Образование производственно-социальных комплексів регионов

року міністерство освіти Російської Федерации.

Таганрозький державний радіотехнічний університет. реферат за курсом: регіональне управление.

на тему: «ОСВІТА ПРОИЗВОДСТВЕННО;

СОЦІАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ РЕГИОНОВ".

Виконав: студент групи М-15.

Калашніков А.Г.

Перевірила: Ткаченко Ю.Г.

Таганрог 1999 г.

Введение

…3.

Стратегия виходу з кризиса…6.

Производственно-социальные комплексы…13.

Вывод…19.

Список використовуваної литературы…21.

Регіони країни у протягом багато часу роблять різноманітні міри і значних зусиль щодо виходу з кризи. Але вони не дають бажаних результатів: триває падіння виробництва, зростання неплатежів, накопичуються проблеми, у соціальної сфери, залишаються дефіцитними бюджети регіонів, адміністративних районів та міст, знижується рівень життя населення. Тому очевидно, що необхідні серйозна і негайна коригування економічної політики на макрорівні й розробка реалістичної стратегії виведення країни з кризи, котра враховує специфіку затяжного перехідного періоду й особливо економіки Росії. Без цього регіони не зможуть вийти із ситуації. У разі планово-распределительной системи за відсутності конкуренції, та належного обліку платоспроможного попиту багато підприємств були зацікавлені у постійне поновлення техніки і технології, підвищенні якості продукції. Через війну при різкому перехід до ринку шляхом «шокової терапії «переважна більшість підприємств виявилася неконкурентоспроможною по порівнянню з іншими фірмами. Необхідні реконструкція чи модернізація виробництва, освоєння маркетингу й інші. Та цього об'єктивно потрібні тривалий час і величезні капітальні вкладення. Таких гроші в держави й підприємств — немає. А збереження надмірної відкритості зовнішньої торгівлі, і боротьби з інфляцією колишніми методами сприяють поліпшенню ситуації. Тому підприємства фактично приречені на збитковість, спад виробництва, у кінцевому рахунку. Проте є реальна можливість дуже швидкого виведення країни з кризи. Зокрема, у тому, щоб сприяти зростанню рентабельності підприємств, зробити їх конкурентоспроможними на ринку, необхідно проведення відповідною митною політики, а її певний строк, необхідний реконструкції виробництва та перекладу його за нові, прогресивні технології, захищала б вітчизняних товаровиробників від про нерівну конкуренцію із західними фірмами. Безумовно, така митна політика неспроможна охоплювати все товари та бути занадто тривалої. За цей термін держава мусить нормалізувати внутрішній ринок, використовуючи його творчі, а чи не руйнівні сили на всім етапі реконструкції народного господарства країни. Реалізація такої політики дозволить швидко перетворити більшість вітчизняних підприємств у нормативно рентабельні, які нарощують виробництво на внутрішній ринок. Через війну буде покладено край масовими неплатежами і дефіцитом бюджетів всіх рівнів. Коли з кризи, підприємства зможуть використовувати усі переваги нормалізованого і регульованого державою ринку, насамперед для своєї реконструкції. Чи збережеться ця й рівна конкуренція як умову прогресу, зокрема і з іноземними фірмами, але у раціональних масштабах.

Усі підприємства, зокрема й ще реконструйовані, зможуть підвищувати економічну ефективність виробництва. Недоліки виробництва знизяться за рахунок збільшення його обсягів, повнішого використання устаткування й робочої сили, збільшення інтенсивності праці, переходу на оплату по кінцевому результату тощо. Принаймні фізичного чи моральної зношеності техніки, що визначається суспільно необхідними умовами виробництва, вона замінюватись своєчасно. Підприємства при цьому з’являться необхідні кошти, які інвестування комерційними банками стане високоприбутковим і надежным.

Стратегія виходу з кризиса.

