, в нім риси тирана-володаря; вовк — алегорія егоїзму і жадності; пантера — брехні, обману і похітливості; з усіма цими людськими гріхами Данте неодноразово зустрічатиметься в різних кругах Пекла і на уступах гори Чистилища, воно височіло серед океану. На вершині цієї гори — Земний Рай, де жили до гріхопадіння Адам і Єва.

Небезпечних звірів відганяє Вергiлій, вірніше, це усього лише тінь Вергiлія, який прийшов допомогти Данте, оскільки його викликала з пекельних глибин тінь святoї Беатрiче, наказавши Вергiлію врятувати її друга. Данте зі своїм мудрим учителем пойшли всі уступи Чистилища, після чого перед входом до Земного Раю Вергілій попрощався з Данте, порадивши йому прийняти «корону й митру на чоло як знаки влади».

Пройшовши через Божественний ліс, підійшов до двох потоків. Річка Лета знищує пам’ять про вчинені гріхи, а Євноя воскрешає в людині спомин про всі її добрі діла. Далі Данте спостерігав алегоричну процесію, або Тріумф церкви. Перед ним пройшли образи з Старого та Нового Заповіту. Потім з’явилась Беатріче, яка буде далі проводити Данте. Вона вразила поета так, як колись — вперше. Дорікнула його, що він «піддався суєті земній» — був невірний Беатріче і як жінці, і як вищій мудрості. Вона наказує поетові розповісти людям про побачене.

Данте омився в чистих водах ріки і вступив до Раю.

Кожна канта має свій алегоричний зміст: Пекло — втілення страшного і потворного, Чистилище — виправних недоліків і печалі, що тамує. Рай — алегорія Краси, Радощі. Кожна форма покарання в Пеклі також має свій алегоричний ракурс, як і кожне випробування в Чистилищі і кожна форма нагороди в Раю. Уявивши цей світ як заснований Творцем, Данте насправді сконструював його сам[6, c.15−17].

«Божественна комедія» — найвидатніше творіння Данте Аліг'єрі. Цей твір став підсумком розвитку художньої, філософської і релігійної думки Середньовіччя і першим кроком до доби Відродження. Головною його ідеєю стає постійний пошук людиною нового шляху в житті. За своєю формою цей твір — своєрідна подорож у потойбічний світ, здійснена поетом у художній уяві.

Висновок

Любов — тільки вона «рухає сонце і світила» — це підсумок «Божественної комедії» .

" Божественна комедія" Данте пов’язана з реальністю, відбиває його час, відтворює образ сучасників. Великий поет вершить суд над темними силами середньовіччя, викриває і карає вади, звеличує любов, прославляє активність. Данте прагне вказати шляхи політичного й морального відновлення, передбачаючи багато що з нового світогляду, що стверджувався в епоху Відродження.

Питання про жанрову приналежність «Комедії» надзвичайно складний, кожна нова думка ще одна ступінь у тих сходах, що, сподіваюся, у майбутньому приведуть нас до розуміння цієї проблеми. Надєждін Н. П. більш цільно охарактеризував «Божественну Комедію»: «Дантівський твір був і залишився єдиним: йому належить власна форма, який не може дати ніякої назви естетична технологія» .

Твір з’являється перед нами величним готичним собором, воно увібрало в себе все краще епохи, що передує життя автора, нововведення його часу, воно ж випередило розвиток літературного процесу на багато століть уперед. Будинок Бога ніколи не обмежений рамками людської фантазії. Тому «Божественна Комедія» не скована канонами, середньовічний тип перетворюється в особистість, а попутно Данте відкриває поезію людських пристрастей і характерів[5, c.203].

Прототипом головного героя мають честь бути і гомерівський Одіссей, і вергілієвський Еней, одночасно з цим центральний персонаж, основа для величезної кількості більш пізніх образів, навіть шекспірівський Гамлет за своє коротке життя проходить усі кола Пекла, зустрічаючи на своєму шляху і неправду, і гордість, і братовбивство, і жалюгідну людську сутність. Остання частина «Комедії» залишає нам надію на придбання райських благ, якщо не в земній сутності, то в Раю. Не хотілося б стверджувати, що твір Данте потрібно прирівнювати до універсального путівника для бажаючих бути прилічених до лику святих, але можливо однієї з задач автор і мав прагнення показати людству наскільки глибоко воно загрузло в болоті гріха і наскільки ще довгий шлях до порятунку[37, c. 7].

