Актуальні питання визначення місця недержавних суб"єктів у запобіжній діяльності

Актуальні питання визначення місця недержавних суб'єктів у запобіжній діяльності

Постановка проблеми у загальному вигляді. Сучасне суспільство характеризується активними змінами та постійним пошуком шляхів вдосконалення можливостей реалізації різноманітних громадянських ініціатив. Відбувається руйнування старих принципів першості державної влади і заміщення їх на нові партнерські відносини держави та громадянського суспільства.

Запобігання злочинності також перестає бути виключно державним завданням. Для протидії новим соціальним загрозам та викликам недержавний сектор, громадянське суспільство стає вже не контролером чи противагою державним органам, а активним союзником, у певних же випадках — основною рушійною силою. Саме конструктивний діалог між державним та недержавним секторами сприятиме досягненню спільних цілей, реалізації єдиних функцій із запобігання злочинності.

Слід зазначити, що таке бачення протягом багатьох років є притаманним європейському правовому простору: найактивніше розвиваються громадський контроль за запобіжною діяльністю, рухи допомоги жертвам злочинів, реабілітації правопорушників, моніторингу дотримання прав та свобод людини у сфері кримінальної юстиції тощо. Своєрідною формою залучення громадськості до вирішення проблем запобігання злочинності серед правоохоронців є публічні розслідування. Досвід європейських країн свідчить, що такі розслідування сприяють підвищенню рівня довіри населення до органів правопорядку.

Ще у 2001 р. Рада ЄС визначила запобігання злочинності як діяльність, яка охоплює всі заходи, які сприяють скороченню злочинів, а також зменшенню відчуття небезпечності (небезпеки) у громадян як кількісно, так і якісно безпосередньо за допомогою утримання від злочинних дій або через політику і втручання, спрямовані на зменшення можливостей для вчинення злочинів, а також через впливи на причини злочинності. Ця практика включає роботу урядових та інших компетентних органів влади, систему кримінальної юстиції, місцеві органи влади, асоціації фахівців приватного сектору, добровольців, дослідників і громадськість, які діють за підтримки ЗМІ. недержавний злочинність партнерство громадянський Однак не лише європейська спільнота на власному прикладі доводить ефективність та доцільність активної участі недержавних суб'єктів у запобіжних та правозахисних ініціативах. Про це свідчить досвід таких країн як Японія, Південна Корея тощо.

Таким чином, загальною можна вважати наступну тезу: чим більше громадянське суспільство включається у запобіжну діяльність, тим вищою є ефективність запобігання злочинності. Однак на сьогодні українське суспільство та законодавча база далеко не завжди виявляються не готовими до залучення такого позитивного досвіду.

Тому постановка питання про визначення місця недержавних суб'єктів у запобіжній діяльності має науково-теоретичне та практичне значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що участь недержавних суб'єктів у запобіганні злочинності стали предметом розвідок таких авторів як К. Л. Бугайчук, А. Г. Воробьйова, В. В. Голіна, О. М. Джужа, А. П. Закалюк, Ю. С. Іванова, О. Г. Колб, М. Г. Колодяжний, М. В. Лотоцький та ін. Однак наукові доробки вітчизняних та зарубіжних вчених охоплюють переважно функціонування окремих недержавних суб'єктів або лише констатують їх місце у загальній системі суб'єктів запобігання злочинності. Разом з тим подальшого науково-теоретичного обґрунтування потребують питання суспільно-державної взаємодії, системи недержавних суб'єктів запобігання злочинності та їх законодавчого оформлення.

З огляду на це метою даної статті є дослідження місця недержавних суб'єктів у запобіганні злочинності, окреслення їх ролі у суспільно-державному партнерстві та взаємодії із запобігання злочинності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Традиційно питання визначення місця певного суб'єкта, інституції серед учасників запобіжної діяльності щільно пов’язано із нормативно-правовою регламентацією цього місця.

Правове регулювання зазначених аспектів в Україні є досить неповним та фрагментарним. Деякі законодавчі акти, що регламентують діяльності державних правоохоронних органів містять окремі статті щодо можливості громадського контролю за їх діяльністю. Із Закону України «Про Національну поліцію» [1] стає зрозумілим, що співпраця між поліцією та громадськістю спрямована, у першу чергу, на покращення ефективності роботи поліції шляхом виявлення та усунення проблем, що виникають у її діяльності, застосування сучасних методів для підвищення результативності діяльності державного органу. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» [2] передбачає створення на засадах громадської самодіяльності громадських формувань як самостійних об'єднань, так і спеціалізованих загонів (груп) сприяння Національній поліції та Державній прикордонній службі України. Законом в цілому врегульовано основні завдання, права, обов’язки таких формувань, а також механізм координації їх діяльності та підзвітності.