Важливою складової стратегії виведення країни з кризи є використання особливостей економіки Росії взаємопов'язані як світового експортера енергетичних і сировинних ресурсів. За таких умов конкурентоспроможними виявилися переважно підприємства сировинних галузей, що є основою нашого експорту. Їхня продукція відповідає вимогам світових рівнів якості й досяг рівня витрат у на відміну від інших галузей. Тому нерегульований належним чином ринок робить вигідним розвиток сировинних деяких галузей і невигідним збереження інших. Але сам ринок неспроможна усунути причин збитковості підприємств, цим має займатися держава, виробляючи відповідну економічну, технічну і соціальну політику. У Росії її реально існують можливість й необхідність з урахуванням її геополітичних інтересів зберегти й розвивати високотехнологічні й наукомісткі галузі виробництва, легку, харчову промисловість, сільське господарство й др.

Проводячи відповідне і технічну політику, доцільно спрямовувати одержувані значні валютні кошти на великою мірою не так на придбання готових товарів народного споживання, але в імпорт устаткування, комплектуючих, ноу-хау на реконструкцію підприємств, що дозволить підвищити їх рентабельності і платоспроможність. У цьому пріоритет має віддаватися машинобудуванню. Товари ж народного споживання можна робити і між, задовольняючи основну частину платоспроможних потреб у них населения.

Замість імпорту готової продукції необхідно збільшувати кількість вітчизняних і спільних із іноземними фірмами підприємств із складанні у нас готової продукції з імпортних комплектуючих, розширювати виробництво країні цих комплектуючих, набуваючи патенти і ноу-хау, використовуючи наявну виробнича й науково-технічну базу. Тому потрібно зниження митних тарифів на комплектующие.

Обмеження протекціоністської митної політики виправдано у звичайних ринкових ситуаціях, але не специфічних умовах переходу Росії до ринків. Як відомо, навіть дуже розвинені ринкові держави у певних ситуаціях захищають своїх товаровиробників системою митних тарифів, квот, антидемпінговими заходами, пільгами, дотаціями (наприклад, сільгоспвиробників). Така захист необхідний й Росії. Тим більше що для із перехідною економікою обгрунтоване підвищення митних тарифів допускається міжнародним науковим співтовариством. Звісно, зростання ціни імпорт кілька знизить купівельну спроможність покупців. Але вона швидко зросте з допомогою розширення власного виробництва, ліквідації безробіття і тривалих затримок виплати зарплати. У результаті життєвий рівень справді підвищиться. Будуть усунуті масові неплатежі і дефіцит бюджетів всіх рівнів, можна буде розпочати широку реконструкцію производства.

Звісно, усе це зажадає розробки й реалізації відповідних технічної, фінансової та митної політики, що їх тісно ув’язані між собою. Їх узгоджені заходи мають сприяти якомога повному використанню всіх ресурсів немає і можливостей економіки геополітичні інтереси Росії, максимізації ефективності виробництва, підвищення рівня життя і зайнятість населення. Мета митної політики — як захищати вітчизняних товаровиробників від непомірною конкуренції іноземних фірм, а й проводити, як і торгівлю, найвигіднішою у розвиток і вдосконалення вітчизняної економіки. Слід підвищувати реальну ефективність міжнародного поділу праці, тобто. керуватися не сьогохвилинної ринкової вигодою, а необхідністю довгострокового задоволення та розвитку дійсних платоспроможних потреб країни та її населення. Це вмілого використання багатих можливостей національного ринку на інтересах вітчизняних виробників, а чи не їхнього удушення в лещатах кризи. Тарифи імпорту готових товарів народного споживання слід встановлювати такому рівні, щоб що виробляють аналогічну продукцію нормально працюючі вітчизняні підприємства стали нормативно рентабельними і підвищили реалізацію своєї своєї продукції ринку до необхідного рівня. Така дозована конкуренція з іншими фірмами і необмежена — між вітчизняними товаровиробниками змусить їх вести посильну, але напружену конкурентну боротьбу, що сприяє розвитку виробництва. Технічна політика має сприяти виявлення, зокрема і з допомогою нормалізованого ринку, перспективних галузей промисловості, в першу чергу машинобудування, які виробляють високотехнологічну і наукомістку продукцію, мають при цьому відповідні передумови і необхідні заділи. З допомогою фінансової політики цим галузям і підприємствам ВПК, який виконує ефективну конверсію, доцільно надаватиме першочергову і достатню цільову підтримку. В міру зростання ефективності виробництва, проведення його реконструкції, вітчизняні суспільно необхідні умови, наприклад, промисловості, наближатимуться до відповідним світових стандартів. Тому немає й нормативи моральної зношеності техніки і технології потрібно буде посилювати, а тарифи імпорту готових виробів — знижувати. Узгодження технічної, фінансової та митної політики, методів бухгалтерського обліку потрібно здобуття права проведені підприємствами техніко-економічні розрахунки і обгрунтування визначали справжню економічну ефективність кожної конкретної виробництва, яке фінансова і бухгалтерська рентабельність і спроможність відповідали б дійсним. Тільки тоді підприємства зможуть приймати вірні управлінські рішення, однакові умовах конкурувати на внутрішньому ринку з іншими фірмами, покращувати використання досягнень НТП, працювати у оптимальному режимі. Вироблення об'єктивною ситуацією і обгрунтованою технічною відсталістю та інвестиційної політики у країни й регіонах передбачає вирішення низки важливих і складних проблем. У тому числі - першочергове інвестування виробників споживчих благ, концентрація капітальних вкладень на впровадження високих технологій, реконструкція промисловості з урахуванням імпортного чи вітчизняного устаткування, та інших. Перемикання імпорту з готових товарів повсякденного попиту технічну продукцію пропонує, що вони повинні оподатковуватися підвищеними митними тарифами, щоб бути доступною підприємствам, що потребують реконструкції. Основну частина державних цільових коштів доцільно спрямовувати в феодальні і регіональні інвестиційні програми реконструкції й розвитку підприємств, що випускають передове і перспективне устаткування. Пайова участь держави у інвестуванні переможців конкурсів щодо таких проектів має бути підвищено до 30% і більше. У перший чергу слід також забезпечувати реалізацію проектів конверсії підприємств ВПК, перепрофилируемых виробництва наукомісткого технологічного оборудования.

