Моральні орієнтири діяльності

У чому полягає сутність і значення Золотого правила моральності? Що таке добро і зло. обов’язок і совість? Яке теоретичне і практичне значення морального вибору і моральної оцінки?

Існує кілька наукових визначень моралі, моральності. Наведемо одне з них: мораль — це форма нормативно-оцінної орієнтованості індивіда, спільностей у поведінці і духовному житті, взаємосприйнятті і самосприйнятті людей.

Іноді мораль і моральність розрізняють: мораль — це норми свідомості, а моральність — реалізація цих норм у житті, практичній поведінці людей.

Мораль є етика — теорія, що розглядає сутність, проблеми морального вибору, моральної відповідальності людини, що стосуються всіх сторін її життєдіяльності спілкування, праці, сім'ї, громадянської орієнтації, національних і конфесіональних взаємин, професійного обов’язку. Тому етику прийнято вважати «практичною філософією» .

Духовний регулятор життя

Ви вже знаєте, що, будучи істотою суспільною, людина не може не підкорятися певним правилам. Це необхідна умова виживання людського роду, цілісності суспільства, стійкості його розвитку. У той же час правила, норми покликані захищати інтереси і достоїнства окремої людини. Серед таких норм найважливішими є норми моралі. Мораль — це система норм, правил, які регулюють спілкування і поведінку людей для забезпечення єдності суспільних та особистих інтересів.

Хто ж установлює моральні норми? На це питання даються різні відповіді. Авторитетною є позиція тих, хто вбачає їх джерело в діяльності і заповідях засновників світових релігій — великих учителів людства: Конфуція, Будди, Мойсея, Ісуса Христа.

Христос учив: «…В усьому, як хочете, щоб з вами гарно поводилися люди, так поводьтесь і ви з ними». Так, у далекій давнині був закладений фундамент головної загальнолюдської нормативної моральної вимоги, яку потім назвали «золотим правилом моральності». Воно говорить: «Поводься стосовно інших так, як ти б хотів, щоб інші поводились із тобою» .

Відповідно до іншої точки зору, норми і правила моралі формуються природно-історичним шляхом, на основі масової життєвої практики, відшліфовуються в різних життєвих ситуаціях, поступово перетворюючись у моральні закони суспільства.

Виходячи з досвіду, народ керувався моральними заборонами і вимогами: не убивати, не красти, допомагати в біді, говорити правду, виконувати обіцянки. У всі часи засуджувалися жадібність, боягузтво, обман, лицемірство, жорстокість, заздрість. Завжди схвалювалися свобода, любов, чесність, великодушність, доброта, працьовитість, скромність, вірність, милосердя.

Моральні установки особистості досліджувалися найбільшими філософами. Один з них — Еммануїл Кант — сформулював категоричний імператив моралі, наслідування якого дуже важливе для реалізації моральних орієнтирів діяльності. Категоричний імператив — це безумовна примусова вимога (веління), що не допускає заперечень, обов’язкова для всіх людей, незалежно від їх походження, становища, обставин.

Як же Кант характеризує категоричний імператив? Наведемо одне з формулювань, обміркуйте його, обговоріть, порівняйте з «золотим правилом». Існує, стверджував Кант, один категоричний імператив: «Поводься завжди відповідно до такої максими (максима — вищий принцип, правило, яке ти в той же час можеш вважати за закон)». Категоричний імператив як і «золоте правило», стверджує особисту відповідальність Людини за свої діяння, учить не робити іншому того, чого не бажаєш собі. Отже, ці положення, як і моральність у цілому, за своєю природою гуманістичні, тому що «інший» виступає як друг. Говорячи про значення «золотого правила» і кантівського імператива, сучасний учений К. Попер писав, що «жодна інша думка не зробила такого могутнього впливу на моральний розвиток людства» .