Нормативно врегульованою є також діяльність окремих недержавних суб'єктів запобігання злочинності: детективних агентств та охоронних організацій, адвокатури, засобів масової інформації та ін.

Але при цьому Стратегія розвитку громадянського суспільства в Україні вказує на недосконалість чинного законодавства, що створює штучні бар'єри для реалізації громадських ініціатив, утворення та діяльності окремих видів недержавних суб'єктів, розгляду та врахування громадських пропозицій державними органами; підкреслює недостатній рівень гармонізації національного законодавства та врахування міжнародного досвіду [3].

В Україні немає єдиного нормативного акта, стратегії (концепції) щодо діяльності недержавних суб'єктів та взаємодії їх із державними органами, хоча міжнародне співтовариство надає даному питанню чи не найголовнішу роль.

Питання необхідності участі недержавних суб'єктів у запобіганні злочинності знайшло своє відображення у Міжнародному звіті із запобігання злочинності та громадської безпеки 2010 року Міжнародного центру з попередження злочинності [4]. Центр був створений як унікальний міжнародний форум і ресурсний центр присвячений попередженню злочинності та громадській безпеці у 1994 році з метою сприяння обміну ідеями та знаннями для запобігання злочинності. Члени Центру (національні та регіональні уряди, міжнародні та неурядові організації, науково-дослідницькі центри та професійні установи) особливу увагу приділяють належному управлінню як основі профілактики, децентралізації та місцевій координації для попередження злочинності, міжвідомчому та міжсекторальному партнерстві на національному і провінційному рівнях, зростанню сектора позавідомчої охорони, розвитку ролі громадянського суспільства та спільності підходів до запобігання злочинності.

У вересні 2011 року Міжнародний центр із запобігання злочинності разом із Департаментом Світового банку з питань сталого розвитку Латинської Америки і Карибського басейну та Дирекцією із безпеки та співіснування торгової палати Боготи опублікували керівництво до дій, що стосується державно-суспільного партнерства та громадської безпеки [5], у якому наголосили на важливості та ефективності залучення громадських (недержавних) суб'єктів до запобігання злочинності.

Недержавний сектор знаходиться в унікальному становищі, щоб внести свій внесок в безпеку і добробут суспільства. Керівництво до дій, як певна інструкція, надає інформацію для вивчення усіх можливостей, які є в його розпорядженні для активної участі в громадській безпеці, ініціативах запобігання насильству тощо. Ефективність запобіжної діяльності суспільного сектору обумовлюється, насамперед, його творчим підходом, винахідливістю, навичками корпоративного планування, доступом до ресурсів та досвідом управління.

Чому саме недержавний сектор має внести свій вклад у запобігання злочинності, а тим самим у забезпечення добробуту і громадської безпеки? Приватні фірми, будучи певною мірою «новачками» в області громадської безпеки, можуть забезпечити нейтральний простір та інноваційні ідеї для поліпшення координації між різними суб'єктами. Недержавні установи, наприклад, займають кращу позицію для узгодження інтересів різних зацікавлених сторін (підприємства, громадянське суспільство, державний і приватний сектори), щоб спільно працювати над проектами із запобігання злочинності. Спільний підхід може також сприяти забезпеченню стабільності проектів, в тому числі введення економії за рахунок ефекту масштабу.

Недержавні суб'єкти часто мають більш легкий доступ до ключової інформації, в засобах масової інформації та органах державної влади і, отже, перебувають в унікальному становищі, щоб бути почутими. Також вони, як правило, мають ресурси, у яких відчувають нестачу інші сектори. Бізнес-клас, як правило, більш гнучкий, ніж державний сектор, щоб забезпечити робочі місця, більш підготовлений до вербування працівників з вразливих «пріоритетних» груп (молоді, колишніх правопорушників тощо).

Важливим аспектом запобігання злочинності в недержавному секторі є питання фінансування. Зокрема, в Європі місцеві програми та заходи фінансуються за рахунок коштів органів місцевого самоврядування та коштів, які перераховують для розробки і впровадження превентивних заходів комерційні фірми та приватні особи. Ця система фінансування є надзвичайно ефективною, тому що коштів держави постійно не вистачає на розробку превентивних заходів у всіх містах країни і процес їх виділення забирає багато часу. Наявність у місцевих органів самоврядування власних коштів та внески бізнесових структур дають змогу швидко розробляти та впроваджувати програми запобігання злочинності з урахуванням конкретних місцевих потреб.