Особливою підтримки держави вимагає наука, як фундаментальна, і галузева, створення потужних концернів і фінансово-промислових груп у літакобудуванні, космічній і атомної індустрії, металургії, видобувної промисловості, машинобудуванні, зокрема із виробництва агротехніки. Необхідно, щоб ці об'єднання (при пайову участь держави) могли активно і рівні вести наукові і проектні розробки, стали конкурентоспроможними постачальниками нової техніки і технології. Доцільно створення ними дочірніх лізингових і технічно обслуговуючих підприємств. Нині у впровадженні технічних проектів перевагу частіше всього віддається тим, які мають мінімальні терміни окупності. Але щоб Росія залишалася технічно розвиненою країною, необхідні капітальні вкладення стратегічні проекти відродження наших високотехнологічних і наукомістких галузей (мають, зазвичай, тривалі терміни окупності). Надзвичайно важливого значення для успішного проведення реформ має розвиток підприємств і фермерських господарств. І тому необхідні всебічна підтримка правоохоронних органів, запровадження раціональних форм їх реєстрації, ефективне оподаткування тощо. Звісно, неприпустимі перетворення Росії у сировинної придаток технічно розвинутих країн, а таку тенденцію вже простежується. Але це означає, що сировинні отрасли-экспортеры нічого не винні технічно розвиватися. Нині їхню технічну стан дуже погане. Виробничі фонди експлуатуються до зносу, геологорозвідка практично припинено. Природні багатства країни використовуються неекономно, варварським способом. Необхідно невідкладно модернізувати ці важливі галузі, відновити й розширити геологорозвідку, як забезпечувати експорт, а й цілком задовольнити ростучі національні потреби у енергоносіях та овочева сировина за цінами не вище світових. Реформа мала сприятиме створенню духовних гідних по сучасним поняттям умов праці та життя населення тільки столиці, а й переважають у всіх регіонах країни, у містах та селах. Такі умови — не абстрактний ідеал, а реальне життя наших сучасників із багатьох країн. Зараз неважко поїхати до Фінляндію, Німеччину чи Японію й переконатися в позитивних можливостях ринкової системи господарювання за умов демократії. Чи відбуваються ми подібні позитивні зміни? Ні. Руйнуються виробництво і соціальний сфера, регіональні і міжрегіональні економічні зв’язку. Вузька спеціалізація виробництва низки регіонів на сьогоднішніх кризових галузях (машинобудування, ВПК, сільському господарстві, легкої промисловості) ще більше погіршує економічне і соціальний становище. Розроблювані програми розвитку продуктивних сил регіонів вони не виконуються, та й самі ці програми часто недостатньо обгрунтовані. Вочевидь, що потрібні цілеспрямовані зусилля з розробки ефективних ринкових механізмів територіального хозяйствования.