Розділ 2. Композиційна будова поеми «Божественна комедія»

«Божественна комедія» — найвидатніше творіння Данте Аліг'єрі. Цей твір став підсумком розвитку художньої, філософської і релігійної думки Середньовіччя і першим кроком до доби Відродження. Головною його ідеєю стає постійний пошук людиною нового шляху в житті. За своєю формою цей твір — своєрідна подорож у потойбічний світ, здійснена поетом у художній уяві. Комедією він називається тому, що має щасливий кінець, а титул «Божественна» отримав з легкої руки Джованні Бокаччо. 8, с. 39]

Комедія складається з трьох частин: «Пекло», «Чистилище» і «Рай». Це символічне зображення реального життя, внутрішньої боротьби автора та віри, яку ніколи не втрачав Данте. Кожна частина має 33 пісні, але «Пекло» має ще одну додаткову, завдяки якій загальна кількість пісень дорівнює ста. Всі частини закінчуються словами «зоряні стелі», бо зірка для автора — це символ небесної цілі, незвичайний орієнтир у подорожі.

Дія Комедії розпочинається в «середині життя» Данте, тобто тоді, коли йому виповнилося 35 років (1300 p.). Саме тоді він, буцімто, вирушив у подорож потойбіччям. Насправді ж поема створювалася з 1307 р. Така гра з часом дає поету змогу вдатися до «пророкування» подій, які вже відбулися до початку написання твору. Цей прийом використав Вергілій у «Енеїді» («Пророцтво Анхіза»). Серед персонажів поеми — міфологічні, легендарні та біблійні герої, реальні історичні особи, сучасники поета, його предки, друзі й вороги. Літературний твір Данте іноді порівнюють із системою видів мистецтв: «Пекло» — зі скульптурою (настільки пластичні в ньому фігури людей); «Чистилище» — із живописом (настільки зримо змальована залита сонцем гора над морем, на вершині якої знаходяться запашна лука і сосновий гай земного раю); а «Рай» — з музикою. [ 19, с. 22 ]

У першій частині поеми Данте поєднав античні уявлення про підземний світ (Одіссей Гомера та Еней Вергілія ще за життя спускалися в Аїд) з видіннями середньовічних християн. Суддями й охоронцями Пекла в Данте є античні персонажі: Харон, Мінос, кентаври та ін. За християнським — Рахманний — смирний, тихий, милосердний ученням, Пекло створено триєдиним Богом: Батьком (правдою волі), Сином (духом мудрості) і Святим Духом (любов'ю святою), — щоб служити місцем страти Люцифера. Данте змалював Пекло як підземну воронкопо-дібну безодню, яка, звужуючись, сягає центру земної кулі, її схили оперезані концентричними уступами — «колами» Пекла. Його основні кольори — багряний і чорний. До Пекла вела брама, за якою мухи й оси жалили нікчемних, які не зробили вибору між Добром і Злом. Інші душі переправлялися через Ахерон власне до Пекла. У 1 колі (Лімбі, ямі з темними ярами в сутінках) перебували нехрещені немовлята й доброчесні нехристияни. У 2 колі пекельна буря крутила й кидала в бездонні кручі сластолюбців. У 3 колі Цербер шматував пазурами ненажер, які потопали в багні. Марнотратники та скнари штовхали тягар у 4 колі. 5 коло — Стігійське болото. У ньому гнівні оскаженіло гризли, дряпали і штовхали один одного. На дні лежали ледарі, які змарнували свій талант. 6 коло — місто Діт, де єретики палали в гробницях. 7 коло складається з 3 поясів. У 1 поясі в кривавому потоці каралися тирани, насильники над ближніми; у 2 поясі насильники над собою та своїм майном перебували у вигляді сухих дерев; у 3 поясі під пекельним дощем були насильники над природою та мистецтвом і богохульники. 8 коло складалося з 10 ровів. У 1-му — чорти били бичами звідників і спокусників. У 2-му — у грязюці вовтузилися підлесники. У 3-му головою вниз по пояс у землі загрузли святокупці, ноги яких були охоплені полум’ям. Віщуни, з викрученими шиями так, що сльози стікали по спині, знаходилися в 4 рові. Хабарники в 5 рові кипіли в смолі. У 6 рові лицеміри згиналися під тягарем свинцевого обладунку під золотим одягом і йшли по розіп'ятому на землі Каїафі, який засудив на смерть Ісуса. У 7 рові отруйні змії жалили злодіїв. У 8 рові горіли лукаві порадники. У 9 рові від страшних ран страждали призвідники розбрату. У 10-му — смажили фальшувальників слів, грошей, металів і людей. У 9 колі (крижаному Коциті) каралися зрадники. У 1 поясі — Каїні — мерзли зрадники рідних. У 2-му — Антенорі — зрадники батьківщини й однодумців. У 3-му — Толомеї — зрадники друзів і співтрапезників. У 4 поясі вмерзли в кригу зрадники благодійників. У центрі Пекла по пояс у кризі знаходився Люцифер, голова якого мала 3 обличчя. Пащі Люцифера розривали Іуду, а також Брута й Касія, убивць Юлія Цезаря. [20, с. 12 ]

