Сутність евристики, її походження та історія розвитку

Термін «евристика» походить від грецького heuresko — відшукую, відкриваю [1, 24]. В даний час використовується кілька значень цього терміна. Евристика може розумітися як [11]:

• 1) науково-прикладна дисципліна, що вивчає творчу діяльність;
• 2) прийоми вирішення проблемних завдань в умовах невизначеності, які звичайно протиставляються формальним методам вирішення, що спирається, наприклад, на точні математичні алгоритми.
• 3) метод навчання;
• 4) один із способів створення комп’ютерних програм.

В одних джерелах вказується, що поняття «евристика» вперше з’явилося в працях грецького математика Паппа Олександрійського, який жив у другій половині III століття нашої ери, в інших пріоритет першої згадки віддається праць Арістотеля.

Вперше вчення про евристичні методи розроблено і введено в практику Сократом. Подібні процедури — у вигляді диспутів — були широко поширені в середньовічних університетах. Побудова диспутів здійснювалося відповідно до вироблених нормативами, які були творчо переосмислені в XX столітті.

Л 5 385 442тБагато автори згадують внесок у евристику Раймонда Луллія (ок.1235 — ок.1315), який ще в XIV ст. намагався створити машину для вирішення різних завдань на основі загальної класифікації понять [11].

У XVIII ст. Георг Лейбніц (1646 — 1716) і Рене Декарт (1596 — 1650) незалежно один від одного розвинули ідею Р. Луллія і запропонували універсальні мови класифікації всіх наук. Ці ідеї лягли в основу теоретичних розробок в галузі створення штучного інтелекту.

Починаючи приблизно з 30-х років минулого століття стали з’являтися публікації різних авторів, які пропонують свої методи вирішення творчих завдань в області інженерного конструювання, а пізніше і для вирішення ряду гуманітарних і соціальних завдань.

З кінця 40-х років Г. С. Альтшуллером був створений і почав розвиватися такий потужний підхід до вирішення інженерних і винахідницьких завдань, як ТРІЗ. У 60-х роках минулого століття виникло т.зв. евристичне програмування.

У своїх дослідженнях природи наукових відкриттів, Імре Лакатоса (1922 — 1974) ввів поняття позитивної та негативної евристик.

У рамках наукової школи деякі правила наказують, якими шляхами слідувати в ході подальших міркувань. Ці правила і утворюють позитивну евристику. Інші ж правила говорять, яких шляхів слід уникати. Це — негативна евристика.

ПРИКЛАД. «Позитивна евристика» дослідницької програми також може бути сформульована як «метафізичний принцип». Наприклад, ньютонівської програму можна викласти в такій формулі: «Планети — це обертаються дзиги приблизно сферичної форми, притягуються одне до одного» .

Цьому принципу ніхто і ніколи в точності не слідував: планети володіють не одними тільки гравітаційними властивостями, у них є, наприклад, електромагнітні характеристики, що впливають на рух.

Тому позитивна евристика є, взагалі кажучи, більш гнучкою, ніж негативна.

Більше того, час від часу трапляється, що коли дослідницька програма набуває регресивну фазу, то маленька революція чи творчий поштовх у її позитивної евристики може знову посунути її вбік прогресивного зсуву.

Тому краще відокремити «тверде ядро» від більш гнучких метафізичних принципів, що виражають позитивну евристику «[6, 83].