Производственно-социальные комплексы.

Принаймні виходу з кризи актуальним стане перетворення регіонів, адміністративних районів і поселень на сучасні производственносоціальні комплекси, які щодо локальними і цілісними територіальними системами спільного праці та проживання населення. Вони необхідно забезпечить нормальну демографічний та інтелектуальне розвиток населення в основі підвищення ефективності виробництва, його територіальної спеціалізації і кооперації, раціонального використання ресурсів, ринкових відносин, прогресивних форм власності, принципів самофінансування і самоврядування. Головна ідея створення таких комплексів — забезпечити за умов початку ринку узгоджене та їхнє ефективне розвиток виробництва та соціальної сфери, охоплюючи весь воспроизводственный процес у регіоні. Це можна вирішити за допомогою регулювання економічних відносин також проведення організаційно-технічних заходів. Кінцевою метою розвитку производственно-социальных комплексів є постійна підвищення рівня якості життя населення, збереження навколишнього середовища. При ринкових відносин почуття господаря й прагнення до підприємництву мають з’явитися у приватних осіб, а й в органів управління і самоврядування регіонів, адміністративних районів і поселень. Розвиток виробництва має розглядатись ними як досягнення соціальних цілей, у своїй зарплату буде істотному зростанню ефективності виробництва, більш повного використанню досягнень НТП. Кожен із регіонів має знайти свою економічну нішу. Слід також враховувати ситуацію, сформовану у регіонах внаслідок «входження до ринок », до ухвалення першочергових заходів, які спираються державну економічну технічну політику. По-перше, слід старанно обгрунтувати стратегічні і пріоритетні напрями розвитку регіону, щоб забезпечити за переходу до ринку збереження і збільшення створеного виробничого і кадрового потенциала.

По-друге, важливо визначити подальшій спеціалізації виробництва, забезпечити його диверсифікацію задля унеможливлення економічного спаду при зміні кон’юнктури рынка.

По-третє, потрібно повніше скористатися наявними можливостями територіальної кооперації виробництва. У зв’язку з цим доцільно створення регіональних фінансово-виробничих асоціацій, дозволяють на взаємовигідних економічних умов об'єднати наявні ресурси, і цим надати збільшення інвестицій і інновацій, створення нових робочих місць, спільних, підприємств, взаємозаліки, скорочення повторного оподаткування нафтопереробки і ін. По-четверте, необхідною умовою структурної перебудови економіки регіону є створення інноваційного підприємництва, здатної значно посилити конкурентні позиції товаровиробників. У цьому важливо налагодження ринкових організаційно-економічних відносин у регіоні з усього технологічного циклу «наука — виробництво — споживання », проведення маркетингових досліджень, і ін. І, нарешті, вп’ятих, необхідно задіяти важливий чинник розвитку та прискорення реконструкції підприємств — формування сприятливого інвестиційної середовища (зниження рівня ризику, наявність фінансової та інвестиційної інфраструктури, стабільність), що дозволяє залучати кошти за рахунок гарантованих муніципальних запозичень, і навіть кошти західних інвесторів. Щоб сформувати такого середовища було виправдано звільнити від оподатковування ті частини прибутку підприємств, що спрямована на інвестиції у виробництві. Диспропорції між виробничим та соціальним розвитком регіонів виникають сумніви з різних причин. Зокрема, багато підприємств використовують робочої сили без повного відшкодування витрат за її відтворення. Середня вести працівників у на сьогодні становить половину грошових витрат, необхідні її відтворення. Брак коштів часто компенсується з допомогою вторинної зайнятості, значної частини доходу якої нерідко дістається роботодавцям. У той самий час фінансування соціальної сфери регіонів як і істотно залежить від бюджету, трансфертів держави. Не завжди у своїй реалізуються державні гарантії про надання населенню необхідних соціальних благ. Великі вартість соціальні заходи змушені виділяти територіальних органів управління і самоврядування, домагатися отримання засобів у вищих бюджетах чи знаходити спонсорів. Вочевидь, що питання відповідності розвитку соціальної сфери повинні враховуватися у державній політиці, регулюючої розподіл доходів, власності і забезпечує компенсацію витрат за відтворення робочої сили в. Головне завдання територіальних органів управління і самоврядування час є збереження та розвитку соціальної сфери, яка перебуває у тяжкому стані. До сформування досконалішого економічний механізм її формування доцільно розробити методику розрахунків мінімальних державних соціальних нормативів стосовно суб'єкту Федерації, району і населеному пункту (місту), з урахуванням їхньої соціально-економічних особливостей. Як таких нормативів доцільно використовувати єдині є величини бюджетних витрат на одну особу, які можна навести до часток всіх видів податків підприємств (крім місцевих) для відрахувань до місцевих бюджетів безпосередньо. На основі зазначених стабільних нормативів можна перейти формування бюджетів «знизу », з урахуванням частки соціальної сфери, яка перебуває на змісті місцевих бюджетів. Звісно ж економічно обгрунтованим залишати в розпорядженні регіонів частина федеральних податків, які повертаються їм зараз у вигляді трансфертів. Такий порядок формування до місцевих бюджетів підвищить економічну активність населення, підприємств і територіальних органов.