Поет створює образ потойбічного світу на матеріалі земної дійсності, конкретизуючи й оживляючи вигадане зіставленням з реальністю. У цьому проявляється великий дар спостережливості поета, його уміння бачити реальний світ. Зрадників, занурених у застигле льодове озеро, Данте порівнює з жабою, що «зводить голову погану поквакати у час тієї спеки»; могили у пеклі - з надгробниками на старовинних цвинтарях в Істрії та Провансі; щілини у третьому колі пекла схожі на мармурові купелі флорентійської церкви Сан Джованні; грішники, що плентаються наче вівці, нагадують церковну процесію; чорти занурюють грішні душі у киплячу смолу точнісінько так, як кухарчуки — м’ясо в суп; поет запевняє, що вибратися на кручі чистилища важче, ніж подолати крутий плай від Леріче до Турбії у гірській Лігурії. Такі зіставлення часто розгортаються в картини природи й побуту. Ось, наприклад, опис гуркоту, який поет чує в пеклі:

Так, вихори шаліють знавіснілі,

Коли повітря б’ють дві течії

У прямуванні різні, рівні в силі,;

Гілля ламають, гатять ручаї,

Нестримно мчать, женуть людей, худобу, Не розбиравши, де стада чиї.

[18, Пекло, IX, с. 67−72]

Якщо Пекло було конусом, спрямованим гострим кінцем униз, то Чистилище — такий же конус, що піднімався в небо. Пекло мало 9 кіл, кожне з яких знаходилося нижче попереднього, а гору Чистилище оперізували 7 великих терас. Над Чистилищем було неймовірно блакитне небо, де мерехтіли 4 зірки. Вхід до нього охороняв римлянин Катон, який не зміг винести загибелі Республіки й добровільно пішов із життя. Біля підніжжя Чистилища були душі ледарів, які навіть не поспішали потрапити до Раю. До дверей входу до Чистилища вели три різнокольорові сходинки, де стояв ангел, який дав Данте два ключі: золотий (символ відпущення гріхів) і срібний (символ розуму й ученості). Він накреслив на лобі Данте 7 латинських літер «Р», що означало «7 смертних гріхів». Після проходження кожного з рівнів Чистилища одна з літер зникала. Очищений відчував неймовірну полегкість. Щоразу, коли душа повністю очищалася від гріхів і потрапляла до Раю, Чистилище здригалося. Душі в Чистилищі, помітивши, що Данте — не мрець, зацікавлені, оточують його:

Як тисне люд, коли прудкий гонець,

З оливкою в руці, гука важливі :

Новини і для вух, і для сердець,;

Круг мене душі юрмились щасливі.

[18,Чистилище, II, с. 70−74]

