Висновки. 
Соціальна політика в Аргентині в умовах неоліберальної моделі розвитку (90-ті роки ХХ століття)

1990;ті роки відзначилися в Аргентині процесом ринкових реформ, які були спрямовані на забезпечення сталого економічного зростання і побудови відкритої і конкурентної економіки. Однак реалізація ідей неолібералізму супроводжувалася значними соціальними втратами: посилилися традиційні соціальні проблеми периферійних країн — безробіття, бідність, нерівномірний розподіл доходів — та виникли нові - соціальне розшарування, соціально-трудова нестабільність.

Формування нової парадигми соціальної політики відбувалося під впливом неоліберальних ринкових ідей перебудови держави і економіки. Головними принципами реалізації соціальної політики стали децентралізація управління, приватизація соціальних послуг та адресність надання соціальної допомоги. Децентралізація означала перенесення державних функцій управління соціальною сферою (зокрема, в галузях охорони здоров’я, соціальної допомоги та освіти) до юрисдикцій місцевих органів влади, що в дійсності лише поглибило регіональні розбіжності відповідно до здатності урядів конкретних провінцій вирішувати соціальні проблеми. Приватизація відбувалася через надання прерогатив приватному сектору в управлінні медичними послугами, освітніми закладами і системою пенсійного забезпечення. Ця політика сприяла підвищенню ефективності роботи окремих соціальних сфер, однак не вирішила проблем низького охоплення населення соціальними послугами. Принцип адресності, на відміну від попередньої стратегії і практики універсального охоплення, передбачав надання допомоги найбіднішим і найвразливішим групам населення, що обумовлювалося прагненням підвищити результативність соціальних програм та ефективність витрачання коштів. Проте, в умовах масового збіднення населення та високих оцінок безробіття ця практика мала слабку компенсаційну дію.

Протягом 1990;х рр. були реформовані найважливіші складові соціальної політики: сфера соціально-трудових відносин, системи пенсійного забезпечення, охорони здоров’я, соціальної допомоги та сфера освіти. Схема страхування на випадок безробіття в Аргентині мала слабку компенсаційну дію, оскільки була зорієнтована на допомогу працівникам лише формального сектору економіки. Адресні соціальні програми зайнятості другої половини 1990;х рр. сприяли послабленню проблеми незайнятості, однак не вирішили її. Досвід врегулювання питань пенсійного забезпечення також оцінюється як не досить вдалий, оскільки в ході пенсійної реформи зменшилося коло осіб як працездатного, так і похилого віку, охоплених системою пенсійного забезпечення. Соціальна політика в сфері освіти не посприяла формуванню кваліфікованих трудових ресурсів, рівень освіченості яких відповідав би нагальними вимогам ринку праці. Система соціальної допомоги сприяла покращенню матеріального стану окремих груп населення, однак значна частина громадян, які потребували піклування, не отримала допомоги, оскільки обсяги покриття соціальних програм були значно меншими за кількість нужденних.

В цілому, соціальна політика, здійснювана в Аргентині у 1990;і рр, не відіграла компенсаційної ролі, не посприяла вирішенню завдань соціальної інтеграції. Її слабка ефективність пояснюється нерівномірністю економічного розвитку країни протягом досліджуваного періоду, непріоритетністю соціальної політики в урядових планах реформ, браком чітко визначеної стратегії та поганою скоординованістю дій соціальних органів влади. Політика нинішнього президента країни Н. Кіршнера загалом демонструє відхід від принципів неолібералізму та орієнтується на посилення ролі уряду у розв’язанні завдань суспільно-економічного розвитку, не вирішених при втіленні ринкових реформ. Завдяки такій зваженій і послідовній соціальній політиці спостерігається помітне покращення рівня життя аргентинських громадян.

Зважаючи на схожість особливостей історичного і сучасного соціально-економічного розвитку України і країн Латинської Америки, вважаємо вивчення і врахування досвіду суспільно-економічних реформ 1990;х рр. в Аргентині вельми важливим і корисним. Сформульовано наступні практичні рекомендації:

Концептуального характеру: до запозичення досвіду перетворень слід підходити дуже обережно, враховуючи особливості історії і сучасності власної країни; будь-яку реформу необхідно добре готувати за допомогою політичних, організаційних, освітніх засобів; економічні і соціальні реформи мають проводитися одночасно.

Щодо соціальних реформ: децентралізація управління має підкріплюватися попередньою освітньо-кваліфікаційною і технічною підготовкою представників місцевих органів влади, інакше вона може сприяти певній територіальній і соціальній дезінтеграції; в умовах зростання соціальної нерівності приватизація має супроводжуватись посиленням державної підтримки найменш забезпечених верств населення; в умовах масового зниження рівня життя населення необхідно проводити не адресну, а цілеспрямовану соціально орієнтовану політику.

В Україні може бути залучений позитивний аргентинський досвід реалізації окремих соціальних програм, спрямованих на зменшення безробіття і подолання бідності (особливо програм самодопомоги). Однак остаточна невирішеність цих соціальних питань підказує, що ефективне їх врегулювання можливе лише за умов стійкого і рівномірного економічного зростання.

соціальний політика неоліберальний аргентина.