Ефективне регулювання всієї сукупності економічних пріоритетів і організаційних механізмів у регіоні вимагає розвитку демократичних форм самоврядування. Вони мають відповідати багаторівневої структурі производственно-социальных комплексів, забезпечувати прогнозування і своєчасне регулювання цих процесів, поліпшення якості життя населення. Для відпрацювання ефективної моделі самоврядування з урахуванням концепції производственно-социальных комплексів доцільно провести відповідні експерименти, що проводилися різних регіонах Російської Федерації, де є при цьому необхідні науково-практичні предпосылки.

Вывод:

Отже, підбиваючи загальний підсумок під виконаною роботою, можна дійти невтішного висновку у тому, що за аналогією з упорядкуванням і реалізацією бізнеспланів підприємств доцільно розробити бизнес-программы розвитку производственно-социальных комплексів регіонів, адміністративних районів і міст. Вони мають замінити колишні директивно затверджувані комплексні плани економічного та розвитку, які фінансувалися основному з централізованих джерел постачання та метою яких було досягнення переважно об'ємних показників. На відміну від нього заходи бизнес-программ орієнтуватимуться до зростання доходів підприємств, населення і побудову до місцевих бюджетів з допомогою поліпшення господарювання на відповідної території. У цьому доцільно розширити економічну базу органів самоврядування з урахуванням як активізації їхньої економічної діяльності, а й і щодо оплати користування землею, на природні ресурси і оренди нерухомості, що у муніципальної власності. Для зазначених бизнес-программ велике значення матиме висновок колективних договорів і угод на підприємствах, у територіальних образованьях, нормализующих стосунки між роботодавцями й працівниками. Нині їх використовують рідко або дуже неефективно. Необхідно повніше задіяти можливості таких економічних механізмів, як муніципальні замовлення і позики, і навіть муніципальних банків, які гарантують населенню повернення вкладів з дивідендами. Для посилення зацікавленості працівників місцевої влади й управління у підвищення ефективності виробництва та життєвий рівень населення, використанні прогресивного досвіду пропонується платити їх працю з урахуванням приросту душу населення чистої продукції відповідному територіальному освіті. Реалізація викладених принципів організації управління територіальними образованьями дозволить забезпечити самофінансування і справжнє самоврядування в регионах.

Список використовуваної литературы:

1. «Про заходи з активізації державної промислової політики і творення умов економічного зростання Російської Федерації». Постановление.

Ради Федерації від 18.02.1998. — РГ, 03.03.1996.

«О фінансово-промислові групи». Федеральний Закон від 30.11.1995. — РГ, 06.12.1995.

3. Джаримов А. А. Регіон на єдиній ринковому пространстве.

. Ростов-н/Д, 1995.

4. Лексин У., Мильнер Б., Шевцов А. Економічні взаємини спікера та управління умовах Федерації. — Питання економіки, (994, № 2).

5. Регіональна економіка. Під редакцією проф. Т. Морозової. — М., 1995.

6. Регіональна економіка: нові підходи. — М., 1993.

7. Регіональна економіка: планування, прогнозування, управління. — Київ, 1989.