На 1 рівні спокутували гріхи зарозумілі та пихаті, носячи важкі валуни, які згинали їх навпіл. На 2 рівні знаходилися заздрісники із зашитими очима, аби вони не могли бачити світла. На 3 рівні в суцільній пітьмі спокутувалися гнівні. На 4 рівні знаходилися ті, хто розумів різницю між Злом і Добром, але не завжди слугував останньому. На 5 рівні лежали обличчям до землі скупі. На 6-му росли прекрасні дерева з чудовими плодами, повз які постійно проходили душі ненажер. На 7 рівні вогонь очищав тих, хто збезчестив себе за життя. На вершині гори Чистилища знаходився Земний Рай — розкішний луг, де текли ріки Лета і Євноя. Обмившись у Леті, душа забувала всі свої гріхи, а скупавшись у Євної — пам’ятала лише добрі вчинки. На променисту луку Земного Раю вийшла пишна процесія. Сім великих золотих канделябрів, які символізували 7 дарів Святого Духа, залишали за собою схожі на веселку сліди. Далі йшли 24 примари в білих шатах, уособлюючи книги Старого Завіту. За ними рухалися 4 тварини (символізуючи чотири Євангелія): лев, бик, орел, а також дивна істота з людським обличчям. Далі гігантський грифон (наполовину позолочений орел, а наполовину червоно-білий лев), що уособлював Ісуса Христа, тягнув тріумфальну карету. Праворуч від неї йшли 3 дівчини в яскраво-червоній, смарагдовій і сліпучо-білій мантіях — Віра, Надія і Любов. Ліворуч йшли 4 дівчини в червоних шатах — Сила, Справедливість, Обачність і Мудрість, яка мала 3 ока, що бачили минуле, теперішнє і майбутнє. За ними рухалися кілька старих, символізуючи діяння та писання апостолів. Остання з них уособлювала Апокаліпсис святого Іоанна, ніби дрімала, але вуста її всміхалися. У хмарі квітів Данте помітив Беатріче, за чиїм наказом його обмили в райських ріках, і він відчув, що народився заново. [ 5, с.85−87 ]

Беатріче була провідником Данте по Раю, що складався з 9 небес, де панували блаженство й радість. Це було царство безхмарного буття з м’яким солодким повітрям. На відміну від Пекла та Чистилища духи, хоча й були закріплені за певним небом, могли переміщатися по Раю. 1 небо — Місяцеве, де перебували ті, хто не дотримався обітниці. На 2 небі Меркурія зібралися духи авторів творів, які навіки залишились у скрижалях історії. ДУШІ праведників, які вміли любити чистою любов’ю, перебували на небі Венери. Небо Сонця зібрало душі філософів і поетів. На небі Марса Данте побачив два промені, що утворювали хрест. У його центрі виднівся яскравий лик Христа, навколо якого світилися тисячі вогників. Тут знаходилися ті, хто воював за християнство, у тому числі хрестоносець Каччагвіда Аліг'єро, предок Данте. Він розповів нащадкові про його майбутні поневіряння і закликав розповісти про те, що він бачив, подорожуючи з Вергілієм і Беатріче, бо він — єдиний, кому за життя вдалося тут побувати. Ім'я Данте завдяки його творам буде прославлено навіки. Небо Юпітера залите тремтливими вогниками, які склалися в слова, що в перекладі з латини означали: «Любіть правосудіє, хто суд вершить над усім». Саме з цієї фрази починається книга Премудрості Соломонової зі Старого Завіту. Тут перебували ті, хто загинув у боротьбі за справедливість. На небі Сатурна були велетенські сходи, по яких у різних напрямках рухалися сяючі душі. 8 небо називалося Зірним. Це був Емпірей. З нього було добре видно 7 інших небес. Земля з нього здавалася малесеньким квітничком, де час від часу спалахували страшні війни й панувала неймовірна жорстокість. На цьому небі Данте побачив у дивному сяйві Христа. Тут знаходився чудовий небесний сад і Таємнича Троянда. 9-е, Кришталеве, небо ще називалося Першорушієм. Воно знаходилося за межами простору й приводило в рух усі інші небеса. У центрі був застиглий вогонь, навколо якого утворилося 9 великих кіл. Данте й Беатріче покинули Першорушій і опинилися на непорушному десятому Палаючому небі, у самому сяянні Святого Духа. Це була велика вогненна ріка, що складалася з великої кількості маленьких вогників, які рухалися в різних напрямках. Раптом усі вогні об'єднались і набули форми дивовижної білої троянди. Серед пелюсток цієї троянди Данте побачив і Беатріче, яка знаходилася поруч із престолом Богоматері. У небесному сяйві Данте розгледів три кола різного кольору, але однакового розміру, що ніби були відображенням один одного. У першому з кіл виразно було видно людський образ. Перед очима Данте постали Бог Батько, Син і Святий Дух, і йому здалося, що зараз йому відкриється божественна таїна й таємниця буття.

