Розділ 1. Економічна підготовка майбутніх робітників як організаційно-методична проблема професійно-технічного училища

Економічне виховання як педагогічний вплив, спрямований на формування економічної свідомості учнів

До числа пріоритетних напрямів роботи системи професійної освіти можна віднести здійснення економічного виховання та освіти учнів, оскільки впровадження ринкової економіки спричинило виникнення та розширення в Україні такої сфери професійної діяльності як підприємництво. Це зумовлено, в першу чергу, становленням і розвитком ринкової економіки, а також потребами власне освіти в контексті реалізації таких її принципів як гуманізація, гуманітаризація, функціональна повнота тощо. Крім того, певні економічні знання та уміння, відповідні якості особистості стали необхідними пересічній людині як на побутовому рівні, так й у будь-якій трудовій діяльності. Зазначене вище дозволяє стверджувати, що теорія та практика здійснення економічної освіти та економічного виховання учнів ПТНЗ є сьогодні актуальним напрямом психолого-педагогічних досліджень.

Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.

Важливим компонентом економічної культури є економічна свідомість — знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання.

В умовах кардинальної економічної реформи, перебудови господарського механізму робітники повинні мати необхідні економічні знання, розуміти економічні закономірності розвитку суспільства. Економічне виховання учнів сприяє формуванню в них необхідного рівня економічної культури. Це єдність економічних знань, економічного мислення, переконань, умінь, навичок та активної трудової діяльності щодо їх реалізації на практиці.

Основу економічної культури, економічного виховання майбутніх робітників становлять економічні знання, але вони повинні бути усвідомлені, перетворені у переконання та використані в економічній діяльності.

Як відомо, кваліфікаційні характеристики професій робітників, спеціалістів містять вимоги до теоретичних та практичних знань, умінь, навичок не тільки з питань виробництва, техніки, технології, а й з економічних питань. Підготовка молодих робітників у профтехучилищах вимагає забезпечення єдності професійного й економічного навчання, пошуку оптимальних шляхів реалізації цього взаємозв'язку під час як теоретичного, так і виробничого навчання.

Економічне виховання учнів профтехучилищ — це складний багатогранний процес, який передбачає: економічне виховання в ході вивчення теоретичних дисциплін, економічне виховання в процесі виробничого навчання та виробничої практики, економічне виховання в позанавчальній роботі та в сім'ї.

Оволодіваючи професією, учні беруть участь у виробничій праці, роблять особистий внесок у виконання виробничого плану училища та базового підприємства. Використовуючи теоретичні економічні знання учнів у процесі виробничого навчання, майстер формує в них економічне мислення, ініціативність, підприємливість, діловитість, тобто ті риси, які необхідні сучасним робітникам. Незалежно від профілю профтехучилища, учні знайомляться з основними напрямами економічної державної політики України, з матеріалами щодо планування, економіки та організації різних галузей господарства, конкретними економічними поняттями. Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.

Складником економічної свідомості є економічне мислення — здатність до осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки і техніки.

Економічне мислення — це відбиток людиною закономірностей громадського виробництва, у вигляді понять, а точніше, у тому визначеною системою, логічного зв’язку. Тому очевидно, що це вимагатиме постійного підвищення економічних знань і навиків.

Ефективність економічного виховання підвищується з допомогою педагогічного керівництва вчителя, володіє основами економіки та методикою економічного виховання, методами діагностики сформованості економічних уявлень, економічної вихованості учнів. Воно сприяє творчому розв’язанню особистістю економічних проблем, конкретних трудових завдань.

Економічна культура передбачає і формування в учнів певних моральних та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності: суспільної активності, підприємливості, ініціативності, господарського, бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналізаторських здібностей, відповідальності, прагнення до рентабельності, оновлення технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції, особистого успіху й добробуту.

Нині під економічним вихованням школярів, розуміється організована педагогічна діяльність, спрямовану формування елементів економічного свідомості з передачі основ економічних знань, формування економічних умінь і навиків, що з економічно доцільною діяльністю, формування економічно значимих якостей особистості, розвиток економічного мислення лише на рівні доступному учневі.

Особлива актуальність економічного виховання визначається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особистому житті. Школяр як майбутній працівник має оволодіти такими економічними навичками: планування і організації своєї праці; виконання професійних обов’язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в галузі своєї професійної діяльності.

Завдання економічного виховання:

• а) ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням його ефективності, системою виробничих відносин і управління;
• б) формування здатності до економічного мислення, підвищення продуктивності праці, уміння швидко оволодівати новими формами і методами праці; виховання почуття і рис господаря, який бережливо ставиться до результатів праці, працює з повною віддачею; виховання розумних матеріальних потреб, уміння розпоряджатися зарплатою. Економічне виховання здійснюється у процесі вивчення основ наук, особливо основ економічних знань, трудового навчання. На уроках математики, фізики, хімії, біології учні вивчають наукові основи виробничих процесів, розв’язують задачі економічного змісту, дізнаються про використання на виробництві досягнень науки і техніки, і це сприяє економічному вихованню.

Стимулювання та корекція поведінки це ефективний метод у процесі економічного виховання учнів. Методи виховання сприяють реалізації його основних принципів і, здебільшого, трактуються як способи досягнення мети у справі формування, вдосконалення особистості. Існує кілька класифікацій методів виховання, але немає остаточної. Вони найчастіше поєднуються у групи, які орієнтовно можна представити так: методи переконання, тренувальні методи (методи вправ), методи стимулювання поведінки, методи самовиховання [5].

Методи стимулювання застосовуються педагогами для активізації діяльності особистості або пробудження її до діяльності.

Стимулювати — «значить спонукати, давати поштовх, імпульс думці, почуттям, діям» .