Тринадцятий Конгрес Організації Об'єднаних Націй із запобігання злочинності та кримінальному правосуддю, що відбувся в Досі 12−19 квітня 2015 року, закликав:

звернути більшу увагу участі громадськості та недержавних суб'єктів у запобіганні злочинності;

підтримувати партнерські відносини між державним та суспільним секторами у запобіганні злочинності в усіх її проявах та формах;

залучати громадян до запобігання злочинності та поводження з правопорушниками, в тому числі шляхом створення можливостей для суспільно-корисної діяльності і підтримки соціальної реінтеграції та реабілітації правопорушників;

стимулювати обмін передовим досвідом та інформацією про відповідні стратегії і програми, форми суспільно-державного партнерства;

сприяти активній участі недержавного сектору в програмах соціальної інтеграції та працевлаштування вразливих членів суспільства, в тому числі жертв та осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

створювати та підтримувати можливості для вивчення кримінології, криміналістики, виконавчої практики, а також спиратися на сучасні наукові знання при розробці і реалізації відповідних стратегій, програм та проектів [6].

Враховуючи рекомендації міжнародних організацій, конгресу із запобігання злочинності та ряд окреслених проблем Національною стратегією розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016;2020 роки [3] щодо недостатнього розвитку та наявної низької ефективності взаємодії державної влади та місцевого самоврядування із громадськістю можна виокремити основні недоліки недержавного сектору запобігання злочинності в Україні:

недостатня практика залучення громадськості та недержавних суб'єктів до формування та реалізації державної та місцевої політики із запобігання злочинності;

обтяження благодійного фінансування громадських недержавних суб'єктів (відсутність ефективних податкових стимулів, обтяження бюрократичними процедурами, відсутність механізму захисту від шахрайських зловживань);

використання потенціалу організацій громадянського суспільства не повною мірою, тенденція надання переваги державним і комунальним підприємствам та установам у наданні соціальних послуг;

відсутність єдиної державної інформаційно-просвітницької політики у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства та можливостей недержавного сектору запобігання злочинності.

Однак, поряд із наявними проблемами, вже зараз можна говорити про наявність низки переваг, які притаманні недержавним суб'єктам запобігання злочинності та компенсують недоліки державної системи, виводячи систему запобігання злочинності на більш високий рівень.

Загалом співставлення державних та недержавних суб'єктів запобіжної діяльності може бути представлене у наступному вигляді:

Виділення недержавних суб'єктів у системі запобігання злочинності, передусім, необхідне через їх переваги, якими вони можуть збалансувати механізм запобігання злочинності (залучення усіх можливих суб'єктів заради досягнення єдиної мети) та компенсувати недостатність громадської підтримки державним правоохоронним органам. Недержавні утворення та організації із запобігання злочинності можуть проникати у такі сфери та галузі людської діяльності, на які державні органи мають або мізерний вплив, або взагалі залишають їх непідконтрольними. Активною перевагою недержавних суб'єктів є також їх здатність максимально активізувати діяльність громадян задля самостійного ефективного вирішення виникаючих соціальних проблем, без залучення третіх осіб.

Висновки і перспективи подальших розвідок

Таким чином, світова спільнота послідовно наголошує на необхідності залучення недержавного сектору до запобігання злочинності. Тільки активна співпраця та партнерство усіх секторів буде сприяти ефективному запобіганню злочинності та встановленню світової безпеки. Для кращого розуміння ролі кожного із недержавних суб'єктів необхідно розробити цілий комплекс повноважень та можливостей для їх ефективної співпраці між собою та із державними органами, беручи за основу міжнародний досвід і рекомендації міжнародних організацій та конференцій.

Конкретними завданнями подальшого дослідження запропонованої проблеми має стати обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення сучасного законодавства та створення єдиної цілісної стратегії участі недержавних суб'єктів у запобіганні злочинності; розробка критеріїв аналізу та оцінки взаємодії державного та недержавного секторів щодо запобігання злочинності; створення програми розширення участі інститутів громадянського суспільства у запобіганні злочинності.

Список використаної літератури

• 1. Про Національну поліцію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2015. — № 40−41. — ст. 379.
• 2. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 40. — ст. 338.
• 3. Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 — 2020 роки: Указ Президента України від 26.02.2016 р. № 68/2016 [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/68/2016
• 4. International report on crime prevention and community safety: trends and perspectives/ under the direction of Valerie Sagant and Margaret Shaw. — International Centre for the Prevention of Crime (ICPC) Canada. — 2010. — P. 1−9, 102−155. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.crime-preventionintl.org/fileadmin/user_upload/Publications/Crime_Prevention_and_Community_Safety _ANG.pdf
• 5. Public-Private Partnerships and Community Safety: Guide to Action/ International Centre for the Prevention of Crime (ICPC) Canada. — 2011. — 156 p. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.crime-prevention-intl.org/fileadmin/user_upload/Publications/Guide-Public-Private_Partnerships-FINAL.pdf
• 6. 13-й Конгрес Організації Об'єднаних Націй із запобігання злочинності та кримінальному правосуддю. Доха, 12−19 квітня 2015 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www. un.org>ru/events/crimecongress2015//