В глибокій ясноті переді мною

Явилися із світла троє кіл

Трьох кольорів з об'ємністю одною. Одне — відбиток другого всіх сил, Немов Ірида близ Іриди стала, А третє йде вогнем з обох світил. 18, Рай, с.102]

Висновок Отже, вирішивши викласти на папері видіння, що явилося йому місячної Великодньої ночі 8 квітня 1300 року, Данте слідував давній традиції і, здавалося б, ставив перед собою ту саму мету — моральне удосконалення людей. Та як він відривається від цієї традиції! Відривається за масштабами — адже зводить перед очима приголомшених читачів (скоріше, глядачів) не лише потойбіччя, а й всю величну конструкцію Всесвіту; відривається за підходом — адже він переносить у те примарне потойбіччя всю багатобарвність та багатовимірність реального земного життя, заселяє підземні та надземні сфери своїми сучасниками, які не полишають опікуватися жагучими політичними питаннями, страждають, мордуються, люблять та ненавидять. Черговий парадокс: найяскравіші, найживіші людські образи в тодішній європейській літературі - це створені Данте образи душ померлих у пеклі. [10,с. 41]

Композиційна ж структура якнайкраще відповідає задумові поеми: через поширене в релігійній літературі середньовіччя видіння — мандрівку в загробному світі — зобразити шлях людини до морального удосконалення. Данте тут спирається не тільки на релігійну літературу, але й на досвід Гомера, який відправив Одіссея в царство мертвих, і на найбільш авторитетний для нього приклад Вергілія, у якого Еней також сходить в Тартар, щоб побачитися зі своїм батьком.

У той же час Данте йде значно далі від своїх попередників. Найважливішою художньою особливістю його твору є те, що мандрівником по потойбічному світу стає сам поет. Саме він «на півшляху свого земного світу», заплутавшись у життєвих незгодах, які він порівнює з похмурим, суворим і диким лісом, населеним лютими хижаками, шукає порятунку. На допомогу Данте приходить його улюблений поет Вергілій. Він стає провідником Данте і веде його за собою через пекло і чистилище, щоб далі передати його улюбленій Беатріче, в осяяному супроводі якої Данте підноситься в Рай.

Російський поет Йосип Мандельштам казав, що для читання «Комедії» слід запастися «парою незносимих швейцарських черевиків із цвяхами». Так він попереджав читача про те, скільки душевних сил потрібно буде витратити, щоб пройти слідом за Данте потойбічним світом і осягнути сенс поеми. 28, с. 66−67 ]

«Божественна комедія» Данте Аліг'єрі — увійшла в історію культури як найвище досягнення мистецтва Середньовіччя і твір, що відобразив кризу світогляду цієї доби й неминучість нового гуманістичного світосприймання Відродження. [6, с. 77]

Розділ 3. Символiко — алегоричний змiст поеми «Божественна комедiя»

«Божественну комедiю» визнано вершиною творчостi найвидатнiшого iталiйського поета, основоположника iталiйської лiтератури Данте Алiг'єрi. Сучасники поета з простих людей вiрили навiть, що вiн склав справжнiй путiвник потойбiчним свiтом, але насправдi змiст поеми необмежується лише художнiм втiленням мiстичних уявлень про життя пiсля смертi. Тлумачити змiст цього твору можна з рiзних поглядiв: як буквально (власне змалювання подорожi лiричного героя потойбiчним свiтом), так i алегорично, а також морально-етичного. тобто кожна подiя з одного боку описується, як така, але несе у собi додаткове навантаження.

Усі відзначені особливості «Божественної комедії» зв’язують її з мистецтвом Ренесансу, однієї з основних особливостей якого саме був напружений інтерес до земного світу і людини. Однак реалістичні тенденції тут ще суперечливо вживаються з чисто середньовічними устремліннями — з алегоризмом, що пронизує всю поему, а також чисто католицькою символікою, так що кожен сюжетний момент у поемі витлумачується в декількох змістах: морально-релігійному, біографічному, політичному, символічному, і т.д. 16, с. 12 ].

Алегорія — це образ, завдання якого — привернути увагу не до себе, а до якогось іншого явища чи думки, які прямо не називаються, а виражаються через його посередництво. Сам Данте писав у трактаті «Бенкет», що його поема має чотири смисли, з яких перший— прямий (буквальний), другий — алегоричний. Проте всі ці смисли не заперечують один одного, а поетично співіснують. Це надає всьому задуму невичерпної глибини, бо алегорія припускає різноманітні тлумачення. 2, с. 9]

Так, два смисли ми знаходимо уже в початкових рядках поеми. Ліс, в якому заблукав поет, — це образ реального лісу як явища природи, де заблукав поет — персонаж твору, i алегорiя життевих незгод, в якi потрапив Данте — вигнанець:

На півшляху свого земного світу Я трапив у похмурий ліс густий, Бо стежку втратив, млою оповиту.