У якості стимулу може виступати педагогічна вимога, висловлена в різних формах у залежності від того, які особливості характеру переважають у учня; означена перспектива, що орієнтує на необхідність долати труднощі на шляху до досягнення поставленої мети. Вона полягає у постановці привабливої цілі, яка спонукає вихованців до її виконання; змагання, організовувані для загального посилення працездатності колективу, виховання волі і характеру; схвалення і осуд, спонукаючи до виправлення недоліків, продуманого спілкування, виважених вчинків; громадська думка, як «активна і впливова сила» в основі якої лежить «суспільне судження, головним чином оціночного характеру» тощо. Громадська думка може формуватися у разі наявності індивідуального, колективного і соціального факторів взаємодії.

До методів стимулювання також відносяться заохочення і покарання.

Заохочення втілює у собі педагогічний вплив на особистість через позитивну характеристику чи оцінку її діяльності. Воно сприяє розвитку бажання самовдосконалюватись, правильно орієнтуватись у подіях та ситуаціях. Особливо впливовим є колективне схвалення, яке помножує активність особистості, спонукає до подальшої роботи. Щоб заохочення мало якісний вплив, воно повинно бути безпомилковим, чітко обґрунтованим, пронизаним доброзичливістю.

Покарання коректує поведінку учня, викликає хвилювання, почуття сорому, бажання не повторювати допущених помилок. Воно направляє його поведінку, розвиває і посилює вольові якості і характер. Вибір міри покарання залежить від індивідуальних особливостей особистості, яка здійснила порушення, якостей її характеру і, відповідно, від рівня авторитету куратора, який прагне через покарання вплинути на свідомість студента. Застосовуючи метод покарання педагог має спиратись на колективну та громадську думку.

Заохочення і покарання вимагають від професорсько-викладацького складу педагогічної майстерності, направленої на корекцію дій, вчинків, поведінки загалом. Покарання варто застосовувати тільки у випадку встановлення провини, не користуючись при цьому здогадками. У випадку крайньої необхідності варто привернути увагу колективу студентів до негативного вчинку ровесника і заручитись їх підтримкою.

Корекція поведінки безпосередньо спрямована на поведінкові зміни і має практичний характер. Серед інших переваг варто підкреслити великий спектр можливостей, наочну результативність методів корекції.

У практиці корекційного виховання використовуються як загальні, так і спеціальні методи. Корекція особистості вимагає застосування індивідуалізованих методів виховання, які відповідають психологічним особливостям учня. Вона ґрунтується на ретельному вивченні особистості, діагностиці його сильних та слабких сторін, постійному аналізі результатів корекції.

Серед спеціальних методів корекційної роботи варто виділити такі методи як суб'єктивно-прагматичний, метод природних наслідків, метод відшкодування, метод корекції через працю (трудовий метод).

Зокрема, суть суб'єктивно-прагматичного методу виховання обумовлена зростаючою автономією особистості в сучасному світі. Даний метод заснований на створенні таких умов, коли бути невихованим, неосвіченим, порушувати дисципліну і громадський порядок стає невигідно.

Конкретні модифікації суб'єктивно-прагматичного методу такі: контракти, які укладають вихованці з вихователями, де чітко визначаються обов’язки сторін; особисті картки самовдосконалення (програми самовиховання), які складаються педагогами і батьками; диференційовані групи за інтересами, які робляться платними для посилення особистої зацікавленості; моніторинг, тобто безперервне спостереження за поведінкою, соціальним розвитком вихованця за допомогою новітніх технічних засобів; тести вихованості, соціальної зрілості, громадянськості, що накладаються на ігри (змагання, конкурси), які постійно проводяться; штрафи (у балах), які відповідають цілком реальним покаранням — за неправильну поведінку, позбавлення певних свобод, привілеїв тощо. Цей метод ще не оформився остаточно та поки що мало використовується на практиці.

Загалом, стратегічними цілями корекції поведінки можна вважати: формування конструктивної мотивації (позитивних цінностей, орієнтація на виконання соціальних вимог та самозбереження), інтеграція індивідуального досвіду, підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості, удосконалення саморегуляції, вироблення життєво важливих навичок та умінь, розширення соціальних звуків та позитивного соціального досвіду, підвищення рівня соціальної адаптації.

На основі економічного виховання формуються такі особистісні якості, як бережливість, заощадливість, господарність, необхідні не лише у виробничо-економічній діяльності, а й у стосунках поза сферою матеріального виробництва, у щоденному житті. Тому така підготовка молоді є важливою умовою підвищення продуктивності праці, забезпечення наукового рівня господарювання, активності громадян в управлінні виробництвом.

Економічна грамотність сьогодні стала невід'ємною складовою освіти громадянина. Економічна освіта і культура населення є необхідною умовою розбудови економічно міцної та вільної держави.

Особливо важливим сьогодні стає економічне виховання людини, яка на основі набутих економічних знань буде здатною: усвідомлювати своє місце в економічних процесах, що відбуваються в суспільстві; опрацьовувати і аналізувати економічну інформацію; орієнтуватися в економічних повідомленнях та програмах уряду; «грати» основні економічні ролі; вступати в цивілізовані відносини і приймати економічно виважені рішення як для самореалізації у професійному і особистісному плані, так і в інтересах суспільства.

Економічне виховання учнів ПТНЗ передбачає здійснення виховного процесу під час вивчення теоретичних дисциплін, виробничого навчання, виробничої практики та у позанавчальній роботі [8].

Оволодіваючи професією, учні беруть участь у виробничій праці, роблять особистий внесок у виконання виробничого плану ПТНЗ та базового підприємства. Використовуючи економічні знання учнів, викладачі і майстри виробничого навчання формують у них економічне мислення, підприємливість, діловитість, тобто ті риси, які необхідні сучасним робітникам.