О, де візьму снаги розповісти;

Про ліс листатий цей, суворий, дикий…

[18,Пекло, І, с.16]

Три звіра, що перетинають шлях поета в лісі, —також алегорії.

Образи головних персонажів поеми теж мають алегоричний зміст. Образ Данте слід розуміти як людську грішну душу, Вергілія — як розсудливий розум, Беатріче — як католицьку церкву. Пекло і Чистилище — це алегорія земного буття, подорож поетаземного шляху людини, в якому вона має керуватися: розумом, що упокорює пристрасті, і вірою, що дарує світло благодаті. Рай — алегорія краси, радощів. Кожна форма покарання в Пеклі також має свій алегоричний ракурс, як і кожне випробування в Чистилищі і кожна форма нагороди в Раю. Уявивши цей світ який заснований Творцем, Данте насправді сконструював його сам.

За традицiйним релiгiйним розумiнням, Пекло — це мiсце для покарання безнадiйних грiшникiв, Чистилище — для тих, хто ще має змогу врятуватись, тодi як Рай — винагорода за праведне життя. Йдеться про певну моральну оцiнку вчинкiв, куди саме потрапить людина визначається її земним життям:

Душа тут кожна свiй проходить суд:

Сказала, вчула та й пiшла до ями.

[18, Пекло, с. 65 ]

Отже, навiть буквальний аспект вже подiляє людей на поганих та добрих. Але в «Божественнiй комедiї» Данте йдеться здебiльшого не про конкретних осiб, виведенi в поемi образи водночас символiзують певнi принципи або явища. Образ Вергiлiя, що супроводжує лiричного героя у Пеклi, не лише (i не стiльки) є образом конкретної особистостi, а втiленням принципiв пiзнання свiту, позбавленому вiри. Данте визнає його своїм вчителем, але Вергiлiй має лишатися в Пеклi. Не випадково як порятунок для нього пропонується чекати приходу Беатрiче — не просто жiнки, а алегорiї кохання, любовi до людей, а за деякими тлумаченнями — вiри, чи навiть теософiї. Блукаючи в «темному лісі» і втративши надію знайти «просту дорогу», Данте намагається піднятися на гору, якою «кінчалася ота долина». Темний ліс — це і алегорія обставин життя самого Данте, і політична ситуація в Італії того часу тощо. Пагорб — царство гармонії і справедливості. Спочатку Данте здається, що піднятися в гору буде дуже легко, але йому зустрічаються різні перешкоди: пантера, що є алегорією зрадництва, лев — гордість і тиранія, вовчиця — жадоба і егоїзм, хтивiсть, але iснує й iнше тлумачення: леопардполiтичнi супротивники Данте, лев — король Францiї, вовчиця — римське папство. Значення алегорiй нашаровуються одне на одне, надаючи змiсту нiби додатковий вимiр. Розгорнутою алегорiєю є й сама подорож — це пошук правельного шляху для людської душi, оточеної грiхами, спокусами та пристрастями. Пошук сенсу буття. Головна дiя взагалi вiдбувається саме в душi лiричного героя. Пiзнавши те, що є злом, пройшовши колами Пекла, вiн змiнюється, пiдноситься до розумiння найважливiших iстин про свiт i про себе:

Були ж у мене крила надто кволi;

Але яскравiсть сяйва тут прийшла,

I мiць зростала розуму i волi.

[18, Пекло, с. 74 ]

Саме у частинi, присвяченiй Раю (найменш досконалою з художньої точки зору), i визначається головна цiннiсть: любов. Не лише кохання, яке шукав лiричний герой на початку своєї подорожi, а любов у найширшому значеннi цього слова, «Любов, що водить сонце й зорнi стелi». Але ж i в Євангелiї стверджується, що Бог — це любов, хоча тривалими iсторичними перiодами церковнi дiячi намагалися не зосереджувати увагу на цьому аспектi. У добу середньовiччя, коли створювалась поема, цей висновок був надто смiливим, та з ним важко не погодитися: саме любов є найголовнiшою цiннiстю. [ 13, с.6].